Рішення № 88500524, 31.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2020 року м. Київ № 640/9486/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до про Вищого адміністративного суду України визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії, керівника апарату Вищого адміністративного суду України Шевченка О.М. від 14.12.2018 № 226-к про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати Вищого адміністративного суду України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати Вищого адміністративного суду України;

- стягнути з Вищого адміністративного суду України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.12.2018 по день поновлення останньої на посаді.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем протиправно видано наказ про її звільнення, оскільки на момент звільнення не була розглянута її заява про надання відпустки без збереження заробітної плати як матері, дитина якої потребує домашнього догляду до 6 років та заява про незгоду на звільнення в зв`язку з ліквідацією установи.

Ухвалою суду від 05.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду позивачем, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

20.06.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначено, що звільнення проведено з дотриманням вимог законодавства, позивача попереджено про наступне вивільнення, запропоновано перелік наданих Печерською філією Київського міського центру зайнятості посад, від яких позивач відмовилась, тобто дотримано вимоги статті 184 КЗпП України, виплачено за її заявою вихідну допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані відпустки. Також відповідач вважає необґрунтованою вимогу позивача про виплату їй вимушеного прогулу, оскільки позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати.

25.06.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій остання вважала відзив необґрунтованим, а звільнення проведеним без розгляду її попередньої заяви про відпустку по догляду за дитиною.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом Вищого адміністративного суду України №158-к від 11.04.2008 ОСОБА_1 призначено на посаду помічника судді судової палати відділу забезпечення роботи судової палати з розгляду справ, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму та справ за зверненнями суб`єктів владних повноважень за переведенням з Верховного Суду України.

Відповідно до наказу Вищого адміністративного суду України №374-к від 30.09.2009 ОСОБА_1 переведено на посаду помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати.

Наказами відповідача від 10.05.2016 № 91-вн, від 09.11.2016 № 220-вн, від 10.05.2017 № 118-вн, від 27.10.2017 № 257-вн та від 08.05.2018 № 24-вн позивачу відповідно до пункту 3 статті 24 Закону України "Про відпустки" надавалась відпустка без збереження заробітної плати як матері, дитина якої потребує домашнього догляду відповідно до медичного висновку, з 17.05. по 13.11.2016, з 14.11.2016 по 13.05.2017, з 14.05 по 13.11.2017, з 14.11.2017 по 16.05.2018 та з 17.05.2018 по 16.11.2018 відповідно.

14.05.2018 ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України попереджено про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України.

Наведені обставини сторонами не заперечуються.

В матеріалах справи міститься і пропозиція б/д посад запропонованих Печерською районною філією Київського міського центру зайнятості у загальній кількості - 18, від яких позивач відмовилась.

14.11.2018 позивачем подано заяву до відповідача про надання їй відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною з 16.11.2018 по 16.05.2019, яка зареєстрована у відповідача 15.11.2018 за № 165/0/8-18 та до якої додано довідку № 910 від 30.10.2018 про потребу дитини у домашньому догляді з 16.11.2018 по 16.05.2019.

Також з матеріалів справи вбачається, що 14.11.2018 ОСОБА_1 подано заяву, у якій позивач зазначила, що у зв`язку з її звільненням відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України, остання просить виплатити належну їй вихідну допомогу та грошову компенсацію за невикористані щорічні та додаткові відпустки.

Листом від 20.11.2018 № 857/8.1-14/18 відповідач повідомив позивача про розгляд її заяви від 14.11.2018 про надання відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною та зазначив, що у зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України ним виконано умови статті 184 Кодексу законів про працю України в частині обов`язкового працевлаштування та запропоновано перелік посад, від яких позивач відмовилась.

Також у вказаному листі повідомлено позивача про те, що 19.11.2018 є останнім робочим днем та після закінчення лікарняного позивача її буде звільнено у встановленому законом порядку.

10.12.2018 ОСОБА_1 звернулась до відповідача зі зверненням, у якому зазначила про отримання 03.12.2018 відповіді за № 857/8.1-14/18 від 20.11.2018, яка не містить інформації про надання чи відмову у наданні відпустки позивачу та просила повторно розглянути її заяву від 14.11.2018 та надати позивачу відпустку без збереження заробітної плати як матері, дитина якої потребує домашнього догляду.

14.12.2018 Головою ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України винесено наказ 3 226-к "Про звільнення ОСОБА_2 ", яким відповідно до пункту 7, 8 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів", наказу Вищого адміністративного суду України від 15.12.2017 № 36 "Про припинення діяльності Вищого адміністративного суду України, утворення ліквідаційної комісії та заходи щодо припинення діяльності Вищого адміністративного суду України" Кодексу законів про працю України та Закону України "Про державну службу" звільнено ОСОБА_1 з посади помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати 14.12.2018 у зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Також 14.12.2018 члени ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України склали акт про те, що 14.12.2018 до управління кадрової роботи позивачем подано листок непрацездатності серії АДХ № 002217. В.о. начальника управління кадрової роботи Кравченко В.В. повідомила ОСОБА_1 про звільнення її відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України (попередження про наступне вивільнення від 14.05.2018). Після чого ОСОБА_1 власноручно написала заяву про здійснення їй відповідних виплат у зв`язку з її звільненням та розписалася у особовій справі, проставивши дату та причину звільнення. На пропозицію Кравченко В.В. поставити підпис в книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них та отримати трудову книжку на її ім`я, ОСОБА_1 відмовилась, після чого покинула приміщення суду без жодних пояснень.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 14.12.2018 ОСОБА_1 подала заяву Голові ліквідаційної комісії, у якій зазначила, що просить не розглядати її заяву від 14.12.2018 як написану помилково у зв`язку з недобрим самопочуттям. також у заяві зазначено, що позивач не погоджується зі звільненням у зв`язку з ліквідацією, оскільки 14.11.2018 нею подано заяву про відпустку по догляду за дитиною, яка станом на 14.12.2018 не розглянута по суті, відповідь про надання або відмову не надано та просила розглянути її заяву від 14.11.2018 про надання відпустки по догляду за дитиною.

Вказана заява зареєстрована відповідачем 14.11.2018 за № 180/0/8-18.

20.12.2018 відповідачем на адресу позивача надіслано лист 3 931/8.1-14/18, який по суті відтворює зміст листа від 20.11.2018 та у якому зазначено, що заява позивача про надання відпустки без збереження заробітної плати як матері, дитина якої потребує домашнього догляду до 6 років, залишена без задоволення, оскільки процедура ліквідації Вищого адміністративного суду України майже завершена, а припинення трудових відносин працівників з юридичною особою, яка ліквідується здійснюється у встановленому законом порядку.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненадання позивачу відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною та як наслідок, вважаючи неправомірним своє звільнення, позивач звернулась з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частина третя статті 40 КЗпП України).

Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга статті 49-2 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Відповідно до роз`яснень пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9 розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення (абзац перший).

Згідно і пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною третьою статті 87 наведеного Закону визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров`я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179). Так, звільнення жінок, зазначених у частині третій статті 184 Кодексу законів про працю України, має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов`язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Вказане положення відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 22.03.2012 по справі "Костянтин Маркін проти Російської Федерації" зазначено, що по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про державну службу" державний службовець має право на відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону.

Частиною шостою статті 179 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Відповідно і до пункту 3 частини першої статті 25 Закону України "Про відпустки" відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина з інвалідністю підгрупи А" або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на момент звільнення на утриманні позивача перебувало двоє малолітніх дітей:

ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ;

ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Як зазначалось вище, 14.11.2018 позивач подала заяву до відповідача про надання їй відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною з 16.11.2018 по 16.05.2019, яка зареєстрована у відповідача 15.11.2018 за № 165/0/8-18 та до якої додано довідку № 910 від 30.10.2018 про потребу ОСОБА_5 у домашньому догляді з 16.11.2018 по 16.05.2019.

Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується (ч. 2 ст. 181 КЗпП України).

Враховуючи імперативні норми частини шостої статті 179 Кодексу законів про працю України та частини першої статті 25 Закону України "Про відпустки" відповідач зобов`язаний був надати позивачу відпустку без збереження заробітної плати з 16.11.2018 по 16.05.2019 по догляду за дитиною до досягнення дитиною шестирічного віку.

Жодних винятків звільнення від такого обов`язку законодавство не містить.

При цьому, як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, долученої судом до матеріалів справи, і станом на час розгляду даної справи відсутній запис про припинення Вищого адміністративного суду України.

За наведених обставин та враховуючи, що дитина позивача - ОСОБА_5 постійно потребувала догляду, що підтверджується наказами відповідача про надання позивачу відпусток без збереження заробітної плати по догляду за дитиною після виповнення їй трьох років та медичними довідками, наявними в матеріалах справи, позивач в силу наведених обставин була позбавлена можливості працевлаштуватись і на посади, запропоновані відповідачем та враховуючи, що і станом на час розгляду даної справи відсутній запис про припинення Вищого адміністративного суду України, тобто повна ліквідація, суд приходить до висновку про передчасність винесення відповідачем наказу від 14.12.2018 № 226-к "Про звільнення ОСОБА_1 ".

При цьому суд звертає увагу, що виконання обов`язку по наданню відпустки позивачу за її заявою від 14.11.2018, жодних додаткових витрат відповідача не передбачає, позаяк така відпустка надається без збереження заробітної плати.

Крім того, суд критично відноситься до посилань відповідача на ту обставину, що саме 14.11.2018 ОСОБА_1 , визнаючи факт свого звільнення, добровільно подала заяву до управління кадрової роботи про виплату належної їй вихідної допомоги та грошової компенсації за невикористані відпустки з огляду на наступне.

По перше, станом на 14.11.2018 не існував факт звільнення ОСОБА_1 , позаяк наказ про звільнення виданий відповідачем 14.12.2018.

По друге, саме у акті відповідача від 14.12.2018 про відмову отримувати трудову книжку зафіксовано, що саме 14.12.2018 ОСОБА_1 власноручно написала заяву про здійснення їй відповідних виплат у зв`язку з її звільненням та розписалася у особовій справі, проставивши дату та причину звільнення.

Враховуючи наведене вище у сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання неправомірним та скасування наказу голови ліквідаційної комісії, керівника апарату Вищого адміністративного суду України Шевченка О.М. від 14.12.2018 № 226-к та наявність підстав для їх задоволення.

Згідно частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28 жовтня 2014 року (№ рішення у ЄДРСР 41602330), у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Враховуючи наведене, позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати Вищого адміністративного суду України підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на наведене, з метою повного захисту прав позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та зобов`язання відповідача надати позивачу відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною згідно заяви ОСОБА_1 від 14.11.2018.

У частині позовної вимоги про стягнення з Вищого адміністративного суду України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14.12.2018 по день поновлення останньої на посаді, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення останньої з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як зазначалось вище, у період з 17.05.2016 по 16.11.2018 ОСОБА_1 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною, отже останній не нараховувалась, не виплачувалась та не повинна була виплачуватись заробітна плата, з огляду на що позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати Вищого адміністративного суду України з 15.12.2018 підлягає негайному виконанню.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. код НОМЕР_3 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Голови ліквідаційної комісії, керівника апарату Вищого адміністративного суду України Шевченка О.М. (01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корпус, 5, ідентифікаційний код 33235788) від 14.12.2018 № 226-к "Про звільнення ОСОБА_1 "

Поновити ОСОБА_1 на посаду помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати Вищого адміністративного суду України з 15.12.2018.

Зобов`язати Голову ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України (01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корпус, 5, ідентифікаційний код 33235788) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. код НОМЕР_3 ) відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною згідно її заяви від 14.11.2018.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника судді відділу забезпечення роботи другої судової палати Вищого адміністративного суду України з 15.12.2018.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко