Рішення № 88500175, 12.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

Дата ухвалення
12.03.2020
Номер справи
640/12529/19
Номер документу
88500175
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2020 року м. Київ № 640/12529/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м.

Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16)

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі по тексту - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві щодо ненарахування та припинення виплати призначеної пенсії за період з вересня 2018 року по грудень 2018 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з призначеної пенсії, що виникла з вересня 2018 року по грудень 2018 року з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів шляхом перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «Ощадбанк»;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. При цьому, зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Також, позивач стверджував, що нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих даним Законом можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2019 року відкрито провадження у адміністративній справі №640/12529/19 та вирішено здійснювати подальший розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У відзиві на адміністративний позов представник Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві стверджував, що пенсія як вид соціальних виплат припиняється, зокрема, згідно з підпунктом 2 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особами за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365, у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї. При цьому, після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам буде вирішено питання виплати коштів за минулий період з вересня 2018 року по серпень 2018 року в розмірі 58 020,00 грн.

З огляду на викладене вище та відсутність підстав для розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).

При цьому, суд враховує подане позивачем клопотання про прискорення розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію зі зменшенням пенсійного віку, передбаченого статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», враховуючи роботу за списком №1.

Як повідомив позивач, у серпні 2016 року у зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в місті Донецьк змінив місце проживання на місто Київ.

03 серпня 2016 року зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта.

У період з вересня 2018 року по грудень 2018 року позивачу припинено виплату пенсії.

10 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою щодо поновлення виплати безпідставно призупиненої виплати пенсії та надати обґрунтовані підстави призупинення виплати пенсії за період з вересня 2018 року по грудень 2018 року.

За результатами розгляду даної заяви позивача Головне управління Пенсійного фонду України листом від 26 квітня 2019 року №90740/02/Б-5980 повідомило, що згідно заяви від 21 листопада 2018 року та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, позивачу поновлено виплату пенсії за фактичним місцем проживання як внутрішньо переміщеній особі з січня 2019 року. Кошти, які не виплачені з вересня 2018 року по грудень 2018 року в розмірі 58 020,00 грн. обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати.

Після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам буде вирішено питання виплати коштів за минулий період.

Незгода позивача із призупиненням виплати пенсії та його підставами зумовила звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до Преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Отже, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України «Про загальнообов`язкове державне страхування», можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Таким чином, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

При цьому, суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Крім того, суд зазначає, що таких підстав для припинення виплати пенсії як непідтвердження місця проживання з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» або іншими законами України не передбачено.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.

Суд звертає увагу, що позивачу призупинено виплату пенсії з вересня 2018 року по грудень 2018 року на підставі пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат, а саме - внаслідок встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Водночас, наявними матеріалами справи підтверджується, що 19 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою щодо зміни адреси та зміни статусу.

Листом від 19 вересня 2016 року №01-05/7211 Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації повідомило, що ОСОБА_1 був зареєстрований в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та отримав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3002015459 від 05 жовтня 2015 року. В зв`язку з реєстрацією місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 зазначена особа знята з обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи скасована.

Тобто, з 19 вересня 2016 року позивач перебував на обліку відповідача як пенсіонер за віком, а не внутрішньо переміщена особа, а відтак припинення нарахування йому пенсії з вересня 2018 року відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам не узгоджується з фактичними обставинами справи.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Крім того, суд зазначає, що у преамбулі до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченими законом підставами для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Крім того, станом на момент припинення виплати позивачу пенсії у нього не було статусу внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу в період з вересня 2018 року по грудень 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі №805/402/18.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії.

З огляду на викладене, суд вважає, що в даному випадку наявні протиправні дії відповідача щодо припинення виплати відповідачем пенсії позивачу в період з вересня 2018 року по грудень 2018 року.

Враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправність припинення виплати пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених права ОСОБА_1 , вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити виплату пенсії ОСОБА_1 в період з вересня 2018 року по грудень 2018 року.

Пунктом 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині виплати пенсії позивачу у межах суми за один місяць.

В частині вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, суд виходить з наступного.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати часини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно пункту 2 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Отже, суд погоджується з тим, що ОСОБА_1 має право одержати компенсацію втрати частини доходів, однак варто зазначити наступне.

Згідно статті Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, необхідною ознакою при вирішенні спору, є встановлення факту нарахування доходу, про що вказано в статті 3 даного Закону.

За змістом статті 4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

За таких обставин, право на компенсацію позивач набуде під час виплати йому заборгованості в сумі 58 020,00 грн., а оскільки виплата вказаної заборгованості на даний час не відбулась, то і відповідач не повинен був нараховувати та виплачувати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не порушені на даний час права позивача на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд вважає позов необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає в даній частині.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві щодо припинення виплати призначеної пенсії за період з вересня 2018 року по грудень 2018 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з призначеної пенсії, що виникла з вересня 2018 року по грудень 2018 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук

Часті запитання

Який тип судового документу № 88500175 ?

Документ № 88500175 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 88500175 ?

Дата ухвалення - 12.03.2020

Яка форма судочинства по судовому документу № 88500175 ?

Форма судочинства - Адміністративне

В якому cуді було засідання по документу № 88500175 ?

В Окружний адміністративний суд міста Києва
Попередній документ : 88500171
Наступний документ : 88500178