Ухвала суду № 88474855, 30.03.2020, Соснівський районний суд м. Черкас

Ухвала

Іменем України

Справа № 712/989/20

Провадження № 2/712/1026/20

25 березня 2020 року м. Черкаси

Суддя Соснівського районного суду м. Черкаси м. Черкаси Марцішевська О.М. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги та договору купівлі-продажу кредитного портфелю,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулася до суду з позовом до відповідачів публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (м. Київ, вул.. Жилянська, 43), товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (м. Київ, вул.. Фізкультури, 28Д) про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги та договору купівлі-продажу кредитного портфелю, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що з 28.08.2015 року у провадженні Соснівського районного суду м. Черкаси перебувала цивільна справа № 711/10102/15-ц за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про визнання предметом іпотеки нежитлову будівлю, що розташована у АДРЕСА_2 , що була надана ПАТ «ОТП Банк» у 2007 році в іпотеку в забезпечення виконання кредитного договору СМ-SМЕF00/014/2007 від 05.03.2007 р. у розмірі 142 460,00 доларів США, кредитного договору № СМ- SМЕF00/042/2007 від 12.07.2007 р. в розмірі 62 000,00 доларів США та за договором споживчого кредиту № СМ- SМЕF00/015/2008 від 18.03.2008 р. Представник товариства стверджував що з 18.03.2011 р. є правонаступником ПАТ «ОТП Банк» на підставі укладених договору про відступлення права вимоги від 18.03.2011 р. та договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18.03.2011 р., що було підписано між банком і товариством, однак товариство не надало жодних доказів відступлення права вимоги. Дані договори не стосуються відступлення прав вимоги за кредитними договорами позивача. Також ТОВ «Факторинг Україна» не має право суб`єктності, оскільки не існує підтверджень отримання спеціальних дозволів від Національного банку України. Їхня діяльністю не пов`язана із здійсненням саме валютних операцій у іноземній валюті. Товариство не є учасником/членом платіжних систем та не має спеціальних дозволів на право здійснення валютних операцій та на розрахунково-касове обслуговування клієнтів банку, в тому числі і валютного рахунку позичальника - позивача, про що свідчить копія договору комісії, укладеного 18.03.2011 р. між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та АТ «ОТП Банк».

Позивач отримувала споживчі кредити не як суб`єкт господарювання чи підприємець, а як фізична особа - споживач фінансових послуг для особистого сімейного, домашнього використання, а тому оспорюванні договори не відповідають вимогам п. п. 2 п. 1 розпорядження: Держфінпослуг № 231 від 03.04.2009 року (чинне на дату укладання договорів) та суперечить встановленим положенням Конвенції про міжнародний факторинг.

Крім того, умови кредитних договорів не містять жодних положень щодо конвертації коштів з іноземної валюти в національну і позичальника ОСОБА_1 про таку конвертацію її коштів, що є її власністю, ні банк ні кредитор - Черкаське відділення банку не повідомляли і умов конвертації власних коштів позичальника як зі споживачем фінансових послуг банку не узгоджували. Товариство не надало належних доказів відступлення права вимоги за вказаними кредитними договорами та договорами іпотеки від кредитора ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Договір про відступлення прав вимоги від 18.03.2011 р. за кредитними договорами та договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 18.03.2011 р. суперечать цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, є нікчемними та у зв`язку з чим вони мають бути визнані недійсним в судовому порядку.

Діяльність юридичних осіб порушує вимоги закону і не відповідає нормам міжнародного законодавства, що ратифіковано Україною та норм цивільного законодавства України.

Таким чином, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не набував права нового кредитора та не має жодних юридичних і правових прав вимоги до позивача за вказаними кредитними договорами, що були укладені між позичальником та банком.

30 січня 2020 року ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси позовна заява залишена без руху.

28 лютого 2020 року позивач скерувала заяву про усунення недоліків, в якій уточнила, що її позов є позовом про захист прав споживачів та просить суд вважати назву позову викладенй у такій редакції: «позовна заява про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 18.03.2011 р. та договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18.03.2011 р.».

Розглянувши матеріали позовної заяви з урахуванням уточнення, суддя дійшов висновку, що справа не підсудна Соснівському районному суду м. Черкаси, у зв`язку з чим підлягає передачі за підсудністю до належного суду.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, сімейних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Як визначено ч. 1 ст. 23 ЦПК України, усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених ч.ч. 2,3 ст. 23 ЦПК України.

Відповідно до визначеного ст. 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» права на повноважний суд, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Вказана норма кореспондується з положеннями ст. 6 Конвенції, відповідно до якої в поняття «суд, встановлений законом», входить лише той суд, до підсудності якого віднесений розгляд тієї чи іншої справи.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Відповідно до усталеної прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» ( рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…).

Зазначена правова позиція дає можливість виділити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

За загальним правилом, у відповідності до ч.2 ст.27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Разом із тим, положення ЦПК України встановлюють правила альтернативної підсудності, тобто підсудності справи за вибором позивача.

Так, відповідно до ч.5 ст.28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що виконавцем є суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Системний аналіз положень Закону України «Про захист прав споживачів» доводить, що для того, щоб підсудність справи визначалась за ч.5 ст.28 ЦПК України недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов`язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».

В статті 4 Закону визначено основні права громадян як споживачів, а саме це права споживачів на належну якість продукції та обслуговування; на безпеку продукції; на необхідну достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника; на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяною небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством; на обмін товару неналежної якості.

Отже, позов є таким, що пов`язаний з порушенням права, коли право стягнення коштів передбачено положеннями Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого у позовній заяві має бути викладено, яке саме право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; способи захисту, яких суд може вжити, тощо.

Більш того, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві кредитної послуги. Зокрема, застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись.

Оскільки відповідачем обґрунтовано позовні вимоги порушенням законодавства при укладенні договору про відступлення права вимоги та договору купівлі-продажу кредитного портфелю, спірні правовідносини за позовом не регулюються законом «Про захист прав споживачів», а тому ч.5 ст.28 ЦПК України не можна застосовувати при вирішенні питання підсудності у даній справі.

За таких обставин, до спірних правовідносин мають застосовуватися загальні правила підсудності, закріплені у ч.2 ст.27 ЦПК України.

Відповідно до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - м. Київ, вул.. Жилянсьа, 43, що згідно із адміністративно-територіальним поділом міста Києва відноситься до Голосіївського району міста Києва, товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» м. Київ, вул.. Фізкультури, 28Д, що згідно із адміністративно-територіальним поділом міста Києва відноситься до Голосіївського району міста Києва, тобто поза межами територіальної юрисдикції Соснівського районного суду м.Черкаси.

Пунктом 1 ч.1 ст.31 ЦПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Відповідно до ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Виходячи з аналізу положень ЦПК України, Конвенції про захист прав і основоположних свобод, прецедентної практики ЄСПЛ, суд приходить до висновку про необхідність направлення означеної справи для розгляду по суті за підсудністю до суду, якому ця справа територіально підсудна, в силу вимог ст.ст.30, 31 ЦПК України, оскільки Соснівський районний суд м. Черкаси не є судом, повноважним згідно закону на розгляд даної справи та розгляд справи призведе до порушення права позивачки на справедливий судовий розгляд.

Керуючись ст. ст.30,31, 32 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Направити цивільну справу № 712/989/20 за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги та договору купівлі-продажу кредитного портфелю, за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.

Ознайомитись з повним текстом судової ухвали, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Апеляційна скарга на ухвалу можуть бути подані протягом 15 днів з дня її складення через суд першої інстанції або безпосередньо до Черкаського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: О.М. Марцішевська

Дата винесення повного тексту ухвали 30 березня 2020 року.