Ухвала суду № 88462208, 27.03.2020, Березанський районний суд Миколаївської області

27.03.20 Справа № 469/102/20

1-м/469/2/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2020 року смт.Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Потриваєвої М.А.,

прокурора Косика Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Березанка клопотання Міністерства юстиції України про приведення у відповідність із законодавством України вироку суду Російської Федерації відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лимани Березанського району Миколаївської області, громадянина України, освіта середня, не одруженого, на утриманні 1 неповнолітня дитина, не працює, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , засудженого вироком Первомайського районного суду м.Ростова-на-Дону Російської Федерації від 04 травня 2017 року до покарання у вигляді 9 років 7 місяців позбавлення волі за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.228, ч.3 ст.30, ч.5 ст.228-1 Кримінального кодексу Російської Федерації, що відбуває покарання у ФКУ «Виправна колонія №15 ГУФСВП Росії по Ростовській області»,

В С Т А Н О В И В:

06 лютого 2020 року до Березанського районного суду Миколаївської області надійшло вказане клопотання, обґрунтоване тим, що 20 січня 2020 року наказом Міністерства юстиції України № 313/5 прийнято рішення про прийняття в Україну засудженого вироком російського суду громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до статті 606 КПК України, статті 3 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року та на підставі запиту Міністерства юстиції Російської Федерації від 07 листопада 2019 року за №06-139533/19.

ОСОБА_1 засуджено вироком Первомайського районного суду м.Ростова-на-Дону від 04 травня 2017 року до покарання у вигляді 9 років 7 місяців позбавлення волі за вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 228 Кримінального кодексу Російської Федерації (незаконне зберігання без мети збуту наркотичних засобів, вчинене у великому розмірі) та частиною третьою статті 30, частиною п`ятою статті 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації (замах на незаконний збут наркотичних засобів, вчинений в особливо великому розмірі), що також є караним діянням відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність.

ОСОБА_1 відбуває покарання у ФКУ «Виправна колонія № 15 ГУФСВП Росії по Ростовській області»; кінець строку відбуття покарання 09 червня 2025 року.

Останнє відоме місце проживання ОСОБА_1 в Україні: АДРЕСА_1 .

Посилаючись на ст.9 Конституції України, ст.ст.9 - 11 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року, положення ч.3 ст.609, ч.1 ст.610 КПК України, якими передбачено звернення Міністерства юстиції України, в разі прийняття рішення щодо прийняття громадянина України, засудженого судом іноземної держави, до суду першої інстанції за останнім відомим місцем проживання засудженої особи в Україні з клопотанням про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України, заявник просив:

- визначити за Кримінальним кодексом України правову кваліфікацію діянь, у вчиненні яких ОСОБА_1 визнано винним вироком Первомайського районного суду м.Ростова-на-Дону від 04 травня 2017 року;

- визначити строк позбавлення волі, що підлягає відбуванню засудженим ОСОБА_1 згідно з Кримінальним кодексом України.

При прийнятті рішення по суті заявленого клопотання заявник просив суд при визначенні строку покарання, який підлягатиме відбуванню у разі передачі ОСОБА_1 в Україну, враховувати вимоги частини першої статті 10 та частини першої статті 11 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року щодо максимального врахування покарання, визначеного вироком російського суду, з метою створення належних підстав для реалізації засудженим ОСОБА_1 права бути переданим в Україну як державу свого громадянства для подальшого відбування покарання.

У судовому засіданні прокурор проти задоволення клопотання Міністерства юстиції України не заперечував, вважаючи його обґрунтованим та правомірним.

Представник Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явилася, розгляд клопотання просила проводити без її участі, яка, згідно з ч.1 ст.610 КПК України, не є обов`язковою.

Враховуючи, що чинним КПК України не передбачено обов`язкової участі представника Міністерства юстиції України під час розгляду клопотання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України, суд вирішив розглянути клопотання без участі представника Міністерства юстиції України.

Заслухавши думку прокурора, дослідивши матеріали клопотання, суд приходить до такого висновку.

Порядок визнання та виконання вироків іноземних держав, а також передача засуджених осіб регламентований главою 46 Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ч.3 ст.609 КПК України Міністерство юстиції України в разі прийняття рішення щодо прийняття громадянина України, засудженого судом іноземної держави, для подальшого відбування покарання на території України звертається до суду з клопотанням про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України.

Відповідно до ч.1 ст.610 КПК України клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України розглядає суд першої інстанції за останнім відомим місцем проживання засудженої особи в Україні або за місцем знаходження Міністерства юстиції України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується інформацією УДМС України в Миколаївській області (а.с.34).

Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 (а.с.32).

Вироком Первомайського районного суду міста Ростова-на-Дону від 04 травня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст.228 Кримінального кодексу Російської Федерації (незаконне зберігання без мети збуту наркотичних засобів, вчинене у великому розмірі) та ч.3 ст.30, ч.5 ст.228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації (замах на незаконний збут наркотичних засобів в особливо великому розмірі) до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 9 років 7 місяців з відбуванням покарання у виправній колонії суворого режиму (а.с.5-18).

Вказаний вирок набрав законної сили 16 травня 2017 року (а.с.19).

ОСОБА_1 відбуває покарання в ФКУ «Виправна колонія №15 ГУФСВП Росії по Ростовській області» (а.с.24).

Як вбачається із заяв засудженого ОСОБА_1 , він висловив бажання бути переданим в Україну для подальшого відбування призначеного його покарання, при цьому йому роз`яснені та зрозумілі юридичні наслідки такої передачі (а.с.20-21).

Відповідно до ст.10 Європейської Конвенції про передачу засуджених осіб (далі - Конвенції) від 21.03.1983 р., яка є частиною національного законодавства України на підставі Закону України «Про приєднання України до Європейської Конвенції про передачу засуджених осіб» та ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», у разі продовження виконання вироку держава виконання вироку дотримується характеру і тривалості покарання, призначеного державою винесення вироку.

Однак, якщо це покарання за своєю природою або тривалістю є несумісним із законодавством держави виконання вироку або якщо її законодавство цього вимагає, ця держава може на основі судової або адміністративної постанови співвіднести призначену міру покарання з покаранням чи заходом, передбаченим її власним законодавством за вчинення аналогічного злочину. За своїм характером таке покарання або такий захід повинні у міру можливості відповідати покаранню або заходу, призначеному у вироку для виконання. Покарання чи захід за своїм характером або своєю тривалістю не може бути більш суворим, ніж міра покарання, призначена в державі винесення вироку, і не може перевищувати максимальні строки позбавлення волі, передбачені законодавством держави виконання вироку.

Згідно з ч.3 ст.610 КПК України, під час розгляду клопотання Міністерства юстиції України суд визначає статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене засудженим громадянином України, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави.

Відповідно до ч.4 ст.610 КПК України при визначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави, суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім таких випадків: 1) якщо законом України про кримінальну відповідальність за кримінальне правопорушення максимальний строк позбавлення волі є меншим, ніж призначений вироком суду іноземної держави, суд визначає максимальний строк позбавлення волі, передбачений кримінальним законом України; 2) якщо строк покарання, призначений вироком суду іноземної держави, є меншим, ніж мінімальний строк, передбачений санкцією статті Кримінального кодексу України за відповідне кримінальне правопорушення, суд дотримується строку, визначеного вироком суду іноземної держави.

Вказане також повністю узгоджується із Конвенцією, зокрема, пунктом «b» частини 1 статті 9, в якій визначено, що компетентні власті держави виконання вироку визнають вирок і таким чином замінюють міру покарання, призначену в державі визначення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин, згідно з положеннями статті 11.

Відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність зазначені у вироку дії ОСОБА_1 за епізодом від 10 листопада 2015 року охоплюються диспозицією частини 2 статті 309 Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, чи особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310, 317, цього Кодексу, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах; дії ОСОБА_1 за епізодом від 11 листопада 2015 року охоплюються диспозицією частини 3 статті 307 Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, вчинені організованою групою, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у особливо великих розмірах, або вчинені із залученням малолітнього або щодо малолітнього; додатковій окремій кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК України дії ОСОБА_1 не підлягають.

Санкцією ч.2 ст.309 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від двох до п`яти років; ч.3 ст.307 КК України - позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Вчинення замаху на злочин охоплюється положеннями статті 15 КК України.

Згідно з ч.3 ст.15 КК України, замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Відповідно до положень ст.70 КК України при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань .При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до національного законодавства України, кваліфікація дій засудженого ОСОБА_1 , визначена вироком Первомайського районного суду м.Ростова-на-Дону Російської Федерації від 04 травня 2017 року, відповідає кваліфікації за ч.2 ст.309 Кримінального Кодексу України як незаконне зберігання без мети збуту наркотичних засобів у великих розмірах; за ч.3 ст.15, ч.3 ст.307 Кримінального Кодексу України, як незакінчений замах на незаконний збут наркотичних засобів у великих розмірах.

За змістом ст.16 КК України кримінальна відповідальність за замах на злочин настає за статтею 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

При цьому суд враховує, що згідно з ч.3 ст.68 КК України, за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що відповідно до положень Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року, ОСОБА_1 є засудженим за ч.2 ст.309 КК України до позбавлення волі строком на три роки; за ч.3 ст.15, ч.3 ст.307 КК України - до позбавлення волі строком на вісім років, що складає 2/3 від максимального розміру покарання, передбаченого ч.3 ст.307 КК України; на підставі ст.70 КК України шляхом часткового складання покарань остаточним покаранням ОСОБА_1 слід визначити позбавлення волі строком на дев"ять років сім місяців.

Оскільки вироком суду іноземної держави ОСОБА_1 додаткове покарання у виді конфіскації майна призначене не було, та враховуючи, що вихід суду за межі обсягу призначеного покарання призведе до звуження конституційних та процесуальних прав засудженого, суд вважає, що правові підстави для призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, передбаченого санкцією ч.3 ст.307 КК України як обов`язкового, в порядку приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України відсутні.

Визначення виду виправної колонії відповідно до положень Кримінально-виконавчого кодексу України до повноважень суду не належить.

Відповідно до довідки про відбуту та невідбуту частину покарання, ОСОБА_1 станом на 27 вересня 2019 року відбув строк покарання 3 роки 10 місяців 17 днів; початок строку 10 листопада 2015 року, кінець строку 09 червня 2025 року (а.с.22).

Згідно з ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015) зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п.105 постанови від 29 серпня 2018 року, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону № 838-VIII в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.

Оскільки злочини ОСОБА_1 вчинено 10 та 11 листопада 2015 року, з 11 листопада 2015 року по 03 травня 2017 року до ОСОБА_1 було застосовано попереднє ув`язнення, 10 листопада 2015 року - адміністративне затримання, тому на підставі ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015) йому слід зарахувати до строку відбування покарання строк перебування під вартою з 10 листопада 2015 року по 03 травня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.371, 372, ст.609-610 КПК України, суд -

п о с т а н о в и в:

Клопотання Міністерства юстиції України про приведення у відповідність із законодавством України вироку суду Російської Федерації відносно ОСОБА_1 задовольнити.

Привести у відповідність із законодавством України вирок Первомайського районного суду м.Ростова-на-Дону Російської Федерації від 04 травня 2017 року, яким громадянина України ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст.228, ч.3 ст.30, ч.5 ст.228-1 Кримінального кодексу Російської Федерації до позбавлення волі строком на 9 років 7 місяців.

Визначити, що ОСОБА_1 відповідно до положень Кримінального кодексу України є засудженим за ч.2 ст.309 КК України до позбавлення волі строком на три роки та за ч.3 ст.15, ч.3 ст.307 КК України до позбавлення волі строком на вісім років без конфіскації майна; на підставі ст.70 КК України шляхом часткового складання покарань остаточним покаранням ОСОБА_1 визначити позбавлення волі строком на дев"ять років сім місяців без конфіскації майна.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 визначити з 04 травня 2017 року, на підставі ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України № 838-VIII від 26.11.2015) зарахувати до строку відбування покарання строк перебування ОСОБА_1 під вартою з 11 листопада 2015 року по 03 травня 2017 року включно, а також строк адміністративного затримання ОСОБА_1 10 листопада 2015 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі..

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Березанський районний суд Миколаївської протягом семи днів з дня її оголошення, а засудженим - з дня отримання її копії.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: