Ухвала суду № 88541888, 27.03.2020, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

У Х В А Л А

Справа № 203/17413/19

Провадження № 2-з/932/6/20

27 березня 2020 року м. Дніпро

Суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Литвиненко І.Ю., ознайомившись із заявою про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради та виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, зобов`язання розробити проект землеустрою та ухвалити рішення про надання земельної ділянки у власність чи у користування, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради та виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, зобов`язання розробити проект землеустрою та ухвалити рішення про надання земельної ділянки у власність чи у користування.

Ця позовна заява надійшла до суду 22 листопада 2019 року і протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 листопада 2019 року передана у провадженні судді Женеску Е.В.

Ухвалою суду від 22 листопада 2019 року позовну заяву залишено без руху.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 березня 2020 року, позовну заяву передано у провадження судді Сліщенка Ю.Г.

Ухвалою судді Сліщенка Ю.Г. від 17 березня 2020 року позовну заяву прийнято до провадження, однак провадження у справі не відкрито, натомість ОСОБА_1 повторно надіслано копію ухвали суду від 22 листопада 2019 року про залишення позову без руху.

У матеріалах справи докази отримання позивачем ОСОБА_1 копії ухвали суду від 22 листопада 2019 року відсутні, а визначені в ній недоліки до цього часу не усунуті, що унеможливлює відкриття провадження у справі.

16 січня 2020 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення доказів та позову, у якій він прохає заборонити відповідачам, а також будь-яким юридичним або фізичним особам, іншим комунальним підприємствам та стороннім організаціям, які діятимуть на виконання доручень відповідачів або на власний розсуд, здійснювати будь-які дії, скеровані на демонтаж, злом, знесення, розпилювання, переміщення, зміну зовнішнього вигляду гаражу, що належить йому та зазначений ним в описовій частині та в п.1.1 змісту позовних вимог.

Підставами для задоволення заяви вказав наступне. Гараж розташований на земельній ділянці, з приводу якої виник спір, а тому він є речовим доказом, який треба забезпечити та зберегти, шляхом заборони відповідачам та іншим особам здійснювати будь-які дії з його демонтажу. З посиланням на норми КАС України, а також на те, що гараж є доказом користування ним земельною ділянкою, звернувся до суду із цією заявою.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, ознайомившись із матеріалами цивільної справи, суд приходить до висновку про відмову у її задоволенні, за наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з вимогами ч.ч. 1, 10 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії. Частиною 3 ст. 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Зважаючи на викладене, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступного: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Вирішуючи заяву позивача про забезпечення позову, суд виходить із наступного.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав винятково з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч.ч. 9, 10 ст. 791 ЗК України). Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (ч.ч.1, 9 ст. 791 ЗК України). При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй надається кадастровий номер (ч. 9 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр»). Формування земельної ділянки супроводжується розробкою відповідної документації із землеустрою, яка і є підставою для державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та присвоєння їй кадастрового номера.

Позивач, прохаючи визнати за ним право власності на земельну ділянку за набувальною давністю, одночасно із цим заявив взаємовиключні вимоги про зобов`язання відповідачів розробити проект землеустрою та ухвалити рішення про надання земельної ділянки у власність чи користування, а фактично про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки, які належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Зміст п.1.1 резолютивної частини позовної заяви не містить кадастрового номеру земельної ділянки, що вказує на те, що позивачем порушено питання про визнання права власності на об`єкт, який у встановленому законом порядку не сформований, а тому не є предметом цивільних прав.

Забезпечення позову є інститутом, покликаним унеможливити ризики невиконання рішення суду. Знесення гаражу, про існування якого на спірній земельній ділянці вказує позивач, не є перешкодою в реалізації позивачем права на землю, а тим більше не є перешкодою для виконання можливого майбутнього рішення суду при задоволенні позовних вимог.

Викладені позивачем обставини свідчать про те, що між ним та органом місцевого самоврядування фактично існує не спір про право на землю, а спір щодо законності зведення та експлуатації позивачем гаражу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 116 ЦПК України, способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів.

Факт розміщення на земельній ділянці гаражу може бути підтверджений різноманітними способами, як то: проведенням огляду; допитом свідків, фото та відео фіксацією.

Крім цього, вирішуючи цю заяву, суд бере до уваги і те, що позивач звернувся до суду із цивільним позовом, який має розглядатись за правилами виключної підсудності, оскільки змістом вимог є визнання права власності на нерухоме майно. Це майно, як зазначено позивачем, розташовано у Соборному районі м. Дніпра, а відтак цей спір Бабушкінському районному суду м. Дніпропетровська не підсудний.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що фраза "судом, встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Занд проти Австрії" зазначив, що поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції, передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Відповідно до положень розділу ІІІ ЦПК України, стадіями розгляду справи у суді першої інстанції є наступні: підготовче провадження, врегулювання спору за участю судді, розгляд справи по суті. Передумовою проходження справою цих стадій, є відкриття провадження у справі, згідно із вимогами ст. 187 ЦПК України, судом, встановленим законом.

В даному випадку, оскільки спір виник з приводу нерухомого майна, яке знаходиться за межами територіальної юрисдикції Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, він цьому суду не підсудний.

Через те, що позивачем об`єднано в одній позовній заяві вимоги, що мають розглядатись за правилами різного судочинства, а також тому, що позивачем порушено правила виключної підсудності при поданні позову до суду, на цей час ним не усунуто недоліків позовної заяви, і ризики невиконання чи утруднення виконання майбутнього рішення суду при задоволенні позовних вимог відсутні, заява позивача задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 116, 149, 150-153, 260, 353 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради та виконавчого комітету Дніпровської міської ради, визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, зобов`язання розробити проект землеустрою та ухвалити рішення про надання земельної ділянки у власність чи користування – відмовити.

Відповідно до вимог п. 15.5 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів редакції Закону» від 03 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційну скаргу може бути подано до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня отримання її копії.

Суддя І.Ю. Литвиненко