Ухвала суду № 88536008, 03.03.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/9845/20-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва Ільєва Т.Г., при секретарі Рябцовій Ю.О.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання прокурора відділу організації процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо транснаціональної злочинності Офісу Генеарльного прокурора Жихарєва В`ячеслава Анатолійовича про арешт тимчасово вилученого майна в рамках кримінального провадження № 12019000000000127 від 16.02.2019, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 358, ч. 4ст. 28 ч. 3 ст. 289 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

14.01.2020 у провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Т.Г. надійшло клопотання сторони кримінального провадження - прокурора відділу організації процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо транснаціональної злочинності Офісу Генеарльного прокурора Жихарєва В`ячеслава Анатолійовича про арешт тимчасово вилученого майна в рамках кримінального провадження № 12019000000000127 від 16.02.2019, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 358, ч. 4ст. 28 ч. 3 ст. 289 КК України, згідно вимог якого, останній просить накласти арешт, а саме автомобільний номерний знак НОМЕР_1 , яке вилучено під час огляду автомобіля марки Mitsubishi Pajero н.з. НОМЕР_2 , який належить власнику ОСОБА_1 .

Обгрунтовуючи клопотання прокурор вказав, що вилучене майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98, п. 1 ч. 2 ст. 167 КПК України, та є речовими доказами, а відтак наявна необхідність у його арешті з метою забезпечення збереження.

Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, здійснювалась фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів.

У судове засідання прокурор/слідчий не з`явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином. Слідчий через канцелярію суду подав заяву, в якій просив провести розгляд клопотання у його відсутність, вимоги підтримав та просив задовольнити.

Частиною 1 статті 172 КПК України передбачено окрім іншого, що неприбуття учасників розгляду у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що слідчий суддя, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, створив необхідні умови для реалізації сторонами, їх процесуальних прав на участь у розгляді цієї справи в суді, ураховуючи, що підстав для визнання явки обов`язковою не має, вважаю за можливе розглянути клопотання у відсутність нез`явившихся осіб.

Вивчивши клопотання, дослідивши його матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.

Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019000000000127 від 16.02.2019, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 289 КК України.

У ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 , спільно та по взаємній згоді з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та невстановленими досудовим розслідуванням особами створив та очолив стійке об`єднання для спільного вчинення особливо тяжких злочинів, корисливою метою яких було протиправне особисте збагачення шляхом незаконного заволодіння транспортними засобами, а також чужим майном шляхом обману (шахрайство), що відбувалися систематично та відповідно до єдиного плану, відомого усім учасникам такої організації.

Формуючи склад злочинної організації ОСОБА_2 , не пізніше вересня 2017 року запропонував ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та іншим невстановленим особам прийняти участь у вчиненні запланованих ним злочинів, пов`язаних з незаконним заволодінням транспортними засобами та заволодінням грошовими коштами шляхом обману.

Для досягнення єдиного злочинного результату, пов`язаного із незаконним збагаченням шляхом незаконного заволодіння транспортним засобами, метою маскування своє злочинної діяльності та надання їй вигляду законної, під час учинення кримінальних правопорушень учасниками групи використовувались суб`єкти господарської діяльності, які зареєстровані як на території України (ПП «Техагропостач» м. Львів, вул. Городоцька, 224, ТОВ «ОПТ СІЛЬГОСППОСТАЧ» (ЄДРПОУ 42445233) так і на території країн Європейського союзу (компанія «EUA InvestGroups.r.o» Словацька Республіка).

Члени злочинної організації займались незаконним заволодінням транспортними засобами на території України та країн Європейського Союзу, їх подальшим ввезенням на територію України та реалізацією їх третім особам.

Так, отримавши від лізингових компаній країн Європейського Союзу автомобілі, не маючи на меті оплачувати внески (проводити грошові виплати згідно договору лізингу), учасники злочинної організації ввозили їх на територію України, де здійснюють усі дії, які було зазначено вище.

В подальшому, після продажу автомобілів інші учасники злочинної організації, діючи відповідно до відведених загальним планом ролей, шляхом підбору ключів здійснювали незаконне заволодіння указаними транспортними засобами, які в подальшому, з використанням реєстраційних знаків країн Європейського союзу вивозили за територію України та реалізовували, а грошові кошти розподіляли між членами злочинної організації.

Всього учасниками створеної ОСОБА_2 злочинної організації, до якої увійшли ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в період з 2017 року по 25.02.2020 року незаконно заволоділи автомобілями: «ForsTrades.r.o» на суму 23 421 990,56 гривень, а також грошовими коштами ОСОБА_11 в сумі 2 395 737 гривень.

В подальшому, указана злочинна організація припинила своє існування 25.02.2020 у зв`язку із її викриттям правоохоронними органами.

Зокрема 25.02.2020 проведено на території України, а саме в м. Києві, Київській, Житомирській, Вінницькій, Львівській, Волинській, Закарпатській Одеській, Рівненській, Дніпропетровській, Херсонській областях 87 одночасних обшуків та затримано в порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7

25.02.2020 на підставі письмового дозволу власника ОСОБА_1 проведено огляд автомобіля марки Mitsubishi Pajero н.з. НОМЕР_2 , під час якого в багажному відділенні транспортного засобу виявлено номерний знак НОМЕР_1 .

У зв`язку із викладеним, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а також з метою запобігання знищення речових доказів, їх пошкодження чи зміни зазначених речей з автомобіля марки Mitsubishi Pajero н.з. НОМЕР_2 здійснено вилучення номерного знаку НОМЕР_1 .

Усі зазначені речі визнані постановою слідчого речовим доказом та відповідають критеріям, передбаченим ч. 1 ст. 98 КПК України

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною 2 ст. 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 3 частини другої цієї статті у випадку, передбаченому пунктом 1, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Статтею 98 КПК України, визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Одночасно при розгляді клопотання, поданого в порядку ст. 172 КПК України, слідчий суддя не вирішує питання належності та допустимості доказів, отриманих в ході досудового розслідування, оскільки оцінка допустимості доказів має бути вирішена відповідно до вимог ст. 89 КК України під час ухвалення судового рішення при судовому розгляді кримінального провадження.

Згідно з ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

З огляду на зазначені вимоги закону слідчий суддя приходить до висновку про те, що вилучене майно, на арешті якого наполягає сторона обвинувачення, відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні.

Матеріали клопотання свідчать, що вказане майно має відношення до кримінального провадження, і, таким чином може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому слідчий суддя вважає за доцільне, для ефективного розслідування з метою збереження речових доказів накласти арешт на вказане майнор.

Зокрема, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання їх зникнення, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

За викладених обставин, враховуючи правове обґрунтування клопотання, яке відповідає положенням ст. ст. 170-173 КПК України, приходжу до переконання про задоволення клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту на вилучене майно, з метою збереження речових доказів, задля забезпечення дієвості та об`єктивності розслідування у вказаному кримінальному провадженні.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 26, 98, 100, 107, 117, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-

У Х В А Л И В:

Клопотання - задовольнити.

Накласти арешт на майно, а саме автомобільний номерний знак НОМЕР_1 , яке вилучено під час огляду автомобіля марки Mitsubishi Pajero н.з. НОМЕР_2 , який належить власнику ОСОБА_1 .

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню.

Підозрюваний, його захисник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Ухвала про накладення арешту/відмову у ньому може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Т.Г. Ільєва