Ухвала суду № 88496471, 27.03.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

27.03.2020Справа № 910/4288/20

Суддя господарського суду міста Києва Ломака В.С., розглянувши

заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Мелітополь»

про забезпечення позову,

Без виклику представників учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тепло-Мелітополь» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольські теплові мережі» (далі - відповідач-2) про визнання недійсними:

- Договору про переведення боргу № 14/4254/19 за договором про постачання природного газу від 28.01.2014 № 2437/14-КП-13;

- Договору про переведення боргу № 16/4255/19 за договором про постачання природного газу від 15.12.2015 № 4151/16-БО-13;

- Договору про переведення боргу № 1718/4256/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 № 6047/1718-ТЕ-13;

- Договору про переведення боргу № 1718/4257/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 № 6048/1718-БО-13;

- Договору про переведення боргу № 1718/4258/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 № 6049/1718-КП-13;

- Договору про переведення боргу № 18/4259/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 № 6482/18-ТЕ-13;

- Договору про переведення боргу № 18/4260/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 № 6483/18-БО-13;

- Договору про переведення боргу № 18/4261/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 № 6484/18-КП-13.

Разом з позовною заявою Товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Мелітополь» подано заяву про забезпечення позову шляхом:

- заборони АТ НАК «Нафтогаз України» до набрання рішенням законної сили вчиняти будь-які дії, спрямовані на виконання умов договорів про переведення боргу, а саме Договору про переведення боргу № 14/4254/19 за договором про постачання природного газу від 28.01.2014 № 2437/14-КП-13; Договору про переведення боргу № 16/4255/19 за договором про постачання природного газу від 15.12.2015 № 4151/16-БО-13; Договору про переведення боргу № 1718/4256/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 № 6047/1718-ТЕ-13; Договору про переведення боргу № 1718/4257/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 № 6048/1718-БО-13; Договору про переведення боргу № 1718/4258/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 № 6049/1718-КП-13; Договору про переведення боргу № 18/4259/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 № 6482/18-ТЕ-13; Договору про переведення боргу № 18/4260/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 № 6483/18-БО-13; Договору про переведення боргу № 18/4261/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 № 6484/18-КП-13, а саме зараховувати кошти, які надходять на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання АТ НАК «Нафтогаз України» з поточних рахунків із спеціальним режимом використання ТОВ «Тепло-Мелітополь», відкриті у АТ «Ощадбанк», МФО 313957, р/р № НОМЕР_1 (населення), № НОМЕР_2 (бюджетні надходження), № НОМЕР_3 (інші споживачі) для погашення заборгованості за оспорюваними договорами про переведення боргу; вимагати виконання позивачем умов договорів про переведення боргу; заборонити нараховувати штрафні санкції за вказаними договорами про переведення боргу в період дії заходів забезпечення позову щодо непроведення платежів до набрання рішенням законної сили;

- заборони АТ НАК «Нафтогаз України» на термін розгляду справи враховувати наявну заборгованість за договорами про переведення боргу: Договору про переведення боргу № 14/4254/19 за договором про постачання природного газу від 28.01.2014 № 2437/14-КП-13; Договору про переведення боргу № 16/4255/19 за договором про постачання природного газу від 15.12.2015 № 4151/16-БО-13; Договору про переведення боргу № 1718/4256/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 № 6047/1718-ТЕ-13; Договору про переведення боргу № 1718/4257/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 № 6048/1718-БО-13; Договору про переведення боргу № 1718/4258/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 № 6049/1718-КП-13; Договору про переведення боргу № 18/4259/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 № 6482/18-ТЕ-13; Договору про переведення боргу № 18/4260/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 № 6483/18-БО-13; Договору про переведення боргу № 18/4261/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 № 6484/18-КП-13, при наданні інформації НКРЕКП відповідно до вимог п. 11 постанови КМУ від 18.06.2014 № 217, яка використовується НКРЕКП для розрахунку нормативів розподілу грошових коштів, що надходять на рахунки із спеціальним режимом використання;

- заборонити АТ «Ощадбанк» до набрання рішенням законної сили здійснювати будь-які дії, спрямовані на проведення платежів (розподіл та списання коштів) за договорами про переведення боргу: Договору про переведення боргу № 14/4254/19 за договором про постачання природного газу від 28.01.2014 № 2437/14-КП-13; Договору про переведення боргу № 16/4255/19 за договором про постачання природного газу від 15.12.2015 № 4151/16-БО-13; Договору про переведення боргу № 1718/4256/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 № 6047/1718-ТЕ-13; Договору про переведення боргу № 1718/4257/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 № 6048/1718-БО-13; Договору про переведення боргу № 1718/4258/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 № 6049/1718-КП-13; Договору про переведення боргу № 18/4259/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 № 6482/18-ТЕ-13; Договору про переведення боргу № 18/4260/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 № 6483/18-БО-13; Договору про переведення боргу № 18/4261/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 № 6484/18-КП-13 з рахунку із спеціальним режимом використання ТОВ «Тепло-Мелітополь»;

- заборонити АТ НАК «Нафтогаз України» до набрання рішенням законної сили зараховувати кошти, що надходять від ТОВ «Тепло-Мелітополь» по поточних зобов`язаннях в рахунок погашення заборгованості по договорах про переведення боргу: Договору про переведення боргу № 14/4254/19 за договором про постачання природного газу від 28.01.2014 № 2437/14-КП-13; Договору про переведення боргу № 16/4255/19 за договором про постачання природного газу від 15.12.2015 № 4151/16-БО-13; Договору про переведення боргу № 1718/4256/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 № 6047/1718-ТЕ-13; Договору про переведення боргу № 1718/4257/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 № 6048/1718-БО-13; Договору про переведення боргу № 1718/4258/19 за договором про постачання природного газу від 12.09.2017 № 6049/1718-КП-13; Договору про переведення боргу № 18/4259/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 № 6482/18-ТЕ-13; Договору про переведення боргу № 18/4260/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 № 6483/18-БО-13; Договору про переведення боргу № 18/4261/19 за договором про постачання природного газу від 05.10.2018 № 6484/18-КП-13.

Відповідно до частини 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно з положеннями частини 5 статті 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Положеннями частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Розглянувши подану Товариством з обмеженою відповідальністю "Тепло-Мелітополь" заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно, що належить відповідачу; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Системний аналіз положень частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням зазначених принципів, які виражені також у статтях 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою.

В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони в процесі зобов`язані у процесуальній формі довести свою правоту за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення або неможливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, без наведення відповідного обґрунтування та доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

В даному випадку, обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, позивач вказує на те, що згідно з висновком ПП «Аудиторська фірма «Соловій-аудит» та Висновку експертного дослідження № 17/1 від 26.02.2020, виконання умов оспорюваних договорів про переведення боргу може призвести до погіршення фінансово-економічного становища позивача, аж до його банкрутства, що свідчить про існування реальної загрози незабезпечення ТОВ «Тепло-Мелітополь» підготовки до наступного опалювального сезону, включення котелень і до відсутності у місті Мелітополі теплопостачання. Виконання позивачем умов оспорюваних договорів про переведення боргу до вирішення вказаного спору в судовому порядку не дасть можливості виконувати позивачем важливі для громадян функції з надання комунальних послуг. Без теплопостачання залишаться 33 тисячі абонентів споживачів таких послуг, 43 об`єкти соціальної інфраструктури, у тому числі 16 шкіл, 24 дитячих садка, 3 лікарні. У такому випадку загально-суспільні інтереси громади зазнають істотної шкоди. У зв`язку з тим, що право вимоги до споживачів (дебіторської заборгованості) залишилось у ТОВ «Мелітопольські теплові мережі», а обов`язок по сплаті боргових зобов`язань за спожитий природний газ перед АТ НАК «Нафтогаз України» перейшов до позивача згідно умов оспорюваних договорів, вказане призвело до збільшення юридичного та фактичного обсягу обов`язків ТОВ «Тепло-Мелітополь» та неможливості виконання поточних і переведених боргових зобов`язань, що створило реальну загрозу порушення прав територіальної громади м. Мелітополя (споживачів комунальних послуг) на належне надання комунальних послуг позивачем.

При цьому, позивач зазначає, що ризик погіршення фінансово-економічного стан позивача, і, як наслідок, неможливість забезпечення споживачів належним рівнем теплопостачання, у випадку виконання умов оспорюваних договорів до вирішення спору по суті, підтверджується наступним:

- наявність поточних ресурсів ТОВ «Тепло-Мелітополь» для погашення набутих боргових зобов`язань в сумі 164 829 846, 11 грн. не має;

- валовий збиток від основної діяльності, який регулярно виникав у попереднього користувача теплових мереж та постачальника теплопостачання у м. Мелітополь - ТОВ «Мелітопольські теплові мережі» не дозволяє прогнозувати акумулювання позитивного грошового потоку від основної діяльності ТОВ «Тепло-Мелітополь»;

- так як право вимоги до боржників ТОВ «Мелітопольські теплові мережі» не передавалось, дані активи дебіторської заборгованості не є джерелом погашення боргу ТОВ «Тепло-Мелітополь»;

- оскільки ТОВ «Тепло-Мелітополь» не має прямого впливу на прийняття рішень про розмір тарифів за теплопостачання, на формування ціни постачання газу для зменшення собівартості наданих послуг, на оновлення матеріально-технічної бази для зменшення кількості споживання природного газу (дані активи є передані за договорами оренди) погашення набутих боргових зобов`язань в сумі 164 829 846, 11 грн. без зовнішніх дотацій є малоймовірним;

- відповідно, у ТОВ «Тепло-Мелітополь» відсутні поточні (власні) ресурси на погашення зобов`язань за договорами переведення боргу, а погашення вищезазначеного боргу в сумі 164 829 846, 11 грн. за рахунок залучених (кредитних) коштів призведе до погіршення фінансового стану аж до банкрутства підприємства.

На переконання позивача, факт автоматичного списання коштів (їх розподіл) в рахунок оплати заборгованості за оспорюваними договорами про переведення боргу до вирішення вказаного спору по суті завдасть істотної шкоди фінансово-економічному стану позивача, що створює реальну загрозу порушення прав територіальної громади м. Мелітополя (споживачів комунальних послуг) на належне надання комунальних послуг позивачем.

Окрім наведеного, позивач звертає увагу суду на те, що станом на момент подання заяви про забезпечення позову АТ НАК «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Запорізької області з трьома позовними заявами про стягнення з ТОВ «Тепло-Мелітополь» боргу, неустойки, інфляційних та трьох відсотків річних за неналежне виконання грошових зобов`язань за договорами про переведення боргу на загальну суму 93 892 458, 60 грн.

Таким чином, позивач просить суд забезпечити позов саме вказаними у заяві способами, а саме:

- заборони АТ НАК «Нафтогаз України» до набрання рішенням законної сили вчиняти будь-які дії, спрямовані на виконання умов договорів про переведення боргу, а саме зараховувати кошти, які надходять на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання АТ НАК «Нафтогаз України» з поточних рахунків із спеціальним режимом використання ТОВ «Тепло-Мелітополь», відкриті у АТ «Ощадбанк», МФО 313957, р/р № НОМЕР_1 (населення), № НОМЕР_2 (бюджетні надходження), № НОМЕР_3 (інші споживачі) для погашення заборгованості за оспорюваними договорами про переведення боргу; вимагати виконання позивачем умов договорів про переведення боргу; заборонити нараховувати штрафні санкції за вказаними договорами про переведення боргу в період дії заходів забезпечення позову щодо непроведення платежів до набрання рішенням законної сили;

- заборони АТ НАК «Нафтогаз України» на термін розгляду справи враховувати наявну заборгованість за договорами про переведення боргу при наданні інформації НКРЕКП відповідно до вимог п. 11 постанови КМУ від 18.06.2014 № 217, яка використовується НКРЕКП для розрахунку нормативів розподілу грошових коштів, що надходять на рахунки із спеціальним режимом використання;

- заборонити АТ «Ощадбанк» до набрання рішенням законної сили здійснювати будь-які дії, спрямовані на проведення платежів (розподіл та списання коштів) за договорами про переведення боргу з рахунку із спеціальним режимом використання ТОВ «Тепло-Мелітополь»;

- заборонити АТ НАК «Нафтогаз України» до набрання рішенням законної сили зараховувати кошти, що надходять від ТОВ «Тепло-Мелітополь» по поточних зобов`язаннях в рахунок погашення заборгованості по договорах про переведення боргу.

Одночасно позивач зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить виконання рішення суду, оскільки сплачені за оспорюваними договорами суми, у випадку задоволення позовних вимог, підлягатимуть поверненню позивачу за правилами, встановленими для застосування наслідків недійсності правочину, які виходячи із загальних засад цивільного законодавства, суд може застосовувати з власної ініціативи. При цьому, позивач вказує на те, що у випадку задоволення позовних вимог та незастосування наслідків недійсності оспорюваних правочинів за ініціативою суду, позивачеві необхідно буде вживати заходів щодо повернення сплачених сум в судовому порядку, для чого буде необхідно ініціювати ще один судовий спір, сплачувати обтяжливий для позивача розмір судового збору та залучати для представлення своїх інтересів в суді адвокатів за оплату, оскільки в штаті позивача такі відсутні. Виконання умов оспорюваних договорів, до моменту вирішення вказаного спору по суті, суперечить принципу ефективного захисту прав та інтересів позивача, оскільки нівелює сам факт, у випадку задоволення позовних вимог, недійсності оспорюваних договорів, оскільки платежі по таких будуть виконуватись позивачем до момент вирішення спору в суді.

Оцінюючи обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, суд зазначає, що фактично, обрані позивачем заходи забезпечення позову фактично спрямовані на зупинення виконання оспорюваних правочинів в частині сплати позивачем грошових коштів на рахунок АТ НАК «Нафтогаз України».

Разом з тим, суд зазначає, що вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону.

У зв`язку з цим, суд має враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені в результаті застосування відповідних заходів, зокрема, відповідача-1.

В даному випадку, заборона відповідачу-1 вчиняти дії, спрямовані на виконання обов`язків за оспорюваними правочинами, та заборона АТ «Ощадбанк» до набрання рішенням законної сили здійснювати будь-які дії, спрямовані на проведення платежів (розподіл та списання коштів) за договорами про переведення боргу з рахунку із спеціальним режимом використання ТОВ «Тепло-Мелітополь» свідчить про фактичне зупинення виконання цих договорів, яке в результаті може призвести до понесення відповідачем-1 значних збитків.

Водночас статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Таким чином, як зазначалось судом вище, застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачу-1 вчиняти будь-які дії на виконання оспорюваних правочинів, заборона враховувати наявну заборгованість за договорами про переведення боргу при наданні інформації НКРЕКП відповідно до вимог п. 11 постанови КМУ від 18.06.2014 № 217, яка використовується НКРЕКП для розрахунку нормативів розподілу грошових коштів, що надходять на рахунки із спеціальним режимом використання, заборона зараховувати кошти, що надходять від ТОВ «Тепло-Мелітополь» по поточних зобов`язаннях в рахунок погашення заборгованості по договорах про переведення боргу, заборона АТ «Ощадбанк» до набрання рішенням законної сили здійснювати будь-які дії, спрямовані на проведення платежів (розподіл та списання коштів) за договорами про переведення боргу з рахунку із спеціальним режимом використання ТОВ «Тепло-Мелітополь» призводить до блокування господарської діяльності відповідача-1, і за умови недоведеності наявності порушення прав заявника у зв`язку з укладенням спірного правочину свідчить про його неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи.

Статтею 13 ЦК України встановлені межі здійснення цивільних прав. У відповідності із зазначеною статтею Кодексу цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

При цьому, суд виходить із законодавчо встановленої заборони незаконного втручання органів державної влади, в тому числі і судів, у господарські відносини (стаття 6 ГК України)

Посилання позивача на те, що виконання умов оспорюваних правочинів призведе до погіршення його фінансового стану не є тією підставою, з якою приписи статті 136 Господарського процесуального кодексу України пов`язують можливість вжиття заходів забезпечення позову.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо недоведеності заявником підстав для вжиття заявлених заходів забезпечення позову, а також неспівмірності заходів забезпечення із заявленими позовними вимогами.

За таких обставин, суд вважає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про реальну загрозу невиконання або утруднення виконання в подальшому судового рішення у справі, що розглядається, а також існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі, достатні дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів заявника без вжиття таких заходів також не наведені, а тому підстави для задоволення заяви про забезпечення позову відсутні.

Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 136-141, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Мелітополь» про забезпечення позову.

2. Згідно з частиною 2 статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.

Суддя В.С. Ломака