Рішення № 88547643, 02.04.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2020 року м. Житомир справа № 240/1928/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Попової О. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1789 про визнання протиправними дій, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу та середній заробіток за час затримки розрахунку,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії Військової частини А1789 щодо невиплати компенсації втрати частини доходу та середнього заробітку;

- зобов"язати Військову частину А1789 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 01.04.2007 по день фактичної виплати індексації згідно постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 15.11.217 року за справою №806/2883/17;

- зобовязати Військову частину А1789 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 31.12.2012 по день фактичної виплати індексації згідно постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 15.11.2017 року за справою №806/2883/17.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на день звільнення ним не було отримано у повному обсязі кошти, на які він мав право під час проходження військової служби, а саме: індексацію грошового забезпечення за період з квітня 2007 року, у зв`язку з чим він звертався до відповідача з приводу врегулювання питання виплати індексації грошового забезпечення, проте отримав відмову. Позивач вказав, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15.11.2017 року у справі №806/2883/17 йому виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2007 року по 31.12.2012 в сумі 53568,29 грн. Проте, відповідач, на думку позивача, протиправно виплатив індексацію без втрати частини доходу та середнього заробітку, а тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 року відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

01.03.2019 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 28.02.2019 вих. №390 (а.с. 24-26). В обґрунтування заперечень останній зазначив, що згідно листа Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 №774/13/84-13 відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обовязок і військову службу» військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань. При цьому згідно зі ст.2 вищезазначеного Закону України військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоровя і віком громадян України, повязаній із захистом Вітчизни. Стаття 3 КЗпП визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у ЗСУ та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обовязки і відповідальність. Виходячи з наведеного повідомляємо, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Згідно з ч.4 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Згідно з положеннями ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч А4485, правонаступником якого є військова частина А1789.

Наказом командира військової частини від 27.12.2012 №277 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я з 31.12.2012.

Вважаючи, що при звільненні він не отримав в повному обсязі кошти, на які мав право під час проходження військової служби, а саме йому невірно виплачено індексацію грошового забезпечення з 1 квітня 2007 року по 31 грудня 2012 року через невірне визначення базового місяця для обрахунку індексації позивач звернувся із відповідною заявою до відповідача, однак листом від 15.06.2017 № 573 йому було відмовлено.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15.11.2017 у справі №806/2883/17 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано відмову Військової частини А1789 від 15 червня 2017 року №573, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення протиправною. Зобов`язано Військову частину А1789 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 квітня 2007 року по 31 грудня 2012 року з встановленням базового місяця червень 2003 року. В решті позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаного рішення суду належну за час проходження служби індексацію грошового забезпечення виплачено позивачу лише 28.11.2019 шляхом зарахування коштів на особистий картковий рахунок (а.с. 21).

Позивач вважає, що військовою частиною А1789 незаконно своєчасно не виплатила йому індексації грошового забезпечення, яка належала йому до виплати під час проходження військової служби. Виплату вказаної суми індексації здійснено лише 28.11.2019 року.

В грудні 2019 року позивач звернувся до військової частини А1789 із заявою нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати та нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення.

Листом військової частини А1789 від 10.01.2020 року №787 (а.с. 11-13) позивач отримав відмову, компенсацію втрати частини доходів та середній заробіток йому не виплачено.

Вважає невиплату компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку протиправною, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправними дій військової частини А1789 щодо невиплати компенсації втрати частини доходів суд зазначає наступне.

Компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати регулюється нормами Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон України №2050-ІІІ), а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до ст.1 Закону України №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст.2 Закону України №2050-ІІІ).

Виходячи із зазначеного, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до п.1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно абзацом першим п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації наведено у п.3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Отже, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Таким чином, основною умовою для виплати громадянам передбаченої ст.2 Закону України №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі щорічної допомоги на оздоровлення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи за виконанням судового рішення.

У правовій позиції, що міститься у Постанові Верховного суду України від 18.11.2014 у справі №21-518а14 визначено, що основною умовою для виплати громадянину компенсації згідно ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком №159 є порушенням встановлених строків виплати нарахованих доходів, у випадку, що такі виплати не мають разового характеру. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією у даному випадку - Військовою частиною А3204, добровільно чи на виконання рішення суду.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону України №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 (справа №336/4675/17), від 21.06.2018 (№523/1124/17) та від 03.07.2018 (справа №521/940/17).

Як вже було зазначено раніше, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15.11.2017 у справі №806/2883/17 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано відмову Військової частини А1789 від 15 червня 2017 року №573, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення протиправною. Зобов`язано Військову частину А1789 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 квітня 2007 року по 31 грудня 2012 року з встановленням базового місяця червень 2003 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Однак виплата індексації грошового забезпечення, нарахованої на виконання вказаного рішення суду, відбулась лише 28.11.2019 року.

Статтею 3 Закону України №2050-ІІІ визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 6 цього закону компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Стосовно періоду за який підлягає нарахуванню та виплаті компенсація втрати частини доходів суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до вимог ст.3 3акону України №2050-III, пунктів 1, 2, 4 Порядку №159 компенсація за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати пов`язана з реальною виплатою чи нарахуванням середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Раніше таких виплат право на неї (компенсацію) не виникає.

Зі змісту ст.1 Закону України №2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Статті 2, 3 Закону України №2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону України №2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У п.4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Так, військовою частиною А1789 незаконно своєчасно невиплачено позивачу індексації грошового забезпечення, яка належала йому до виплати під час проходження військової служби з 01 квітня 2007 року по 31 грудня 2012 року. Виплату вказаної суми індексації здійснено лише 28.11.2019 року.

Водночас, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (Закон №2050-III) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу. Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати нараховується у зв`язку з порушенням строків її виплати, тобто вже нарахованої суми заробітної плати, але не виплаченої в строки, передбачені чинним законодавством.

Отже, з аналізу вказаного Закону №2050-III вбачається, що для здійснення компенсації доходу необхідна наявність декількох умов, зокрема: дохід має бути нарахований але не виплачений та грошовий дохід не повинен мати разового характеру.

Таким чином, суд вважає, що компенсація за порушення строків виплати грошового утримання підлягає стягненню з 16.04.2018 року (дати набрання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду законної сили, коли у відповідача виник обов`язок виконання, тобто сплати) до 28.11.2019 року (дата фактичної виплати позивачу суми боргу за період з 01 квітня 2007 року по 31 грудня 2012 року).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року по справі №826/2863/17.

Таким чином, період за який підлягає нарахуванню та виплаті компенсація втрати частини доходів відповідачем становить: з 16.04.2018 до 28.11.2019.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Військової частини А1789, які полгають у відмові у нарахування та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 01.04.2007 по день фактичної виплати індексації згідно постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 15.11.2017 року за справою №806/2883/17 підлягають частковому задоволенню.

Стосовно позовної вимоги позивача про нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати з посиланням на норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) суд зазначає наступне.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи видно, що позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до наказу командувача Високомобільних десантних військ Збройних Сил України від 21.06.2017 №35 у звязку з закінченням строку контракту, тоді як, фактичний розрахунок (виплату індексації грошового забезпечення) проведено 21.09.2018.

Однак, позивач вважаючи розрахунок неправомірним, звертався до суду з позовом, який стосувався належних виплат звільненому працівникові.

Згідноз вимогамист.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що їх положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Натомість, спірні правовідносини за своєю суттю є спором, що виник внаслідок невиконання судового рішення, що виключає можливість застосування положень ст.117 КЗпП України.

Таким чином положення статті 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною 2 статті 8 КАС України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Таким чином, не має обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин суд вважає, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 18.11.2019 року у справі №0940/1532/18 та від 27.06.2018 у справі №810/1543/17.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених понесених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини А1789 (вул. Декабристів, м.Васильків, Київська область, 08606. Код ЄДРПОУ 07972947) про визнання протиправними дій, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу та середній заробіток за час затримки розрахунку, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А1789 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Зобов"язати Військову частину А1789 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 16.04.2018 року по 28.11.2019 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено: 02 квітня 2020 року.

Суддя О.Г. Попова