Рішення № 88500052, 30.03.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2020 р. м. Чернівці справа № 824/166/20-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про зобов`язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - позивачі) звернулися до суду з вказаним позовом, в якому просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області з 01.11.2019 р. нараховувати та виплачувати пенсію під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кордоном, а саме на постійному місці проживання у Сполучених Штатах Америки.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивачам було призначено пенсію за віком. У 2019 р. позивачі виїхали на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки, у зв`язку із чим, з 01.11.2019 р. виплати пенсії були припинені і станом на день звернення до суду, призначеної законом пенсії позивачі не отримують.

На цій підставі їх представник звертався до органу пенсійного фонду із заявою про поновлення їм виплати пенсії за віком. Однак, листом від 24.12.2019 р. №35876/14 позивачам відмовлено у поновленні пенсій, у зв`язку з відсутністю підстав для поновлення, оскільки Верховною радою України не прийнято Закону про ратифікацію Угоди між Україною та Сполученими Штатами Америки, яка б регулювала питання пенсійного забезпечення громадян України.

Посилаючись на рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 року від 07.10.2009 р., позивачі вважають, що мають беззаперечне право на поновлення належних їм пенсійних виплат.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 12.02.2020 р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

З метою з`ясування всіх обставин у справі, пунктом 4 резолютивної частини вказаної ухвали витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а оригінал - для огляду.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідачем) подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просило, у задоволенні позовних вимог відмовити, у зв`язку з тим, що згідно заяви від 04.01.2019 р. із виїздом позивачів на постійне місце проживання за кордон до США, їм виплачено пенсії наперед за 6 місяців. Відтак, розпорядженнями органу Пенсійного фонду було припинено виплату позивачам пенсій з 01.11.2019 р. Крім того, вказано, що на даний час Верховною Радою України не прийнято Закону про ратифікацію Угоди між Україною та Сполученими Штатами Америки про соціальне забезпечення.

На думку відповідача, позивачами також порушено порядок подання документів до органу Пенсійного фонду на поновлення виплати її пенсії, оскільки із заявою про виплату звертався їх представник, а не особисто позивачі.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є громадянами України, що підтверджується матеріалами справи та не заперечувалося відповідачем.

Згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 НОМЕР_2 від 17.08.2016 р. ОСОБА_1 є пенсіонером. Пенсію отримує за віком. Термін дії посвідчення – довічно.

У відповідності до пенсійного посвідчення серії № НОМЕР_3 від 27.09.2010 р. ОСОБА_2 є пенсіонером. Пенсію отримує за віком. Термін дії посвідчення – довічно.

З 04.07.2016 р. ОСОБА_1 перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду в Чернівецької області, як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” (а.с. 52).

З 12.04.2010 р. ОСОБА_2 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду в Чернівецької області, як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” (а.с. 58).

04.03.2019 р. позивачі отримали позитивні рішення УДМСУ в Чернівецькій області про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки (а.с. 9, 10).

Дослідженням копій паспортів громадянин України виданих на ім`я позивачів видно, що до 16.04.2019 р. позивачі були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Наведена обставина не заперечувалася відповідачем.

25.04.2019 р. позивачі звернулися до відповідача із заявами про виплату пенсії за 6 місяців, у зв`язку із виїздом на постійне проживання до Сполучених Штатів Америки (а.с. 54, 61).

07.05.2019 р. відповідачем видано розпорядженням за № НОМЕР_4 , яким на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" припинено виплату ОСОБА_1 пенсії та вирішено виплатити пенсію за шість місяців наперед (а.с. 53).

07.05.2019 р. відповідачем видано розпорядженням за за № НОМЕР_5 /Р 195916, яким на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" припинено виплату ОСОБА_2 пенсії та вирішено виплатити пенсію за шість місяців наперед (а.с. 60).

Судом встановлено, що на підставі вказаних розпоряджень відповідачем здійснено виплати позивачам пенсій по 31.10.2019 р., що підтверджується матеріалами справи.

Дослідженням копій закордонних паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено, що постійним місцем проживання позивачів є Сполучені Штати Америки (а.с. 17-18, 22-23).

Судом також встановлено, що 06.12.2019 р. уповноважений представник позивачів, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав безпосередньо до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області заяву про поновлення нарахування та виплату пенсії під час перебування позивачів за кордоном, а саме на постійному місці проживання у Сполучених Штатах Америки. До заяви додано копії довіреностей на представництво інтересів (а.с. 11).

Згідно довіреностей від 02.04.2019 р., посвідчених приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Мойсою О.В. видно, що ОСОБА_1 та Темчук ОСОБА_3 уповноважили ОСОБА_4 бути їхнім представником та виконувати низку дій, в тому числі представляти їхні інтереси в Пенсійному фонді України (з правом подачі заяв про призначення пенсій, поновлення пенсії, перерахунок пенсії).

Розглянувши звернення представника позивачів, відповідач листом від 24.12.2019 р. №35876/14 позивачам відмовив у поновленні виплати пенсій, оскільки угода між Україною та Сполученими Штатами Америки, яка б регулювала питання пенсійного забезпечення громадян України, які працюють та проживають в Сполучених Штатах Америки - відсутня. Крім того, вказано, що на даний час Верховною Радою України не прийнято Закону про ратифікацію Угоди між Україною та Сполученими Штатами Америки про соціальне забезпечення.

Більше того в листі, серед іншого, також зазначено, що згідно з Порядком №22-1 заява про поновлення виплати призначеної пенсії в Україні подається пенсіонером особисто до органу Пенсійного фонду України за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Повідомлено, що відповідно до пункту 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Згідно пункту 4.1 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Враховуючи наведене, представнику позивачів повідомлено про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 12-13).

Вважаючи відмову протиправною, позивачі через свого представника звернулися до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", яким встановлено порядок та виплата пенсії.

Згідно ч. 3 - 4 ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 р. (далі - Закон № 1788-XII в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Так, ч. 1 - 2 ст. 92 Закону № 1788-XII громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від`їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та в Сполучених Штатах Америки стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. №25-рп/2009 у справі № 1-32/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідно до п. 3.3 вказаного рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Частиною 2 ст. 152 Конституції України встановлено, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 р. порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений ст. 46 Конституції України.

Суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 1-2 ст. 6 КАС України).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-IV визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 р., зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з набранням чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була припинена на підставі положень зазначеного Закону.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від місця проживання особи.

Такий, висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеного у постанові від 19.05.2015 р. у справі № 21-168а15, у постанові від 06.10.2015 р. у справі №608/1189/14-а.

Із встановлених судом обставин справи видно, що позивачі проживаючи в Сполучених Штатах Америки, як громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Відтак враховуючи, вищенаведене, а також те, що позивачі своєю трудовою діяльністю отримали право на призначення пенсії за віком в Україні, суд приходить до висновку, що вони мають право на поновлення пенсії незалежно від місця їхнього проживання, а тому відповідачем всупереч висновку, викладеного в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. та рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України", яке є джерелом права, протиправно відмовлено позивачам у поновленні пенсійної виплати.

Стосовно позовної вимоги позивачів про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити їм пенсії за віком з 01.11.2019 р., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 46 Конституції України, пенсія є одним із видів соціального захисту, право яке гарантується громадянину.

Виходячи із самого визначення поняття "пенсія", щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок).

Кінцевий термін або строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таким виплатам.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Отже, пенсія особі призначається з дня її звернення за пенсією.

Так, згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, законодавством не встановлено обов`язку для Пенсійного органу як суб`єкта владних повноважень поновлювати пенсію громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, автоматично 01.11.2019 р., при цьому за відсутності у пенсійного органу інформації про її місце проживання тощо.

Водночас представником позивачів не було наведено обґрунтованих причин, які унеможливили звернення позивачів, які в першу чергу зацікавлені в поновленні виплати їм пенсії, звернутися до пенсійного органу із заявами про поновлення виплати пенсії після припинення її виплат.

Отже, з огляду на вказані обставини справи, позивачі з моменту виїзду на постійне місце проживання до Сполучених Штатах Америки мали право на поновлення пенсійних виплат, однак вказаним правом скористалися, тільки 06.12.2019 р. коли через уповноваженого представника звернулися до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецької області із заявою, в якій просили поновити нарахування та виплату раніше призначеної їм пенсії за віком, виплата яких була припинена внаслідок виїзду на постійне проживання за кордон.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що поновити пенсію позивачам необхідно з дня звернення їх представника до пенсійного органу з відповідною заявою.

Висновок про те, що пенсія має бути поновлена з дати звернення особи із відповідною заявою до пенсійного органу узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що висловлена в постанові від 20.02.2018 р. у справі №757/12134/14-а.

Отже, враховуючи положення ч. 1 ст. 45 Закону 1058-IV, та те що із заявою про поновлення пенсії позивачам їх уповноважений представник звернувся тільки 06.12.2019 р., тому відповідач повинен поновити виплату пенсії позивачам саме з 06.12.2019 р.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому ч. 1-2 ст. 42 цього Закону.

Згідно ч. 2 ст. 42 Закону №1058-IV для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Згідно із положенням ч. 1 та 2 ст. 43 Закону №1058-IV перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої ст. 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої ст. 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.

Відповідно до п. 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до ст. 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до ст. 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 р.

Згідно ст. 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 р. № 1282-XI (далі - Закон №1282-XI, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Зазначений закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Таким чином, Закон №1282-XI спрямований на підтримку купівельної спроможності населення України у зв`язку з подорожчанням споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст. 2 Закону №1282-XI індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Статтею 4 Закону №1282-XI визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. З метою підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін та дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України здійснюється індексація грошових доходів, які не мають разового характеру, а саме пенсії, стипендії, оплата праці та інші.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 245 КАС України наведено перелік рішень, які суд може прийняти у разі задоволення позову.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).

Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, закріплені в ст. 245 КАС України та протиправну бездіяльність щодо не поновлення виплати пенсії позивачам, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд зобов`язує відповідача поновити виплату пенсії позивачам шляхом призначення їх знову, відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів починаючи з 06.12.2019 р.

Доводи відповідача щодо безпідставності подання заяви про поновлення виплати пенсії позивачам їхнім представником є необґрунтованими, виходячи із наступного.

За приписами п.1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Отже, даною нормою визначено, що заява про поновлення виплати пенсії може подаватись до пенсійного органу як пенсіонером особисто, так і його законним представником.

В даному випадку заяву про поновлення виплати пенсії позивачам до пенсійного органу було подано їх представником, який дії на підставі довіреностей від 02.04.2019 р., посвідчених приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Мойсою О.В., з яких вбачається, що Темчук В.К. та Темчук Л.В. уповноважили Чернушка Й.І. бути їхнім представником та виконувати низку дій, в тому числі представляти їхні інтереси в Пенсійному фонді України (з правом подачі заяв про призначення пенсій, поновлення пенсії, перерахунок пенсії).

Доказів незаконності чи нечинності вказаних довіреностей відповідачем до суду не надано.

За наведених обставин та міркувань, представник позивачів уповноважений на звернення до органу Пенсійного фонду із відповідною заявою.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на вищезазначене, судом встановлено порушення відповідачем вищезазначених критеріїв, а тому позов підлягає задоволенню повністю.

Згідно ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність відмови позивачам у поновленні пенсійної виплати.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачкою сплачено судовий збір у розмірі по 840,80 грн на суму 1681,60 грн, що підтверджується квитанціями від 04.02.2020 р. № 80223, № 80784 (а.с. 7, 8).

Оскільки, позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивачів судові витрати (судовий збір) по 840,80 грн кожному за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 139, 241, 250 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів починаючи з 06.12.2019 р.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_2 шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів починаючи з 06.12.2019 р.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судові витрати (судовий збір) в сумі 840,80 грн.

5. Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судові витрати (судовий збір) в сумі 840,80 грн.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 );

позивач - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_2 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя В.К. Левицький