Рішення № 88500566, 31.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2020 року м. Київ № 826/11122/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 квітня 2018 року №2396473-1305-2659,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києві з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2018 року №2396473-1305-2659, посилаючись на те, що на правах власності згідно договору купівлі-продажу йому належить нежитлове приміщення площею 210,10 кв.м. та 325,20 кв.м., які знаходяться в окремо розташованому двоповерховому будинку. Одночасно, позивач зазначає, що не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки під нежитловими приміщеннями, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 а тому вважає протиправним нарахування йому податкового зобов`язання зі сплати земельного податку за таку земельну ділянку у розмірі 200 306, 68 грн. відповідно до винесеного 13 квітня 2018 року податкового повідомлення-рішення, з чим звертається до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2018 року відкрито провадження у справі, визначено провадити розгляд суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу надати відзив на позов та усі наявні докази.

Відповідачем 15 серпня 2018 року через відділ документального забезпечення суду подано відзив на позовну заяву, з якого вбачаються твердження, що з моменту набуття права власності на житловий будинок (будівлю або споруду), їх частину у набувача виникає право власності чи користування на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об`єкт, а з ним й обов`язок сплачувати земельний податок чи орендну плату.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Отже, суд завершує розгляд справи по суті за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, зокрема, з копії реєстраційних посвідчень №034701 та №034700 від 16 січня 2008 року, ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 12 грудня 2007 року, укладених із Спільним підприємством «Укрінтерм», на праві власності належать нежитлові приміщення (в літері А) загальною площею 325,20 кв.м. та 210,10 кв.м., розташовані у АДРЕСА_2

У березні 2008 року позивач звернувся до Київської міської ради з клопотанням про надання в оренду земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 на якій розташовані належні йому нежитлові приміщення.

Надалі, після неодноразових звернень 07 липня 2009 року позивачем отримано лист від Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у якому повідомлялося, що клопотання стосовно оренди земельної ділянки розглядається у встановленому порядку.

Позивач 14 вересня 2011 року з цього ж питання знову звернувся до Головного управління земельних ресурсів Київської міської ради та 19жовтня 2011 року отримав відповідь про залишення клопотання без розгляду.

Також, листом Головного управління земельних ресурсів від 03 травня 2012 року позивача повідомлено про необхідність надати додаткові документи, які подані позивачем 16 липня 2014 разом з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки.

Протоколом №14 засідання Постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 04 липня 2017 року підтримано проект рішення про передачу земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 (Д-6994), проте на пленарному засіданні Київської міської ради від 26 вересня 2019 року відповідного рішення не прийнято.

За твердженнями позивача, більше 10 років він намагається отримати рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки в оренду та належним чином оформити право користування земельною ділянкою. Замість цього відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення рішення від 13 квітня 2018 року №2396473-1305-2659, не погоджуючись з яким позивач звернувся до суду, зазначаючи, що на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення право власності/постійного користування на земельну ділянку в установленому порядку не оформлено не з його вини, у зв`язку з чим відсутні підстави для нарахування земельного податку.

Водночас, відповідач стверджує, що з моменту набуття права власності на житловий будинок (будівлю або споруду), їх частину у набувача виникає право власності чи користування земельною ділянкою, на якій знаходиться цей об`єкт, а з ним й обов`язок сплачувати земельний податок чи орендну плату.

Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з положень статті 206 Земельного кодексу України, відповідно до яких використання землі є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом підпункту 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпункту 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За визначенням статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Окрім того, пунктом 286.6 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Поряд з цим у частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Поряд з цим, обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначив, що обов`язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, проте, відповідно до даних Державного реєстру земельного кадастру позивач не є власником спірної земельної ділянки, а відтак не є платником земельного податку з фізичних осіб.

Суд вважає доцільним зазначити також, що в постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року №21-2352а15 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновків, що у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку. Водночас, надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України встановлено строк сплати податку на землю, особами, які є власниками/користувачами земельної ділянки. Водночас, матеріалами даної справи підтверджується та не спростовано відповідачем, що позивач не є власником, землекористувачем або орендарем земельної ділянки, на якій розташований будинок з нежитловим приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги те, що позивач не є власником/користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 нарахування йому податкового зобов`язання зі сплати податку за землю за використання земельної ділянки, яка знаходиться під цими приміщеннями, є протиправним та суперечить вимогам пункту 297.1. статті 297 Податкового кодексу України.

Також, в ході розгляду даної справи судом встановлено, що відповідачем (суб`єктом владних повноважень) всупереч вимог статті 72, частини першої статті 73, частини другої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що відомості про позивача внесені до державного земельного кадастру як землекористувача земельної ділянки, на якій знаходяться нежитлові приміщення, а також документів, які б підтверджували право власності чи право користування позивача земельною ділянкою під нежилим приміщенням.

Суд окрім іншого враховує правову позицію, висловлену в остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України", у якому Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв`язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Згідно частини друго статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, ураховуючи викладене в сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2018 року №2396473-1305-2659 є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим та з огляду на положення частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вбачає правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими судові витрати підлягають поверненню позивачу, який не є суб`єктом владних повноважень при задоволенні позову.

Звертаючись до суду з позовом, позивачем, який не є суб`єктом владних повноважень, сплачено 2 003,07 грн. судового збору відповідно до квитанції №П9897 від 16 липня 2018 року (а.с.3), отже зазначена сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись 2, 9, 72-73, 76-77, 94, 122, 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 квітня 2018 року №2396473-1305-2659 - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 13 квітня 2018 року №2396473-1305-2659.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 2 003,07 грн. (дві тисячі три грн. 07 коп.).

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 .

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві, адреса: 04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980, тел. 0444617787.

Суддя В.І. Келеберда