Рішення № 88469463, 11.03.2020, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/3932/20

Справа № 760/6386/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2020 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Букіної О.М.,

за участю секретаря - Ступак М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», треті особи: Товариство з додатковою відповідальністю «Арсенал Лайф», Акціонерне товариство «Кредобанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю «Арсенал - Лайф», в якому просить визнати недійсним кредитний договір №63919567AFCLI103 від 29.07.2016.

Свої вимоги мотивує тим, що 29.07.2016 між Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (агентський) №63919567AFCLI103.

Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору Банк надає Позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на поточні потреби, а Позичальник зобов`язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії за надання та обслуговування кредиту, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених даним Договором в розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за даним Договором в повному обсязі.

Згідно п. 1.2. Кредитного договору Банк надає Позичальнику грошові кошти (кредит) на наступних умовах: 1.2.1. сума кредиту - 29 928,80 грн.; 1.2.2. строк кредитування - 36 платіжних періодів; 1.2.3. фіксована процентна ставка за користування кредитом - 12,0000% річних; 1.2.4. комісія за надання кредиту - 900,00 грн.; 1.2.5. комісія за обслуговування кредиту - 748,00 грн.; 1.2.6. цільове призначення - поточні потреби; на оплату страхових платежів/премій; 1.2.7. дата повернення кредиту - 06.08.2019.

Датою видачі Кредиту вважається день списання коштів з позичкового рахунку.

Банк формує Графік платежів (Додаток №1) із зазначенням сум погашення основного боргу за Кредитом, сплати процентів за користування за Кредитом, комісії за надання Кредиту, комісії за обслуговування Кредиту, вартості всіх супутніх послуг та ін.

Відповідно з п.1.3. Кредитного договору для видачі та зарахування коштів для погашення Кредиту Банк відкриває Позичальнику рахунок № НОМЕР_1 . Позичальник доручає Банку самостійно утримати всі належні комісії, що мають сплачуватися йому при видачі Кредиту. Позичальник доручає Банку перераховувати з Рахунку кредитні кошти: на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ОТП БАНК», для проведення виплати з каси та страхові платежі/премії на рахунки Страховика-1 та Страховика - 2 за реквізитами, зазначеними в договорах страхування, які вказані в п. 1.2 цього Договору, не пізніше 15 календарного дня з моменту укладання цього Договору.

Також, згідно з п.1.4. Договору позичальник зобов`язується використовувати кредит відповідно до його цільового призначення.

Відповідно до п.2.5. Кредитного договору перерахування коштів для погашення заборгованості за Кредитом здійснюється Позичальником в період з 29 по 03 число кожного місяця включно. Перший платіж має бути сплачено не пізніше 03.09.2016 року.

Також згідно з п. 2.7, п. 2.8. Кредитного договору погашення Позичальником заборгованості за Кредитом, сплати суми відсотків за кредитом, комісії за обслуговування Кредиту здійснюється щомісячно рівними (ануїтетними) платежами в сумі 1743, 00 грн., починаючи з першої дати сплати заборгованості.

Реальна процентна ставка за Кредитом становить 154, 49 % річних; абсолютне значення подорожчання Кредиту становить 43 334,78 грн. (п. 2.9 Кредитного договору).

Позивач вважає, що при укладанні вищевказаного Кредитного договору порушені її права як споживача, згідно з нормами ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про третейські суди», ЗУ «Про захист персональних даних» у зв`язку з чим, нею у досудовому порядку неодноразово направлялись листи про припинення порушень з боку відповідача, проте, такі вимоги були залишені без задоволення, а тому змушена звернутись до суду.

Разом з тим, в обґрунтування поданого позову посилається на те, що недотримання та невиконання відповідачем імперативних вимог Закону, встановлених ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» є підставою згідно ст. 215 ЦК України, для визнання даного кредитного Договору недійсним, в зв`язку з недотриманням Банком вимог Закону, щодо істотних умов договору, які є необхідними для його укладення.

Крім того, позивач вважає, що відповідачем порушено норми встановлені ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», виходячи з наступного.

Так, згідно з п.2.4. Кредитного договору комісія за обслуговування Кредиту нараховується та сплачується щомісяця, починаючи з першої дати сплати заборгованості разом із сплатою процентів та заборгованості за Кредитом в дату сплати заборгованості.

У відповідності до підпункту 1.2.5. п.1.2. Кредитного договору комісія за обслуговування кредиту становить - 748, 00 грн.

Відповідно до умов Кредитного договору від 29.07.2016 року, що укладений між сторонами, банк надав кредит на споживчі цілі, то особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями ч. 5 ст.11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачем про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Позивач вказує, що аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміну витрат, зокрема, щодо комісії за обслуговування Кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року за № 15-рп\2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991, з наступними змінами, у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником за договором про надання споживчого кредиту, що виникають під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживач тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Незаконність стягнення банком супутніх платежів (комісій за обслуговування кредитної заборгованості) встановлена і в Постанові Верховного Суду України по справі № 6-1746цс16 від 16.11.2016 року.

Таким чином, позивач вважає незаконним встановлення у кредитному договорі оплати комісії за обслуговування Кредиту, а саме за послуги, які супроводжують кредит, що в свою чергу є підставою для визнання такого пункту договору не дійсним.

Також, позивач зазначала, що відповідачем порушено норми встановлені ст. 55 ЗУ «Про банки і банківську діяльність та ст.ст. 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Так, відповідно до підпункту 1.2.6.1. п.1.2. Кредитного договору Банк надає Позичальнику грошові кошти (кредит) на оплату страхових платежів/премій: 9028,80 грн., відповідно до Договору страхування Позичальника № 63919567AFCLI103 від 29.07.2016 року укладеного між Позичальником та ТДВ «СК «Арсенал Лайф».

Згідно п.4.5. Договору страхування: страхова сума становить 100 грн. та 29 928,80 грн. Страховий тариф (щомісячно) - 0,00830 %.; Загальна страхова премія - 250,80 грн.; Строк дії Договору страхування - 25років (з 29.07.2016 року по 28.07.2041 року).

Як зазначено в договорі, що це є ніщо інакше, як послуги з добровільного страхування, які фактично Позичальник купує у продавця цих послуг із залученням кредитних коштів Банку.

Вважає, що оскільки страхування в спірних правовідносинах є добровільним, відповідач не має права жодним чином нав`язувати такі послуги та включати їх до кредитного договору, а отже пункти Кредитного договору, які стосуються умов страхування позичальника повинні бути визнані не дійсними.

При цьому, позивач вважає, що умова кредитного договору про третейське застереження, передбаченого зокрема пунктом 5.1. Розділу 5 Кредитного договору не відповідає ч. 1 ст. 203 ЦК України щодо змісту правочину, а також вказаний пункт договору не узгоджується із положеннями п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року № 1701-ІV, зокрема про те, що справи щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), не підлягають розгляду третейськими судами, а тому з підстав, передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК України, оспорюваний пункт 5.1. Розділу 5 Кредитного договору щодо третейського застереження є недійсним.

Окрім цього, позивач вважає, що позбавлення її права відізвати свою згоду на обробку персональних даних, так як у п. 6.3. Кредитного договору фактично встановлено їх безвідкличність, є порушенням закону, а отже є підставою для визнання такого пункту не дійсним.

З урахуванням наведеного, просить задовольнити позовні вимоги.

04.03.2019 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою суду від 07.03.2019 в справі відкрито спрощене позовне провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали від 07.03.2019, також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

02.05.2019 на адресу суду відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Посилається на те, що 29.07.2016 Позичальник з однієї сторони та ПАТ «ПтБ» з іншої сторони уклали Кредитний договір №63919567AFCLI103. Перед укладенням кредитного договору позичальником було підписано Заяву/Анкету від 29.07.2016, підписанням якої позивач погодилася, що всі істотні умови кредитування їй роз`яснено та підтвердила свій намір укласти Кредитний договір на умовах, передбачених п.1.1. та п. 1.2 Кредитного договору, а саме: 1.2.1. сума кредиту - 29 928,80 грн.; 1.2.2. строк кредитування - 36 платіжних періодів; 1.2.3. фіксована процентна ставка за користування кредитом - 12,0000% річних; 1.2.4. комісія за надання кредиту - 900,00 грн.; 1.2.5. комісія за обслуговування кредиту - 748,00 грн.; 1.2.6. цільове призначення - поточні потреби; на оплату страхових платежів/премій; 1.2.7. дата повернення кредиту - 06.08.2019.

Вказує, що твердження позивача про те, що умови Кредитного договору є неправомірними та несправедливими відповідно до норм Закону України «Про захист прав споживача», а отже, кредитний договір має бути визнано недійсним, є необґрунтованими та не відповідають дійсності.

Посилається на те, що позивач була письмово ознайомлена з Умовами споживчого кредитування про що свідчить її підпис в п. 6.5 Кредитного договору, а саме «підписання цього Договору засвідчую, що з умовами споживчого кредитування Банку ознайомилася та зобов`язуюсь виконувати. Крім того, засвідчую, що зміст ст.ст. 6, 627, 207 ЦК України мені роз`яснено, із зразками підписів уповноважених осіб Сторін ознайомлений та надаю згоду щодо такої письмової форми цього Договору».

Отже, Позичальнику було в письмовому вигляді надано детальну інформацію про те, за надання яких саме послуг вона сплачує щомісячно комісію, що передбачена умовами Кредитного договору, а також про усі інші умови Кредитного договору.

Вважає, що наявність підписів позивача у Заяві/Анкеті у Кредитному договорі та у невід`ємних його додатках свідчить про те, що позивач отримала всю необхідну інформацію та погодилася з нею, а отже було досягнуто згоди на укладення Кредитного договору та всіх його істотних умов. Таким чином, усі умови Кредитного договору є дійсними в розумінні положень визначених ст. 203 ЦК України.

Разом з тим, відповідач вказує, що невідповідність п. 5.1 Кредитного договору вимогам Закону України «Про третейські суди» не може бути підставою для визнання недійсності інших частин і Кредитного договору в цілому, оскільки можна припустити, що даний правочин був би вчинений і без включення до нього оскаржуваного пункту. Крім того, включення даної умови до Кредитного договору не позбавило позичальника права звернутися із позовом про захист своїх прав до місцевого суду в загальному порядку.

06.05.2019 третьою особою ТзДВ «Страхова компанія «Арсенал Лайф» до суду подано письмові пояснення щодо позову, в яких просить у задоволенні позову відмовити, а справу розглянути за відсутності представника.

Вважає, що позивачем не надано доказів того, що укладення договору страхування з ТДВ «СК «Арсенал Лайф» начебто не було вільним, а твердження позивача про нав`язування їй відповідачем вказаної страхової компанії не відповідає дійсності.

Крім того, вказує, що ні до, ні після укладення договору страхування позивач жодних зауважень з приводу укладення цього договору не висувала та не заперечувала проти його укладення.

Ухвалою суду від 10.09.2019 призначено справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін.

У судовому засіданні 27.11.2019 суд не виходячи до нарадчої кімнати ухвалив залучити в якості третьої особи Акціонерне товариство «Кредобанк».

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, проте вбачається з матеріалів позовної заяви, остання просить справу слухати у її відсутність.

Відповідач Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» у судове засідання не з`явився, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника.

Третя особа ТзДВ «Страхова компанія «Арсенал Лайф» у судове засідання не з`явилася, справу просила розглядати за відсутності представника.

Третя особа Акціонерне товариство «Кредобанк» у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, врахувавши доводи сторін та третьої особи, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 29.07.2016 між позивачем ОСОБА_1 (позичальник) та відповідачем ПАТ «Платинум Банк» укладено кредитний договір (агентський) № 63919567 AFCLI103 (касовий) (а.с. 11), відповідно до умов якого Банк надає позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове користування на поточні потреби, а позичальник зобов`язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії за надання та обслуговування кредиту, а також здійснювати всі інші платежі за кредитом у встановлених даним Договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за даним Договором в повному обсязі (п.1.1. Договору).

Згідно п. 1.2. Договору Банк надає Позичальнику грошові кошти (кредит) на наступних умовах:

1.2.1. сума кредиту - 29 928,80 грн.;

1.2.2. строк кредитування - 36 платіжних періодів;

1.2.3. фіксована процентна ставка за користування кредитом - 12,0000% річних;

1.2.4. комісія за надання кредиту - 900,00 грн.;

1.2.5. комісія за обслуговування кредиту - 748,00 грн.;

1.2.6. цільове призначення - на поточні потреби - в сумі 20 000,00 грн.; на оплату страхових платежів/премій;

1.2.6.1. 9 028,80 грн. відповідно до Договору страхування життя Позичальника №63919567AFCLI103 від 29.07.2016, укладеного між Позичальником та ТДВ «СК «Арсенал Лайф»;

1.2.7. дата повернення кредиту - 06.08.2019 року.

Пунктом 1.3. Кредитного договору передбачено, що для видачі та зарахування коштів для погашення кредиту Банк відкриває Позичальнику рахунок № НОМЕР_1 . Позичальник доручає Банку самостійно утримати всі належні комісії, що мають сплачуватися йому при видачі кредиту. В залежності від обраного способу отримання кредиту Позичальник доручає Банку перерахувати з рахунку кредитні кошти на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ОТП Банк», для проведення виплати з каси та страхові платежі/премії на рахунки Страховика за реквізитами, зазначеними в договорах страхування, які вказані в п. 1.2. цього Договору, не пізніше 15 календарного дня з моменту укладення цього Договору.

Відповідно до п.1.4. Кредитного договору позичальник зобов`язується використовувати кредит відповідно його цільового призначення.

Згідно п. 2.4. Кредитного договору комісія за обслуговування кредиту нараховується та сплачується щомісяця починаючи з першої дати сплати заборгованості разом із сплатою процентів та заборгованості за кредитом в дату сплати заборгованості.

Пунктом 5.1. Кредитного договору встановлено, що всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні даного договору чи у зв`язку з ним, або випливають з нього у тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або визнання недійсним, підлягають розгляду у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків або в Постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів», відповідно до їх регламентів за вибором позивача. Сторони домовилися, що розгляд справи у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків здійснюється третейським суддею Волошиновичем Олегом Петровичем одноособово. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеним у даному пункті суддею, призначення третейського судді сторони доручають Голові Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків. Розгляд справи у Постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» здійснюється третейським суддею одноособово за призначенням Голови Постійно діючого Незалежного Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів». Умови цього договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце та дата укладання третейської угоди відповідають місцю і даті укладання Договору.

Відповідно до п. 6.3. Кредитного договору позичальник надає дозвіл Банку на отримання, обробку, зберігання та конфіденційне використання інформації, що стосується безпосередньо позичальника, та яка стала відомою Банку у зв`язку з діловими стосунками з позичальником. Цей дозвіл розуміється сторонами як надання позичальником згоди Банку на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про нього та відомостей за цим Договором до бюро кредитних історій, в тому числі і на передачу одного примірника цього Договору третім особам, які здійснюють рефінансування Банку, а також на розкриття інформації про позичальника, включаючи таку, яка відноситься до банківської таємниці відповідно до законодавства України будь-яким третім особам, але не обмежуючись, відповідно до ст. 7 ЗУ «Про організацію формування та обігу кредитних історій» до ПрАТ «Перше всеукраїнське бюро кредитних історій», ПрАТ «Міжнародне бюро кредитних історій», ТОВ «Українське бюро кредитних історій», ТОВ Бюро кредитних історій «Русский стандарт», ТОВ «Роздрібне бюро кредитних історій». У випадку розкриття Банком інформації про позичальника третім особам позичальник не буде мати жодних претензій до Банкуу майбутньому. Позичальник також надає Банку свою згоду на отримання від Банку (його довірених осіб) SMS-повідомлень, автоматичних голосових повідомлень, інших повідомлень в електронному вигляді та/або на паперовому носії, в тому числі, стосовно будь-якої інформації, що пов`язана з договірними відносинами між Банком та позичальником, а також інформацію щодо стану заборгованості за цим Договором, в тому числі інформацію, що містить банківську таємницю, та не буде мати жодних претензій в майбутньому.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України істотними умовами кредитного договору виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Оскільки, позивачу, як фізичній особі, було надано кредит для споживчих цілей, тобто позивач є споживачем фінансової послуги, а тому при розгляді даних правовідносин необхідно застосовувати Цивільний кодекс України, Закон України «Про захист прав споживачів», та інші нормативно - правові акти, які регулюють вказані правовідносини, що виникли та існують між сторонами.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови.

Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Статтями 15 та 23 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено відповідальність суб`єкта господарювання, яка не містить положень про такі наслідки як недійсність договору.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов`язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивачем не надано доказів умисного введення відповідачем її в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину та доказів самого факту обману.

Таким чином, оскільки спірний правочин вчинений у формі, встановленій законом, укладений у письмовій формі, як передбачено правовими нормами ч. 1ст. 1055 ЦК України, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови, а тому, позов з цих підстав не підлягає до задоволення.

У відповідності до умов Договору позивач підтверджує своє розуміння і згоду з тим, що до підписання Договору вона була ознайомлена в письмовій формі з інформацією про умови кредитування рахунку та орієнтовну сукупну вартість кредиту, що підтверджує наявність її підпису на документах. (а.с.а.с. 48-50). Тому, підстав вважати, що позивачу при укладенні договору не було надано інформацію відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакція чинній на момент виникнення правовідносин) немає.

З матеріалів справи судом встановлено, що договір укладений в письмовій формі, містить всі суттєві умови передбачені законом для кредитних договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами.

Отже, доводи позивача ОСОБА_1 відносно того, що її було введено в оману ненаданням повної та достовірної інформації по кредиту, що призвело до помилки, результатом якої було укладення зазначеного кредитного договору, спростовані наявними у справі доказами.

Таким чином, доводи позивача про ненадання інформації про умови кредитування не є такими, з якими закон пов`язує недійсність правочину.

Разом з цим, досилання позивача на те, що укладення договору відбулось протягом часу, який не надавав достатньої можливості ознайомитися з його умовами, а також на оформлення договору дрібним шрифтом, суд вважає необґрунтованими, через що не приймає до уваги, оскільки відповідно до даних заяви позивач до оформлення правовідносин ознайомилась із його умовами.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Як встановлено судом, що відповідно до п.1.1 кредитного договору від 29.07.2016 №63919567AFCLI103 банк надав позичальнику кредит на поточні потреби, у зв`язку з чим особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

З оспорюваних позивачем пунктів договору вбачається, що ними покладений на позивача обов`язок сплачувати комісію за обслуговування кредиту (п. 1.2.5. Договору).

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що комісія за обслуговування кредиту нараховується та сплачується щомісяця, починаючи з першої дати сплати заборгованості, разом зі сплатою процентів та заборгованості за кредитом в дату сплати заборгованості.

Відповідно до п. 2.7 Договору платежі з погашення суми заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування кредитом та комісії за обслуговування кредиту здійснюються у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів.

Як вказано у п. 2.13 Договору, позичальник може здійснювати дострокове повне погашення кредиту в дату сплати заборгованості шляхом перерахування коштів в сумі, достатній для погашення залишку заборгованості за кредитом, а також нарахованих процентів за користування кредитом за період фактичного користування кредитом та комісії за обслуговування кредиту.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (підпункт 3.2. пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

В своєму рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ від 10.05.2007 № 168, чинних на дату укладення кредитного договору, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

У постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16 вказується, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Виходячи з того, що банк не повинен встановлювати платежі, обов`язкові для споживача за свої дії, на власну користь, суд дійшов висновку, що банк незаконно встановив у кредитному договорі від 29.07.2016 №63919567AFCLI103 комісію за обслуговування кредиту, а саме, за послуги, які супроводжують кредит.

Умови кредитного договору, якими встановлено обов`язок позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи, що банком допущено істотні порушення прав та обов`язків на шкоду позивача, суд вважає, що кредитний договір має бути визнано недійсним в частині окремих його положень, а саме: п.1.2.5. в частині сплати комісії за обслуговування кредиту.

Аналогічного висновку дійшов Касаційний цивільний суд Верховного Суду 14.03.2018 при розгляді справи № 562/592/16-ц.

Разом з тим, з оспорюваних позивачем пунктів договору вбачається, що пунктом п. 5.1. Кредитного договору встановлено, що всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні даного договору чи у зв`язку з ним, або випливають з нього у тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або визнання недійсним, підлягають розгляду у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків або в Постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів», відповідно до їх регламентів за вибором позивача. Сторони домовилися, що розгляд справи у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків здійснюється третейським суддею Волошиновичем Олегом Петровичем одноособово. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеним у даному пункті суддею, призначення третейського судді сторони доручають Голові Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків. Розгляд справи у Постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» здійснюється третейським суддею одноособово за призначенням Голови Постійно діючого Незалежного Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів». Умови цього договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце та дата укладання третейської угоди відповідають місцю і даті укладання Договору.

Так, відповідно договору, кредит надавався на поточні потреби позичальника, тому був споживчим кредитом в розумінні ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Як випливає з рішення КСУ від 10.11.2011 року в справі № 1-26/2011, положення ЗУ «Про захист прав споживачів» поширюються на взаємовідносини між банком і позичальником за договором споживчого кредиту як при укладенні такого договору, так і при його виконанні.

Відповідно до ч. 1, 2, п. 10 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», продавець не повинен включати у правочин із споживачами пункти, які є несправедливими, а банк в даному випадку є по суті продавцем своїх послуг. Зміст договору є несправедливим, якщо всупереч принципу добросовісності, а його наслідком є дисбаланс прав та обов`язків не на користь споживача. Оскільки кредитний договір являє собою розроблену банком типову форму, то згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України такий договір є договором приєднання. Аналогічна позиція міститься в рішенні Конституційного Суду України. Відповідно до умов кредитного договору (в т.ч. і третейське застереження) були обов`язкові для позичальника під час підписання договору і позичальник не мав можливості будь-яким чином змінити умови договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про третейські суди», якщо в третейській угоді зазначається конкретний третейський суд, то регламент цього суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди.

У кредитному договорі вказано конкретний третейський суд - Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків або Постійно діючий Незалежний Третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів», отже, регламент вказаних судів повинен бути підписаним частиною договору.

Як і більшість договорів, кредитний договір містить умови про те, що всі додатки до нього повинні бути викладені в письмовій формі та підписані сторонами зазначеного кредитного договору.

Судом встановлено, що регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків або Постійно діючого Незалежного Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» не були частиною кредитного договору та не надавалися позичальнику для ознайомлення під час підписання кредитного договору.

При цьому, позивачем доведено, що саме третейське застереження, що міститься в кредитному договорі, не відповідає вимогам ЗУ «Про третейські суди», оскільки регламент не розглядався як невід`ємна частина кредитного договору, в третейській угоді не був визначений саме предмет спору, для вирішення якого сторони можуть звернутися до третейського суду; в третейській угоді не зазначені сторони і їх місцезнаходження, а також дата і місце укладення третейської угоди або посилання на пункти кредитного договору, які містять відповідну інформацію.

Зазначені невідповідності є порушенням вимог ст. 12 ЗУ «Про третейські суди», при цьому частина 7 зазначеної статті говорить про те, що у разі недотримання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Таким чином, спеціальна норма ЗУ «Про третейські суди» встановлює підстави для визнання недійсним третейської угоди, крім загальних норм, що містяться у статтях 215, 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

При цьому, ч. 1 ст. 203 ЦК України передбачає, що зміст правовідносин не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як випливає з Узагальнення «Практика застосування судами ЗУ «Про третейські суди», що міститься у листі ВСУ від 11 лютого 2009 року, третейська угода повинна відповідати вимогам, встановленим цивільним законодавством.

Таким чином, суд вважає, що третейське застереження, що міститься в кредитному договорі, порушує права позичальника, оскільки позбавляє її права на незалежний та неупереджений судовий захист і права вибору суду по підсудності справи, а тому кредитний договір має бути визнано недійсним в частині окремих його положень, а саме п.5.1. Розділу 5 в частині порядку вирішення спорів (Третейське застереження).

Позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору, у зв`язку із порушенням вимог ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що 29.07.2016 між позивачем ОСОБА_1 та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - Товариство з додатковою відповідальністю «Арсенал Лайф» було укладено договір добровільного страхування життя позичальника №63919567AFCLI103 (а.с.а.с. 12-13).

Предметом даного Договору є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України і пов`язані з життям, здоров`ям та працездатністю Застрахованої особи.

Доказів порушень Закону України «Про страхування» (зі змінами та доповненнями) при укладенні вказаного Договору страхування життя, суду не надано.

Підписавши вказаний договір, позивач підтвердила, що укладення з її боку було добровільним і здійснювалось за її бажанням, а також своїм підписом підтвердила, що ознайомлена із правилами страхування, розуміє їх зміст, цілком погоджується з ними. Позивач самостійно визначила єдиним вигодонабувачем страхування життя ПАТ «Платинум Банк».

Позивачем не надано суду доказів, що підписи вказаного договору добровільного страхування життя позичальника виконані не нею, а іншою особою.

Позивачем не надано доказів того, що позивачу нав`язано послугу страхування життя позичальника та обмежено її у виборі страхової компанії.

Таким чином, оскільки Договір страхування життя вчинений у формі, встановленій законом, укладений у письмовій формі, як передбачено правовими нормами ст. 981 ЦК України, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 998 ЦК України, договір страхування також визнається судом недійсним, якщо: його укладено після настання страхового випадку; об`єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

Позичальник на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов укладених договорів страхування, позивачем не надано суду обґрунтування з посиланням на докази, які б вказували на недійсність кредитного договору через страхування життя позичальника (позивача), а тому, позов в цій частині з цих підстав не підлягає задоволенню.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору, у зв`язку із порушенням вимог абз. 5, 11 п.2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

На думку позивача п. 6.3. Кредитного договору позбавляє її права, передбаченого абз. 5, 11 п. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних», відзивати свою згоду на обробку персональних даних.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, позивач зверталася до відповідача з заявою від 28.01.2019, в якій просила не використовувати її персональні дані, знищити їх та з будь-яких підстав не розголошувати третім особам. Вказувала, що дана заява була залишена без задоволення.

Разом з тим, позивачем не надано доказів того, що відповідачем отримано зазначену заяву.

З огляду на зміст укладеного договору, суд вважає, що уклавши цей кредитний договір, особа надала банку свою згоду збирати, зберігати, використовувати, поширювати і отримувати інформацію - дані про неї, відомі банку або третім особам у зв`язку з укладенням та виконанням договору, у тому числі банківську та комерційну таємницю, необхідну при укладанні договорі. Тому дії банку щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб`єктам відносин, пов`язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб`єкта персональних даних, не є підставою для притягнення банку до цивільно-правової відповідальності, та визнання недійсним кредитного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з тим, недійсність частини договору не тягне за собою недійсність всього договору, а тому позов в іншій частині не підлягає задоволенню.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги вимоги позивача про визнання кредитного договору №63919567AFCLI103 від 29 липня 2016 року, недійсним, виходячи із принципу диспозитивності, закріпленого ст. 13 ЦПК України, про те, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме визнання п.1.2.5. Кредитного договору в частині сплати комісії за обслуговування кредиту та п.5.1. Розділу 5 Кредитного договору в частині порядку вирішення спорів (Третейське застереження), недійсними, в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

У відповідності до ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач заявляла одну позовну вимогу немайнового характеру, та те, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», з відповідача належить стягнути судовий збір на користь держави в розмірі 768,40 грн.

Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про третейські суди», ст.ст. 16, 203, 215, 217, 236, 626, 627, 627, 638, 1048-1052, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, задовольнити частково.

Визнати недійсними пункти Кредитного договору (агентський) № 63919567 AFCLI103 (Касовий) від 29 липня 2016 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» та ОСОБА_1 , а саме: п.1.2.5. щодо сплати комісії за обслуговування кредитуу розмірі 748,00 грн. та п.5.1. Розділу 5 "Порядок вирішення спорів (Третейське застереження)".

В іншій частині позову, відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Амосова, буд. 12,ідентифікаційний код 33308489) на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М.Букіна