Рішення № 88498609, 30.03.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2020 року м. Житомир справа № 240/471/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Майстренко Н.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , у якій вона просить:

- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати їй при її звільненні грошової компенсації за дні невикористаної щорічної основної відпустки;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити на її користь грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної основної відпустки у розмірі 77628,32 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що при звільненні їй було виплачено заробітну плату за відпрацьований час у серпні 2019 року та одноразову грошову допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України відповідно до ч. 6 ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" у загальній сумі 41780 грн. 95 коп. Отримавши зазначену виплату, нею було виявлено, що їй при звільненні Апаратом Верховної Ради України всупереч вимогам ч. 1 ст. 47, ст. 83, ст. 116 Кодексу законів про працю України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки", ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" та Положенню про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР, не було проведено виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Копію ухвали позивач отримав 02.02.2020, відповідач - 03.02.2020, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем для помічників-консультантів, а отже не може здійснювати їм виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та інше, оскільки Апарат лише здійснював документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачем та його роботодавцем - народним депутатом VІІІ скликання ОСОБА_2 . Також вказує, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями (підпункт 1 пункту 10 розділу ІІ Положення про Апарат Верховної Ради України).

У відповіді на відзив позивач наголосив на тому, що відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України. Частиною 3 даної статті визначено, що помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Також зазначає, що місячний фонд заробітної плати, який виділяється кожному народному депутату України, передбачає виплату за його рахунок заробітної плати помічникам-консультантам, що не може бути нижчим, ніж встановлена законом мінімальна заробітна плата, та матеріальної допомоги помічникам-консультантам для вирішення соціально-побутових питань. Виплата грошової компенсації за дні невикористаної помічником-консультантом відпустки відповідно до ст. 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР, у межах фонду заробітної плати, який щомісяця виділяється кожному народному депутату України, не передбачена. На народного депутата України відповідно до Закону України "Про статус народного депутата України" та інших нормативно-правових актів не покладено обов`язку передбачати при здійсненні депутатських повноважень економію щомісячного фонду заробітної плати своїх помічників-консультантів на випадок необхідності виплатити у майбутньому будь-кому з них грошову компенсацію за невикористану відпустку чи, наприклад, грошову допомогу на випадок дострокового припинення повноважень Верховної Ради України.

Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України VIII скликання ОСОБА_2 за строковим трудовим договором на постійній основі з 08.12.2014 по 29.08.2019.

У зв`язку з достроковим припиненням повноважень Верховної Ради України VIII скликання, 29.08.2019 її було звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України VIII скликання ОСОБА_2 згідно з розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 27.08.2019 №1305-к.

Позивач у позовній заяві зазначила, що при звільненні їй було виплачено заробітну плату за відпрацьований час у серпні 2019 року та одноразову грошову допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України відповідно до ч. 6 ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" у загальній сумі 41780 грн. 95 коп. Отримавши зазначену виплату, позивачем було виявлено, що при її звільненні Апаратом Верховної Ради України не було проведено виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки.

На запит ОСОБА_1 від 12.12.2019 керівник апарату Верховної Ради України листом від 19.12.2019 №20-24/3769 повідомив, що кількість календарних днів невикористаної щорічної відпустки на посаді помічника-консультанта народного депутата України VIII скликання ОСОБА_2 за період роботи з 08.12.2014 по 29.08.2019 складає 112 календарних днів. Також повідомив, що відповідно до статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" та статті 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР, народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.

Відповідно до довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України від 13.01.2020 №9-1-15/37 ОСОБА_1 у період з 08.12.2014 по 29.08.2019 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України VIII скликання ОСОБА_2 . Відповідно до Закону України "Про статус народного депутата України" всі виплати помічникам-консультантам виплачуються у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників - консультантів. У зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 компенсація за невикористану відпустку ОСОБА_1 не виплачувалась.

Не погоджуючись із такими діями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду із зазначеним позовом.

Вирішуючи спір по суті, судом враховується, що ч. 1 ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" встановлено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України .

Згідно з ч. 3 ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Відповідно до ч. 6 ст. 34 "Про статус народного депутата України" у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата, відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Суд зазначає, що згідно з положеннями ст.ст. 21-49 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути укладеним на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.

Пленум Верховного Суду України в постанові №9 від 06.11.1992 роз`яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.

Таким чином, строковий трудовий договір - це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Згідно з ч. 7 ст. 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР (далі - Положення), помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Частина 8 ст. 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Згідно ч. 1 ст. 4.1 Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України "Про відпустки".

Щодо застосування норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Закону України "Про відпустки", суд зазначає, що з правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 №8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII) (3723-12) слідує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України, підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України "Про відпустки".

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначає Закон України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі-Закон № 504/96-ВР).

Згідно із ч. 3 ст. 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні (ч. 4 ст. 24 Закону № 504/96-ВР).

Положення ч. 1 та 4 ст. 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин 1 та 4 ст. 83 КЗпП України.

Статтею 3 Закону №504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку, чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Аналіз наведених норм Закону №504/96-ВР та КЗпП України дає підстави для висновку про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з роботи не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці та є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні.

Отже, як вбачається з наведених положень, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку є звільнення особи з вказаної посади.

Окрім того, суд зазначає, що згідно з підпунктами 1 та 2 пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 №769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Отже, видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

При цьому, відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.

Аналіз положень Закону України "Про статус народного депутата України" дає підстави вважати, що позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народним депутатом України VIIІ скликання ОСОБА_2 .

Відповідно до листа від 19.12.2019 №20-24/3769 керівника Апарату Верховної Ради України кількість календарних днів невикористаної щорічної відпустки на посаді помічника-консультанта народного депутата України VIII скликання ОСОБА_2 за період роботи з 08.12.2014 по 29.08.2019 складає 112 календарних днів.

Відповідно до листа Управління справами апарату Верховної Ради України від 11.02.2020 зазначено, що заробітна плата за серпень 2019 року та грошова допомога помічнику - консультанту народного депутата України ОСОБА_1 була нарахована та виплачена в касі Управління справами Верховної Ради України у розмірі 33633,67 грн. Також зазначено, що здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за невикористану відпустку не вбачається можливим.

Отже, позивачу не була виплачена компенсація за дні невикористаної щорічної основної відпустки.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 №13 передбачено, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, судам необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 Кодексу законів про працю України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (стаття 182-1 Кодексу законів про працю України), тільки в разі звільнення його з роботи.

Суд також звертає увагу, що нормами Закону України "Про статус народного депутата України" визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.

Отже, суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.

Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 у справі № 826/23419/15 (К/800/5905/16).

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні компенсацію за невикористану основну відпустку.

Як встановлено судом, відповідно до розпорядженням про звільнення позивача від 27.08.2019 №1305-К позивачу на день звільнення підлягала компенсація за невикористану відпустку за 112 календарних днів, яка не була виплачена в зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів.

Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачу компенсації за невикористану відпустку в день її звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, непроведення повного розрахунку під час звільнення, суд дійшов висновку про порушення бездіяльністю відповідача майнових прав та інтересів позивача на отримання коштів, а тому у цій частині вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

З приводу позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити на користь позивача грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної основної відпустки у розмірі 77628,32 грн., суд зазначає, що ці вимоги не підлягають задоволенню, зважаючи на той факт, що визначення цих обставин належить до виключної компетенції відповідача і суд не має повноважень визначати суму грошової компенсації за дні невикористаної щорічної основної відпустки. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини. У даній справі таке нарахування відповідачем здійснено ще не було.

Отже, нарахування суми грошової компенсації за дні невикористаної щорічної основної відпустки належить до повноважень відповідача, які є дискреційними.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Приймаючи до уваги часткове задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені нею судові витрати у сумі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати ОСОБА_1 при її звільненні грошової компенсації за дні невикористаної щорічної основної відпустки.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 112 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 20064120) на користь ОСОБА_1 (с. Кам`яний Брід, Коростишівський район, РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 420,40 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 30.03.2020.

Суддя Н.М. Майстренко