Рішення № 88498547, 31.03.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31 березня 2020 року Справа № 280/829/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Військової частини А1978 (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, 1)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини А1978 (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною відмову Військової частини А 1978, щодо нарахування та виплати, ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні з 24.01.2019 року по день фактичної виплати, викладену у листі № 6565 від 20.11.2019;

стягнути з Військової частини А 1978 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні з 24.01.2019 року по грудень 2019 року у розмірі 140999,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.09.2019 по справі № 280/3027/19 зобов`язано Військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 11 червня 2015 року по 24.01.2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24 січня 2019 року. Позивач зазначає, що відповідачем у грудні 2019 року виконано рішення суду, тому у позивача виникають підстави для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України та отримання позивачем середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за зазначеними рішеннями суду. У зв`язку із вищенаведеним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 11.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Призначено судове засідання на 03.03.2020. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

13.03.2020 представником відповідача через канцелярію суду був поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує у повному обсязі та зазначає, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність. На військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу в у військовій частині А 1978

Наказом командира військової частини А1978 від 24.01.2019 № 19 був звільнений з військової служби у запас.

Однак, в період проходження служби нарахування грошового забезпечення проводилося не в повному обсязі, а також не було виплачено додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.09.2019 року по справі № 280/3027/19 зобов`язано Військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 11 червня 2015 року по 24.01.2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24 січня 2019 року. Рішення набрало законної сили 19.11.2019.

10.12.2019 позивач звернувся до Військової частини А 1978 із заявою про нарахування та виплату середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 24.01.2019 по день фактичної виплати (грудень 2019).

Листом № 6565 від 20.12.2019 Військова частина А 1978 повідомила позивачу, що на військовослужбовців не поширюється Кодекс законів про працю України, питання оплати військовослужбовців врегульовано спеціальним законом.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Проходження військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» і відповідними положеннями про проходження військової служби, про що свідчить ч. 1 ст. 2 даного Закону. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, і незалежності та територіальної цілісності.

Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону Україні «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Вказаним «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

На відміну від зазначеного спеціального законодавства, КЗпП України не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, ст.3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. (…).

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Тобто компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

За матеріалами справи позивач був звільнений 24.01.2019, а належні до виплати суми визначені судовим рішенням від 10.09.2019 у справі №280/3027/19, тобто після звільнення позивача. Виплата сум за рішенням суду відбулася у грудні 2019 року.

Таким чином, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України.

Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 07.08.2019 по справі №802/2360/17-а (адміністративне провадження №К/9901/62312/18) та у постанові від 21.01.2020 по справі №560/2342/19 (адміністративне провадження №К/9901/1886/20).

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги є не обґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, - відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 139, 143, 243-246 КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )до Військової частини А1978 (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, 1, код ЄДРПОУ 08160298)– відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 31.03.2020.

Суддя О.В. Конишева