Рішення № 88517976, 13.03.2020, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2598/20

Справа №754/15217/19

РІШЕННЯ

Іменем України

13 березня 2020 року м.Київ

Суддя Деснянського районного суду міста Києва Бабко В.В., розглянув у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення недоотриманої суми, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив суд стягнути з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в сумі 39465,47грн в рахунок інфляційного збільшення грошової суми та компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, що підлягала стягненню за рішенням суду.

В обґрунтування позову зазначено, що постановами Деснянського районного суду міста Києва по справам: №2а-1321/11, №2а-227/12, №2а-714/2011, 2а-752/10, №2а-223/09, 2а-716/11, №2а-2739/2011 стягнуто на користь ОСОБА_1 в загальній сумі 50131,19грн як компенсацію не виплаченої пенсії та соціальних виплат. У зв`язку з невиконанням рішень суду, які набрали законної сили, у передбачений Законом України «Про виконавче провадження» строк, позивач був позбавлений можливості отримати належну йому суму боргу.

Ухвалою Деснянського районного суму м. Києва від 22.11.2019 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що Головне управління Казначейства, прийняло від Управління ДВС ГТУЮ у м.Києві пакет документів, згідно з актом від 14.01.2015 №1 приймання - передавання за 4 квартал 2014 року, а саме: виконавчі листи Деснянського районного суду міста Києва: від 28.04.2011 по справі №2а-1321/11; від 13.05.2014 по справі №2а-227/12; від 19.01.2012 по справі №2а-714/2011; від 30.05.2011 по справі №2а-752/10 та постанови Деснянського районного суду міста Києва від 13.04.2009 по справі №2а-223/09; від 23.02.2011 по справі №2а716/11; від 01.07.2011 по справі №2а-2739/2011 про перерахунок коштів на користь ОСОБА_1

Головним управлінням Казначейства прийнято дані виконавчі документи на облік за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», за 1чергою.

У порядку черговості, Державною казначейською службою України протягом 2017 року рішення суду були виконані, кошти перераховані на банківські реквізити зазначені у заявах ОСОБА_1 . Крім того зазначили, що Головне управління Казначейства не наділено повноваженнями щодо нарахування компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду. А тому, враховуючи викладене у відзиві, просили відмовити у задоволенні позову повністю.

Від позивача ОСОБА_1 надійшла до суду відповідь на відзив, в який зазначено, що відсутність достатніх грошей у Бюджеті на виконання рішень судів не є причиною не виконання судових рішень, на що вказувалося в Рішеннях Конституційного суду. Щодо застосування 625 ЦК України, просив звернути увагу на справи Верховного Суду України, який зробив правовий висновок, згідно з яким будь-яке зобов`язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов`язанням незалежно від правових підстав його виникнення і у разі його порушення підлягає до застосуванню. У зв`язку з викладеним просив задовольнити позов повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно із ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, виходячи зі свого внутрішнього переконання,дослідивши повно та всебічно, оцінивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до такого висновку.

У відповідності до статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Право на звернення до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, було б ілюзорним, якби органи Державної виконавчої служби України допускали, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (частина друга статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно із частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п`ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних витрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).

Згідно пункту 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка у цих правовідносинах бере участь через орган Державної виконавчої служби України (протиправність дій, бездіяльності посадових осіб якого доводиться позивачем) та орган Казначейської служби (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно із п. 48 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 № 45), перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

Пунктом 50 Порядку виконання рішень компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується Казначейством, якщо боржником є державний орган.

Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства.

Судом установлено, що Головне управління Казначейства, прийняло від Управління ДВС ГТУЮ у м.Києві пакет документів, згідно з актом від 14.01.2015 №1 приймання - передавання за 4 квартал 2014 року, а саме: виконавчі листи Деснянського районного суду міста Києва: від 28.04.2011 по справі №2а-1321/11; від 13.05.2014 по справі №2а-227/12; від 19.01.2012 по справі №2а-714/2011; від 30.05.2011 по справі №2а-752/10 та постанови Деснянського районного суду міста Києва від 13.04.2009 по справі №2а-223/09; від 23.02.2011 по справі №2а716/11; від 01.07.2011 по справі №2а-2739/2011 про перерахунок коштів на користь ОСОБА_1

Загальна сума щодо виконання грошового зобов`язання на виконання рішень суду становила в розмірі 50131,19грн, яка була перерахована ОСОБА_1 лише 27.06.2017, що підтверджується банківськими виписками.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, перевіреним судом, компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, за період з 15.01.2015 по 27.06.2017 становить: 50131,19грн х 3% (0,3 : 365дн х 896дн) = 3691,85грн, а інфляційна складова з 15.01.2015 по 27.06.2017 (141,23 х 112,4 х 107,95 = 171,36) становить 35773,62грн = 50131,19 х 1,7136 - 50131,19, що разом до виплати сума в розмірі 39465,47грн.

Згідно із ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України встановлено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Частиною 2 цієї статті визначено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави, її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Згідно із п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 15.04.2015 р. № 215, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).

З огляду на положення ст. 2 ЦК України та ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України, сума майнової шкоди підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, а тому позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного, керуючись Конституцією України, Бюджетним кодексом України, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», статтями 2, 5, 22, 509, 625, 1174 Цивільного кодексу України, статтями 1-23, 76-81, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення недоотриманої суми - задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3% річних від несплаченої суми в розмірі 3691,85грн, інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 35773,62грн, що разом становить 39465,47грн шляхом списання Головним управлінням Державної казначейською службою України в м.Києві коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання через Деснянський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві, місцезнаходження: м.Київ, вулиця Терещенківська, 11-А, код ЄДРПОУ 43141267.

Повний текст рішення складено та підписано 13.03.2020.

Суддя В.В. Бабко