Рішення № 88525172, 01.04.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

01 квітня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/353/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкової К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 20 січня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Луганській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Луганській області) з такими вимогами:

1) скасувати вимогу відповідача від 12 листопада 2019 року № 56517-52 по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів у розмірі 26539,26 грн, як протиправну;

2) зупинити виконання вимоги відповідача від 12 листопада 2019 року № 56517-52 по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в рамках виконавчого провадження № 60455201від 03.12.2019.

Ухвалою від 27 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (арк. спр. 20-21).

До суду 31 січня 2020 року позивачем надано уточнений адміністративний позов, в якому позивачем заявлено позовну вимогу про скасування вимоги Головного управління ДПС у Луганській області від 12 листопада 2019 року № 56517-52 по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів у розмірі 26539,26 грн, як протиправну.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивачем 12.11.2019 отримано повідомлення про заборгованість по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів у розмірі 26539,26 грн.

Позивач зазначає, що був зареєстрований в Сєвєродонецькому управлінні ДПС у Луганській області як фізична особа підприємець, але з 2013 року підприємницької діяльності не здійснював, відповідних звітів до ДПС не здавав тому вважав, що автоматично виключений з автоматичної системи органу доходів і зборів.

Останню декларацію про отримані доходи з 01.01.2007 по 30.09.2007 позивач подавав 09.11.2007 та після цього підприємницьку діяльність не здійснював.

Крім того, з 26.10.2017 по 11.08.2019 працював в ТОВ «Фабрика вікон ЕКО» на посаді складальника виробів з пластмасу, отримував заробітну плату та відповідно підприємство сплачувало за позивача, як найманого працівника єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже позивач вважає, що в 2017-2019 роках не підпадав під критерії фізичної особи підприємця, що здійснює підприємницьку діяльність та відповідно не повинен нараховувати та сплачувані єдиний соціальний внески.

На підставі зазначеного позивач вважає оскаржувану вимогу від 12 листопада 2019 року № 56517-52 незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою від 05 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, зазначено, що клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду буде вирішено на підставі зібрання доказів (арк. спр. 28-29).

Від представника відповідача 20 лютого 2020 року за вх. № 6733/2020 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення вимог позивача з таких підстав (арк. спр. 34-35).

Статтею 4 Закону № 2464-VІ визначено перелік платників єдиного внеску, до яких належать роботодавці (абзац 2 пункту 1 частини першої цієї статті) та фізичні особи-підприємці, в тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї статті). Отже, відповідно до Закону № 2464-VІ роботодавці та фізичні особи-підприємці, розглядаються як окремі платники ЄСВ, у зв`язку з чим, у випадку якщо ФОП одночасно є найманим працівником він все-одно зобов`язаний самостійно визначити базу нарахування ЄСВ від своєї господарської діяльності, незважаючи на наявність трудових відносин. Слід звернути увагу, що сплата ЄСВ у даному випадку не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу - підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець, а фізична особа - підприємець є окремим платником ЄСВ та повинна сама сплачувати внесок.

Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено низку змін до Закону № 2464-VІ, які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями. Визначено, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Таким чином, з 2017 року у разі, якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ).

Отже, Законом № 2464-VІ чітко передбачено, що навіть у випадку не отримання доходу платником єдиного внеску, він зобов`язаний визначити базу нарахування, при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Зазначеною нормою Закону спростовується позиція позивача, відповідно до якої, обов`язковою умовою для сплати єдиного внеску є також отримання ним доходу.

Сума боргу по ФОП ОСОБА_1 , який знаходиться на загальній системі оподаткування, становить 26 539,26 грн та складається з мінімальних страхових внесків, а саме: з 8448,00 грн - за 2017 рік, 2457,18 грн - І квартал 2018 року, 2457,18 грн - II квартал 2018 року, 2457,18 грн - III квартал 2018 року, 2457,18 грн -IV квартал 2018 року, 2754,18 грн - І квартал 2019 року, 2754,18 грн - II квартал 2019 року, 2754,18 грн - III квартал 2019 року. Отже, станом на 31.10.2019 позивач мав заборгованість зі сплати єдиного внеску, у зв`язку з чим ГУ ДПС у Луганській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 № Ф-56517-52 на суму заборгованості 26 539,26 грн.

Також представник відповідача зауважує, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом, оскільки відповідно до повідомлення про вручення ФОП ОСОБА_1 отримано оскаржувану вимогу від 12.11.2019 № Ф-56517-52 про сплату заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (недоїмки), заборгованість за якою станом на 31.10.2019 складає 26539,26 грн, - 06.12.2019. До суду позивач звернувся тільки 20 січня 2020 року, тобто позивачем не реалізоване право на оскарження такої вимоги протягом 10 днів з дня отримання вимоги. Відповідно, представник відповідача вважає, що оскільки позивачем строк на оскарження цієї вимоги пропущений, відсутні законні підстави для оскарження цієї вимоги, тому даний адміністративний позов слід залишити без розгляду.

Інших заяв по суті спору від сторін до матеріалів справи не надходило.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд встановив таке.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31 березня 2020 року № 1006510622 позивач з 14.03.2006 зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку як платник єдиного внеску в ДПІ у м. Сєвєродонецьку Сєвєродонецького управління ГУ ДПС у Луганській області (арк. спр. 42-43).

Згідно з даними інтегрованої картки позивача за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 станом на 31 жовтня 2019 року за позивачем облікована недоїмка по сплаті єдиного внеску в сумі 26539,26 грн, у тому числі: 8448,00 грн за 2017 рік, 2457,18 грн за І квартал 2018 року, 2457,18 грн за ІІ квартал 2018 року, 2457,18 грн за ІІІ квартал 2018 року, 2457,18 грн за IV квартал 2018 року, 2754,18 грн за І квартал 2019 року, 2754,18 грн за ІІ квартал 2019 року, 2754,18 грн за ІІІ квартал 2019 року (арк. спр. 36, 37-38).

ГУ ДПС у Луганській області станом на 31 жовтня 2019 року сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2019 року № Ф-56517-52, в якій зазначено, що сума боргу позивача становить 26539,26 грн, у тому числі, недоїмка – 26539,26 грн (арк. спр. 13, 39).

Згідно з відміткою про отримання на повідомленні про вручення поштового відправлення, позивачем вказану вимогу отримано 06 грудня 2019 року (арк. спр. 39).

Позивач звернувся до ГУ ДПС у Луганській області із скаргою від 06.12.2019 за скасуванням вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2019 року № Ф-56517-52 на суму 26539,26 грн, на яку отримав лист від 10.01.2020 № ФОП-53/12-32-52-08 з відмовою (арк. спр. 14-15).

Також з копії трудової книжки позивача від 01.12.2004 серії БХ №208096 (арк. спр. 12) та довідки від 12.12.2019 № ФО000000003 (арк. спр. 9) судом встановлено, що у період з 26 жовтня 2017 року по 11 червня 2019 року позивач працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Фабрика вікон ЕСКО» на посаді складальника виробів з пластмас та за цей період ЄСВ за найманого працівника сплачувався роботодавцем.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464-VI) визначено, що у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2);

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3);

мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5);

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10).

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є:

роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Статтею 9 Закону № 2464-VI визначено таке:

- сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина п`ята);

- єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома);

- платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма);

- єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята).

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Луганській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19, від 4 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18.

З вищеописаних доказів судом встановлено, що у період з 26 жовтня 2017 року по 11 червня 2019 року позивач працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Фабрика вікон «ЕСКО» на посаді складальника виробів з пластмас, тобто у вказаному періоді позивач був найманим працівником, обов`язок сплати ЄСВ за якого покладений на роботодавця.

ГУ ДПС у Луганській області суду не надано доказів, що роботодавець – ТОВ «Фабрика вікон «ЕСКО» у вказаному періоді не сплачував ЄСВ за позивача у розмірах, визначених законодавством.

Також ГУ ДПС у Луганській області не надано суду доказів, що позивач у вказаному періоді отримував дохід від провадження господарської діяльності як фізична особа-підприємець.

Представником відповідача у відзиві на позовну заяву такі обставини не спростовуються, про існування доказів, що спростовують такі обставини, також не зазначено, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 78 КАС України, суд вважає звільненими від доказування обставини сплати у період з 26 жовтня 2017 року по 11 червня 2019 року ЄСВ за позивача як найманого працівника ТОВ «Фабрика вікон «ЕСКО», відсутності у позивача доходу від власної господарської діяльності, відмінного від доходу одержаного від роботодавця ТОВ «Фабрика вікон «ЕСКО».

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби як фізичної особи-підприємця не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у період з 26 жовтня 2017 року по 11 червня 2019 року, який увійшов до оскаржуваної вимоги, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Водночас, відсутність у позивача прибутку від господарської діяльності у періоді, коли позивач не був найманим працівником та не мав статусу застрахованої особи (з 01 січня 2017 року по 25 жовтня 2017 року та з 12 червня 2019 року по 31 жовтня 2019 року), не звільняє позивача від обов`язку сплати ЄСВ як фізичною особою-підприємцем у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно, твердження позивача в цій частині відхиляються судом як необґрунтовані.

Однак, особливістю даної справи є те, що на час виникнення спірних правовідносин з 01 січня 2017 року по 25 жовтня 2017 року та з 12 червня 2019 року по 31 жовтня 2019 року позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону № 2464-VI необхідно застосовувати з урахуванням пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, відповідно до якого платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

З 13 лютого 2020 року пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 виключено на підставі Закону України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи».

Отже, пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 був діючим по 12 лютого 2020 року включно.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі – Закон № 1669-VII) період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Згідно з абзацом 3 пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669-VII перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» та від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких, зокрема, віднесено місто Сєвєродонецьк.

З огляду на вищевикладене судом встановлено, що, як на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у періоді з 01 січня 2017 року по 25 жовтня 2017 року та з 12 червня 2019 року по 31 жовтня 2019 року, так і на час формування спірної вимоги про сплату боргу, позивач перебував на обліку як платник єдиного внеску в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції. Відповідно, позивач є суб`єктом правовідносин, на якого поширюється дія положень пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI.

З огляду на дію зазначеної норми, судом встановлено, що позивач був звільнений від виконання обов`язків платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період, починаючи з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року включно.

Оскільки судом встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2019 року № Ф-56517-52 на суму 26539,26 грн охоплює період, в якому позивач був звільнений від виконання обов`язків платника єдиного внеску щодо його своєчасної сплати, суд дійшов висновку, що за цей період орган доходів і зборів не мав повноважень формувати та направляти позивачу таку вимогу.

Крім того, слід зазначити, що оскаржуване рішення органом доходів і зборів прийнято з посиланням на статтю 25 Закону № 2464-VI, абзацом 2 частини першої якої визначено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Оскільки, як вже вищевказано, позивач на період проведення антитерористичної операції звільнений від обов`язків платника єдиного внеску, орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника за період його звільнення від виконання обов`язків, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI.

Наявність заборони у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених статтею 25 Закону № 2464-VI, за невиконання обов`язків платника єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції, унеможливлює й формування та направлення позивачу вимог про сплату боргу за цей період.

Зважаючи на все вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2019 року № Ф-56517-52 не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, тому є протиправною та підлягає скасуванню, а вимоги позивача задоволенню.

Що стосується тверджень представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

За загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла та повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон № 2464-VІ.

Як вже вищезазначено, відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2464-VІ дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

При цьому пунктом 4 частини першої статті 6 Закону № 2464-VІ передбачено право платника єдиного внеску оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.

Відповідно до абзацу 4 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац 5 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VІ).

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску (абзац 6 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VІ).

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку (абзац 9 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VІ).

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки (абзац 10 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VІ).

Отже положення частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VІ передбачають наступні способи оскарження вимоги як адміністративний або судовий порядок, при цьому навіть у випадку обрання адміністративного способу оскарження, за наслідками якого згоди з органом доходу і зборів не досягнуто, у особи зберігається право оскаржити вимогу про сплату внеску ще і в суді й таке право має бути реалізоване нею протягом 10 днів з дня надходження відповідного рішення органу ДПС.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, з урахуванням тих обставин, що позивач звернувся із скаргою на вимогу ГУ ДПС у Луганській області про сплату боргу від 12 листопада 2019 року № Ф-56517-52 протягом 10 днів з дня її отримання в порядку адміністративного оскарження, та протягом 10 днів з дня одержання відповіді на скаргу (листа ГУ ДПС у Луганській області), суд вважає, що позивачем строк звернення до суду не пропущений. У свою чергу, на думку суду, не дотримання позивачем процедури адміністративного оскарження – звернення до не належного контролюючого органу, не позбавило його права оскарження вимоги до суду протягом 10 днів з дня одержання відповіді контролюючого органу.

Відповідно, твердження представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, відхиляються судом як безпідставні.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджено квитанцією про сплату судового збору (арк. спр. 4).

Оскільки позов підлягає задоволенню у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суму судового збору, сплачену позивачем при зверненні до суду з даним позовом, – 840,80 грн.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Луганській області (місцезнаходження: 93401, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Енергетиків, будинок 72, код за ЄДРПОУ 43143746) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Луганській області від 12 листопада 2019 року № Ф-56517-52, якою ОСОБА_1 визначено суму боргу по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 26539,26 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова