Постанова № 8845876, 12.01.2010, Залізничний районний суд м. Сімферополя

№2а-219/10

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2010 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі головуючого, судді Уржумової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АР Крим, Головного Управління Пенсійного Фонду України в АР Крим про поновлення строку на звернення до суду, визнання дій відповідача протиправними та покладення обов’язків вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку адміністративного судочинства з вимогами до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АР Крим (далі Управління) та просив суд: поновити строк на звернення до суду, як пропущений з поважних причин, визнати дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті у повному обсязі щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни протиправними, зобов’язати відповідача зробити перерахунок недоплаченої з 01.01.2006 року по 30.09.2009 року підвищеної пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у порядку, визначеному статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та виплатити недоплачене за зазначений час підвищення у розмірі 5186. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до Закону України №2195-IV від 18.11.2004 року “Про соціальний захист дітей війни” є дитиною війни. Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону з першого січня 2007 року йому повинні виплачувати щомісячне підвищення до пенсії у розмірі на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2007-2009 р.р. така допомога або взагалі не виплачувалася або виплачувалася у заниженому розмірі. Мінімальна пенсія за віком, відповідно до статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня – 350 гривень, з 01 квітня - 359 гривень, з 01 жовтня - 366 гривень. Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня – 380 гривень, з 01 квітня - 406 гривень, з 01 жовтня - 411 гривень. Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня – 470 гривень, з 01 квітня - 481 гривню, з 01 липня - 482 гривні, з 01 жовтня - 498 гривень. Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня - 498 гривень. Позивач просив врахувати те, що відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а саме частиною 2 статті 46 Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Отже сума невиплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за період з 01.01.2006 р. по 31.08.2009р. складає 5086грн. Про факт порушення своїх прав позивачу стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у пресі. З вищенаведених підстав, посилаючись на Закон України “Про соціальний захист дітей війни”, рішення Конституційного Суду України, Конституцію України, Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ” позивач просив задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 22 жовтня 2009 року до участі у справі в якості співвідповідача притягнуто Головне Управління Пенсійного фонду України в АР Крим.

Справа за поданими письмовими клопотаннями позивача та представника відповідача розглядається в порядку письмового провадження, що відповідає вимогам частини 3 статті 122 КАС України.

Вивчивши доводи позову та письмові заперечення представника відповідача, проаналізувавши усі наявні по справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, виходячи із наступного.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 народився у 1933 році, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (02.09.1945) було менше 18 років, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.5), у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на щомісячне отримання державної соціальної допомоги до пенсії, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

За письмовими запереченнями представника відповідача, позивач перебуває на обліку у ГУ ПФУ в АРК та є отримувачем пенсії за інвалідністю у відповідності з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільненинх з військової служби та деяких інших осіб», у зв'язку з чим, підвищення до пенсії як особі, що має статус «Дитина війни» виплачується йому з 01.01.2007 р. у розмірі 19 грн, з 01.04.2007 р.- 20,30 грн, з 01.10.2007 р.– 20,55 грн., з 01.01.2008 р. – 47 грн., з 01.04.2008 р. - 48,10 грн., з 01.07.2008 р. – 48,20 грн., з 01.10.2008 р.– 49,80 грн.

Відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004 року, в редакції, яка діяла у період 2006 р., дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Законом України від 20.12.2005 року дію статті 6 вищевказаного Закону на 2006 рік було зупинено, а згідно з Законом України від 19.01.2006 року дію статті 6 Закону було відновлено, тобто з 02 квітня 2006 року стаття 6 Закону України знов почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, могло здійснюватися лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. КМУ протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалося.

З оглядом на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, позивачу у задоволенні позовних вимог у цієї частині слід відмовити – за необґрунтованістю.

Пунктом 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року № 489-V зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Статтею 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року № 489-V встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 року у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України “Про Державний бюджет України” інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті б, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.

Таким чином, положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V від 19.12.2006 року, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.

З оглядом на вищевикладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість доводів позову про порушення прав позивача виплатою у заниженому розмірі з 09.07.2007 року (часу ухвалення рішення КС України) по 31.12.2007 року щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни.

До цього ж часу, дії відповідача відповідали вимогам діючого на той час законодавства.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007 року стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” була викладена у наступній редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007 року визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 22.05.2008 року (часу ухвалення вищевказаного рішення Конституційним Судом України) й на теперішній час діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

З оглядом на зазначене, суд дійшов до висновку, що у період з 01.01.2008 р. по 21.05.2008 р. розмір підвищення до пенсії як дитині війни відповідав вимогам діючого у цей час законодавства (до ухвалення 22.05.2008 року рішення Конституційним Судом України), а з 22.05.2008 по 31.08.2009 рр. (включно) - в межах заявлених позивачем позовних вимог та розрахунку періоду заборгованості, наведеного у позовній заяві, невиплата цих сум відповідачем позивачеві суперечить Закону та порушує права позивача, встановлені на законодавчому рівні.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 року мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Посилання відповідача на частину третю статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 року щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком» не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” безпідставні та необґрунтовані, так як згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 року №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Доводи відповідача щодо відсутності, не виділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.

Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та не може змінювати норми інших законів.

З наведених підстав, суд дійшов до висновку про необґрунтованість заперечень представника відповідача щодо законодавчого не визначення порядку виконання положень ст. 6 спеціального Закону, та відсутністю коштів у відділенні Пенсійного Фонду України на проведення вказаних виплат у законодавчо визначеному розмірі.

Також суд вважає необгрунтованими заперечення представника позивача у частині нерозповсюдження ст. 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» на позивача, як отримувача пенсії, призначеної з підстав Закону Украни «Про пенсійне забезпечсення осіб, звільенних з військової служби та деяких інших осіб», з посиленням у цієї частині на Прикінцеві положення Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та ст. 6 зазначеного Закону, в редакції Закону від 28.12.2007 р. N 107-VI), виходячи з нижченаведеного.

Дійсно, Прикінцевими положеннями Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що особам, які мають право на пільги відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» пільги надаються за їх вибором згідно з одним із зазначених законів.

Але ж, на думку суду, зазначені положення застосовуються при вирішенні питання про надання особам такого статусу як позивач пільг, а не державної соціальної підтримки дитини війни, встановленої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». До того ж, пільги дітям війни, передбачені статтею 5-ю, а не 6-ю цього Закону.

Підпунктом 2 пункту 41 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 був викладений в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів".

Але ж рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, з зазначеного часу - з 22.05.2008 року й по 31.08.2009 року – у межах зазначених позивачем стаття 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» діє у первинній редакції за якою «Дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».

Мінімальна пенсія в розмірі 19,91грн., встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету” та п.8 постанови КМУ за № 530 від 28.05.2008 року, на який у своїх письмових запереченнях на позов посилається представник відповідача, не підлягають застосуванню для розрахунку соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, оскільки суперечать положенням Закону.

З наведених підстав, суд вважає зазначені заперечення представника відповідача необгрунтованими і не приймає їх до уваги.

Разом з тим, у письмових запереченнях на позов ОСОБА_1, представник відповідача наполягав на застосуванні судом першої інстанції наслідків пропуску позивачем строку на звернення до суду з адміністративним позовом.

Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

За матеріалами адміністративної справи, позивач ОСОБА_1 здав позовну заяву до канцелярії суду 23.09.2009 року, що підтверджується відповідним штампом канцелярії на позовній заяві (а.с.2).

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду 23.09.2009 року, то з урахуванням меж позовних вимог та застосування наслідків пропуску строку позовної давності позовні вимоги мають бути задоволені частково, в межах річного строку на звернення до суду: з 23 вересня 2008 року по 31 серпня 2009 року (включно) – часу визначеного позивачем у позовній заяві та періоду розрахунку заборгованості, зазначеного у позовній заяві, а у задоволенні позовних вимог у частині невиплати з 09.07.2007 по 31.12.2007 рр. (включно) та з 22.05.2008 по 22.09.2008 рр. (включно) – слід відмовити за пропуском строку звернення до суду з адміністративним позовом, а з 01.01.2007 по 08.07.2007 рр. та з 01.01.2008 по 21.05.2008 рр. – слід відмовити за необґрунтованістю.

Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивач не надав.

Також суд вважає необґрунтованими доводи позивача про поважність пропуску ним строку на звернення до суду з тих підстав, що про рішення КС він дізнався з засобів масової інформації у 2008 році, оскільки, на думку суду, ці обставини не є поважними причинами, що перешкоджали позивачеві звернутися до суду з публічно-правовим спором про доплату щомісячного підвищення до пенсії.

Суд вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо визнання протиправними дій відповідача, оскільки увесь спірний період відповідач діяв у межах своїх повноважень та у межах надходжень на зазначені виплати з Державного бюджету України.

Таким чином, розмір щомісячного підвищення до пенсії позивачу у відповідності з діючою у період з 23 вересня 2008 року по 31 серпня 2009 року (включно), редакцією статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, як зазначалося судом вище, повинен був складати: 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

При цьому, розмір мінімальної пенсії за віком, повинен був бути розрахований, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого у вказаний період для непрацездатних осіб: з 23.09.2008 – 30.09.2008 рр. – 110,86 грн. (482,00 грн. х 30%); 01.10.2008 - 31.12.2008 р.р. – 149,40 грн. (498,00 грн. х 30%); з 01.01.2009 по 31.08.2009 рр. – 149,40 грн. (498,00 грн. х 30%).

А всього у зазначений період позивачеві до виплати підлягало 1754,26грн., було фактично виплачено 584,75грн. Таким чином, недоплачена сума складає 1169,51грн. та у повному обсязі підлягає до виплати позивачеві.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З урахуванням усього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов до висновку, що порушені права позивача у сфері публічно-правових відносин, будуть захищені та відновлені шляхом покладення на відповідача обов’язку нарахувати та виплатити позивачу за період з 23.09.2008 – 31.08.2009рр. (включно) (з урахуванням застосування судом наслідків пропуску позивачем строку на звернення до суду та меж заявлених позовних вимог) як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 1169,51грн.

У задоволенні решти позовних вимог, позивачу слід відмовити, з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

Позивача, як інваліда 1 групи від сплати судових витрат належить звільнити, компенсувавши їх за рахунок держави. Однак, при зверненні до суду ОСОБА_1 був сплачений судовий збір в розмірі 3,40грн, тому зазначена сума повинна бути повністю позивачеві компенсована за рахунок Державного бюджету України

На підставі ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за конституційним поданням 46-х народних депутатів України щодо відповідності ряду статей Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за конституційним поданням Верховного Суду України і 101 народного депутату України щодо відповідності ряду статей Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік”, статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, керуючись статтями 2, 6, 7, 9-11, 17-18, 94, 99, 100, 159, 162-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Зобов’язати Головне Управління Пенсійного фонду України в АР Крим нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачене щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни за період з 23.09.2008 – 31.08.2009 рр. (включно) у розмірі 1169 (одна тисяча сто шістдесят дев’ять) гривень 51 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 гривні 40 копійок.

Зобов’язати Головне Управління Державного Казначейства України в АРК, м. Сімферополь повернути ОСОБА_1 заяво сплачену суму судового збору, сплаченого ним за квитанцією №164/176 від 10 вересня 2009 року на розрахунковий рахунок 31412537700003, код 22090100, Банк ГУ ДК України в АРК, ОКПО 34740405, МФО 824026, одержувач місцевий бюджет м. Сімферополя Залізничний район у розмірі 1 (одна) гривня 70 копійок (оригінал квитанції знаходиться у матеріалах справи за №2а-219/10).

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у термін, встановлений для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя