
Справа № 308/11500/19
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 березня 2020 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - Малюк В.М.,
при секретарі судового засідання - Матіко Я.Ю.
з участю прокурора - Голич М.М.,
перекладача - Сабов Є.С.
обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника - Талапа Я.В.,
потерпілої - ОСОБА_2 та її адвоката - Томашук О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Ужгород, кримінальне провадження № 308/11500/19, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019070170000820 від 05.07.2019 року про обвинувачення:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Чоп та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з вищою освітою, адвоката, працюючого юристом - консультантом у Сюртівській сільській раді, одруженого, на утриманні двоє малолітніх дітей, вважається не судимим, -
у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 286 КК України ,-
В С Т А Н О В И В :
05.07.2019 року, близько 18 год. 00 хв., ОСОБА_1 керуючи в стані алкогольного сп`яніння транспортним засобом марки «Mitsubishi Outlander», д.н.з. НОМЕР_1 , і рухаючись по головній автодорозі с. Мала Добронь, в напрямку с. Велика Добронь, Ужгородського району, біля будинку №96 по вулиці Головній, в с. Мала Добронь, внаслідок порушення п.п. 1.2.; 1.3.;1.10; 2.1. б); 2.3. «б»; 2.9. а), 10.1; 12.4 та 12.1 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, не забезпечив безпеку дорожнього руху, не вибрав безпечну швидкість руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним та за умов видимості у напрямку руху, не втримав керований ним автомобіль у межах своєї смуги руху, внаслідок чого з`їхав на узбіччя по напрямку руху та в подальшому з`їхав кювет, де допустив наїзд на малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди, згідно висновку судово-медичної експертизи №302 від 26.07.2019 року, малолітня ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, які згідно п. 2.1.3 "Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, які знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку із настанням смерті останньої.
Своїми діями обвинувачений ОСОБА_1 учинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України - як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненому визнав, однак не зміг надати суду показання щодо фактичних обставин справи, оскільки стверджує, що не пам`ятає, що трапилося. Пояснив, що 05.07.2019 року він перебував у своїх батьків в с. Червоному, коли йому зателефонував його товариш, з яким він зустрівся та у кафе випив пиво та коньяк. Він не мав наміру сідати за кермо автомобіля, однак в той час, йому подзвонив інший чоловік, який мав намір терміново з ним зустрічатися та обговорити юридичні питання. Сівши за кермо, ОСОБА_1 поїхав назустріч з цим чоловіком, однак по дорозі втратив свідомість, з`їхав в кювет і вчинив ДТП. Не може пояснити як все це відбулося. Заперечує факт того, що він рухався з великою швидкість та вважає, що свідки оговорюють його, а свідок ОСОБА_4 на його думку, бачила зовсім інше авто. Правила дорожнього руху порушив спонтанно. На його думку причиною даної ДТП була втрата ним свідомості, оскільки в нього завищений тиск і він кожен ранок вживає ліки. Крім цього, ОСОБА_1 заперечує факт вживання наркотичних засобів, при цьому визнаючи, що перебував в стані алкогольного сп`яніння. Заявлений потерпілою цивільний позов про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1500000 грн. визнає повністю, однак на даний час, у нього не має таких коштів і він не взмозі розрахуватися з потерпілою. Крім цього, ОСОБА_1 стверджує, що він щиро розкаюється у вчиненому.
Не зважаючи на те, що ОСОБА_1 фактично свою вину не визнав, його вина у скоєному злочині повністю стверджується дослідженими в ході розгляду справи наступними доказами.
Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 показала, що про фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди повідомити нічого не може, оскільки вона не була очевидцем подій. На місце ДТП вона прибула у той час коли це все відбулося, вона намагалася допомогти дитині, однак було вже запізно. ОСОБА_1 , в той час сидів в авто, нічим не допомагаючи. Підбігши до автомобіля ОСОБА_1 , вона побачила, що останній перебуває в стані алкогольного сп`яніння та не може самостійно вийти з авто. Що стосується заявленого нею цивільного позову, то від вимог про стягнення з обвинуваченого спричиненої їй матеріальної шкоди відмовляється, оскільки ОСОБА_1 суму в розмірі 25 000 грн. відшкодував. Цивільний позов про стягнення моральної шкоди в сумі 1500000 грн. підтримує повністю та просить суд такий задоволити. Що стосується міри покарання, то вважає, що ОСОБА_1 слід призначити максимально суворе покарання.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показала, що 05.07.2019 року вона разом із своїм чоловіком ОСОБА_6 , перебували біля воріт свого будинку, де відпочивали на лавиці. Їх внучка ОСОБА_3 була поряд з ними. Коли внучка підійшла до канави, щоб зірвати квітку, то на великій швидкості пронеслось по примостку до її двору авто, яке в подальшому здійснило наїзд на ОСОБА_3 . Наїзд спочатку відбувся на дитину, потім в дерево, яке росло біля будинку, а в подальшому авто зупинили тільки ворота. Все це відбулося на її очах. Машину побачила в самий останній момент, оскільки швидкість авто була дуже великою. Відстань від дороги до канави, де була дитина, була приблизно 3-4 метри. Після наїзду вона почала кричати на допомогу та підходила до авто, в якому сидів ОСОБА_1 в такому стані алкогольного сп`яніння, що не міг нічого і говорити. Сусіди прибігли на допомогу, а ОСОБА_1 з машини не виходив та нічого не допомагав. По приїзду поліції, останні витягнули ОСОБА_1 з авто.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 надав покази аналогічні показанням свідку ОСОБА_7 . Крім цього зазначив, що швидкість авто була дуже великою.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показав, що він є чоловіком потерпілої ОСОБА_2 . Малолітня ОСОБА_3 не була його рідною дитиною та таку він виховував біля 3 років. Пояснив, що очевидцем даної дорожньо-транспортної пригоди він не був. Прибув на місце ДТП лише тоді, коли це вже сталося. Керований ОСОБА_1 автомобіль перелетів через канаву, збив дитину, потім дерево і зупинився тільки біля воріт. Водій ОСОБА_1 перебував в стані сильного алкогольного сп`яніння та не міг вийти з авто. Його дружина ОСОБА_2 дуже важко перенесла втрату дитини.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні показала, що 05.07.2019 року, біля 16 год. 30 хв., вона бачила автомобіль з номерними знаками НОМЕР_1 , який їхав по вул. Головній, в с. М. Добронь. Даний автомобіль їхав на великій швидкості, та пересікав смуги руху, з однієї на іншу, що свідчило що за кермом є п`яний водій. Номера автомобіля добре запам`ятала. В подальшому вона дізналася про аварію, яка трапилась на тій же вулиці, за участю вказаного нею автомобілю.
Крім показань потерпілої ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , вина ОСОБА_1 у вчиненому злочині стверджується наступними письмовими доказами по справі:
?витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.07.2019 року, з якого слідує, що по факту дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 05.07.2019 р. в с. М. Добронь за участю керованого ОСОБА_1 автомобіля та загибелі малолітньої ОСОБА_3 , порушено кримінальне провадження за ч.2 ст. 286 КК України,
?протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 05.07.2019 року, схемою до вказаного протоколу та фото таблицею, якими зафіксовано обставини ДТП, безпосереднє місце здійснення - наїзду на потерпілу ОСОБА_3 , а також положення транспортного засобу та трупу на місці пригоди, наявні на автомобілі пошкодження (передня частина),
?протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 05.07.2019 року, з якого слідує, що ОСОБА_1 було затримано відразу після вчиненого злочину,
?висновком експерта №9965 від 14.08.2019 року, згідно якого гальмова система автомобіля марки «Mitsubishi» модель «Outlander», д.н.з. НОМЕР_1 , знаходилася в працездатному стані та могла виконувати функції передбачені конструкцією, система рульового керування та світлова система освітлення та світлової сигналізації - в непрацездатному стані. Пошкодження правої рульової тяги системи рульового керування та блок-фар системи освітлення та світлової сигналізації автомобіля «Mitsubishi» модель «Outlander», д.н.з. НОМЕР_1 , виникли в результаті ДТП, тому водій не міг виявити їх в процесі експлуатації автомобіля.
?висновком експерта №9966 від 15.08.2019 року, згідно якого встановити, які саме пошкодження отримав автомобіль «Mitsubishi» модель «Outlander», д.н.з. НОМЕР_1 від контактування з пішоходом і як саме був розташований автомобіль по відношенню до пішохода в момент первинного контактування не надається можливим, так як після контактування з малолітнім пішоходом, вищенаведений автомобіль контактував з деревом та містком будинку №96 вулиці Головної в селі Мала Добронь, Ужгородського району. Наїзд автомобілем «Mitsubishi» модель «Outlander», д.н.з. НОМЕР_1 на пішохода - малолітню ОСОБА_3 стався в правому по напрямку руху автомобіля кюветі в районі відображеного на схемі взуття потерпілої, позначеного на схемі цифрою «5».
?протоколами слідчих експериментів від 16.07.2019 року, проведених за участю свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , в ході проведення яких, свідки детально та послідовно, доповнюючи один одного вказували на час, місце, спосіб, обстановку та обставини вчиненого ОСОБА_1 злочину, звертаючи увагу при цьому на ті обставини, що швидкість керованого ОСОБА_1 автомобіля була дуже великою.
?висновком судово-токсикологічної експертизи №1336 від 02.07.2019 року, згідно якої ОСОБА_1 під час дорожньо-транспортної пригоди перебував в легкому ступені алкогольного сп`яніння (етиловий спирт в концентрації - 1,39 %).
?актом медичного огляду №190 від 05.07.2019 р., згідно якого ОСОБА_1 під час вчинення даної дорожньо-транспортної пригоди перебував у стані алкогольного сп`яніння,
?додатком у вигляді СД диску, на якому міститься фото та відео файли з місця ДТП, зокрема на таких зафіксовано місце даної ДТП, а також стан обвинуваченого ОСОБА_1 , який перебуває у стані сп`яніння,
?висновком судово-медичної експертизи №302 від 26.07.2019 року, згідно якої смерть ОСОБА_3 настала від тупої поєднаної травми голови, тулубу та лівої нижньої кінцівки у вигляді перелому нижньої щелепи, перелому кісток склепіння черепа зліва з переходом на основу черепа з утворенням багато уламкового переломів основи черепа справа, САК, забоєм речовини головного мозку, перелому ребер зліва, закритого перелому лівого стегна, розриву крижово-клубового з`єднання з розривом передньої крижово-клубової зв`язки, забоєм лівої легені, розриву лівої нирки, розриву печінки, множинного розриву селезінки ускладнилось зовнішньою та внутрішньою кровотечою та розвитком шоку, що і стало безпосередньою причиною смерті її. При судово-медичному дослідженні трупа дитини ОСОБА_3 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: лінійного перелому кісток склепіння черепа зліва з переходом та утворенням на основі черепа в середній черепній ямці багато уламковий перелом кісток основи черепа справа, субарахноїдального крововиливу, забою головного мозку, незначного крововиливу пристінкової плеври в області перелому ребер зліва, перелому ребра зліва, перелому нижньої щелепи, закритого перелому лівого стегна у верхній третині, розриву крижово-клубового з`єднання з розривом передньої крижово - клубної зв`язки, забоїв лівої легені, розриву печінки, лівої нирки, множинних розривів селезінки, синців, саден, рани та площини здирань обличчя, тулубу, обох верхніх та обох нижніх кінцівок. Вище вказані тілесні ушкодження є характерними для транспортної травми, виникли внаслідок дії тупих твердих предметів по ударному механізмі дії, якими могли бути виступаючі частини кузова транспортного засобу з подальшим волочінням та ударянням об тверде підлегле покриття під час вищевказаної ДТП, яка мала місце 05.07.2019 року і не суперечать обставинам справи. Дані тілесні ушкодження є прижиттєвими, виникли одномоментно або в швидкій послідовності одне за одним, стосовно живих осіб відносяться, згідно 2.1.3. (б,в,г,л,о) Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень затверджених Наказом № 6 Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень і знаходяться в прямому причинному зв`язку із настанням смерті її.
?листом Служби автомобільних доріг у Закарпатській області за № 896/02-21 від 25.07.2019 року та паспортом автодороги М-25 КПП «Солотвино» - В.Добронь - Яноші, в якому міститься інформація, що ділянка дороги, на якій відбулася дана дорожньо-транспортна пригоди забезпечена всіма необхідними засобами організації дорожнього руху згідно ДТСТУ 4100:2014 «Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування», ДТСТУ 2587:2010 «Розмітка дорожня»,
?висновком судової автотехнічної експертизи №9985 від 16.08.2019 року, згідно з яким в даній дорожній ситуації для забезпечення дорожнього руху водій автомобіля марки «Mitsubishi» модель «Outlander», д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_1 повинен був діяти згідно вимог пунктів 10.1; 12.4; та 12.1 ПДРУ. З технічної точки зору причиною виникнення даної ДТП стали дії водія автомобіля марки «Mitsubishi» модель «Outlander», д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_1 , який керуючи даним транспортним засобом не вибрав безпечної швидкості руху, що привело до втрати керування автомобілем та виїзду його за межі проїзної частини в кювет, де він допустив наїзд на малолітнього пішохода - ОСОБА_3 ,
?постановою слідчого від 05.07.2019 року про визнання транспортного засобу марки «Mitsubishi Outlander», д.н.з. НОМЕР_1 , речовим доказом по справі.
Суд оцінивши в сукупності наведені вище докази, вважає їх належними, допустимими, достовірними, достатніми та такими, що повністю підтверджують винність ОСОБА_1 у інкримінованому йому злочині.
Поряд з цим, суд вважає, показання ОСОБА_1 про те, що він не пам`ятає фактичних обставин вчиненої ним дорожньо-транспортної пригоди, оскільки він втратив свідомість, способом захисту та розцінює їх не інакше як намір уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.
Так, вказані показання ОСОБА_1 повністю спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , які ствердили, що ОСОБА_1 був у притомному стані, однак через стан алкогольного сп`яніння не міг вийти з авто.
Вказані обставини підтверджуються також дослідженим судом відеозаписом, що міститься на СД диску, з якого видно, що ОСОБА_1 виходить з авто при свідомості, однак з характерними для п`яної людини ознаками.
Крім цього, стороною захисту, не надано суду жодного належного доказу, що ОСОБА_1 на період скоєння ДТП (05.07.2019 р.) хворів такими захворюваннями, що могли призвести до раптової короткочасної втрати свідомості.
Не надано стороною захисту і жодного належного доказу, що ОСОБА_1 до початку, або під час керування авто, погано себе почував, натомість сам обвинувачений ОСОБА_1 не заперечує того факту, що перед поїздкою на авто вживав алкогольні напої.
Жоден із допитаних в судовому засіданні свідків, не показав суду, що він бачив ОСОБА_1 , який би перебував у непритомному стані, тобто без свідомості.
Не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду і ті обставини, що ОСОБА_1 стверджує, що він рухався з допустимою швидкістю.
Насамперед такі покази обвинуваченого суперечать його показанням, що він втратив свідомість, оскільки, як стверджує обвинувачений, він пам`ятає з якою швидкість рухався, та крім цього, свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 категорично стверджують, що ОСОБА_1 рухався на дуже великій швидкості, і від руху авто здійснився великий пил та навіть «… вітром від руху авто їх придавило до лавиці.»
Свідок ОСОБА_4 також категорично ствердила, що автомобіль яким керував ОСОБА_1 , рухався на дуже великій швидкості та пересікав смуги руху, з однієї на іншу, а тому нею і добре запам`ятався номер даного автомобіля - НОМЕР_1 .
Вказані показання свідка ОСОБА_4 , яка точно назвала номер керованого обвинуваченим авто, повністю спростовують показання ОСОБА_1 , що на його думку це був не його автомобіль.
Будь-яких даних про те, що вказані свідки мають намір оговорити обвинуваченого ОСОБА_1 в судовому засіданні не здобуто.
Натомість показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , є послідовними та такими, які повністю узгоджуються із дослідженими судом протоколом огляду місця події та огляду транспортного засобу, зокрема щодо часу, місця, обставин та обстановки вчиненого злочину, а також щодо руху транспортного засобу та способу наїзду на малолітню дитину ОСОБА_3 .
Наявність в діях ОСОБА_1 вини у вчиненому злочині, стверджується також дослідженим судом висновком авто-технічної експертизи за №9985 від 16.08.2019 року та висновком судової транспортно-трасологічної експертизи №9966 від 16.08.2019 року, згідно яких в даній дорожній ситуації для забезпечення безпеки дорожнього руху, водій автомобіля марки «Mitsubishi», модель «Outlander», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 повинен був керуватися вимогами п.п. 1.2.; 1.3.; 2.1. б); 2.3. «б»; 2.9. а), 10.1; 12.4 та 12.1 ПДР України. З технічної точки зору причиною даної ДТП стали дії водія ОСОБА_1 .
Беручи до уваги в сукупності наведені вище докази, суд приходить до висновку, що безпосередньою причиною даної ДТП було порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху, із-за неуважності до дорожньої обстановки, що склалася, перевищення швидкості, не забезпечення безпеки дорожнього руху, та керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що призвело до наїзду на малолітню дитину ОСОБА_3 та спричинення їй тяжких тілесних ушкоджень, які знаходяться в прямому причинному зв`язку із настанням її смерті.
Показання ж обвинуваченого, суд вважає способом захисту.
Відповідно до вимог ст. 23 КПК України, суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні. При цьому суд виходить з вимог ст. 62 Конституції України, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинність у вчинені злочинів, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, і що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Судом також врахована позиція ЄСПЛ, викладена у рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978, «Коробов проти України» від 21.10.2011 - «…що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків».
У справах "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 06.12.1998 (пункт 253), "Козинець проти України" від 06.12.2007 (пункт 54), "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21.04.2011 (пункт 150), "Зякун проти України" від 25.02.2016 (пункт 40) Європейський Суд неодноразово наголошує про те, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи поза будь-яким сумнівом і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Отже, заслухавши сторін судового провадження, суд приходить, поза розумним сумнівом, до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину та кваліфікує його дії за ч.2 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд, згідно з вимогами ст.ст. 65 - 67 КК України та роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості конкретного кримінального правопорушення й обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після його вчинення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання та вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Обставиною, визначеною ст.66 КК України, що частково пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_1 є те, що останній добровільно відшкодував спричинену потерпілій матеріальну шкоду.
Відповідно до ч.2 ст. 66 КК України, суд визнає обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 те, що останній має постійне місце проживання, на обліку в лікарів нарколога, психіатра не перебуває, на утриманні має двох малолітніх дітей, по місцю проживання характеризується позитивно, згідно з поданою до суду досудовою доповіддю з інформацією, що характеризує обвинуваченого ОСОБА_1 , складеною Ужгородським МРВ відділом філії Державної установи «Центр пробації» в Закарпатській області, останні вважають, що ОСОБА_1 не становить небезпеки для суспільства.
Поряд з цим, суд вважає, що не можна визнати пом`якшуючою обставиною, на яку вказує сторона захисту, як щире каяття, оскільки розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Однак, у матеріалах кримінальної справи стосовно обвинуваченого відсутні дані на підтвердження того, що ОСОБА_1 намагався будь-яким чином допомогти потерпілій оговтатись від пережитого, компенсував їй перенесені моральні страждання, чи полегшив її душевний біль.
Крім вказаних обставини, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до вимог ст.12 КК України, є необережним тяжким злочином, ОСОБА_1 раніше притягався до кримінальної відповідальність, хоча на даний час і вважається не судимим.
Крім вказаних обставин, суд враховує поведінку ОСОБА_1 відразу після вчиненого злочину, зокрема те, що обвинувачений не вчинив жодної дії спрямованої на допомогу потерпілій та загиблій, а також те, що за весь час досудового розслідування та судового розгляду, обвинуваченим ОСОБА_1 не вжито жодних заходів спрямованих на відшкодування спричиненої ним моральної шкоди потерпілій ОСОБА_2 .
Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 є тяжкі наслідки вчиненого злочину, вчинення злочину щодо малолітньої особи, а також вчинення злочину особою, що перебувала у стані алкогольного сп`яніння.
Разом з тим, суд вважає, що не знайшов свого підтвердження той факт, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння, оскільки сам акт медичного дослідження, який фактично повинен передувати висновку, не може бути достатнім доказом на підтвердження вказаних обставин.
Дослідивши в сукупності наведені вище докази, зважаючи на положення статті 50 КК України якою встановлено, що «покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами», на положення статті 65 КК України, якою встановлено, що «особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів», враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України.
Що стосується який саме строк слід призначити до відбування обвинуваченим, суд бере до уваги тяжкі наслідки вчиненого злочину, а також те, що обвинувачений вчинив даний злочин перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, заперечує сам факт перевищення швидкості та вказує на те, що втратив свідомість, що не підтверджується жодним належним та допустимим доказом по справі, а також звертає увагу на декілька обставин, що обтяжують покарання, а тому вважає, що обвинуваченому ОСОБА_1 слід призначити покарання у вигляді більш тривалого строку позбавлення волі.
Саме таке покарання на думку суду буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 та попередження нових злочинів.
За вказаних обставин, суд також вважає, що не заслуговують на увагу і твердження сторони захисту про необхідність застосування вимог ст. 69 КК України, оскільки судом не встановлено таких пом`якшуючих обставин, що істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого злочину, а тому вважає, що дана норма не підлягає до застосуванню.
Обговорюючи питання щодо можливості застосування до ОСОБА_1 додаткової міри покарання, у вигляді позбавлення права на керування транспортним засобом, суд бере до уваги ті обставини, що ОСОБА_1 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, в порушення правил дорожнього руху сів за кермо, внаслідок чого і здійснив даний злочин, що потягнув за собою смерть малолітньої особи, а тому суд вважає за необхідне застосувати даний вид додаткового покарання.
Вирішуючи питання щодо задоволення заявленого по справі цивільного позову, суд виходить з вимог ст.ст.1167,1187 ЦК України та вважає, що заявлений потерпілим цивільний позов, з врахуванням визнання такого обвинуваченим, про відшкодування моральної шкоди, підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст.128 КПК України, форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.
Згідно ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до ч.1,2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Позивач вказав, що неправомірними діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою, у перенесених нею хвилюваннях та душевних стражданнях, викликаних втратою її рідної доньки.
Згідно роз`яснень, що містяться в п.п. 3,5,9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №4 (із змінами, внесеними постановою від 27 лютого 2009 року №1) під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ. Моральна шкода може полягати зокрема: у приниженні честі, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я. При визначенні моральної шкоди суд з`ясовує чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, чи знаходяться дії відповідача в причинному зв`язку з наслідками, що настали.
З наведеного суд вбачає підстави для застосування до спірних правовідносин сторін загальної норми цивільного законодавства України щодо підстав для відшкодування моральної шкоди, що найбільш відповідатиме вимогам розумності та справедливості, враховує глибину понесених позивачем моральних страждань, та вважає необхідним стягнути із відповідача на користь позивача, з врахуванням визнання такого позову вцілому обвинуваченим, заявлену позивачем суму моральної шкоди.
Що стосується вимог потерпілої про стягнення з обвинуваченого спричиненої їй матеріальної шкоди, зважаючи на те, що така шкода ОСОБА_1 відшкодована і потерпіла відмовилася від вказаних вимог, виходячи з вимог п.4 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд приходить до висновку, що провадження в цій частині підлягає закриттю.
Судові витрати по справі складають 9891,03 грн. за проведенні по справі експертизи, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 .
Питання щодо речових доказів вирішується судом у порядку ст. 100 КПК України.
Поряд з цим, як слідує з матеріалів справи, ухвалою Ужгородського міськрайонного від 09.07.2019 року накладено арешт на речовий доказ по справі: автомобіль марки «Mitsubishi», модель «Outlander», д.н.з. НОМЕР_1 . Оскільки, на даний час, потреба у накладенні арешту відпала, суд виходячи з вимог ст. 174 КПК України, приходить до висновку, що даний арешт слід скасувати.
Керуючись ст.ст.7-29, 368-371, 373, 374, 376, 392, 394, 395 КПК України, суд, -
З А С У Д И В :
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 /п`ять/ років і 6 /шість/ місяців, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 /три/ роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 слід рахувати з моменту його фактичного затримання, а саме з: 05.07.2019 року.
Запобіжний захід ОСОБА_1 , у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили, залишити без змін.
Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди - задоволити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 1 500 000 грн.
Провадження в частині позовних вимог потерпілої про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 спричиненої матеріальної шкоди - закрити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Закарпатського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, судові витрати за проведені по справі судові автотехнічні, транспортно - трасологічної експертизи в сумі 9420 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, судові витрати за проведену по справі судову дактилоскопічну експертизу в сумі 471,03 грн.
Арешт накладений ухвалою Ужгородського міськрайонного від 09.07.2019 року на автомобіль марки «Mitsubishi», модель «Outlander», д.н.з. НОМЕР_1 - скасувати.
Речовий доказ по справі: автомобіль марки «Mitsubishi», модель «Outlander», д.н.з. НОМЕР_1 , що переданий на зберігання на майданчик тимчасового тримання Ужгородського РВП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області - повернути власнику або уповноваженій ним особі.
Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення їй копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
Головуючий В.М. Малюк
Судове рішення № 88509455, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області було прийнято 31.03.2020. Форма судочинства - Кримінальне, форма рішення - Вирок. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 308/11500/19. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: