Рішення № 88531073, 23.03.2020, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/790/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2020 року м. Черкаси

Суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси Позарецька С.М., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що з 25.08.2016 року по 09.06.2017 року працював на ПАТ «Азот» та був звільнений з роботи на підставі ст. 36 п.1 КЗпП, за угодою сторін. Судовим наказом Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29.07.2019р., який набрав чинності 09.09.2019р., з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 5582грн. 23коп. Спір про розмір заборгованості по зарплаті був відсутній. Судовий наказ знаходився на примусовому виконанні у приватного виконавця Плесюка О.С.

09.12.2019р. відповідач перерахував позивачу заборгованість по зарплаті повністю.

Крім того, рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 13.11.2019р. із відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки виплати зарплати звільненому працівнику за період з 12.06.2017р. по 22.07.2019р. включно у сумі 97458грн. 11коп. з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.

Вина відповідача у невиплаті зарплати у день його звільнення встановлена на підставі ч.4 ст. 82 ЦПК України рішенням суду від 13.11.2019р., яке набрало законної сили 16.12.2019р.

Таким чином, позивач вважає, що має право на стягнення із відповідача середнього заробітку за час затримки виплати зарплати при звільненні за період з 23.07.2019р. по 09.12.2019р., тобто по день фактичного розрахунку. Розмір виплати становить за цей період 17938грн. 21коп.

Отже, посилаючись на ст.ст. 116, 117 КЗпП України, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки виплати зарплати звільненому працівнику за період з 23.07.2019р. по 09.12.2019р. – 17938грн. 21коп. з відрахуванням при виплаті податків та обов`язкових платежів, передбачених законодавством України, а також судовий збір в розмірі 840грн. 80коп.

Ухвалою суду від 10.02.2020 у справі відкрито провадження для розгляду у спрощеному позовному (письмовому) провадженні без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки, згідно з положеннями процесуального закону, справи, що виникають з трудових відносин, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, як передбачено ч. 4 ст. 19, п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України. Проти такого порядку розгляду справи учасники справи не заперечували.

Представником відповідача адвокатом Забєловим А.О. в межах строку, встановленого ухвалою суду від 10.02.2020р. та на виконання вимог ст. 278 ЦПК України, надано до суду письмовий відзив на позовну заяву та докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову. Просить у задоволенні позову відмовити, оскільки невиплата належних сум при звільненні позивачу сталась не з вини ПАТ «Азот», а через відсутність об`єктивної можливості здійснити таку виплату. Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 31.08.2017 накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках ПАТ «Азот» в межах суми стягнення 611 872 475 грн. 30 коп. Крім того, іншими постановами державного виконавця було накладено арешт на все майно, належне підприємству. Також зазначено, що 07.03.2017р. відбулася повна зупинка виробництва підприємства, з червня місяця 2017р. почалося відновлення роботи, але мала місце гостра нестача оборотних коштів.

Оскільки вина ПАТ «Азот» щодо невиплати заробітної плати позивачу при звільненні відсутня, то і його позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню. Крім того, просить застосувати принцип співмірності при визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки сума, що визначена позивачем є більшою за суму заборгованості по заробітній платі. Також, у відзиві зазначено, що суд у своєму рішенні повинен навести розрахунки, з яких він визначив суми стягнення, враховуючи норми Податкового Кодексу України.

Позивачем не було надано відповідь на відзив.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін у справі, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків:

в судовому засіданні встановлено, що наказом №585-вк від 02.06.2017 ОСОБА_1 звільнено з 09.06.2017 з ПАТ «Азот`і на підставі ст. 36 п.1 КЗпП України.

В порушення вимог ст. 116 КЗпП України, ПАТ «Азот», у день звільнення позивача не здійснив виплату нарахованої заробітної плати.

У липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу. Судовим наказом Придніпровського районного суду м. Черкаси (справа №711/5887/19) від 29.07.2019р. стягнуто з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_1 заборгованість по зарплаті, яка станом на 04.07.2019р. складала 5582грн. 23коп. та судові витрати.

Судовий наказ отриманий ОСОБА_1 16.09.2019р., звернутий до примусового виконання і постановою приватного виконавця Плесюка О.С. відкрито виконавче провадження 15.10.2019 року.

Постановою приватного виконавця Плесюка О.С. від 09.12.2019р. виконавче провадження №60320928 щодо виконання цього судового наказу закінчене у зв`язку із повним його виконанням.

Крім того, рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 13.11.2019р. (справа №711/5888/19) стягнуто із ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику за період з 12.06.2017р. по 22.07.2019р. в сумі 97458грн. 11коп. з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов`язкових платежів на зборів, передбачених законодавством України. Також вирішено питання про судові витрати. Вказане судове рішення набрало законної сили 16.12.2019р.

Як вбачається з довідки № 885 від 08.07.2019, виданої керівником ПАТ «Азот», середньоденна зарплата позивача складає – 184грн. 93коп.

Станом на час розгляду справи, встановлено, що ПАТ «Азот» (код ЄДРПОУ: 00203826) не ліквідоване.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», та інш.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та інш. нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 03.02.2020) з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 по справі №4-рп/2012 та тієї обставини, що заборгованість по зарплаті ОСОБА_1 виплачена у грудні 2019 року.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Як передбачено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Втім, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті насамперед слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення зазвичай ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

За результатами розгляду даної справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити з наступних підстав:

визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.07.2019р. (по 22.07.2019р. за судовим рішенням від 13.11.2019р. вже стягнуто середній заробіток за час затримки виплати зарплати звільненому працівнику) по 09.12.2019р. (день фактичного розрахунку) позивач виходить з наступного:

згідно із даними довідки ПАТ «Азот» № 885 від 08.07.2019 розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 184грн. 93 коп. Крім того, вказує кількість прострочених робочих днів - 97. Отже, розмір середнього заробітку за час затримки виплати зарплати становить 17938грн. 21коп. (184,93грн. х 97 роб. днів).

На думку суду, розрахунки позивачем у позові наведені вірно.

Як зазначалось вище, повне виконання виконавчого документу (судового наказу) здійснене відповідачем у грудні 2019 року, враховуючи час звільнення позивача з роботи – 09 червня 2017 року та час звернення із заявою про видачу судового наказу – у липні 2019 року. Крім того, лише у жовтні 2019 року позивач звернувся до приватного виконавця щодо примусового виконання судового наказу від 29.07.2019р., яким ним отриманий ще 16.09.2019р. Також, при прийнятті цього рішення, суд враховує рішення суду від 13.11.2019р., за яким вже стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі значно більшому – 97458грн. 11коп., ніж сам розмір заборгованості по невиплаченій заробітній платі – 5582грн. 23коп. Судом враховуються обставини щодо поведінки самого позивача, який протягом тривалого часу, незважаючи на відсутність спору про розмір заборгованості по заробітній платі, лише через два роки після звільнення з роботи звернувся до суду про стягнення такої заборгованості.

При цьому, судом враховується, що дійсно законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, на думку суду, є підстави для відмови у задоволенні позову, оскільки вже стягнуто з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_1 за рішенням суду від 13.11.2019р. середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати – 97458грн. 11коп., і який є співмірним розміру заборгованості по невиплаченій заробітній платі – 5582грн. 23коп. Суд вважає, що стягнення з підприємства середнього заробітку ще й у розмірі 17938грн. 21коп. буде проявом порушення принципу пропорційності у цивільному праві. При цьому, враховується і позиція відповідача, який у відзиві на позов зазначив про необхідність застосування такого принципу та просив відмовити у задоволенні позову. Що стосується доводів відповідача про відсутність вини підприємства у невиплаті позивачеві заробітної плати у повному розмірі при звільненні з роботи останнього, то в цій частині слід зазначити, що вони були предметом перевірки під час розгляду цивільної справи №711/5888/19 і їм судом дана відповідна правова оцінка.

Слід також зазначити, що при прийнятті судового рішення судом враховуються і висновки, що викладені у постанові ВС від 17.03.2020 року у справі № 569/6583/16.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про судовий збір», ст.ст. 4, 47, 94, 115-117, 232, 233, 238 КЗпП України, постановою ВП ВС від 26.06.2019 № 761/9584/15-ц (14-623цс18), рішенням КСУ від 15 жовтня 2013 року № 9- рп/2013, ст.ст. 4, 5, 19, 76-82, 141, 258, 259, 263-265, 267, 279, 353, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 23 березня 2020 року.

Головуючий: С. М. Позарецька