Рішення № 88502213, 16.03.2020, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.03.2020 Справа № 905/2157/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В., при секретарі судового засідання Лисих О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: фізичної особи-підприємця Гребенюк Нелі Михайлівни ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_2 )

до відповідача: Маріупольської міської ради Донецької області (87500, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Мира, будинок 70; код ЄДРПОУ 33852448)

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у запропонованій позивачем редакції,-

за участю представників сторін:

від позивача: Каменюк Л.М. - на підставі ордеру серія ДН №089340 від 20.01.2020

від відповідача: Зінов`єв І.Г. - на підставі рішення № 7/48-4782 від 24.12.2019

СУТЬ СПОРУ

Фізична особа-підприємець Гребенюк Неля Михайлівна звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у запропонованій позивачем редакції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невмотивовану відмову відповідача поновлювати дію договору оренди земельної ділянки б/н від 16.05.2018 року, предметом якого є земельна ділянка кадастровий номер 1412300000:04:003:0202, що знаходиться у Центральному районі міста Маріуполя за адресою: просп.Миру, 104А на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Позивач під час розгляду даної справи наполягав на задоволенні позовних вимог з урахуванням наданої заяви про зміну предмету позову. Позивач неодноразово наголошував на тому, що про існування рішення Маріупольської міської ради від 29.05.2019 № 7/42-4108 «Про використання земельної ділянки для капітального ремонту по просп. Миру від вул.. Леваневського до просп. Будівельників у Центральному районі міста Маріуполя, з благоустроєм території» дізнався тільки під час розгляду даної справи, повідомлення про його прийняття не отримував. Крім того, ніякі умови викупу об`єкту нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, між позивачем та відповідачем не узгоджуються. Позивач наполягав на тому, що спірна земельна ділянка, на якій розташований належний йому на праві власності торгівельний павільйон, знаходиться по пр. Миру за проспектом Будівельників у Центральному районі м. Маріуполя. Крім того, відповідачем не надано належних доказів знаходження спірної земельної ділянки у межах «зони транспортної інфраструктури ТР-2», де розміщення об`єктів будівель, споруд або їх частин не допускається.

Відповідач під час розгляду справи проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що позивач під час подання заяви про продовження терміну дії договору не було додано проекту додаткової угоди, у зв`язку з чим останній порушив процедуру поновлення договору оренди у відповідності до вимог ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі". Крім того, знаходження спірної земельної ділянки в території транспортної інфраструктури ТР-2 не відповідає видам дозволеного використання земельної ділянки та розташування спірної земельної ділянки на території майбутньої реконструкції по просп. Миру. Так, рішенням Маріупольської міської ради від 29.05.2019 № 7/42-4108 «Про використання земельної ділянки для капітального ремонту по просп. Миру від вул.. Леваневського до просп. Будівельників у Центральному районі міста Маріуполя, з благоустроєм території» визначено необхідність вилучення спірної земельної ділянки для суспільних потреб, про що позивача було повідомлено повідомленням про прийняте рішення щодо викупу об`єктів нерухомого майна для суспільних потреб № 26.3-31990-26.1 від 05.06.2019 та розміщено оголошення про прийняття даного рішення у виданні «Приазовський рабочий» у випуску № 52 від 24.07.2019.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

16.05.2018 між Маріупольською міською радою (далі - орендодавець) та фізичною особою - підприємцем Гребенюк Нелею Михайлівною (далі - орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець, згідно до рішення Маріупольської міської ради від 28.02.2018 № 7/28-2485 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: просп. Миру, 104а у Центральному районі міста Маріуполя (кадастровий номер 1412300000:04:003:0202).

Згідно п. 2.1. договору в оренду передається земельна ділянка площею 0,0104 га.

На земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна: торгівельний павільйон з продажу квітів (п. 2.2. договору).

Згідно п. 3.1. договору його укладено на 1 (один) рік з моменту державної реєстрації права оренди.

Відповідно до п. 3.2. договору після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 (два) місяця до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випаду договір поновленню не підлягає.

Згідно п. 4.3. договору орендна плата за землю (платіж) сплачується орендарем у грошовій формі: 3 % від грошової оцінки земельної ділянки (за рік) на рахунок: № 33213815700052 код 18010900, отримувач - Маріуп. УК/Центральний район, код ЄДРПОУ 37989721, банк Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, МФО 834016.

У разі зміни у встановленому порядку ставки орендної плати, розмір орендної плати змінюється автоматично, без укладення додаткового договору до діючого, на момент внесення відповідних змін, договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 5.1. договору земельна ділянка передається в оренду з метою та зі цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (обслуговування торгового павільйону з реалізації квітів).

Згідно п. 9.2.8. договору орендар зобов`язаний за два місяці до закінчення строку дії договору оренди звернутися до орендодавця з письмовою заявою про поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає.

Відповідно до п. 11.3. договору його дія припиняється у разі:

11.3.1. закінчення строку, на який його було укладено;

11.3.2. викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

11.3.3. поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;

11.3.4. ліквідації юридичної особи - орендаря;

11.3.5. набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці;

11.3.6. договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п. 11.5.2. договору розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця допускається у разі, коли земельна ділянка, надана в оренду, необхідна для таких суспільних потреб: будівництво, капітальний ремонт, реконструкція та обслуговування лінійних об`єктів та об`єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, нафто-, газо- та водопроводів, ліній електропередачі, зв`язку, аеропортів, морських портів, нафтових і газових терміналів, електростанцій) та об`єктів, необхідних для їх експлуатації.

Орендодавець зобов`язаний протягом п`яти днів з дня прийняття рішення про викуп земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, письмово повідомити орендатора про прийняття такого рішення, але не пізніше як за три місяці до їх викупу. Цей строк поширюється також на тих осіб, які стануть власниками таких об`єктів протягом трьох місяців з дня надходження зазначеного повідомлення.

Інформація (письмове повідомлення) надсилається орендарю рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому (їм) особисто під розписку (п. 11.6. договору).

Відповідно до п. 11.7. договору переговори щодо умов викупу земельної ділянки проводяться відповідно до вимог Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності».

Цей договір набуває чинності відповідно до ст. 3, 4, 5 Закону України «Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» після його підписання сторонами та державної реєстрації (п. 14.2. договору).

Відповідно до наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 204312493 від 16.03.2020 вищезазначений договір зареєстрований Юридичним департаментом Маріупольської міської ради 08.11.2018, номер запису про інше речове право 37382889.

Позивач на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.11.2013 № 13575391 є власником торгівельного павільйону з продажу квітів площею 92,1 кв.м., розташованого за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, проспект Леніна, будинок 104А (а.с. 24).

Рішенням Маріупольської міської ради № 7/42-4108 від 29.05.2019 «Про використання земельної ділянки для капітального ремонту просп.. Миру вул. Леваневського до просп.. Будівельників у Центральному районі м. Маріуполя, з благоустроєм території» визначено необхідність вилучення земельних ділянок для суспільних потреб - капітального ремонту просп. Миру від вул. Леваневського до просп.. Будівельників у Центральному районі м. Маріуполя, з благоустроєм території, зокрема, земельної ділянки площею 0,0104 га (кадастровий номер 1412300000:04:003:0202) по просп. Миру, 104а, яка знаходиться у користуванні фізичної особи - підприємця Гребенюк Нелі Михайлівни.

Пунктом 2.4. вищезазначеного рішення вирішено розірвати договір оренди від 16.05.2018, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.11.2018, номер запису про інше речове право 28841996, укладений між фізичною особою-підприємцем Гребенюк Н.М. та Маріупольською міською радою.

Також пунктом 5.1. вищезазначеного рішення Департаменту по роботі з активами від іменем та в інтересах Маріупольської міської ради у п`ятиденний термін із дня прийняття цього рішення письмово повідомити власників об`єктів нерухомого майна, зазначених у пункті 3 цього рішення, про викуп вказаних об`єктів для суспільних потреб у порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Крім того, пунктом 7 даного рішення доручено юридичному департаменту міської ради у разі недосягнення з власниками об`єктів нерухомого майна, зазначених у пункті 3 цього рішення, згоди щодо їх викупу, звернутись від імені Маріупольської міської ради до суду з позовом про примусове відчуження таких об`єктів для суспільних потреб.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до ст. 12 Закону України "Про адміністративні послуги", 13.08.2019 фізична особа-підприємець Гребенюк Неля Михайлівна подала заяву про подовження права оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі площею 0,0104 га, розташованого за адресою: пр. Миру, 104а (а.с.69), тобто за 2 місяці до закінчення строку дії вказаного договору.

23.10.2019 Маріупольською міською радою було прийнято рішення № 7/46-4530 "Про поновлення строку оренди земельної ділянки по просп. Миру, 104а, в Центральному районі міста фізичній особі - підприємцю Гребенюк Н.М.", яким відмовлено у поновленні строку оренди земельної ділянки (землі житлової та громадської забудови) (кадастровий номер 1412300000:04:003:0202) площею 0,0104 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (обслуговування торгового павільйону з реалізації квітів) по прос. Миру, 104а в Центральному районі міста фізичній особі-підприємцю Гребенюк Нелі Михайлівні.

У мотивувальній частині даного рішення зазначено, що згідно зауваження Головного управління містобудування і архітектури міської ради від 05.09.2019 № 30.5/37744, згідно «Плану зонування території м. Маріуполя», затвердженого рішенням Маріупольської міської ради від 18.06.2013 № 6/28-3210, земельна ділянка для будівництва та обслуговування будівель торгівлі розташована в зоні транспортної інфраструктури ТР-2, що не відповідає видам дозволеного використання земельної ділянки. Земельна ділянка розташована на території майбутньої реконструкції просп. Миру. Відповідно до плану реконструкції території просп. Миру торгові об`єкти, які розташовані в межах червоних ліній вулиць і доріг планується демонтувати.

Посилаючись на положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", належне виконання орендарем обов`язків за умовами договору та відсутність заборгованості з орендної плати, та, відповідно, незаконність рішення відповідача про відмову у подовженні договору оренди земельної ділянки, позивач звернувся до господарського суду Донецької області з даним позовом про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області № 7/46-4530 від 23.10.2019 "Про поновлення строку оренди земельної ділянки по проспекту Миру, 104 «а», в Центральному районі міста фізичній особі-підприємцю Гребенюк Н.М." та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, укладеного 16.05.2018 між Маріупольською міською радою та фізичною особою-підприємцем Гребенюк Нелєю Михайлівною про надання в оренду фізичній особі-підприємця Гребенюк Нелі Михайлівни земельної ділянки площею 0,0104 га (кадастровий номер 1412300000:04:003:0202) по пр-ту Миру, 104 «А» в Центральному районі міста Маріуполя, державна реєстрація договору оренди проведена 08.11.2018, на тих самих умовах і на той самий строк, в наступній редакції:

"Додаткова угода

до договору оренди земельної ділянки від 16.05.2018 року

місто Маріуполь, _____ року

Ми, що нижче підписалися: Маріупольська міська рада, (код ЄДРПОУ 33852448), місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. Миру, буд. 70, іменована далі "Орендодавець", в особі _______, який мешкає за адресою: _______, діючий на підставі ________, з одного боку, та фізична особа-підприємець Гребенюк Неля Михайлівна (ІПН: НОМЕР_2 ), яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , запис в Єдиному державному реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця 27.12.1996 року № 2 274 017 0000 006590, іменована далі «Орендар», з другого боку, на підставі положень ст. 33 Закону України «Про оренду землі» уклали цю додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 16.05.2018 року, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 08.11.2018 за № 28841996, про нижченаведене:

Пункт 3.1. розділу 3 «Строк дії договору» в договорі оренди земельної ділянки від 16.05.2018, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 08.11.2018 за № 28841996, викласти у наступній редакції:

" 3.1. Договір укладено на 1 (один) рік з моменту державної реєстрації.

2. Усі інші пункти договору оренди земельної ділянки від 16.05.2018 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 08.11.2018 за №28841996, не змінені цим договором, залишаються без змін.

3. Цей договір укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у орендодавця, другий в орендаря.

4. Зміст ст.ст. 12, 93, 124 Земельного кодексу України сторонам договору відомо.

5. Цей договір набуває чинності відповідно до ст.ст. 3, 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень після його підписання сторонами та державної реєстрації.

Підписи сторін

Орендодавець Орендар

Маріупольська міська рада фізична особа-підприємець

м. Маріуполь, пр. Миру, буд. 70 Гребенюк Неля Михайлівна

(юридична адреса) АДРЕСА_1 , (адреса)

ІПН НОМЕР_2

_______ ______

Підпис М.П. Підпис М. П. ".

Оцінюючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами ст. ст. 2, 3 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом ст.116 вказаного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст.12 Земельного Кодексу України, до виключних повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України "Про оренду землі" у відповідній редакції право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України "Про оренду землі").

Як свідчать матеріали справи, 16.05.2018 між сторонами був укладений договір оренди земельної ділянки, розташованої по просп. Миру, 104а, терміном на 1 рік з моменту державної реєстрації права оренди. Оскільки даний договір був зареєстрований 08.11.2018, строк дії даного договору сплинув 08.11.2019

В п.3.2. укладеного між сторонами договору оренди були передбачені умови щодо переважного права орендаря на поновлення терміну дії договору після закінчення строку, на який було укладено цей договір, шляхом письмового повідомлення орендодавця про намір поновлення терміну дії договору, не пізніше, ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору.

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1-5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень ч. 1 статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Законодавцем у частині 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено алгоритм дій, який зобов`язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря: 1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону; 2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору; 3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності); 4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Зазначені положення слід розуміти таким чином:

а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;

б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому, необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про укладення додаткової угоди на нових узгоджених істотних умовах, а не автоматична пролонгація на попередніх умовах.

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення (листа-повідомлення) орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому, необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у «мовчазній згоді».

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статі 33 Закону України «Про оренду землі», і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України «Про оренду землі». При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1-5 і частині 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», не пов`язані одна з іншою.

Як вже зазначалося, п. 3.2. договору після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 (два) місяця до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випаду договір поновленню не підлягає.

Згідно до ст. 1 Закону України "Про адміністративні послуги": 1) адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону; 3) суб`єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб`єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про адміністративні послуги" граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом. У разі якщо законом не визначено граничний строк надання адміністративної послуги, цей строк не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб`єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги.

Статтею 12 Закону України "Про адміністративні послуги" передбачено, що Центр надання адміністративних послуг - це постійно діючий робочий орган або структурний підрозділ місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, що зазначений у частині другій цієї статті, в якому надаються адміністративні послуги через адміністратора шляхом його взаємодії з суб`єктами надання адміністративних послуг.

Постановою Кабінету міністрів України від 30 січня 2013 року № 44 "Про затвердження вимог до підготовки технологічної картки адміністративної послуги" відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України "Про адміністративні послуги" затверджено вимоги до підготовки технологічної картки адміністративної послуги згідно з додатком.

Згідно п. 1 цієї постанови Технологічна картка адміністративної послуги (далі - технологічна картка), що містить інформацію про порядок надання адміністративної послуги суб`єктом надання такої послуги, затверджується зазначеним суб`єктом для кожної адміністративної послуги, яку він надає. Пункт 4 цієї ж постанови передбачає, що інформація, що міститься в технологічній картці, повинна відповідати нормативно - правовим актам, які встановлюють порядок, строк та умови надання відповідної адміністративної послуги.

З метою виконання Закону України "Про адміністративні послуги", згідно з рішенням Маріупольської міської ради № 6/48-5405 від 05.06.2015 затверджений перелік послуг, які надаються.

Зокрема, пунктом 27 додатку до рішення Ради передбачено надання адміністративної послуги "Рішення міської ради про продовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку".

Згідно типового бланку Центру надання адміністративних послуг Маріупольської міської ради, для отримання адміністративної послуги "Рішення міської ради про продовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку", суб`єкт звернення має надати:

1. копії документів (для юридичних осіб): свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи; статут; довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

2. копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна згідно діючого законодавства (за наявності);

3. копії документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою:

- рішення Маріупольської міської ради щодо передачі земельної ділянки в оренду;

- договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у встановленому законом порядку;

- витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як слідує з обставин справи, 13.08.2019 (тобто в межах строку визначеного п. 3.2 договору спірного оренди та ч. ч. 1 - 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі") позивач звернувся відповідно до ст. 12 Закону України "Про адміністративні послуги" до Центру надання адміністративних послуг із заявою про продовження договору оренди земельної ділянки від 16.05.2018, тобто більше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору оренди землі (08.11.2019), з чого слідує, що орендар земельної ділянки належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди землі від 16.05.2018, як це передбачено умовами цього договору, та не суперечить положенням частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Зазначеною заявою позивач зробив пропозицію укласти додаткову угоду (оферту) щодо продовження строку дії договору оренди землі.

Суд звертає увагу, що вимогами Центру надання адміністративних послуг Маріупольської міської ради для отримання адміністративної послуги "Рішення міської ради про продовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку" встановлений виключний перелік документів, який має надати орендар у цьому випадку. Серед таких документів значиться саме копія договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку, а не проект додаткової угоди.

Таким чином, неподання позивачем до заяви про поновлення договору додаткової угоди в даному випадку обумовлена тим, що самим відповідачем встановлені організаційні обмеження з прийняття до розгляду звернень суб`єктів (фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб) з питань продовження терміну оренди земельної ділянки.

Одночасно, як було встановлено судом, позивач протягом строку дії договору оренди, а також, після закінчення строку його дії, продовжував користуватися земельною ділянкою та сплачував орендну плату за неї. Відповідачем факт продовження користування позивачем земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору не спростовано.

Суд зауважує, що з огляду на факт відсутності заперечення Маріупольської міської ради протягом одного місяця від дати звернення орендаря із заявою про поновлення договору оренди землі, слідує, що орендодавець не скористався, передбаченим в п.4-5 ст.33 Закону України "Про оренду землі", правом на узгодження з орендарем умов договору, як-то строк оренди землі.

Також, відповідачем суду не надано доказів направлення заперечення у поновленні договору оренди землі протягом строку, встановленого ч. 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Отже, судом встановлено факт порушення відповідачем місячного терміну для повідомлення орендареві про прийняте рішення, що, у свою чергу, дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Як вже зазначалося, частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому, необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі.

Судом встановлено, що позивач продовжив користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки від 16.05.2018 та сплачувати орендну плату, про що свідчать наявні в матеріалах справи податкова декларація з плати за землю за 2019 рік та квитанції щодо сплати орендної плати за землю, що свідчить про прийняття відповідачем орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.

Відповідачем належне виконання позивачем обов`язків у цій частині не заперечується.

У частині 1 статті 190 Цивільного кодексу України зазначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, а положення Глави 23 "Загальні положення про власність" і Глави 29 "Захист права власності" передбачають поняття та правові механізми захисту права власності на майно у наведеному значенні.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело прав.

Статтею 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція), ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999, заява №311107/96, п.54).

Відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (п.21 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Федоренко проти України", заява №25921/02 від 01.06.2006).

Таким чином, позбавлення позивача права оренди на очікуваний ним термін, шляхом прийняття немотивованого та незаконного рішення, розглядається судом як позбавлення позивача певного майна в розумінні ст.1 першого протоколу Конвенції.

Як зазначається в п.70 рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України", заява №29979/04 від 20.10.2011 (остаточне 20.01.2012), суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» в якій він постановив, що ст.1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (розділ II). Тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина перша статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

За приписами п.34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, зокрема, відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У відповідності до ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

В силу положень ст.12 Земельного кодексу України, ст.140 Конституції України Маріупольська міська рада Донецької області як орган місцевого самоврядування розпоряджається земельними ділянками комунальної власності. В той же час, таке розпорядження землями комунальної власності не є безумовним та повинно здійснюватися із дотриманням вимог діючого законодавства.

За приписами ст.152 Земельного Кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

За висновками суду, прийняте Маріупольською міською радою Донецької області № 7/46-4530 від 23.10.2019 "Про поновлення строку оренди земельної ділянки по проспекту Миру, 104 «а», в Центральному районі міста фізичній особі-підприємцю Гребенюк Н.М." порушує приписи ст.33 Закону України "Про оренду землі", оскільки було прийнято після встановленого чинним законодавством місячного строку для розгляду звернення позивача з пропозицією поновлення договору оренди.

Суд зазначає, що під час розгляду даної справи відповідачем не надано жодних документів на підтвердження розташування спірної земельної ділянки саме на території, на якій згідно з планом зонування міста не передбачено розташування споруд, зокрема не надано затвердженого плану зонування міста. Так, відповідно до наявного в матеріалах справи плану дороги ПК 15 + 15,60 ПК 20 + 50,00 М 1: 500 спірна земельна ділянка не накладається на будь-які ділянки дороги.

Відповідно до статей 12, 122 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Частиною 10 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, що вилучаються, викуповуються або примусово відчужуються для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, надаються у користування для таких потреб органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, які прийняли рішення про їх вилучення, викуп або примусове відчуження для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Відповідно до пункту «б» ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «г» ст. 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності.

Відповідно до ч. 1 ст. 32-1 Закону України «Про оренду землі» договір оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності може бути розірваний у разі прийняття рішення про використання земельної ділянки для розміщення об`єктів, визначених частиною першою статті 7 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності».

У разі прийняття рішення про використання для суспільних потреб лише частини земельної ділянки може бути заявлена вимога про виділення такої частини в окрему земельну ділянку та розірвання договору оренди.

Вимога про розірвання договору оренди, зазначена у частині другій цієї статті, може бути пред`явлена органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, уповноваженими надавати земельні ділянки для суспільних потреб відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, а також однією із сторін цього договору.

Розірвання договору оренди земельної ділянки в порядку, визначеному цією статтею, допускається у разі, якщо об`єкти, які передбачається розмістити на земельній ділянці, неможливо розмістити на іншій земельній ділянці або якщо розміщення таких об`єктів на інших земельних ділянках завдасть значних матеріальних збитків або спричинить негативні екологічні наслідки для відповідної територіальної громади, суспільства чи держави в цілому.

Розірвання договору оренди земельної ділянки у разі прийняття рішення про надання її для суспільних потреб здійснюється за умови повного відшкодування орендарю і третім особам збитків, спричинених цим, зокрема витрат, пов`язаних з виділенням частини земельної ділянки в окрему земельну ділянку та укладенням нового договору оренди.

У разі недосягнення сторонами договору згоди щодо розірвання договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

У рішенні органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про використання земельної ділянки державної чи комунальної власності, яка перебуває в оренді, для суспільних потреб зазначаються:

- площа, місцезнаходження земельної ділянки або її частини, кадастровий номер земельної ділянки (за наявності);

- договори оренди землі, що підлягають розірванню;

- суспільні потреби, для задоволення яких здійснюється розірвання договорів оренди землі;

- особа, якій після розірвання договору оренди передається земельна ділянка для задоволення суспільних потреб, з визначенням умов такої передачі.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, визначених цим Законом, мають право викупу земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для таких суспільних потреб, зокрема, створення міських парків, будівництво дошкільних навчальних закладів, майданчиків відпочинку, стадіонів та кладовищ.

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» передбачено, що рішення про викуп земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, для суспільних потреб, визначених частиною першою цієї статті, органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування приймають на підставі генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, матеріалів погодження місця розташування таких об`єктів проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки та іншої документації із землеустрою, затверджених в установленому законодавством порядку.

Під час розгляду даної справи відповідачем не надано жодних доказів звернення до позивача із пропозицією розірвати договір оренди земельної ділянки на виконання п. 5.1. рішення Маріупольської міської ради № 7/42-4108 від 29.05.2019 «Про використання земельної ділянки для капітального ремонту просп.. Миру вул. Леваневського до просп.. Будівельників у Центральному районі м. Маріуполя, з благоустроєм території» в порядку ст. ст. 32-1 Закону України «Про оренду землі», а також не надано доказів проведення переговорів з позивачем щодо умов викупу об`єкту нерухомого майна, що розміщений на спірній земельній ділянці, для суспільних потреб. Відповідачем також не надано доказів звернення до суду з позовом про примусове відчуження таких об`єктів для суспільних потреб у зв`язку з недосягненням з позивачем згоди щодо викупу нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, як це було передбачено п. 7 даного рішення.

Представник позивача під час розгляду даної справи неодноразово наголошував на тому, що такі переговори між сторонами не проводились, та, відповідно, не було узгоджено викупної ціни нерухомого майна, що належить позивачу на праві власності на підставі свідоцтва про право власності № 13575391 від 28.11.2013 (а.с. 24) та знаходиться на спірній земельній ділянці.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За висновками суду, відповідачем було порушено передбачений Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» порядок викупу нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, у зв`язку з чим у позивача не було жодних сумнівів щодо неможливості поновлення даного договору оренди.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, встановив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

Отже, оскаржуваним рішенням Маріупольської міської ради, яким було відмовлено позивачу у поновленні строку оренди земельної ділянки відповідач порушив майнові права позивача, і ці права підлягають захисту в порядку ст.1 Першого протоколу до Конвенції та ст.16 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим воно підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Поновлення договору оренди землі у судовому порядку, у передбачений статтею 33 Закону спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків. Належним способом захисту порушеного права у цьому випадку є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, оскільки сама по собі вимога про визнання договору оренди землі поновленим за своєю суттю є встановленням факту, який має юридичне значення, і не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що власне, і може бути предметом розгляду в суді.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 15.01.2019 у справі № 922/1464/18, від 19.03.2019 у справі № 908/2484/17.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка проявляється в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права на поновлення договору оренди землі в силу закону із дотриманням відповідної процедури та порядку.

Суд дійшов висновку про необхідність відновлення порушеного права позивача, установивши належне виконання позивачем умов договору оренди земельної ділянки, продовження користування нею після закінчення дії договору, відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі протягом місяця після закінчення строку дії договору, сплату орендної плати за користування спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та неспростування цих фактів відповідачем.

Відповідно до ч. 9 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Поновлення договору оренди землі в судовому порядку в передбачений ст. 33 Закону України "Про оренду землі" спосіб вимагає укладення додаткової угоди між сторонами, як єдиної підстави продовження орендних правовідносин, що безпосередньо випливає зі змісту зазначеної правової норми.

Згідно частини 11 статті 33 Закону України "Про оренду землі" відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Згідно ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо, зокрема, існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладанні договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Оскільки зміст та умови додаткової угоди відповідають приписам Закону України "Про оренду землі" та Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 16.05.2018 у запропонованій позивачем редакції.

Згідно ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

При цьому суд зазначає, що оскільки затверджена судом додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 16.05.2018 з огляду на приписи Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» набирає чинності після її державної реєстрації, та, відповідно, строк, на який поновлено договір оренди земельної ділянки від 16.05.2018, повинен рахуватися з моменту державної реєстрації відповідної додаткової угоди.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судовий збір відповідно ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця Гребенюк Нелі Михайлівни до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у запропонованій позивачем редакції - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Маріупольської міської ради Донецької області № 7/46-4530 від 23.10.2019 "Про поновлення строку оренди земельної ділянки по проспекту Миру, 104 «а», в Центральному районі міста фізичній особі-підприємцю Гребенюк Н.М.", яким відмовлено у поновленні строку оренди земельної ділянки (землі житлової та громадської забудови) (кадастровий номер 1412300000:04:003:0202) площею 0,0104 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (обслуговування торгового павільйону з реалізації квітів) по пр. Миру, 104 «А» в Центральному районі міста Маріуполя фізичній особі-підприємцю Гребенюк Н.М.

Визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, укладеного 16.05.2018 між Маріупольською міською радою та фізичною особою-підприємцем Гребенюк Нелєю Михайлівною про надання в оренду фізичній особі-підприємця Гребенюк Нелі Михайлівни земельної ділянки площею 0,0104 га (кадастровий номер 1412300000:04:003:0202) по пр. Миру, 104 «А» в Центральному районі міста Маріуполя, державна реєстрація договору оренди проведена 08.11.2018, на тих самих умовах і на той самий строк, в наступній редакції:

"Додаткова угода

до договору оренди земельної ділянки від 16.05.2018 року

місто Маріуполь, _____ року

Ми, що нижче підписалися: Маріупольська міська рада, (код ЄДРПОУ 33852448), місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. Миру, буд. 70, іменована далі "Орендодавець", в особі _______, який мешкає за адресою: _______, діючий на підставі ________, з одного боку, та фізична особа-підприємець Гребенюк Неля Михайлівна (ІПН: НОМЕР_2 ), яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , запис в Єдиному державному реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця 27.12.1996 року № 2 274 017 0000 006590, іменована далі «Орендар», з другого боку, на підставі положень ст. 33 Закону України «Про оренду землі» уклали цю додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 16.05.2018 року, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 08.11.2018 за № 28841996, про нижченаведене:

Пункт 3.1. розділу 3 «Строк дії договору» в договорі оренди земельної ділянки від 16.05.2018, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 08.11.2018 за № 28841996, викласти у наступній редакції:

" 3.1. Договір укладено на 1 (один) рік з моменту державної реєстрації.

2. Усі інші пункти договору оренди земельної ділянки від 16.05.2018 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 08.11.2018 за № 28841996, не змінені цим договором, залишаються без змін.

3. Цей договір укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у орендодавця, другий в орендаря.

4. Зміст ст.ст. 12, 93, 124 Земельного кодексу України сторонам договору відомо.

5. Цей договір набуває чинності відповідно до ст.ст. 3, 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень після його підписання сторонами та державної реєстрації.

Підписи сторін

Орендодавець Орендар

Маріупольська міська рада фізична особа-підприємець

м. Маріуполь, пр. Миру, буд. 70 Гребенюк Неля Михайлівна

(юридична адреса) АДРЕСА_1 , (адреса)

ІПН НОМЕР_2

_______ ______

Підпис М.П . Підпис М. П. ".

Стягнути з Маріупольської міської ради Донецької області (87500, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Мира, будинок 70; код ЄДРПОУ 33852448) на користь фізичної особи-підприємця Гребенюк Нелі Михайлівни ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 3842,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 16.03.2020 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.03.2020.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В. Бокова