Рішення № 88500555, 31.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2020 року м. Київ № 826/9151/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телко Україна»

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телко Україна» (далі - позивач, ТОВ «Телко Україна») звернулося з позовом до Офісу великих платників податків ДФС України (далі - відповідач, Офіс ВВП ДФСУ), у якому просить зобов`язати відповідача внести в систему електронного адміністрування реалізації пального (СЕАРП) залишки пального ТОВ «Телко Україна» станом на початок дня 01 березня2016 року на підставі даних акта перевірки від 22 вересня 2016 року №1509/28-10-41-03/32856918:

- код товару згідно УКТ ЗЕД 2707 50 90 00, обсяг залишків станом на 01 березня 2016 року становить 10 089,5 кг., обсяг залишків станом на 01 березня 2016 року, л, приведені до t 15°С 11 489,04;

- код товару згідно УКТ ЗЕД 2710 12 21 00, обсяг залишків станом на 01 березня 2016 року становить 56 152,5 кг. обсяг залишків станом на 01 березня 2016 року, л, приведені до t 15°С 71 484,11;

- код товару згідно УКТ ЗЕД 2710 12 25 00, обсяг залишків станом на 01 березня 2016 року становить 4 820,5 кг., обсяг залишків станом на 01 березня 2016 року, л, приведені до t 15°С 7 162,51;

- код товару згідно УКТ ЗЕД УКТ ЗЕД2710 01 92 00, обсяг залишків станом на 01 березня 2016 року становить 3 640,0 кг., обсяг залишків станом на 01 березня 2016 року, л, приведені до t 15°С 4 444,44;

- код товару згідно УКТ ЗЕД 2710 19 43 00, обсяг залишків станом на 01 березня 2016 року становить 11 716,0 кг., обсяг залишків станом на 01 березня 2016 року, л, приведені до t 15°С 14 098,69;

- код товару згідно УКТ ЗЕД 2901 10 00 00, обсяг залишків станом на 01 березня 2016 року становить 2,1 кг., обсяг залишків станом на 01 березня 2016 року, л, приведені до t 15°С 3,37.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після внесення до Податкового кодексу України змін відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» №909-VІІІ від 24 грудня 2015 року, який набрав чинності з 01 січня 2016 року, пункт 212.1 статті 212 Податкового кодексу України доповнено підпунктом 212.1.15, у зв`язку з чим з`явилася окрема категорія платників податку - особа, яка реалізує пальне.

Згідно наведених змін до Податкового кодексу України позивач підпадає під категорію платника акцизного податку.

Одночасно, зміни внесені й до порядку реєстрації платників акцизного податку, у зв`язку з чим особи, що реалізують пальне, підлягають обов`язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами на початку здійснення реалізації пального. З цією метою реєстрація платника податку здійснюється на підставі подання не пізніше ніж за 3 робочі дні до початку здійснення реалізації пального заяви, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 25 лютого 2016 року № 218 (далі - наказ №218).

Проте, станом на 01 березня 2016 року Мінфіном України не доведено платникам податку форму заяви про реєстрацію платником акцизного податку та не забезпечено можливості електронного заповнення такої заяви.

Наказ №218 набрав чинності 12 квітня 2016 року, ним же затверджено Акт інвентаризації обсягів залишку пального станом на початок дня 01 березня 2016 року.

За твердженнями позивача строк подачі Акта інвентаризації звершився до затвердження самої форми Акту, разом з тим, відповідно до пункту 9 підрозділу 5 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, що протягом 20 календарних днів, починаючи з 01 березня 2016 року, платник податку зобов`язаний подати контролюючому органу акт проведення інвентаризації обсягів залишку пального станом на початок дня 01 березня 2016 року.

Таким чином позивач стверджує, що положення податкового законодавства щодо права суб`єкта господарювання здійснити реєстрацію як платника акцизного податку в будь-який період, але не пізніше як за 3 робочі дні до початку здійснення реалізації пального, не узгоджуються з нормою пункту 9 підрозділу 5 розділу ХХ Податкового кодексу України, якою зобов`язано суб`єкта господарювання у статусі платника акцизного податку подати Акт інвентаризації не пізніше 21 березня 2016 року.

Також позивач зазначає, що в електронній формі 16 червня 2016 року ним подано до ДФС України Акт інвентаризації обсягів залишку пального, який прийнято відповідачем згідно квитанції в електронному вигляді у текстовому форматі, у якій зазначено про відсутність помилок в Акті. Водночас, жодної відповіді від відповідача не надходило.

Надалі, у період з 12 по 21 вересня 2016 року відповідачем проведено фактичну перевірку ТОВ «Телко Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині здійснення операцій з реалізації пального без реєстрації платником акцизного податку та перевірки фактичних та/або за даними бухгалтерського обліку обсягів залишку пального станом на 01 березня 2016 року, за результатами якої складено Акт перевірки від 22 вересня 2016 року №1509/28-10-41-03/32856918, у якому зафіксовано показники залишків пального станом на 01 березня 2016 року. З урахуванням зазначених показників 12 травня 2017 року позивачем повторно створено та подано до ДФС України Акт інвентаризації обсягів залишку пального, у відповідь на подачу якого отримано квитанцію від відповідача про відсутність помилок в Акті. Проте, одночасно позивача повідомлено про неприйняття Акту з причини відсутності файлу шаблону, або «файл порожній, або некоректний».

Позивач 12 травня 2017 року подав зазначений Акт у паперовій формі, проте жодної відповіді від відповідача не отримав.

Посилаючись на те, що відсутність реагування збоку відповідача свідчить про його мовчазне визнання ним прав позивача на внесення до системи електронного адміністрування реалізації пального станом на початок 01 березня 2016 року на підставі даних Акта перевірки від 22 вересня 2016 року, позивач звертається до суду з даним адміністративним позовом та просить його задовольнити.

Від відповідача письмових заперечень, заяв, клопотань до суду не надходило.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2017 року відкрито провадження у справі, призначено судовий розгляд справи, запропоновано відповідачу надати письмові заперечення на позовну заяву та усі наявні докази.

Судове засідання 03 жовтня 2017 року не відбулося, а в засіданні 21 листопада 2017 року представники сторін надали свої пояснення по суті спору, з урахуванням їхньої думки суд ухвалив розгляд справи продовжувати в порядку письмового провадження.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та викладено його у новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України у новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд звертає увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову (частина друга статті 77, частина четверта статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

За таких обставин суд завершує розгляду справи по суті за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, чинної з 15 грудня 2017 року.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Після внесення до Податкового кодексу України змін відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» №909-VІІІ від 24 грудня 2015 року, який набрав чинності з 01 січня 2016 року, пункт 212.1 статті 212 Податкового кодексу України доповнено підпунктом 212.1.15, у зв`язку з чим з`явилася окрема категорія платників податку - особа, яка реалізує пальне.

Згідно наведених змін до Податкового кодексу України позивач підпадає під категорію платника акцизного податку, у зв`язку з чим 09 червня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Телко Україна» зареєструвався як платник акцизного податку.

В електронній формі за допомогою програмного забезпечення «М.Е.Doc» 16 червня 2016 року позивачем створено та подано до Державної фіскальної служби України Акт інвентаризації обсягів залишку пального. У відповідь у той же день позивачем отримано квитанцію в електронному вигляді у текстовому форматі: виявлені помилки: документ не може бути прийнятий - не знайдено файл шаблона 'J0209801', або файл порожній, або некоректний.

Ураховуючи таку відповідь, 13 липня 2016 року за вих.№1307/2016/1 Акт інвентаризації подано позивачем до контролюючого органу за основним місцем обліку в паперові формі.

Офісом великих платників податків ДФС України проведено фактичну перевірку ТОВ «Телко Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині здійснення операцій з реалізації пального без реєстрації платником акцизного податку та перевірки фактичних та/або за даними бухгалтерського обліку обсягів залишку пального станом на 01 березня 2016 року, за результатами якої складено Акт перевірки від 22 вересня 2016 року №1509/28-10-41-03/32856918, у якому зафіксовано показники залишків пального станом на 01 березня 2016 року. З урахуванням зазначених показників 12 травня 2017 року позивачем повторно створено та подано до ДФС України Акт інвентаризації обсягів залишку пального, у відповідь на подачу якого отримано квитанцію від відповідача про відсутність помилок в Акті. Проте, одночасно позивача повідомлено про неприйняття Акту з причини відсутності файлу шаблону, або «файл порожній, або некоректний».

Також, Актом перевірки від 22 вересня 2016 року встановлено порушення позивачем підпункту 212.3.4. пункту 212.3 статті 212 Податкового кодексу України та зафіксовано наступні обсяги залишків пального позивача станом на 01 березня 2016 року:

- обсяг залишків пального за кодом товарної під категорії згідно з УКТ ЗЕД 2707 50 90 00, з якого справлявся акцизний податок станом на 01.03.2016 року становить 10 089,5 кг.

- обсяг залишків пального за кодом товарної під категорії згідно з УКТ ЗЕД 2710 12 21 00, з якого справлявся акцизний податок станом на 01.03.2016 року становить 56 152,5 кг.

- обсяг залишків пального за кодом товарної під категорії згідно з УКТ ЗЕД 2710 12 25 00, з якого справлявся акцизний податок станом на 01.03.2016 року становить 4 820,5 кг.

- обсяг залишків пального за кодом товарної під категорії згідно з УКТ ЗЕД2710 01 92 00, з якого справлявся акцизний податок станом на 01.03.2016 року становить 3 640,0 кг.

- обсяг залишків пального за кодом товарної під категорії згідно з УКТ ЗЕД 2710 19 43 00, з якого справлявся акцизний податок станом на 01.03.2016 року становить 11 716,0 кг.

- обсяг залишків пального за кодом товарної під категорії згідно з УКТ ЗЕД 2901 10 00 00, з якого справлявся акцизний податок станом на 01.03.2016 року становить 2,1 кг.

- 2909 19 90 20 залишки пального станом на 01.03.2016 року немає.

Надалі, 12 травня 2017 року позивачем в електронній формі за допомогою програмного забезпечення «М.Е.Doc» повторно створено та подано до Державної фіскальної служби України акт інвентаризації обсягів залишку пального, на що отримано квитанцію в електронному вигляді у текстовому форматі: виявлені помилки: документ не може бути прийнятий - не знайдено файл шаблона 'J0209801', або файл порожній, або некоректний.

Згідно до пункту 2 розділу 3 Порядку №319, якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або відмову в прийнятті акта, такий акт вважається прийнятим контролюючим органом.

Разом з тим, відповідно до розділу 3 Порядку №219 єдиною підставою для відмови в прийнятті акта інвентаризації може слугувати відсутність передбачених формою ата показників і відомостей.

Позивач зазначає, що шаблон акта інвентаризації в програмному забезпеченні «М.Е.Doc» є заблокованим і не може бути направлений в електронній формі відповідно до порядку №219, з причин, що не залежать від платника податків, у зв`язку з чим повторно 12 травня 2017 року за вих.31205-17 (вх.№25812/10 від 13.05.2017 року) подано в паперовій формі Акт інвентаризації з урахуванням зафіксованих в Акті перевірки від 22 вересня 2016 року обсягів залишків пального.

Позивач зазначає, що на дату подачі адміністративного позову відповідь на звернення платника податків про результати розгляду акта інвентаризації з урахуванням даних акту перевірки від контролюючого органу не надано, тому такий підхід відповідача на переконання позивача свідчить про мовчазне визнання ним прав товариства на внесення до системи електронного адміністрування реалізації пального (СЕАРП) показників залишків пального ТОВ «Телко Україна» станом на початок дня 01 березня 2016 року на підставі даних акта перевірки від 22 вересня 2016 року №1509/28-10-41-03/32856918.

Розглядаючи правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з того, що звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач, не оскаржуючи дій, бездіяльності, рішень відповідача як суб`єкта владних повноважень, заявляє позовні вимоги щодо зобов`язання Офісу ВВП ДФСУ вчинити певні дії, зокрема: внести в систему електронного адміністрування реалізації пального (СЕАРП) залишки пального ТОВ «Телко Україна» станом на початок дня 01 березня 2016 року на підставі даних акта перевірки від 22 вересня 2016 року №1509/28-10-41-03/32856918.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Виходячи з наведених положень Кодексу, вимоги щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії мають бути взаємопов`язаними з вимогами щодо визнання дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними.

Згідно з підпунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Також у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У п. 30- 32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява №49069/11) Суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

У світлі наведених рішень ЄСПЛ та Конституційного Суду України суд зазначає, що у даному адміністративному позові позивач не веде мови та не ставить питань стосовно протиправності дій, бездіяльності або рішень відповідача, та не ставить їх у залежність та взаємозв`язок із заявленими позовними вимогами щодо зобов`язання Офісу ВВП ДФСУ вчинити певні дії, а натомість, констатує правильність та послідовність, на його думку, дій ТОВ «Телко Україна» щодо виконання вимог Податкового кодексу України та дотримання процедури подачі Акту інвентаризації обсягу залишків пального, наголошуючи при цьому, що відсутність реагування відповідачем на подані Акти розцінює як мовчазне визнання ним права товариства на внесення до системи електронного адміністрування реалізації пального (СЕАРП) залишків пального ТОВ «Телко Україна» станом на початок дня 01 березня 2016 року на підставі даних Акта перевірки від 22 вересня 2016 року.

Відповідно до частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Однак, у даній справі суд не вбачає підстав для застосування положень частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, та виходить з положень частини другої статті 9 цього ж Кодексу, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, підсумовуючи викладене у сукупності, суд вважає, що позивачем обрано спосіб захисту, який не узгоджується з положеннями частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, при цьому відсутні обставини, за яких суд міг би вийти за межі позовних вимог, або задовольнити позовні вимоги в іншій спосіб, який не суперечив би закону.

За наведених обставин правові підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими судові витрати підлягають поверненню позивачу, який не є суб`єктом владних повноважень, лише при задоволенні позову.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Телко Україна» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Телко Україна», адреса для листування: 04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 43, офіс 44, адреса місцезнаходження: 01135, м. Київ, вул. Г. Андрющенка, 4-Г, код ЄДРПОУ 32856918, тел. 0443775550.

Відповідач: Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України, адреса: 04119, м. Київ, вулиця Дегтярівська, 11-г, код ЄДРПОУ 39440996, тел. 0444540973.

Суддя В.І. Келеберда