Рішення № 88548139, 23.03.2020, Луганський окружний адміністративний суд

8.3.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

23 березня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1820/17

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Смішливої Т.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Чепурової К.В.,

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: Петрощук К.В., ордер АН № 1005398 від 19.02.2020

представника відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0027221314 від 03.11.2017,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач), в якій просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 листопада 2017 року № 0027221314, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 257683,00 грн, 128841,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), 71286,42 грн - пені, а всього на суму 457810,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на адресу позивача надійшло оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яке прийнято відповідачем на підставі акта Головного управління ДФС у Луганській області № 279/12-32-13-14/ НОМЕР_1 від 29.09.2017 про результати документальної планової невиїзної перевірки Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України (далі - Акт).

З вказаними податковим повідомленням-рішенням позивач не згоден та вважає, що його прийнято безпідставно з огляду на таке.

Відповідно до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року № 1669-VII, а саме ст. 3 цього Закону органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику. Оскільки на теперішній час антитерористична операція не закінчена, м.Сєвєродонецьк відноситься до населених пунктів, розташованих в зоні проведення АТО, тому права на проведення відносно нього позапланової невиїзної перевірки у відповідача не було. Таким чином, як вважає Позивач, провівши перевірку, Відповідач порушив не лише норми Закону України № 1669-VII, а й норми Конституції України, оскільки ст.19 Конституції України встановлено, що державний орган повинен діяти у спосіб, передбачений Конституцією та Законами. Законом № 1669-VII встановлений такий спосіб для органу державної влади, яким є Позивач, утриматись від проведення перевірки на час проведення АТО.

Крім того, позивач вважає, що відповідачем в акті перевірки зроблено безпідставно висновок про порушення позивачем вимог ст. 177 Податкового кодексу України в частині непідтвердження документально витрат позивача. Однак, позивачем подано до перевірки всі первинні документи, які підтверджують витрати позивача у перевіряємий період. Неврахування податковим органом наданих позивачем первинних документів є протиправним.

ФОП ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність відповідно до видів діяльності зазначених в декларації про доходи та свідоцтва про державну реєстрацію (надання послуг з вантажних перевезень на території України та за межам кордону України, надання в оренду й експлуатацію власного нерухомого майна, технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів).

Вважає, що відповідачем неправомірно не віднесено до витрат використане паливо для заправки автомобілів марки Таврія та Мерседес та вказано їх як легкові, оскільки вони використовувались у господарській діяльності, а саме для обслуговування та ремонту вантажних автомобілів. Безпідставно не враховано витрати на оплату праці та придбані будівельні матеріали, запасні частини для автомобілів, виконання підрядниками капітальних та поточних ремонтів вантажних автомобілів, послуги надання дозвільних документів, що придбані позивачем та використані у власній господарській діяльності.

Відповідно до статті 177 ПКУ, ФОП на загальній системі оподаткування може включати у витрати тільки оплачені ним витрати, які пов`язані з отриманням доходу. Тому вважає, що ним правомірно сформовано витрати за перевірений період.

На підставі викладеного, просив задовольнити його вимоги в повному обсязі.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові та відповіді на відзив.

Відповідач адміністративний позов не визнав, надав відзив на позовну заяву від 10 січня 2018 року б/н (том 1 арк. спр. 65-74), в обґрунтування якого зазначив, що перевірка позивача здійснювалась на підставі положень Податкового кодексу України та згідно плану-графіку проведення планових перевірок суб`єктів господарювання на ІІІ квартал 2017 року, наказу ГУ ДФС в Луганській області від 15.08.2017 № 478 та повідомлення від 15.08.2017 № 98 проведено документальну планову невиїзну перевірку діяльності ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.12.2016. Щодо посилань Позивача на норми Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року № 1669-VII, а саме ст. 3 зазначив, що дія вказаної статті не поширюється на здійснення контролю органами ДФС, тому їх дії не суперечать Закону. Щодо правомірності винесення податкового повідомлення-рішення зазначив, що перевіркою встановлено порушення п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України. Фактично у період з 01.01.2016 по 31.12.2016 ФОП ОСОБА_1 здійснював діяльність з перевезення вантажів власним автомобільним транспортом та надавав в оренду власне нерухоме майно. ФОП ОСОБА_1 був платником податку на додану вартість. Під час перевірки встановлено, що позивачем віднесено до податкового кредиту витрати на придбання пального на два легкові автомобілі, які не використовувались у господарській діяльності (MERSEDES-BENZ III CDI, 2004 р.в., номерний знак НОМЕР_2 та ЗАЗ 110557 «Таврія» 19.08.2006 р.в., номерний знак НОМЕР_3 ). Крім того, до податкового кредиту віднесено витрати на придбання будівельних матеріалів для обладнання боксу та інших будівельних матеріалів, витрати на придбання запасних частин та проведення ремонтних робіт з відновлення транспортних засобів, які є приватною власністю громадянина ОСОБА_1 . Такі дії суперечать положенням п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України.

З урахуванням вказаного за перевірений період (з 01.01.2016 по 31.12.2016) встановлено заниження позивачем податкових зобов`язань всього на суму 299798,00 грн та завищення податкового кредиту всього на суму 155490,00 грн.

Так, за всі періоди 2016 року ФОП ОСОБА_1 за даними контролюючого органу повинен був задекларувати податкові зобов`язання з ПДВ на суму 727086,00 грн, податковий кредит - 491284,00 грн. Позитивне значення склало 261331,00 грн. Оскільки позивач декларував у 2016 році позитивне значення ПДВ у загальному розмірі 3615,00 грн, то податковим органом правомірно донараховано останньому зобов`язання на загальну суму 257683,00 грн (261331,00 грн - 3615,00 грн).

З урахуванням зазначеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач та його представник надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та просили позов задовольнити.

Представник відповідача до суду не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Судом по справі вчинені такі дії.

Ухвалою суду від 04 грудня 2017 року відкрито провадження у даній справі (том 1 арк. спр. 1).

Ухвалами суду від 12 грудня 2017 року, 10 січня 2018 року, 07 травня 2018 року та 06 червня 2018 року провадження у справі зупинялось за клопотанням сторін, у тому числі і для надання часу для примирення (том 1 арк. спр. 54, 133, том 7 арк. спр. 145, 161-162).

Ухвалою суду від 02 березня 2020 року поновлено провадження у справі (том 7 арк. спр. 176).

Ухвалою суду від 02 березня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до розгляду по суті (том 7 арк. спр. 181-182).

Ухвалою суду від 17 березня 2020 року замінено первісного відповідача - Головне управління ДФС у Луганській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Луганській області (том 7 арк. спр. 181-182)

Вислухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, суд дійшов такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 19 березня 2003 року, реєстраційний номер облікової картки платника податку та інших обов`язкових платежів 2557006876. ФОП ОСОБА_1 як платник податків перебував на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку, Зареєстрований як платник податку на додану вартість згідно зі свідоцтвом № 100262101 від 31.12. 2009.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності Позивача є: код КВЕД 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний); код КВЕД 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду); код КВЕД 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; код КВЕД 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів (том 1 арк. спр. 43- 44).

Позивачем за 2016 рік щомісячно подавались податкові декларації з податку на додану вартість (том 1 арк. спр. 84-114, том 6 арк. спр. 79-232), в яких позивачем самостійно задекларовано такі показники:

за січень 2016 року податкові зобов`язання - 14093,00 грн, податковий кредит - 15038,00 грн, від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду - 135,00 грн;

за лютий 2016 року податкові зобов`язання - 63208,00 грн, податковий кредит - 63535,00 грн, від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду - 327,00 грн;

за березень 2016 року податкові зобов`язання - 42295,00 грн, податковий кредит - 42324,00 грн, від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду - 29,00 грн;

за квітень 2016 року податкові зобов`язання - 50695,00 грн, податковий кредит - 47834,00 грн, позитивне значення, що сплачується до державного бюджету - 2861,00 грн;

за травень 2016 року податкові зобов`язання - 19325,00 грн, податковий кредит - 22203,00 грн, від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду - 2878,00 грн;

за червень 2016 року податкові зобов`язання - 37265,00 грн, податковий кредит - 36718,00 грн, позитивне значення, що сплачується до державного бюджету - 547,00 грн;

за липень 2016 року податкові зобов`язання - 32012,00 грн, податковий кредит - 53802,00 грн, від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду - 21790,00 грн;

за серпень 2016 року податкові зобов`язання - 41499,00 грн, податковий кредит - 71225,00 грн, від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду - 29726,00 грн;

за вересень 2016 року податкові зобов`язання - 38285,00 грн, податковий кредит - 63594,00 грн, від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду - 25309,00 грн;

за жовтень 2016 року податкові зобов`язання - 42235,00 грн, податковий кредит - 63898,00 грн, від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду - 21663,00 грн;

за листопад 2016 року податкові зобов`язання -35196,00 грн, податковий кредит - 76037,00 грн, від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду - 40841,00 грн;

за грудень 2016 року податкові зобов`язання - 10370,00 грн, податковий кредит - 89526,00 грн, від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду - 79156,00 грн.

Наказом Головного управління ДФС у Луганській області від 15.08.2017 № 478 на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.77.1 ст.77, п.82.1 ст.82 Податкового Кодексу України, п.2 ст.13 Закону України від 08.07.2010 № 2755-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", та згідно плану-графіку проведення планових документальних перевірок суб`єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб на ІІІ квартал 2017 року призначено проведення документальної планової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, а також по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2016. Термін проведення перевірки встановлено з 04.09.2017, тривалістю 10 робочих днів (том 1 арк.спр. 75).

План-графік проведення документальних планових перевірок платників податків на ІІІ квартал 2017 року, до якого включено також перевірку ФОП ОСОБА_1 , затверджено наказом в.о. голови ДФС України від 27.06.2017 (том 7 арк. спр. 11-12).

15.08.2017 на адресу позивача направлено наказ від 15.08.2017 № 478 та повідомлення № 98 від 15.08.2017 про проведення перевірки та отримані останнім 18.08.2017, що сторонами не оскаржується (том 1 арк.спр. 77)

Наказом ГУ ДФС у Луганській області від 12.09.2017 № 541 продовжено строк проведення документальної планової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 на п`ять робочих днів (том 1 арк.спр. 76).

За результатами проведення документальної планової невиїзної перевірки посадовими особами ГУ ДФС у Луганській області складено акт № 279/12-32-13-14/ НОМЕР_1 від 29.09.2017 про результати документальної планової невиїзної перевірки Позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 (том 1 арк.спр. 10-37).

У висновках акту зазначено, що перевіркою встановлено, зокрема, порушення самозайнятою особою ОСОБА_1 п. 198.1, п. 198.2, п. 198.5, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 257683 грн, у тому числі за лютий 2016 року у сумі 54207 грн, за березень 2016 року у сумі 15167 грн, за квітень 2016 року у сумі 43633 грн, за травень 2016 року у сумі 19303 грн, за червень 2016 року у сумі 26971 грн, за липень 2016 року у сумі 18795 грн, за серпень 2016 року у сумі 36140 грн, за вересень 2016 року у сумі 23965 грн, за жовтень 2016 року у сумі 19568 грн.

На підставі вищевказаного акту ГУ ДФС у Луганській області винесено податкове повідомлення-рішення № 0027221314 від 02.11.2017 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 457810,92 грн , з яких за податковим зобов`язанням на суму 257683,00 грн, застосовано штрафні санкції у сумі 128841,50 грн та нараховано пеню у розмірі 71286,42 грн (том 1 арк.спр. 10-11).

Позивач правом адміністративного оскарження не скористався та звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Щодо правомірності проведеної перевірки суд виходить з такого.

Статтею 3 Закон України від 02.09.2014 № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон № 1669-VII), що визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, передбачено, що органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1669-VII період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Статтею 11 Закону № 1669-VII визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення; закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05.04.2007 № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон № 877).

Відповідно до статті 1 Закону № 877 державний нагляд (контроль) це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Статтею 2 Закону № 877 визначено, що цей Закон поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, а також вказано, що дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.

Згідно частини четвертої статті 2 Закону № 877 заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (частина п`ята статті 2 Закону № 877).

Статтю 2 Закону № 877 доповнено частинами четвертою та п`ятою згідно Закону України від 03.11.2016 № 1726-VІІІ "Про внесення змін до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" щодо лібералізації системи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон № 1726-VІІІ), який набрав чинності з 01.01.2017.

Пунктами 5, 6, 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1726-VІІІ встановлено, що на період проведення антитерористичної операції забороняється проведення перевірок органами Державної фіскальної служби України суб`єктів господарювання, що провадять діяльність в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення.

Установити, що заборона на проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання (в тому числі проведення перевірок органами Державної фіскальної служби України) поширюється також на суб`єктів господарювання, які здійснили державну реєстрацію зміни місцезнаходження з території проведення антитерористичної операції на територію, підконтрольну Україні, і які втратили первинну документацію щодо здійснення ними господарської діяльності на території та в період проведення антитерористичної операції.

Заходи державного нагляду (контролю) щодо діяльності суб`єктів господарювання, зазначених у пунктах 5 та 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, можуть здійснюватися у разі їх ліквідації (реорганізації) або за письмовою заявою таких суб`єктів господарювання.

Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються та актуалізуються Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

Системним аналізом вищевикладеного встановлено, що, починаючи з 01.01.2017 Законом № 1726-VІІІ поширено дію Закону № 877 на заходи контролю, що здійснюються податковими органами. Відповідно, починаючи з 01.01.2017 на такі заходи контролю поширено й Закон № 1669-VII. Разом з тим, закони № 1669-VII та № 877 слід застосовувати, з урахуванням особливостей, зазначених у пунктах 5 та 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на період проведення антитерористичної операції Законами № 1669-VII та № 1726-VІІІ введено мораторій на проведення органами Державної фіскальної служби України планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що провадять діяльність в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, або, які здійснили державну реєстрацію зміни місцезнаходження з території проведення антитерористичної операції на територію, підконтрольну Україні, і які втратили первинну документацію щодо здійснення ними господарської діяльності на території та в період проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" місто Сєвєродонецьк, де позивач здійснює свою господарську діяльність, не включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та не відноситься до населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.

Таким чином, судом встановлено, що позивач не є тим суб`єктом господарювання, щодо якого протягом 2017 року Законами № 1669-VII та № 1726-VІІІ встановлено заборону (мораторій) органам ДФС проводити планові та позапланові перевірки.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що твердження позивача про неможливість призначення відповідачем у 2017 році планової документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 внаслідок дії мораторію судом є безпідставними.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що перевірка податковим органом проведена правомірно.

Щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суд виходить з такого.

Висновки податкового органу про заниження позивачем податкового зобов`язання з податку на додану вартість ґрунтуються на тому, що в порушення вимог п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 віднесено до складу податкового кредиту витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів, інших матеріалів та запчастин на автомобілі MERSEDES-BENZ III CDI та ЗАЗ 110557 «Таврія» з посиланням на те, що вказані автомобілі не були задіяні в господарській діяльності позивача за видом діяльності перевезення вантажів власним автомобільним транспортом.

Також відповідачем не віднесено до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю, витрати на придбання запасних частин та проведення ремонтних робіт з відновлення транспортних засобів, які є приватною власністю позивача.

Згідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Пунктом 198.5. статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України" Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Вирішуючи питання що віднесення позивачем певних витрат до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Основними видами діяльності позивача у 2016 році були надання послуг з вантажних перевезень на території України та за межами кордону України, надання у оренду й експлуатацію власного нерухомого майна.

Віднесення до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю, витрат на утримання автомобілів MERSEDES-BENZ III CDI та ЗАЗ 110557 «Таврія» обґрунтовано позивачем тим, що вказані автомобілі є за технічними характеристиками вантажними, однак, вони є менш витратними в експлуатації та використовувались ним для доставки запасних частин та матеріалів до боксу, де здійснювався поточний ремонт та обслуговування вантажних автомобілів, причепів та цистерн, для доставки запчастин та технічного персоналу до місць поломки вантажних автомобілів, у випадку коли поломки траплялись під час доставки вантажів і здійснити їх поточний ремонт іншим способом не уявлялось можливим.

Під час розгляду справи судом досліджувались копії свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, які використовувались ФОП ОСОБА_1 у підприємницькій діяльності, а саме щодо автомобілів MERSEDES-BENZ III CDI та ЗАЗ 110557 «Таврія».

Так, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ЗАЗ 110557 «Таврія», реєстраційний номер НОМЕР_3 , вказаний транспортний засіб є загальним вантажним, тип пікап, зареєстрований за ОСОБА_1 (том 1 арк. спр. 136).

Автомобіль MERSEDES-BENZ III CDI, реєстраційний номер НОМЕР_2 , є вантажним (вантажопасажирським), зареєстрований за ОСОБА_2 .

Автомобіль MERSEDES-BENZ III CDI, реєстраційний номер НОМЕР_2 , використовувався позивачем у 2016 році на підставі договору позички № 05/15-01 від 05.01.2015, укладеного між ОСОБА_2 (позичкодавцем) та ФОП ОСОБА_1 (користувачем) (том 1 арк. спр. 137-139).

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що автомобіль використовується для перевезення вантажів. Строк дії договору - 5 років з моменту його передачі (п. 3.2).

Автомобіль передано на підставі акту приймання та передачі об`єкта позички від 05.01.2015.

Щодо посилань відповідача на недійсність вказаного договору через те, що його укладено у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення суд виходить з такого.

Статтею 827 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Відповідно до частини 4 статті 828 Цивільного кодексу України договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Зі змісту вказаної норми слідує, що договір позички (безкоштовного користування) наземних самохідних транспортних засобів за участю фізичної особи не обов`язково посвідчувати нотаріально. При цьому, на даний час законодавством України чітко не визначено поняття "наземний самохідний транспортний засіб", а розшифровано лише термін "наземні транспортні засоби".

Згідно статті 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

Пункт "b" статті 1 Європейської угоди, що стосується праці екіпажів транспортних засобів, здійснюючих міжнародні автомобільні перевезення (дата приєднання Україною 07.09.2005) визначає, що "автомобіль" - це будь-який самохідний автотранспортний засіб, що зазвичай використовується для автомобільних перевезень людей чи вантажів або для буксирування дорогами транспортних засобів, що використовуються для перевезення людей чи вантажів; цей термін не охоплює сільськогосподарські трактори.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, автомобілі належать до наземних самохідних транспортних засобів, а відтак договір позички транспортного засобу, укладений між ОСОБА_2 та позивачем не потребує обов`язкового нотаріального посвідчення.

Посилання на те, що автомобіль ЗАЗ 110557 «Таврія» є приватною власністю фізичної особи ОСОБА_1 , а тому витрати на його утримання повинен нести позивач як фізична особа також є незмістовними.

Так, відповідно до п. 6 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998, транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами.

Реєстрація транспортного засобу за СПД фізичною особою діючим законодавством не передбачена.

Згідно статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Відповідно до ст. 325 Цивільного кодексу України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Тобто, законодавством передбачено право приватної власності лише для юридичних осіб та фізичних осіб. Поняття приватної власності для громадянина-підприємця у законодавстві відсутня.

Таким чином, реєстрація спірних автомобілів за суб`єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 взагалі неможлива.

Крім того, всі інші вантажні автомобілі зареєстровані також за фізичною особою ОСОБА_1 , а не за ФОП ОСОБА_1 , між тим витрати на їх утримання визнані відповідачем такими, що здійснені в межах господарської діяльності.

Так, наказом ФОП ОСОБА_1 від 11 грудня 2013 року № 18 про використання автотранспортних засобів, нерухомого майна, земельних ділянок, обладнання, ТМЦ, зокрема закріплено, що вантажний (пікап) ЗАЗ НОМЕР_3 та MERCEDES-BENZ IIICDI, рік випуску 2004 , тип ТЗ вантажний (вантажопасажирський), реєстраційний номер НОМЕР_2 використовується у технічному обслуговуванні та ремонтних роботах, забезпеченні запасними частинами, для доставки паливно-мастильних матеріалів, інших матеріалів тощо у господарській діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (том 5 арк. спр. 222-224).

На підтвердження понесених витрат позивачем надано до суду копії видаткових та податкових накладних, рахунки-фактури на придбання запасних частин, паливно-мастильних матеріалів, будівельних та інших матеріалів, акти виконаних робіт у 2016 році помісячно (том 2 арк. спр. 1-250, том 3 арк. спр. 1-250, том 4 арк. спр. 1-250, том 5 арк. спр.1-221), акти виконаних робіт, акти списання запасних частин та паливно-мастильних матеріалів (том 5 арк. спр. 225-250, том 6 арк. спр. 1-78).

Відповідно до пунктом 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248, до складу загальновиробничих витрат включаються (п.15.4) витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Під витратами на експлуатацію майна у податковому законодавстві розуміються витрати з технічного обслуговування (підтримання їх в робочому стані), утриманню, ремонту, модернізації, страхуванню.

Дослідженням наданих документів встановлено, що позивач придбав паливно-мастильні матеріали, будівельні матеріали, електротовари, обладнання та товари для проведення поточного ремонту транспортних засобів (вантажних автомобілів) та нежитлових приміщень (боксів), які згідно з наказом позивача від 11 грудня 2013 року № 18 використовуються ФОП ОСОБА_1 у господарській діяльності.

Отже, витрати на здійснення поточного ремонту основних засобів, які використовуються у господарській діяльності, позивач правомірно включив до складу витрат, пов`язаних з господарською діяльністю.

Суд звертає увагу, що акт перевірки не деталізує яка саме первинна документація є сумнівною та які господарські операції за 2016 рік не підтверджено позивачем, що є

Таким чином, докази, надані позивачем, в обґрунтування придбання паливно-мастильних матеріалів, будівельних матеріалів, електротоварів, обладнання та товарів для зварювальних робіт, запасних частин для автомобілів, тощо, які використовувалися ФОП ОСОБА_1 , судом визнаються належними.

З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку про безпідставність висновків відповідача про порушення ФОП ОСОБА_1 п. 198.5, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України та заниження у 2016 році податку на додану вартість на загальну суму 257683,00 грн.

Оскільки збільшення податковим органом грошових зобов`язань ФОП ОСОБА_1 за 2016 рік на загальну суму 257683,00 грн визнано судом безпідставним, то і застосування штрафних санкцій та нарахування пені на вказану суму також є незаконними.

Таким чином суд дійшов висновку про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0027221314 від 03.11.2017 у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 4578,11 грн згідно квитанції № 8 від 01.12.2017 (том 1 арк.спр. 2).

Тобто стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Луганській області підлягаю витрати зі сплати судового збору у розмірі 4578,11 грн.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Луганській області від 03 листопада 2017 року № 0027221314 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 457810,92 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4578,11 грн (чотири тисячі п`ятсот сімдесят вісім гривень 11 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України рішення складено у повному обсязі 02 квітня 2020 року.

Суддя Т.В. Смішлива