Рішення № 88502299, 26.03.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 34/137/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2020 Справа № 908/2889/16

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,

при секретареві судового засідання Махно О.О.,

розглянувши матеріали справи № 908/2889/16

за позовом: Акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" (69032, м. Запоріжжя, Південне шосе, 15)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДЕНЕРГОМОНТАЖ ЛТД" (02183, м. Київ, вул. Кибальчича, буд. 13А; 71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, а/с 315)

про визнання недійсним договору

За участю уповноважених представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

В провадженні Господарського суду Запорізької області знаходиться справа № 908/2889/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДЕНЕРГОМОНТАЖ ЛТД" про визнання договору підряду № ЗАлК-Д-2015-44 від 01.04.2015 недійсним.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.12.2016 провадження у справі №908/2889/16 зупинено до набрання законної сили рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя по справі № 335/10093/16-ц.

Вказаною ухвалою зобов`язано сторін повідомити суд про набрання законної сили рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя по справі № 335/10093/16-ц.

Для вирішення питання про поновлення провадження у господарській справі № 908/2889/16 суд неодноразово звертався до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя та сторін у справі із запитом про надання інформації щодо результатів вирішення справи № 335/10093/16-ц.

Станом на 28.12.2019 у Господарського суду Запорізької області відсутні відомості щодо набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 335/10093/16-ц.

Справу зупинено з 26.12.2016 року.

Враховуючи, що справа зупинена тривалий час (з 2016 року), беручи до уваги принцип "розумного строку" розгляду справи, згідно зі ст. 230 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 28.12.2019 поновив провадження у справі №908/2889/16.

Відповідно до п. 9 ч. 1 розділу ХІ "Перехідних положень" Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, справу ухвалено розглядати за правилами Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017), з викликом представників сторін, зі стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання призначено на 23.01.2020 о 15 год. 00 хв.

22.01.2020 до Господарського суду від позивача надійшла заява про зміну найменування позивача, клопотання про витребування доказів та заява про відкладення судового розгляду.

Суд відкрив підготовче засідання. Перевірив явку представників сторін. Представники сторін в судове засідання не з`явилися.

З огляду на те, що представники позивача та відповідача у судове засідання не з`явилися, судове засідання 23.01.2020 проводилося без фіксування технічними засобами, на підставі ч. 3 ст. 222 ГПК України.

Суд розглянувши заяву відповідача про зміну найменування позивача з "Публічне акціонерне товариство "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на "Акціонерне товариство "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" задовольнив її.

Також суд задовольнив клопотання позивача про витребування доказів.

За наслідками судового засідання суд відклав підготовче засідання на 13.02.2020 о 12 год. 30 хв.

13.02.2020 суд продовжив підготовче засідання. Перевірив явку представників сторін. Представники сторін в судове засідання не з`явилися. При цьому, 13.02.2020 до господарського суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи та надання можливості ознайомитись з матеріалами справи.

З огляду на те, що представники позивача та відповідача у судове засідання не з`явилися, судове засідання 13.02.2020 проводилося без фіксування технічними засобами, на підставі ч. 3 ст. 222 ГПК України.

За наслідками судового засідання, враховуючи клопотання позивача, та у зв`язку з тим, що питання, визначені ч. 2 ст. 182 цього кодексу, не можуть бути розглянуті в даному підготовчому засіданні, суд відклав підготовче засідання на 26.02.2020 об 11 год. 30 хв.

26.02.2020 суд продовжив підготовче засідання. Перевірив явку представників сторін. Представники сторін в судове засідання не з`явилися. При цьому, 26.02.2020 до господарського суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи, у зв`язку із тим, що представник позивача приймає участь у іншому судовому засіданні, яке призначене на 26.02.2020 об 11 год. 30 хв.

З огляду на те, що представники позивача та відповідача у судове засідання не з`явилися, судове засідання 26.02.2020 проводилося без фіксування технічними засобами, на підставі ч. 3 ст. 222 ГПК України.

Ухвалою суду від 26.02.20 закрито підготовче провадження, справу № 908/2889/16 призначено до розгляду по суті на 17.03.2020. Ухвалою суду від 17.03.20 відкладено розгляд справи по суті на 26.03.20.

Позовні вимоги мотивовані тим, що представник АТ «ЗАлК», який укладав договір підряду № ЗАлК-Д-2015-44 від 01.04.2015 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а саме повноважень Стеліоса Христодоулоу на його підписання, тому оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним.

Відповідач у запереченнях на позовну заяву вказує, що позивачем не зазначено про порушення його прав у зв`язку з укладенням спірного договору підряду № ЗАлК-Д-2015-44 від 01.04.2015, даний договір фактично виконано сторонами і позивачем не доведена відсутність наміру в обох сторін договору щодо досягнення юридичних наслідків, що обумовлені спірним договором, тому ознак фіктивності спірний договір не має.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 201 ГПК України, у призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядатиметься. З оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 26.02.20 закрито підготовче провадження, ухвалою суду від 17.03.20. відкрито судове засідання, розпочато розгляд по суті, розглянуто клопотання позивача про відкладення розгляду справи. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку в разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Враховуючи запровадження обмежувальних заходів, на виконання постанови Кабінету міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", суд визнав поважними причини неявки представника позивача та відклав розгляд справи по суті на 26.03.20. Ухвалою суду від 26.03.20 виправлено допущену описку в описовій частині ухвали від 17.03.20 в частині зазначення про продовження підготовчого засідання.

26.03.20 до Господарського суд Запорізької області надійшла заява АТ «ЗАлК» про залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Вказана заява судом до розгляду не прийнята, оскільки повноваження члена дирекції - в.о. генерального директора С.А. Кізілова на її підписання не підтверджені належним і допустими доказами (відповідні додатки у тексті заяви відсутні), вказана заява подана після початку розгляду справи по суті, що суперечить п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Ухвали Господарського суду Запорізької області від 28.12.2019, від 23.01.2020, від 13.02.2020, від 26.03.2020 та від 17.03.20 у справі №908/2889/20, направлені на юридичну адресу відповідача повернулись на адресу суду з відміткою пошти "за закінченням встановленого строку зберігання" та "інші підстави (відсутність адресату)" відповідно.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила). Так, для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил). Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, не перебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників судового процесу фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України не проводилося.

За наслідками судового засідання 26.03.2020 судом прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

01.04.2015 року ТОВ "Буденергомонтаж" (підрядник) та публічним акціонерним товариством "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" (замовник) укладено договір № ЗАлК-Д-2015-44 (далі договір № ЗАлК-Д-2015-44).

Згідно із п. 1.1 договору № ЗАлК-Д-2015-44 замовник доручає та оплачує, а підрядник виконує роботи по демонтажу ошиновки ділянки електролізу в об`ємі, строки та вартості згідно умовам даного договору.

Обсяг робіт визначається на підставі узгодженого сторонами переліку робіт (Додаток № 1) (п. 1.2 договору № ЗАлК-Д-2015-44).

Вартість робіт і порядок розрахунків узгоджено розділом 2 договору, пунктами 2.1, 2.2 якого передбачено, що загальна орієнтовна вартість робіт складає 9123115,20 грн., вартість робіт визначається на підставі узгодженого кошторису (Додаток № 2). Замовник протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання даного договору на підставі пред`явленого підрядником рахунку перераховує аванс в розмірі 25% від загальної вартості по даному договору згідно п. 2.1 договору. Розрахунок за фактично виконанні підрядником роботи здійснюються замовником щомісячно протягом 14-ти банківських днів після підписання актів приймання виконаних робіт на підставі пред`явленого підрядником рахунку. Звітним є календарний місяць (п. 2.3, 2.4 договору № ЗАлК-Д-2015-44).

Згідно п. 3.3 договору № ЗАлК-Д-2015-44 він діє до 31.12.2015.

У відповідності до п. 4.1 договору № ЗАлК-Д-2015-44 приймання результатів робіт замовником здійснюється уповноваженими представниками сторін по акту приймання виконаних робіт (Додаток №4)

На виконання умов договору № ЗАлК-Д-2015-44 позивачем виконано підрядні роботи з ошиновки електролізерів на загальну суму 9133528,85 грн. Сторонами підписано акти приймання виконаних робіт №№ 1№№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 (за квітень 2015 р.) на суму 2923020,96 грн., акти приймання виконаних робіт №№ 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19 (за травень 2015 р.) на суму 4898302,10 грн., акти приймання виконаних робіт № 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28 (за червень 2015 р.) на суму 1312205,79 грн.

Відповідач в порушення умов договору зобов`язання щодо оплати за виконані роботи здійснив частково. За відповідачем склалася заборгованість в розмірі 646354,91 грн. Зазначена сума заборгованості виникла зв`язку з неповною оплатою відповідачем робіт, які виконанні відповідно до актів приймання №№ 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.12.2016 у справі № 908/2681/16 (суддя Носівець В.В.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Буденергомонтаж ЛТД" задоволено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" (69032, м. Запоріжжя, Південне шосе, 15, ідентифікаційний код 00194122) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Буденергомонтаж ЛТД" (юридична адреса: 71504, м. Енергодар, Запорізька область, вул. Промислова, буд. 56; поштова адреса: 71503, м. Енергодар, Запорізька область, а/с 315, ідентифікаційний код 36879457) 646354,91 грн. основного боргу, 9695,32 грн. витрат з оплати судового збору.

Відповідно до постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21.03.2017 та постанови Вищого господарського суду України від 04.12.2017 рішення Господарського суду Запорізької області від 07.12.2016 залишено без змін.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представників сторін, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого

правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1, 2, 3, 5, 6 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. (п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним»).

Пунктом 26 зазначеної постанови встановлено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду. Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2017 у справі № 908/2681/16 встановлено таке. Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Судом апеляційної інстанції зазначено, що зі змісту пунктів 9.59 та 9.60 статуту відповідача вбачається, що особою, управленою на підписання всіх угод (за наявністю рішення про їх укладання відповідного органу), від імені відповідача є генеральний директор. Відповідно до підпункту 20 пункту 9.57 статуту Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" до компетенції генерального директора належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить до 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. Тобто органом, який управнений приймати рішення про вчинення правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить до 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства, є сам генеральний директор. Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що генеральний директор був управнений видати довіреність на Стеліоса Христодоулоу на самостійне укладення угод, які відповідно до статуту, мав можливість укладати і сам генеральний директор.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності у директора ПАТ «ЗАлК» Котюка О.В. на видання довіреності на ім`я ОСОБА_1 встановлено при розгляді справи № 908/2681/16 та не потребує доказування у відповідності до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, постановою Запорізького апеляційного суду від 22.01.2020 у справі № 335/10093/16-ц залишено без змін рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 08.08.2019, яким відмовлено у позові про визнання незаконними дій приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Остренко Алли Василівни та визнання недійсною довіреності від 20.03.2015. Отже, довіреність від 20.03.2015 на ім`я ОСОБА_1 не визнана судом недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження обґрунтованості позовних вимог, з огляду на викладене позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 03.02.2020 про відсутність відомостей щодо перетинання державного кордону України у період з 31.01.2015 по 30.12.2015 Стеліоса Христодоулоу жодним чином не впливає на доведеність позовних вимог, через те, що не підтверджує неможливість підписання вказаною особою договору № ЗАлК-Д-2015-44 від 01.04.2015. Вказана особа могла перетнути кордон України і в період до 31.01.2015.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга може бути подана до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено і підписано 30.03.2020.

Суддя А.О. Науменко