Рішення № 88524668, 01.04.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/422/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, у порядку письмового провадження, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, про:

визнання протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області, щодо відмови у виконанні заяви вх.№97450/Б/15-32 від 23.08.2019 року, про повернення помилково сплаченої суми ЄСВ;

зобов`язання Головного управління ДПС в Одеській області надати органу казначейства висновок про повернення помилково сплачених коштів у сумі 9828,72 гривень, згідно квитанції №13 від 31.01.2019 року.

Адміністративний позов мотивовано наступним.

За визначенням, яке міститься у ст.14 Податкового кодексу України, самозайнята особа – платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Позивачем наголошувалося, що з моменту отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність та по теперішній час, останній є найманим працівником АТ «ІМЕКСБАНК».

ОСОБА_1 , зазначає, що відсутність у нього обов`язку по самостійній сплаті ЄСВ при умові, що єдиний соціальний внесок (далі – ЄСВ) за нього сплачував роботодавець, встановлена рішеннями Одеського окружного адміністративного суду за його позовними заявами, які набрали законної сили та підтверджується правовою позицією Верховного Суду, однак, податковий орган відмовляється повернути суму помилково сплаченого ОСОБА_1 , ЄСВ.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, вищезгадану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд адміністративної справи №420/422/20 у судовому засіданні з викликом сторін – відмовлено.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

У встановлений судом строк, відповідач надав відзив (вх.№8775/20 від 26.02.2020р. на позовну заяву (а.с.101-103).

Відзив обґрунтований наступним.

ОСОБА_1 , самостійно визначив базу нарахування єдиного внеску із розрахунку мінімального страхового внеску та здійснив 31.01.2019 року, відповідну сплату обчисленого єдиного внеску у розмірі 9828,72 гривень.

Відповідно до вимог п.п. 1. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» ОСОБА_1 , 17.04.2019 року, подано до Південного управління у м. Одесі ГУ ДПС в Одеській області звітність з єдиного внеску за 2018 рік з визначеною «сумою доходу (прибутку), отриманого від діяльності у розмірі 209042,82 гривень та обчисленою сумою нарахованого єдиного внеску у розмірі 45989,42 гривень.

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено обов`язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладеного на платників, вказаних у п.5 ч.1 ст. 4 цього закону, як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності.

Отже, платник єдиного внеску, визначений у п. 5 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі нараховував/обчислювати і сплачувати єдиний внесок до визначеної ст. 7 Закону №2464 бази нарахування єдиного внеску незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 наголошує, що Головним управлінням ДПС в Одеській області не враховано рішення судів, якими було встановлено відсутність у останнього обов`язку самостійно сплачувати ЄСВ, якщо його було сплачено роботодавцем та визнано протиправною та скасовано недоїмку по сплаті ЄСВ (а.с.105-107).

Станом на 01 квітня 2020 року, інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Бойченко ОСОБА_2 , має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується копією свідоцтва Серія НОМЕР_1 від 18 жовтня 2017 року (а.с.71).

З 01 листопада 2005 року, ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з АТ «ІМЕКСБАНК», що підтверджується копією трудової книжки серія НОМЕР_2 та наказами про прийняття на роботу та переведення працівника (а.с.75-82).

Згідно довідки ПAT «ІМЕКСБАНК» №3 від 08 лютого 2019 року на заробітну плату ОСОБА_1 , у період з січня 2018 року по грудень 2018 року, нараховувався єдиний соціальний внесок в загальній сумі 45989,42 гривень (а.с.31).

12 лютого 2019 року, ОСОБА_1 , звернувся до Головного управління ДФС в Одеській області зі зверненням платника податків на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі в порядку ст. 52 Податкового і кодексу України. У консультації ОСОБА_1 , просив ДФС надати відповідь на наступні питання: 1) Чи існує для ОСОБА_1 , як адвоката, обов`язок сплатити єдиний соціальний внесок в мінімальному розмірі за 2018 рік, в якому не отримував доходу від здійснення адвокатської діяльності, при умові, що єдиний соціальний внесок за нього сплачував роботодавець; 2) Чи існує для ОСОБА_1 , як адвоката, обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок в мінімальному розмірі в 2019 році в ті місяці (періоди), в яких він не буде отримувати доходу від здійснення адвокатської діяльності, при умові, що єдиний соціальний внесок за нього сплачуватиме роботодавець.

06.03.2019 року Державною фіскальною службою України надано ОСОБА_1 індивідуальну податкову консультацію №906/Б/99-99-13-02-03-14/ІПК, у якій відповідач вказав, що фізична особа, яка провадить незалежну адвокатську діяльність, може бути найманим працівником у юридичної особи та/або фізичної особи - підприємця на посаді, яка не передбачає здійснення адвокатської діяльності та надання адвокатських послуг, та не може представляти свого роботодавця як адвокат.

31 січня 2019 року, згідно квитанції №13 від 31.01.2019 року, ОСОБА_1 було сплачено єдиний соціальний внесок за 2018 рік у сумі 9828,72 гривень (а.с.55).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/2755/19 (суддя Вовченко О.А.) від 04 червня 2019 року, визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України, реєстраційний номер в Єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 906/Б/99-99-13-02-03-14/ІПК від 06.03.2019 року, в якій зазначалося про обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок навіть за тієї умови, що єдиний соціальний внесок було сплачено роботодавцем (а.с.56-64).

Рішення Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/2755/19 (суддя Вовченко О.А.) від 04 червня 2019 року, набрало законної сили 06 листопада 2019 року.

23 серпня 2019 року, ОСОБА_1 , звернувся з заявою до Головного управління ДФС в Одеській області, щодо повернення помилково/надміру сплаченої грошової суми у розмірі 9828,72 гривень (а.с.72).

Листом №935/Б/15-32-50-05-10 від 23.09.2019 року, Головне управління ДПС в Одеській області, повідомило ОСОБА_1 , що рішення Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/2755/19 (суддя Вовченко О.А.) від 04 червня 2019 року, передбачає лише скасування індивідуальної податкової консультації та не містить зобов`язання повернути раніше сплачені кошти з єдиного внеску (а.с.73).

08 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 повторно звернувся до Головного управління ДПС в Одеській області з заявою платника податків про повернення помилково сплаченої суми ЄСВ у порядку ст.43 Податкового кодексу України (а.с.74). Однак відповіді на вищевказану заяву ОСОБА_1 , не отримав.

Вважаючи дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо розгляду заяв та не подання органу казначейства висновку про повернення помилково сплачених коштів у сумі 9828,72 гривень - протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі – ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

При розгляді даної адміністративної справи, суд перш за все встановлює, чи є кошти сплачені ОСОБА_1 у розмірі 9872,72 гривень помилково сплаченими.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» – це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 5 липня 2012 року (далі – Закон №5076-VI) адвокатська діяльність – незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 року (далі – Закон №2464-VI), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (у редакції закону на час виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, – на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, – на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Тобто, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Сплата єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах у межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена Верховним Судом по справі №160/3114/19 від 27 листопада 2019 року.

Судом встановлено, що з 01 листопада 2005 року, ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з АТ «ІМЕКСБАНК», що підтверджується копією трудової книжки серія НОМЕР_2 та наказами про прийняття на роботу та переведення працівника (а.с.75-82).

Крім того, ОСОБА_1 , є має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується копією свідоцтва Серія НОМЕР_1 від 18 жовтня 2017 року (а.с.71).

Згідно довідки ПAT «ІМЕКСБАНК» №3 від 08 лютого 2019 року на заробітну плату ОСОБА_1 , у період з січня 2018 року по грудень 2018 року, нараховувався єдиний соціальний внесок в загальній сумі 45989,42 гривень (а.с.31).

Таким чином, суд дійшов висновку, що у ОСОБА_1 , був відсутній обов`язок сплачувати самостійно єдиний внесок, оскільки єдиний внесок було сплачено за нього його роботодавцем – АТ «ІМЕКСБАНК». Тобто, позивачем помилково було сплачено єдиний соціальний внесок за 2018 рік у сумі 9828,72 гривень.

У свою чергу, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №787 від 3 вересня 2013 року (далі - Порядок №787).

Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15 квітня 2015 року, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень до бюджету, а таким органом є Головне управління ДПС в Одеській області, то саме на відповідача покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Судом встановлено, що 23 серпня 2019 року, ОСОБА_1 , звернувся з заявою до Головного управління ДФС в Одеській області, щодо повернення помилково/надміру сплаченої грошової суми у розмірі 9828,72 гривень (а.с.72).

Листом №935/Б/15-32-50-05-10 від 23.09.2019 року, Головне управління ДПС в Одеській області, повідомило ОСОБА_1 , що рішення Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/2755/19 (суддя Вовченко О.А.) від 04 червня 2019 року, передбачає лише скасування індивідуальної податкової консультації та не містить зобов`язання повернути раніше сплачені кошти з єдиного внеску (а.с.73).

08 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 повторно звернувся до Головного управління ДПС в Одеській області з заявою платника податків про повернення помилково сплаченої суми ЄСВ у порядку ст.43 Податкового кодексу України (а.с.74). Однак відповіді на вищевказану заяву ОСОБА_1 , не отримав.

Судом витребовувалась від Головного управління ДПС в Одеській області копія відповіді податкового органу на заяву ОСОБА_1 , від 08 жовтня 2019 року, однак, з отриманої копії службової записки вбачається, що відповідальна особа за надання відповіді на вищевказану заяву – звільнилась, таким чином відповіді надано – не було (а.с.96).

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем не доведено правомірність його дій, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області, щодо відмови у виконанні заяви вх.№97450/Б/15-32 від 23.08.2019 року, про повернення помилково сплаченої суми ЄСВ.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, як встановлено ч.1 та ч.2 ст.245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправними дії суб`єкта владних повноважень та зобов`язати вчини певні дії. При цьому, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч.4 ст.245 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що зобов`язання Головного управління ДПС в Одеській області надати органу казначейства висновок про повернення помилково сплачених ОСОБА_1 , коштів у сумі 9828,72 гривень, згідно квитанції №13 від 31.01.2019 року, остаточно вирішить спір між сторонами.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Руїс Торіха проти Іспанії»).

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що під час подання позовної заяви, ОСОБА_1 , сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 гривень, згідно квитанцій №21 від 17.01.2020 року та №1 від 03.02.2020 року, який підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5, код ЄДРПОУ 43142370), про визнання протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області, щодо відмови у виконанні заяви вх.№97450/Б/15-32 від 23.08.2019 року, про повернення помилково сплаченої суми ЄСВ; зобов`язання Головного управління ДПС в Одеській області надати органу казначейства висновок про повернення помилково сплачених коштів у сумі 9828,72 гривень, згідно квитанції №13 від 31.01.2019 року – задовольнити.

Дії Головного управління ДПС в Одеській області, щодо відмови у виконанні заяви ОСОБА_1 вх.№97450/Б/15-32 від 23.08.2019 року, про повернення помилково сплаченої суми ЄСВ – визнати протиправними.

Зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370) надати органу казначейства висновок про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) помилково сплачених коштів у сумі 9828,72 гривень, згідно квитанції №13 від 31.01.2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені судові витрати у розмірі 1681,60 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня сорок копійок) гривень.

Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.

Суддя Балан Я.В.

.