Рішення № 88498963, 30.03.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2020 року Справа № 280/376/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Сонгулія О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району (69068, м Запоріжжя, вул.Чарівна, буд.16; код ЄДРПОУ 37573780)

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району (далі – відповідач, Управління ), в якій позивач просить суд:

1) визнати протиправними дії відповідача по відмові у призначенні позивачу допомоги по народженню дитини;

2) зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачу допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 в розмірі, що встановлений ст.12 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», тобто 41 280 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він зареєстрований за місцем проживання у місті Єнакієве, Донецької області. У зв`язку з окупацією міста Єнакієве позивач до грудня 2019 року не мав можливості виїхати до підконтрольної території. Позивач був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа та у грудні 2019 року звернувся до Управління із заявою щодо призначення йому допомоги при народженні дитини – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Управління відмовило у призначенні допомоги при народженні дитини з тих підстав, що в день перевірки позивача не було вдома з дитиною. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні допомоги при народженні дитини, у зв`язкуз чим звернувся до суду.

Ухвалою суду від 20.01.2020 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 28.01.2020 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач позов не визнав та 21.02.2020 подав відзив на позовну заяву (вх.№8193), у якому зазначив, що підставою відмови у призначенні допомоги при народженні дитини стало те, що під час складання акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї щодо з`ясування достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, виявлено факт відсутності внутрішньо переміщеної особи разом з дитиною. Позивачу за вказаною адресою було залишено письмове повідомлення з інформацією про необхідність протягом трьох робочих днів з`явитися до Управління, однак у вказаний строк позивач не звернувся до Управління, у зв`язку з чим прийнято рішення про відмову у призначенні допомоги. Також вказує, що свідоцтво українського зразка про народження дитини отримано у березні 2017 року, що спростовує доводи позивача стосовно відсутності можливості виїзду на підконтрольну українській владі територію до грудня 2019 року. Звертає увагу, що відповідно до чинного законодавства допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву представником відповідача заявлено клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

Щодо вказаного клопотання суд зазначає, що представником відповідача не обґрунтована необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Оскільки справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування в ній не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання та можливість розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є громадянином України, має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ., взятий на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_3 , про що свідчить Довідка №2302-5000241500 від 04.12.2019.

Відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 , виданого 28.03.2017 Центральним районним у місті Маріуполі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, позивач є батьком дитини – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який, згідно довідки від 04.12.2019 №2302-5000241508 від 04.12.2019 також зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою проживання позивача.

Як вбачається з позовної заяви та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву, 04.12.2019 позивач звернувся до Управління із заявою про призначення допомоги при народженні дитини.

Рішенням Управління від 20.12.2019 №445504 за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї щодо достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи вирішено відмовити з 01.12.2019 в призначенні ОСОБА_1 виплати допомоги при народженні дитини відповідно до пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 (далі – Порядок №365) (факт мешкання батька з дитиною за вказаною адресою в Шевченківському районі не підтверджений). Листом від 28.12.2019 №К-17/8 Управління повідомило позивача про вказані обставини.

Вважаючи відмову відповідача у призначенні допомоги при народженні дитини протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права, і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21.11.1992 №2811-XII (далі - Закон №2811-XII). Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №2811-ХII, громадяни України, в сім`ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону№2811-ХII одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога при народженні дитини.

Стаття 10 Закону №2811-ХII визначає, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Згідно з частинам 1-3 частинами 11 Закону №2811-ХII, допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.

Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.

Даний перелік документів є вичерпним.

Орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини.

Відповідно до положень частини 6 статті 11 Закону №2811-ХII, допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

Як вбачається з матеріалів справи, причиною відмови у призначенні допомоги при народженні дитини стало не підтвердження факту проживання позивача з дитиною за відповідною адресою.

В обґрунтування правомірності відмови відповідач посилається на приписи Порядку №365.

Разом з тим, слід зазначити, що відсутність за місцем фактичного проживання внутрішньо переміщеної особи не є передбаченою законом підставою для відмови у призначенні допомоги, а Порядок №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який не може обмежувати встановлене Законом право на отримання допомоги при народженні дитини.

Суд зазначає, що позивач та його дитина є громадянами України, тобто, мають такі самі конституційні права, як і інші громадяни України, у свою чергу законодавство України не допускає обмеження соціальних прав, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, у зв`язку з відсутністю особи за адресою реєстрації внутрішньо переміщеної особи.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, позивач має право на отримання державної допомоги при народженні дитини незалежно від фактичного проживання за адресою місця реєстрації.

Таким чином, відмова у призначенні допомоги при народженні дитини з підстав не підтвердження фактичного місця проживання батька з дитиною за вказаною у заяві адресою, є протиправною.

Стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом визнання протиправними дій Управління по відмові у призначенні допомоги по народженню дитини зазначає таке.

Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття Управлінням рішення №445504 від 20.12.2019, яким позивачу відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у цій частині позовних вимог є визнання протиправним та скасування рішення Управління №445504 від 20.12.2019.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу допомогу при народженні дитини, суд зазначає наступне.

Так, з аналізу вищезазначених норм вбачається, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся за призначенням допомоги при народженні дитини поза межами вказаного строку, на вказане також звертає увагу і відповідач у відзиві на позовну заяву.

Разом з тим, суд зазначає, що вказаний аргумент не був покладений в основу рішення, яким відмовлено позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини, не охоплюється предметом доказування у даній справі, у зв`язку з чим суд не може надавати оцінку таким обставинам у межах розгляду даної справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною 4 статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки судом встановлено, що при вирішенні заяви позивача про призначення допомоги при народженні дитини відповідач не досліджував питання своєчасності звернення з відповідною заявою, враховуючи, що встановлення наявності підстав для призначення або відмови в призначенні допомоги при народженні дитини відноситься до повноважень відповідача як органу соціального захисту населення, і суд не може підміняти собою виконання таким органом покладених на нього функцій, суд дійшов висновку, що достатнім та належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.12.2019 щодо оформлення допомоги при народженні дитини, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Згідно з частиною 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із викладеним, понесені позивачем судові витрати на зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району №445504 від 20 грудня 2019 року.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 4 грудня 2019 року щодо оформлення допомоги при народженні дитини, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн. ( вісімсот сорок грн. 80 коп.)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району, місцезнаходження: 69068, м Запоріжжя, вул.Чарівна, буд.16; код ЄДРПОУ 37573780.

Повне судове рішення складено 30.03.2020

Суддя М.О. Семененко