Рішення № 88489964, 30.03.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1431/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства Оборони України про визнання протиправною відмову в призначенні одноразової грошової допомоги та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства Оборони України, в якій позивач просить суд:

визнати протиправною відмову Міністерства Оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 284 від 21.02.2007 року «Про затвердження Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році» та ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене п. 52 протоколу від 09.08.2019 року № 105;

зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в странах, де велись бойові дії відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 284 від 21.02.2007 року «Про затвердження Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році» та ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виходячи з щомісячного розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 30.08.2006 року.

Ухвалою від 25.02.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.08.2006 року під час первинного огляду позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності в наслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в странах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 2-18О № 070710 від 30.08.2006 року. 09.09.2009 року при повторному огляді позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності безстроково. Враховуючи зазначені обставини, позивач звернувся до Військового комісаріату Одеського обласного військового комісаріату з відповідною заявою про виплату одноразової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, однак 13.02.2020 року отримав витяг з протоколу від 09.08.2019 року № 105 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Міністерства оборони України. Позивач вважає вказану відмову протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач свої правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Ухвалу про відкриття провадження у справі відповідач одержав 03.03.2020 року (а.с. 25).

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з позовної заяви 25.08.2005 року старшого прапорщика ОСОБА_2 , техніка стартового взводу стартової батареї 8 дивізіону військової частини А2800 було звільнено за наказом МО України № 176 (а.с. 8).

30.08.2006 року під час первинного огляду позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності в наслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в странах, де велись бойові дії, що підтверджується з витягом з акту огляду МСЕК серії 2-18ОБ № 070710 від 30.08.2006 року (а.с. 10).

09.09.2009 року при повторному огляді позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності безстроково в наслідок травми, пов`язаної виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 2-18 ОД № 024319 від 09.09.02009 року (а.с. 11).

Враховуючи зазначені обставини, позивач звернувся до Військового комісаріату Одеського обласного військового комісаріату з відповідною заявою про виплату одноразової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, додавши до вказаної заяви. Однак 13.02.2020 року отримав витяг з протоколу від 09.08.2019 року № 105 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Міністерства оборони України, з якого вбачається, що позивачу було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки позивача було звільнено з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 рку № 3597-VI «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (а.с. 9).

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до ст. 41 цього Закону (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною першою, пунктом четвертим ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (в редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII, тобто, у редакції що діяла на момент звернення позивача із заявою про призначення та виплати одноразової грошової допомоги) передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно із ч. 2 і 9 ст. 163 Закону №2011-XII (в редакції, що діяла на момент звернення позивача) у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, прийнятою відповідно до п. 2 ст. 162 та п. 9 ст. 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

При цьому, п. 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. N 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., N 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. N 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., N 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. N 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., N 89, ст. 3255);

- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до п. 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Зі змісту наведених вище норм у сукупності можна дійти висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги.

При цьому, застосування ст. 16 Закону №2011-ХІІ пов`язується законодавцем не з фактом звільнення зі служби, а з часом встановлення особі інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення зі служби.

Отже, чинним, на момент звернення позивача до відповідачів законодавством України, яке регулює питання виплати одноразової грошової допомоги, передбачено, що така допомога, у разі коли право на її отримання виникло до набрання чинності Порядком №975, та відповідно ця допомога не була призначена, вона призначається у порядку, який діяв у день виникнення у особи права на одноразову грошову допомогу.

Даний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, що була сформована за результатами розгляду схожих адміністративних справ (постанови від 08.11.2019 у справі №820/1386/18, від 29.10.2018 у справі № 820/2504/18).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності 30.08.2006 року.

Так, відповідно до ч. 1 і 2 ст. 16 Закону №2011-ХІІ (в редакції чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, тобто до 1 січня 2017 року), військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов`язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 №488 були затверджені Умови державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум (далі - Умови №488).

Відповідно до пп. «б» п. 6 вказаних Умов, Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» мала виплачувати страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Згідно п. 7 Умов №488 вимоги щодо виплати страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть пред`явити Національній акціонерній страховій компанії «ОРАНТА» протягом трьох років з дня настання страхової події.

Разом з тим, Законом України від 04.04.2006 №3597-IV внесено зміни до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, який викладено в новій редакції, згідно ч. 3 ст. 41 даного у разі каліцтва, заподіяного військовослужбовцю під час виконання службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, і призначається пенсія по інвалідності.

Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» від 04.04.2006 №3597-IV, яким внесено зміни до Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім частини першої статті 21. Закон України від 04.04.2006 №3597-IV був опублікований в Офіційному віснику України, 10.05.2006, N 17 ст. 1261.

В подальшому ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була викладена в редакції Закону України від 03.11.2006 №328-V, що набрав чинності в цій частині з 1 січня 2007 року. Даною нормою встановлювалося, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Аналогічне правило було закріплено у пп. 2 п. 2 Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 №284.

Згідно з пп. 2 п. 2 Порядку №284 грошова допомога виплачується військовослужбовцям (у разі настання інвалідності в період проходження військової служби) та особам, звільненим з військової служби (у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з військової служби чи внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби), у розмірі: 42-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.

Розмір грошової допомоги визначається відповідно до грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, відсоткової надбавки за вислугу років та 100-відсоткової надбавки, передбаченої Указами Президента України від 10 квітня 1996 р. N 925 та від 23 лютого 2002 р. N 173 і постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2000 р. N 829) за останньою посадою, яку військовослужбовець займав на день втрати працездатності, а особа, звільнена з військової служби, - на день звільнення. У разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання грошової допомоги у більшому розмірі, її виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми (п. 3 зазначеної Постанови).

Таким чином, Уряд України визначив порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, встановлені ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», поширивши вказані положення Закону на всіх військовослужбовців, які отримали інвалідність у 2006 році, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на момент встановлення позивачу інвалідності у 2006 році останній набув як право на отримання одноразової грошової допомоги в силу положень ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», так і право на отримання страхової суми за правилами ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У постанові від 10.03.2015 у справі №21-563а14 Верховний Суд України, проаналізувавши положення різних редакцій статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дійшов висновку, що «обов`язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Таким чином, набуття позивачем у грудні 2006 року права на отримання одноразової грошової допомоги або страхової суми у взаємозв`язку з наведеними вище положеннями законодавства свідчить, що ОСОБА_1 отримав право на компенсаційну виплату.

Відтак враховуючи викладене, суд дійшов висновків про те, що позивач набув право на отримання одноразової допомоги з моменту встановлення йому ІІ групи інвалідності - з 30.08.2006 (тобто, з дати, що вказана безпосередньо в акті акта огляду МСЕК серії 2-18ОБ 070710) у порядку та розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 №284. У зв`язку з цим суд погоджується із правомірністю заявлених позовних вимог про визнання протиправною відмову Міністерства Оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 284 від 21.02.2007 року «Про затвердження Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році» та ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Враховуючи зазначене, підлягає задоволенню похідна позовна вимога про скасування рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене п. 52 протоколу від 09.08.2019 року № 105.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в странах, де велись бойові дії відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 284 від 21.02.2007 року «Про затвердження Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році» та ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виходячи з щомісячного розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 30.08.2006 року, суд зазначає наступне.

Так, за змістом п.п. 5 - 10 Порядку для призначення та виплати грошової допомоги у разі заподіяння каліцтва чи настання інвалідності військовослужбовець або особа, звільнена з військової служби, подає до військової частини, в якій проходить чи проходила військову службу, або її правонаступника такі документи: заяву про виплату грошової допомоги у зв`язку із заподіянням каліцтва чи настанням інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або рішення відповідної військово-медичної установи про визнання заподіяння каліцтва; довідку про те, що їм не провадилися інші передбачені законами України виплати у разі заподіяння каліцтва або настання інвалідності військовослужбовця та інвалідності особи, звільненої з військової служби; копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я і по батькові та місце реєстрації.

Копії документів, які подаються для призначення та виплати грошової допомоги, завіряються в установленому порядку командиром військової частини.

Військовослужбовці вважаються такими, що виконували обов`язки військової служби за умов, визначених частиною третьою статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

За наявності права на грошову допомогу та інші передбачені законами України виплати у зв`язку із загибеллю (смертю), заподіянням каліцтва або настанням інвалідності військовослужбовця та інвалідності особи, звільненої з військової служби, члени сім`ї або утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовослужбовець та особа, звільнена з військової служби, мають право лише на одну з них.

Військова частина подає головному розпорядникові коштів висновок щодо можливості виплати грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 4 і 5 цього Порядку, а у разі заподіяння каліцтва військовослужбовцю чи його загибелі (смерті) - також копію висновку розслідування за цим фактом.

Головний розпорядник коштів приймає на підставі зазначених документів рішення про призначення грошової допомоги і надсилає його разом з цими документами до військової частини для видання наказу про виплату грошової допомоги.

Виплата грошової допомоги особам, які мають на неї право, провадиться шляхом її перерахування військовою частиною на рахунок в установі банку, відкритий одержувачем виплати.

Грошова допомога не виплачується, якщо загибель (смерть), каліцтво чи інвалідність: настали у зв`язку з вчиненням військовослужбовцем навмисного злочину або є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; є наслідком навмисного заподіяння військовослужбовцем собі тілесного ушкодження.

Як вже було встановлено судом під час розгляду даної справи, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи виникло з 30.08.2006р. (дата встановлення інвалідності). Таким чином, питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги підлягає розгляду Міноборони, як головним розпорядником коштів, в порядку та розмірах визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 №284, у зв`язку з чим дана позовна вимога підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На думку суду, відповідач не довів, що, зменшуючи у відсотковому відношенні розмір пенсії позивача під час її перерахунку, діяв відповідно до закону, обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Тому такі його дії є протиправними.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає повному задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем не понесені судові витрати відсутні підстави для компенсування останніх за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Міністерства Оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6; код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправною відмову в призначенні одноразової грошової допомоги та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Міністерства Оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 284 від 21.02.2007 року «Про затвердження Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році» та ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене п. 52 протоколу від 09.08.2019 року № 105.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в странах, де велись бойові дії відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 284 від 21.02.2007 року «Про затвердження Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році» та ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виходячи з щомісячного розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 30.08.2006 року.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 30.03.2020 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.