Рішення № 88484264, 25.03.2020, Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 743/2290/19

Провадження №2/743/73/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2020 року Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої - судді Павленко О.В.,

при секретарі Воєдило О.В.,

у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Ріпки під час розгляду цивільної справи за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

АТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором в сумі 126373 грн 99 коп. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 04.05.2011 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідно до «Умов та правил надання банківських послуг», відповідач був зобов`язаний до 25 числа місяця, наступного з дати виникнення заборгованості, надавати грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом. Всупереч умовам договору ОСОБА_1 своєчасно не здійснював платежів для погашення заборгованості за кредитом, тобто зобов`язання належним чином не виконав, а тому позивач просить стягнути з нього зазначену вище суму боргу.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві просив справу розглядати у його відсутність та не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання. У матеріалах справи відсутній його відзив на позовну заяву.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 25.03.2020 постановлено справу розглядати в заочному порядку.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.

Згідно положень ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що 04.05.2011 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву №б/н про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, відповідно до якої виявив бажання оформити на своє ім`я платіжну картку КРЕДИТКА "Універсальна" без зазначення бажаного кредитного ліміту.

У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

З 21.05.2018 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", що не є його перетворенням чи реорганізацією.

З розрахунку заборгованості за договором № б/н від 04.05.2011, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 , вбачається, що заборгованість останнього, станом на 17.09.2019, становить 219656 грн 21 коп., яка складається з:

- заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) - 4334 грн 55 коп.;

- заборгованість за відсотками на прострочену заборгованість - 210508 грн 78 коп.;

- заборгованість по пені - 4800 грн;

Водночас, позивач, посилаючись на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, просить стягнути з відповідача лише заборгованість у сумі 126373 грн 99 коп., яка складається з:

- заборгованості за кредитом - 4334 грн 55 коп.;

- заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 04.05.2011 по 31.01.2019 - 122039 грн 44 коп.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання та використання відповідачем грошових коштів від позивача, а також те, що відповідач у добровільному порядку не повернув їх в повному обсязі, а також не погасив заборгованість.

Частиною 2 статті 530 ЦК України, передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.

З врахуванням наведеного суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 4334 грн 55 коп.

Разом з цим, у заяві позичальника від 04.05.2011 процентна ставка не зазначена, а також відсутня умова про відповідальність боржника у вигляді неустойки (пені, комісії, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

До позовної заяви додано роздруківку витягу з Умов та правил надання банківських послуг, а також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна". Однак матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, укладаючи кредитний договір.

Відсутні також і докази того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки (пені, штрафів), комісії та саме у зазначеному в цих документах розмірах і способу нарахування, оскільки ці докази повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

У зв`язку з викладеним, Умови та правила надання банківських послуг та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", на які посилається позивач, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору, а тому нарахування процентів, пені, комісії та штрафів у даному випадку є безпідставним.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Зазначене вище узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 за результатами розгляду справи № 342/180/17-ц , які відповідно до ст. 263 ЦПК України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Крім того, суд враховує, що договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Аналізуючи Умови та правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» на предмет їх відповідності вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 (справа № 342/180/17-ц) зробила правовий висновок, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Беручи до уваги зміст кредитного договору у даній справі, а також обсяг і зміст наданих банком Умов і правил, суд вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем позивач дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за період з з 04.05.2011 по 31.01.2019 у сумі 122039 грн 44 коп., не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 65 грн 89 коп.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 265, 268, 282 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (місцезнаходження: вул. Грушевського, 1Д, м.Київ, р/р № НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ: 14360570, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором №б/н від 04.05.2011, в розмірі 4334 (чотири тисячі триста тридцять чотири) грн 55 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (місцезнаходження: вул. Грушевського, 1Д, м.Київ, р/р № НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ: 14360570, МФО 305299) судовий збір, в розмірі 65 (шістдесят п`ять) грн 89 коп.

Повне заочне рішення складено 25 березня 2020 року.

Заочне рішення може бути переглянуто Ріпкинським районним судом за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Ріпкинський районний суд Чернігівської області до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.В. Павленко