Рішення № 88473819, 26.03.2020, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/84/2020

Справа № 537/3908/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.03.2020 м. Кременчук

Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі - головуючого судді Сьоря С.І., за участю: секретаря - Вороніної О.І., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Сімонян Е.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кременчуці Полтавської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до фізичної особи ОСОБА_2 , за участю третьої особи - органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, про скасування усиновлення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою відповідно до якої просить суд ухвалити рішення, яким скасувати усиновлення малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усиновителем ОСОБА_1 .

Свої вимоги мотивував тим, що рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області 31 жовтня 2018 року розірвано шлюб між ним та ОСОБА_2

В 2010 році ОСОБА_2 разом зі своїм колишнім чоловіком усиновила малолітню дитину. У 2011 році шлюб між ними розірвано і дитина залишилася проживати з ОСОБА_2 .. В 2015 році рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області було скасовано усиновлення ОСОБА_4 малолітньої дитини ОСОБА_5 і ОСОБА_2 залишилася єдиним усиновлювачем дитини. Справжній батько дитини невідомий. З лютого 2013 року він почав проживати однією сім`єю з ОСОБА_2 , а 24 квітня 2015 вони утворили повноцінну сім`ю. 22 лютого 2016 року рішенням Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області його заяву про усиновлення малолітньої дитини задоволено, оголошено його усиновлювачем малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та записано його батьком малолітньої, змінено її прізвище та по-батькові, залишивши без змін дату та місце народження дитини.

На даний час в зв`язку з тим, що шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано та з серпня 2017 року ОСОБА_2 разом з донькою ОСОБА_3 на постійній основі проживає в м. Краснодар (Російська Федерація), він не має фактичної змоги та можливості спільно проживати та приймати участь у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 .

На даний час ніякого зв`язку з ними він не підтримує, участі у вихованні усиновленої доньки не приймає, це усиновлення перестало забезпечувати сімейне виховання та суперечить інтересам дитини.

Окрім того, оскільки вони з відповідачем розлучились, то вважає, що спільне його проживання з усиновленою дитиною є неможливим.

Згідно ст. 238 СК України таке ставлення до усиновленої дитини та неможливість спільного проживання внаслідок їх розлучення має підстави для скасування усиновлення.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, що зазначені в позові, суду пояснив, що із відповідачем та дитиною він познайомився десь у 2012 році та на той час дитині було близько 3 років. Приблизно із 2013 року він, відповідач та дитина почали спільно проживати однією сім`єю. З дитиною у нього склались добрі відносини, вона називала його батьком. Приблизно із березня 2017 року він перестав спільно проживати із відповідачем та дитиною. Останній раз із дитиною спілкувався влітку 2017 року, після цього не спілкувався, так як не знав місце її проживання, а відповідач на телефонні дзвінки не відповідала. Встановити місце проживання дитини він не намагався. Він не має можливості спілкуватися із дитиною, так як та проживає у Російській Федерації, куди він їздити не може.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася без повідомлення причин, відзив на позовну заяву до суду не подала.

Представник третьої особи орану опіки та піклування Кременчуцької міської ради Полтавської області Тупало Н.П. в судове засідання не з`явилася, завчасно подала до суду заяву, відповідно до якої просить справу розглядати без її участі враховуючи те, що усиновлена дитина ОСОБА_3 проживає за межами України, тому надати висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради щодо скасування усиновлення не представляється можливим.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причини або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи викладене, а також те, що одночасно існують умови, які передбачені ч.1 ст.280 ЦПК України, суд, - постановив: провести заочний розгляд даної справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів у відсутність відповідача.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, розглянувши справу, безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Як достовірно встановлено в судовому засіданні відповідач ОСОБА_6 з 08 липня 2000 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 .

Відповідно до рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 вересня 2010 року ОСОБА_6 разом з чоловіком ОСОБА_4 усиновили малолітню ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прізвище дитини змінено на ІНФОРМАЦІЯ_5 , ім`я на ІНФОРМАЦІЯ_5 , по батькові на ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 травня 2011 року розірвано шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_4 , який укладено 08 липня 2000 року.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 09 листопада 2015 року скасовано усиновлення ОСОБА_4 дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Прізвище, ім`я по - батькові дитини, які вона одержала у зв`язку з усиновленням, а саме ІНФОРМАЦІЯ_6 залишено без змін.

Як достовірно встановлено в судовому засіданні та зокрема підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , яке видано Крюківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області, сторони по справі з 24 квітня 2015 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Згідно рішення Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 22 лютого 2016 року, ОСОБА_1 оголошено усиновлювачем ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Записано ОСОБА_12 батьком малолітньої ОСОБА_5 .. Прізвище малолітньої ОСОБА_5 записано « ІНФОРМАЦІЯ_5 », по - батькові « ІНФОРМАЦІЯ_5 », ім`я, дату народження малолітньої залишено без змін.

На підставі даного судового рішення відділом державної реєстрації актів цивільного стану Глобинського районного управління юстиції у Полтавській області 29 березня 2016 року було видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , де зазначено, що батьком ОСОБА_3 є ОСОБА_1 , а матір`ю - ОСОБА_2 .

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили 01 грудня 2018 року, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який укладено 24 квітня 2015 року.

Як вбачається з листа наданого Генеральним консульством України в Ростові - на - Дону 28.10.2019 року за вих. № 6115/71-546-7195, неповнолітня ОСОБА_3 разом з матір`ю проживає в Російській Федерації за адресою: АДРЕСА_1 та має в наявності посвідку на постійне місце проживання в Російській Федерації НОМЕР_3 , видану 22.02.2019 року Управлінням з питань міграції ГУ МВС Росії по Краснодарському краю (орган 0674).

Відповідно до ч.2 ст.207 Сімейного кодексу України усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Відповідно до Конвенції про права дитини, яка прийнята 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року та ратифікована Постановою Верховної ради Української РСР № 789-XII від 27.02.1991 року, дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли є можливість, рости під піклуванням та відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові й моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір`ю. На суспільство і на органи публічної влади повинен лежати обов`язок здійснювати особливе турбування про дітей, не маючих сім`ї та про дітей не маючих достатніх засобів до існування.

Ст. 20 Конвенції про права дитини, яка прийнята 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року та ратифікована Постановою Верховної ради Української РСР № 789-XII від 27.02.1991 року відзначає, що одним з власних як найкращих інтересів дитини є її усиновлення.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, яка прийнята 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року та ратифікована Постановою Верховної ради Української РСР № 789-XII від 27.02.1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно ст. 27 Конвенції про права дитини, яка прийнята 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року та ратифікована Постановою Верховної ради Української РСР № 789-XII від 27.02.1991 року, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

В частинах 1, 3 статті 9 Конвенції про права дитини, яка прийнята 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року та ратифікована Постановою Верховної ради Української РСР № 789-XII від 27.02.1991 року закріплено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У відповідності до ч.1 ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Крім того, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст..155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Ст.157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно ч.1,2 ст.14 Європейської конвенції про усиновлення дітей, що набула чинності для України з 01 вересня 2011, усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним лише за рішенням компетентного органу. Найвищі інтереси дитини завжди мають перевагу. Усиновлення може бути скасовано до досягнення дитиною повноліття лише на підставі серйозних обставин, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 238 Сімейного кодексу України усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо: 1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; 2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; 3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

З аналізу даних норм права випливає, що предметом доказування при розгляді судом даної категорії справ є доведення того, що незалежно саме від волі усиновлювача між ним і дитиною склалися стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

Тобто, основною причиною скасування усиновлення є невідповідність усиновлення інтересам усиновленої дитини, незабезпечення їй сімейного виховання. Цим поняттям охоплюються усі аспекти правовідношення із усиновлення, як винного, так і невинного характеру зі сторони усиновлювача.

Згідно позовної заяви позивач зазначає, що підставою для скасування усиновлення є те, що він на даний час ніякого зв`язку із дитиною не підтримує, участі у її вихованні не приймає і це усиновлення перестало забезпечувати сімейне виховання та суперечить інтересам дитини. Також зазначає, що оскільки він та відповідач розлучились, то вважає, що його спільне проживання із дитиною є неможливим.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а обов`язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивачем суду не надано жодного належного доказу того, що йому чиняться будь - які перешкоди у виконанні покладених на нього обов`язків, як батька по вихованню дитини, а із пояснень самого позивача вбачається, що він фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків відносно малолітньої дитини, протягом тривалого часу не спілкувався з дитиною і ніяким чином не намагався змінити цю ситуацію.

Таким чином, позивачем належними, допустимими та достовірними доказами не доведено того, що між ним, як усиновлювачем і усиновленою дитиною склалися, незалежно від його волі, стосунки, які роблять неможливим їх спільне проживання і виконання ним як усиновлювачем своїх батьківських обов`язків. Відсутність спілкування з усиновленою дитиною у відносинах, які склались між ними, залежать виключно від волі усиновлювача, а припинення спілкування позивача з усиновленою дитиною має місце через небажання батька, а не поза його волею.

Враховуючи викладене, встановлені обставини справи, а також те, що позивачем не доведено наявність обставин, що передбачені ч.1 ст. 238 СК України, саме по собіпроживання дитини в Російській Федерації не є підставою для скасування усиновлення, та скасування усиновлення, в даному випадку, буде суперечити інтересам дитини, то суд приходить до висновку, що позовна заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 5, 10, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 263, 264, 265, 280, 281, 282 ЦПК України, ст. ст.6, 208, 238, 240 СК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ), третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області (39600 Полтавська область, м.Кременчук, площа Перемоги, 2, ЄДРПОУ: 04057287) про скасування усиновлення - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 30 березня 2020 року.

Суддя: