Ухвала суду № 88514215, 26.03.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/21446/19

Провадження № 2/522/90/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого судді – Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання – Вадуцкої В.І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за період навчання,

ВСТАНОВИВ:

До суду 19.12.2019 року надійшов позов Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за період навчання.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що у 2014 році між Одеським державним університетом внутрішніх справ, ОСОБА_1 та Головним управлінням МВС України в Одеській області було укладено договір про підготовку ад`юнкта денної форми навчання за рахунок державного замовлення від 01.09.2014 року. Відповідача, майора міліції, старшого оперуповноваженого відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю УМВС України в Одеській залізниці, відповідно до наказу ОДУВС від 12.08.2014 №229 зараховано ад`юнктом денної форми навчання до докторантури та ад`юнктури за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика, судова експертиза, оперативно-розшукова діяльність, зі строком навчання 3 роки, та постановлений на всі види утримання, із виплатою грошового забезпечення, з 01.09.2014 року. За час проходження навчання в докторантурі та ад`юнктурі університету, 05.05.2015 року, у межах штатної чисельності перемінного складу, що навчається за державним замовленням, ад`юнкта денної форми навчання майора міліції ОСОБА_1 було переведено на заочну форму навчання. Однак, наказом від 29.05.2015 №49 о/с ОСОБА_1 знову переведено із заочної на денну форми навчання докторантури та ад`юнктури університету з 24.04.2017 року. Так, наказом університету від 24.04.2017 року №96 о/с відповідача відряджено для подальшого проходження служби Національної поліції України з 25.04.2017 року, та відраховано з числа ад`юнктів 3-го року денної форми навчання докторантури та ад`юнктури за власним бажанням. А вже наказом від 12.03.2018 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції. У зв`язку із викладеним, Відповідач, відповідно до умов Договору від 01.09.2014 року, а також положень Інструкції про організацію підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів у вищих навчальних закладах та науково-дослідних установах МВС України та Положення про підготовку науково-педагогічних та наукових кадрів, має відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з його утриманням у навчальному закладі, згідно розрахунку. В період навчання ОСОБА_1 в ад`юнктурі університету на навчання останньої витрачено бюджетних коштів в розмірі 143839,75 грн. Отже, Університет, як структурний підрозділ Міністерства внутрішніх справ України, уразі невиконання договірних відносин, з боку ад`юнктів, звертається до суду для відшкодування бюджетних коштів, які виділялися з державного бюджету і були витрачені на їх утримання.

До суду 27.12.2019 року надійшла відповідь щодо місця реєстрації відповідача.

Ухвалою суду від 08.01.2020 року по справі було відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання 28.01.2020 року сторони по справі не з`явились, повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили, розгляд справи відкладено на 27.02.2020 року.

В судове засідання 27.02.2020 року сторони по справі не з`явились, повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили, розгляд справи відкладено на 26.03.2020 року.

16.03.2020 року до суду надійшло клопотання представника позивача – адвоката Ковальової К.М. відповідно якого просила провести розгляд справи за відсутності представника позивача.

Сторони у судове засідання призначене на 26.03.2020 року не з`явились, повідомлялись належним чином.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з цим, датою складення цього судового рішення є 31.03.2020 року.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була зарахована ад`юнктом заочної форми навчання докторантури та ад`юнктури університету Одеського державного університету внутрішніх справ за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика, судова експертиза, оперативно-розшукова діяльність зі строком навчання 4 роки, з 01 вересня 2014 року, що підтверджується витягом з наказу №229 від 12.08.2014 року (а.с.16).

Відповідно витягу з наказу Одеського державного університету внутрішніх справ №96 о/с від 24.04.2017 року майора поліції ОСОБА_1 відраховано з числа ад`юнктів 3-го року денної форми навчання докторантури та аспірантури за власним бажанням 24.04.2017 року (а.с.29).

Відповідно розрахунку №145 від 20.04.2018 року вартості утримання слухача ад`юнктури та докторантури майора поліції ОСОБА_1 за період навчання з 01.06.2015 року по 24.04.2017 року становить 143839,75 грн. (а.с.32).

Згідно з ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом із цим за приписами частини першої статті 2 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих п овноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до ст. 9 Закону України від 20 грудня 1990 року «Про міліцію», чинного на час виникнення спірних правовідносин, на курсантів, слухачів, ад`юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов`язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про міліцію» працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про міліцію» підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається міжнавчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Аналогічні положення містяться і в Законі України «Про національну поліцію» (ст..62)..

Ад`юнкти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

На ад`юнктів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України поширюються права та обов`язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції, а тому служба відповідача є публічною. У зв`язку із цим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли за участю суб`єкта владних повноважень, спори між учасниками цих правовідносин є публічно-правовими та їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Такий правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 127/7858/18 (провадження № 14-373цс19), у яких зазначено, що спори, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу вимог статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Вище зазначена позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 30.10.2019 року в справі № 520/7326/16-ц. Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. При цьому апеляційний суд зауважує, що суди першої та апеляційної інстанції мають право відступити від позицій суду касаційної інстанції в аналогічних справах з належним мотивуванням відповідного рішення в залежності від обставин конкретної справи, яка розглядається судом. Підстав для відступлення від сформованої позиції Верховного Суду не встановлено.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 липня 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У справі «Занд проти Австрії» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням викладеного, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, з врахуванням вищенаведеного, того що оскільки за подачу позову позивачем було сплачено судовий збір, суд приходить до висновку про повернення судового збору, сплаченого Одеським державним університетом внутрішніх справ у розмірі 1921,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2217 від 20.11.2019 року.

Керуючись положеннями ст.ст.1, 3, 4, 19, 43, 49, ч.1 ст.223, 247, п.1 ч.1 ст.255, 258, 260, 263, 268, 354 ЦПК України, ст.7 Закону України «Про судовий збір», суд, -

У Х В А Л И В:

Провадження у цивільній справі за позовом Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за період навчання – закрити.

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України м.Одеси в Одеській області, яке знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Черняховського 6, код ЄДРПОУ: 38016923, повернути Одеському державному університету внутрішніх справ судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня, згідно платіжного доручення №2217 від 20.11.2019 року.

Ухвалу суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси.

Повний текст ухвали суду виготовлено 31.03.2020 року.

Суддя: Домусчі Л.В.