Рішення № 88523673, 01.04.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2020 р. Справа№200/906/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Селидівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місце знаходження: вул. Героїв праці, буд. 6, м. Селидове, Донецька область; код ЄДРПОУ: 41247274) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

21 січня 2020 року на адресу суду Донецького окружного адміністративного надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Селидівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про:

- визнання неправомірним та скасування рішення Селидівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 05 грудня 2019 року №б/н про відмову в переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах згідно з п. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та п. 2 р. XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язання Селидівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області з урахуванням висновків суду у справі повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 3784 від 02.12.2019 року про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах зарахувавши до його спеціального (пільгового) страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування":

-період проходження строкової військової служби в лавах збройних сил з 29.06.1991 року по 21.04.1993 року;

-період роботи на підприємстві МП "Шахтобудівельник" з 14.11.1995 року по 20.02.1996 року;

-період роботи на підприємстві ЗАТ "Вуглевидобуток" з 02.04.1998 року по 31.10.1998 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про перехід з одного виду пенсії на інший. Позивачу було відмовлено в призначені пенсії у зв`язку з ненадання останнім довідок на підтвердження пільгового характеру роботи та відсутні відомості про підземні спуски в шахту.

Позивач вважає дії відповідача щодо не зарахування стажу роботи протиправними та такими, що порушують його конституційні права, оскільки в трудовій книжці позивача наявні всі необхідні записи для переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Представник відповідача надав до суду відзив, у якому зазначив, що позивачу не зараховано періоди роботи, оскільки на виконання вимог п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України позивачем не надано пільгові довідки та відомості про підземні спуски в шахту.

У зв`язку з чим, представник УПФ вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 02 березня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , 02 грудня 2019 року звернувся до управління відповідача з завою № 3784 щодо переводу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно п.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та п. 2 р. XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Селидівського об`єднаного управління ПФУ в Донецькій області від 05 грудня 2019 року відмовлено в переводі з пенсії по інвалідності за трудове каліцтво або профзахворювання на пенсію за віком ОСОБА_1 .

В обгрунтування відмови зазначено, щодо пільгового стажу позивачу не зараховано періоди роботи з 14.11.1995 по 20.02.1996 в якості гірника підземного в Малому підприємстві «Шахтобудівельник», з 02.04.1998 по 31.10.1998 в якості прохідника підземного на підприємстві ЗАТ «Вуглевидобуток», так як відсутні уточнюючі довідки про пільговий характер роботи та відомості про підземні спуски в шахту.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 працював:

- з 01.04.1991 по 23.06.1991 учнем токаря на дільниці ремонту забійного обладнання на шахтоуправлінні «Новогродське», звільнено 24.06.1991 у зв`язку з призивом до Радянської Армії;

- з 29.06.1991 по 21.04.1993 проходив службу в лавах збройних сил;

-з 14.11.1995 по 20.02.1996 працював гірником підземним 3 розряду з повним робочим днем в шахті в Малому підприємстві «Шатобудівельник»;

- з 02.04.1998 по 31.10.1998 працював підземним прохідником 5 розряду з повним робочим днем в шахті на дільниці підготовчих робіт № 1 на ЗАТ «Вуглевидобуток».

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно не зарахування стажу для призначення пенсії позивачу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 N 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

Відповідно до частини 3 статті 44 Закону України від 09.07.2003 № 1058 “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідачем вказано, що позивачем не надано довідку, що уточнює його пільговий характер роботи та відомості про підземні спуски в шахту.

Суд зазначає, що на підставі частини 3 статті 44 Закону України від 09.07.2003 № 1058 “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” Пенсійним фондом може бути проведення перевірка дотримання вимог законодавства у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з питання достовірності документів наданих для призначення (перерахунку) пенсій.

Разом з цим, суд зазначає, що професії учень прохідника підземного, прохідник підземний, гірника підземного, відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162 відноситься до посад, зайнятість на яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Відповідно до рішення відповідача, ОСОБА_1 відмовлено в переводі з пенсії по інвалідності на пенсію за віком у зв`язку з не зарахуванням до пільгового стажу позивачу періоди роботи з 14.11.1995 по 20.02.1996 в якості гірника підземного в Малому підприємстві «Шахтобудівельник», з 02.04.1998 по 31.10.1998 в якості прохідника підземного на підприємстві ЗАТ «Вуглевидобуток».

Суд зазначає, що період роботи позивача з 14.11.1995 по 20.02.1996 в якості гірника підземного в Малому підприємстві «Шахтобудівельник», з 02.04.1998 по 31.10.1998 в якості прохідника підземного на підприємстві ЗАТ «Вуглевидобуток» підтверджуються трудовою книжкою позивача.

Таким чином, відповідачем при розрахунку пільгового стажу позивача необхідно враховувати період роботи позивача з 14.11.1995 по 20.02.1996 в якості гірника підземного в Малому підприємстві «Шахтобудівельник», з 02.04.1998 по 31.10.1998 в якості прохідника підземного на підприємстві ЗАТ «Вуглевидобуток».

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що рішення Селидівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № від 05 грудня 2019 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо не зарахування до пільгового стажу роботи позивача період проходження ним строкової військової служби в лавах збройних сил з 29.06.1991 року по 21.04.1993 року, суд зазначає, що в рішенні про відмову від 05 грудня 2019 року не зазначено, що даний період не зараховано до стажу, але у відзові, якій надан до суду відповідач вказав що період строкової військової служби не зарахував.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Постановою Ради міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року № 590 затверджено Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій.

Відповідно до пункту 109 цього Положення при призначенні на пільгових умовах або в пільгових розмірах пенсій по старості та інвалідності робітникам і службовцям, які працювали на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці та в гарячих цехах і на інших роботах з важкими умовами праці періоди, строкової служби в Радянській армії прирівнюються за вибором яка звернулася за призначенням пенсії або до роботи, яка передувала даного періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.

Зі змісту трудової книжки позивача вбачається, що слідом за періодом строкової служби в армії позивач працював учнем гірника підземного з повним робочим днем під землею.

Оскільки така робота відноситься до Списку № 1, відтак за бажанням позивача служба в армії, що слідувала за закінченням цього періоду має зараховуватися до пільгового стажу за Списком № 1.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем при прийнятті рішення про відмову не були дотримані соціальні гарантії передбачені законодавством України, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає для поновлення прав позивача зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 02.12.2019 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з управління відповідача судового збору у розмірі 840,80 грн. на користь позивача, як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України “Про судовий збір”.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Селидівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місце знаходження: вул. Героїв праці, буд. 6, м. Селидове, Донецька область; код ЄДРПОУ: 41247274) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Селидівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 05 грудня 2019 року №б/н про відмову в переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах згідно з п. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та п. 2 р. XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Селидовське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 3784 від 02.12.2019 року про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду у справі, зарахувавши до спеціального (пільгового) страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування":

-період проходження строкової військової служби в лавах збройних сил з 29.06.1991 року по 21.04.1993 року;

-період роботи на підприємстві МП "Шахтобудівельник" з 14.11.1995 року по 20.02.1996 року;

-період роботи на підприємстві ЗАТ "Вуглевидобуток" з 02.04.1998 року по 31.10.1998 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Селидівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 01 квітня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.В. Арестова