Рішення № 88523914, 25.03.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2020 року ЛуцькСправа № 140/3563/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Савчук О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Плеско Оксани Євгенівни в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Волинський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Плеско Оксана Євгенівна в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_1 звернулася з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Волинський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги дружині та сину померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, старшини ОСОБА_2 , оформлене протоколом № 69 від 31 травня 2019 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум та зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу дружині та сину померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, старшини ОСОБА_2 у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що чоловік позивачки, старшина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно наказу командира військової частини - польова пошта В0425 від 28.10.2016 року № 331 був звільнений з лав Збройних сил України у запас.

23.11.2017 року її чоловік помер внаслідок захворювання – тромбоемболії легеневої артерії, тромбофлебіту глибоких вен нижніх кінцівок.

ОСОБА_3 звернулася до відповідача через ОВК з заявою та необхідними документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю чоловіка.

У червні 2019 року вона отримала відповідь, якою відповідач відмовив їй у призначенні одноразової грошової допомоги, мотивуючи тим, що така допомога призначається у разі смерті військовослужбовців, а не осіб, звільнених зі служби.

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправними, оскільки вона має право призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю чоловіка.

На підставі вищенаведеного позивач просить позов задовольнити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, наведених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов. У відзиві на позовну заяву вказав, що підстав для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю ОСОБА_2 немає, так як смерть настала через один рік і один місяць з дня звільнення, а відтак просив суд в позові відмовити повністю.

Представник третьої особи в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судове засідання, яке було призначене на 25.03.2020 року представник позивача не прибула, подала заяву про розгляд справи без її участі.

Також на вказану дату і представник відповідача в судове засідання не прибув.

Представник третьої особи 25.03.2020 року подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Як визначено частиною четвертою статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням наведеного, справу вирішено у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та позивачка ОСОБА_4 одружились ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка після одруження взяла прізвище ОСОБА_5 , що вбачається з свідоцтва про одруження 1-ЕГ № НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками вказано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Згідно з довідкою №3989 НОМЕР_3 від 14.12.2016 року старшина ОСОБА_2 дійсно в період з 29.11.2015 по 24.10.2016 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Плеско М. В Управлінням персоналу штабу ВЧА4583 видано посвідчення ветерана війни - учасника бойових дій серії НОМЕР_4 .

Згідно наказу командира військової частини - польова пошта В0425 від 28.10.2016 року № 331 ОСОБА_2 був звільнений з лав Збройних сил України у запас.

Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_5 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, протокол №1136 від 24.04.2018, захворювання старшини запасу ОСОБА_2 , 1975 року народження: «Тромбемболія легеневої артерії, тромбо- флебін глибоких вен нижніх кінцівок», яке, згідно лікарського свідоцтва про смерть № 488 від 24 листопада 2017 року Волинського обласного патологоанатомічного бюро і свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 27 листопада 2017 року виконавчим комітетом Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області, послужило причиною, його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 , - захворювання і причина смерті, так, пов`язані із захистом Батьківщини.

З посвідчення серії НОМЕР_6 виданого 04.05.2018 року Управлінням соціального захисту населення Ковельської райдержадміністрації вбачається, що ОСОБА_3 має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.

31.05.2019 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, яке викладене у п.8 витягу з протоколу №69 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги дружині та сину померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Причиною відмови зазначено, що на день смерті він не був військовослужбовцем. У витягу з протоколу було зазначено, що у редакції, чинній на час смерті військовослужбовця, ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачала виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, а не осіб, звільнених зі служби. Виплата одноразової грошової допомоги членам сімей померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення зі служби, запроваджена Законом України від 10.09.2018 «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців», який набрав чинності з 13.10.2018. Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, тому виплата одноразової грошової допомоги членам сімей померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення з військової служби, здійснюється у випадках, що настали з 13.10.2018.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Приписами частини 1 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. (ч.6 ст.16-3 Закону №2011).

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. (ч.8 ст.16-3 Закону №2011).

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), чинність цього закону поширюється на сім`ї військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №1136 від 24.04.2018 містить висновок, що захворювання і причина смерті ОСОБА_2 , пов`язані із захистом Батьківщини.

Суд зауважує, що з врахуванням викладених вище правових норм, застосування ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» слід пов`язувати не з фактом звільнення з військової служби ОСОБА_2 , а з фактом його захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від наявності статусу військовослужбовця на день смерті.

Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.02.2018 у справах №372/1258/16-а, провадження №К/9901/6800/18, №372/1258/16-а, провадження №К/9901/6800/18, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом у спірних правовідносинах.

За таких обставин суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність правових підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги дружині та сину померлого ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що захворювання і причини смерті ОСОБА_2 пов`язані із захистом Батьківщини та отримані ним під час проходження військової служби, а відтак спірне рішення є протиправним.

Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, документи розглянуто та прийнято протокол № 69 від 31.05.2019, який затверджений т.в.о. Міністра оборони України 03.06.2019, відповідно до якого позивачу відмовлено у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що смерть чоловіка ОСОБА_2 настала 23.11.2017 ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність правових підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги дружині та синові померлого ОСОБА_2 , оскільки застосування статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов`язується не з фактом звільнення з військової служби ОСОБА_2 , а з фактом встановлення останньому захворювання, що мало місце в період проходження військової служби чи пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби незалежно від наявності статусу військовослужбовця на день смерті.

Рішення Міністерства оборони України від 31.05.2019 №69 щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 пов`язаної із смертю чоловіка та батька, ОСОБА_2 з підстав того, що на день смерті він не був військовослужбовцем, суд вважає необґрунтованим.

Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 (в редакції чинній на момент виникнення срібних правовідносин) визначено механізм розгляду заяви та прийняття рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги.

При цьому, позивачам відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги з підстав того, що чоловік та батько ОСОБА_2 на день смерті не був військовослужбовцем, проте, інші питання визначенні Порядком № 975, відповідачем не розглядались.

Отже, рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31.05.2019 №69 в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 пов`язаної із смертю чоловіка та батька, ОСОБА_2 є протиправним, а дії відповідача, в даному випадку не відповідають критеріям, які наведені у ч. 2 ст. 2 КАС України.

Разом з тим, Законом України від 06.09.2018 №2522-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців» внесено зміни до пунктів 1 та 2 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а саме: одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

Однак зміни внесені Законом України від 06.09.2018 №2522-VIII жодним чином не спростовують та не заперечують права дружини та сина померлого військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги у разі його смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби чи в період її проходження, оскільки смерть військовослужбовця настала до запровадження вищевказаних змін до Закону.

Як зазначено вище, 06.09.2018 року прийнято Закон №2522-VIII, яким запроваджено, що виплата одноразової грошової допомоги проводиться членам сімей померлих осіб звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення з військової служби.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначено, що частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Зміни внесені Законом №2522-VIII, зокрема до статті 16 Закону №2011-ХІІ набрали чинності з 13.10.2018 року.

Тому правила виплати одноразової грошової допомоги членам сімей померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення з військової служби, застосовується до відносин щодо визначення права на отримання одноразової грошової допомоги у випадках, зокрема смерті що настала з 13.10.2018 року внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби чи пов`язаного з проходженням військової служби.

Оскільки смерть ОСОБА_2 настала 23.11.2017 року, тобто, до набрання чинності Законом №2522-VIII, яким встановлено певні часові обмеження для отримання такої допомоги, то ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин.

Таким чином, посилання відповідача на те, що виплата одноразової допомоги членам сім`ї померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала після звільнення з військової служби, здійснюється у випадках, що настали після внесення змін до п. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто з 13.10.2018, є безпідставним, оскільки вказані зміни не спростовують права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, а нововведені положення будуть стосуватися правовідносин у разі коли смерть військовослужбовця настала після внесення даних змін до п. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналогічна правова позиція в питанні застосування судами законодавства в яке вносяться зміни, якими встановлюється певний строк, для прикладу – дворічний строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при встановленні особі інвалідності, де зокрема п. 27 постанови Верховного Суду від 30.09.2019 року в справі №825/1380/18 зазначено, що норма Закону, яка набрала чинності після якоїсь події, не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість та підставність позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування п. 8 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум, від 31.05.2019 № 69, в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги дружині та сину у зв`язку зі смертю чоловіка-батька-військовослужбовця в запасі ОСОБА_2 , що сталося внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу та її сину, як дружині та дитині загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, суд зазначає таке.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі Порядок №975).

Відповідно до абз. 1 п. 3 Порядку №975 (у редакції чинній станом на момент звернення позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

За приписами п. 5 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Пунктом 10 Порядку №975 члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), документи, що вказані у цьому пункті.

В силу положень пункту 15 Порядку № 975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

Як встановлено судом і не заперечується відповідачем, для призначення і виплати спірної одноразової грошової допомоги позивач подав до Міністерства оборони України усі необхідні документи, передбачені у п. 10 Порядку №975.

Застережень щодо недотримання позивачем форми і змісту заяви про призначення одноразової допомоги відповідно до Порядку №975 не висловлено ні при відмові у її призначенні, ні в ході судового розгляду.

Тому в призначенні такої допомоги позивачу відмовлено протиправно та за відсутності законних підстав для прийняття відповідного рішення.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях утверджував висновок про те, що захист за ст. 13 Конвенції, повинен поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі «Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини»).

В пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини вказав, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

Суд зауважує, що «ефективний засіб правового захисту» в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Оскаржуваним рішенням Міністерства оборони України, викладеним у п. 8 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги і компенсаційних сум від 31.05.2019 за №69 відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, при цьому позивач виконала усі передбачені законодавством умови для отримання спірної одноразової грошової допомоги.

У зв`язку із скасуванням судом оскаржуваного рішення відповідач втратив можливість реалізації своїх дискреційних повноважень з цього питання, з метою забезпечення ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу також належить задовольнити.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи заявлені позовні вимоги, системний аналіз положень чинного законодавства та докази, зібрані у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн, сплачений відповідно до квитанції №0.0.1542985336.1 від 04.12.2019 року.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати п. 8 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги і компенсаційних сум від 31.05.2019 №69, яким ОСОБА_3 та її неповнолітньому сину ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги як членам сім`ї померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , смерть якого настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби - захисту Батьківщини.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_3 та її неповнолітньому сину ОСОБА_1 , як дружині та дитині загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок). Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивачі ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ) та неповнолітній ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 ).

Відповідач Міністерство оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022).

Третя особа Волинський обласний військовий комісаріат (43008, місто Луцьк, вулиця Теремнівська, 85а, код ЄДРПОУ 08013516).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич

Повне рішення суду складено 31.03.2020 року.