Рішення № 88456974, 27.03.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/252/20

27 березня 2020 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі: судді Чепенюк О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника – адвоката Цурку Наталію Олександрівну звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 08.11.2019 № Ф-2307-50 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 14815,02 грн.

Позов обґрунтовано тим, що недоїмка згідно з оскаржуваною вимогою нарахована у зв`язку із наявністю у позивача права на зайняття адвокатською діяльністю як незалежною професійною діяльністю, що, на думку контролюючого органу, зобов`язує самозайняту особу сплачувати єдиний внесок.

Проте, позивач стверджує, що наявність права на зайняття адвокатською діяльністю не зобов`язує особу займатись незалежною професійною діяльність як адвокат - самозайнята особа, і не забороняє перебувати в трудових відносинах в межах цієї професійної діяльності. Позивач незалежну професійну діяльність як адвокат - самозайнята особа не проводив, оскільки весь період, за який відповідачем нараховано єдиний внесок, перебував в трудових відносинах у межах професійної діяльності.

З огляду на положення Податкового кодексу України та беручи до уваги те, що позивач не здійснював і не здійснює незалежної професійної діяльності, не отримує жодних доходів як самозайнята особа, вважає, що він не є платником єдиного внеску згідно із пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Крім того, у позові представник позивача вказує на наявність рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 у справі №500/935/19, яким за аналогічних обставин задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Тернопільській області), визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 №Ф-2307-50. Вказане рішення залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2019.

Незважаючи на наявність вказаного рішення суду, відповідач продовжує здійснювати нарахування ОСОБА_1 сум єдиного внеску як адвокату - самозайнятій особі, у зв`язку з чим позивач неодноразово звертався до суду із позовами про скасування вимог про сплату боргу.

Враховуючи вказане вище, позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 08.11.2019 № Ф-2307-50 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 14815,02 грн.

Ухвалою судді від 22.01.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги залишено без руху, вказано недоліки позовної заяви, спосіб та строк їх усунення. Після усунення позивачем вказаних в ухвалі від 22.01.2020 недоліків ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 07.02.2020 отримано відповідачем 10.02.2020, що підтверджується особистим підписом представника Головного управління ДПС у Тернопільській області (а.с. 74).

26.02.2020 на адресу суду від Головного управління ДПС у Тернопільській області надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом до суду сторін.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.02.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

27.02.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.77-78), у якому зазначено, що згідно з інформацією щодо ОСОБА_1 , яка міститься в інформаційній системі «Податковий блок. Облік платників податків» розділ «Реєстраційні дані», 29.05.2018 за позивачем встановлено ознаку незалежної професійної діяльності, за ознакою діяльності – адвокат. Позивач у період 2018-2019 років перебував на обліку в податкових органах як самозайнята особа, адвокатської діяльності не припиняв, а тому за вказаний період мав сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Крім того, у відзиві вказано, що ОСОБА_1 звертався до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною та скасування відповіді на звернення за формою №7ЄСВ, наданої Борщівським відділенням Чортківської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області та зобов`язання вчинити певні дії, а саме не нараховувати єдиний соціальний внесок за період сплати внеску за нього його роботодавцем. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.12.2018 у справі №594/871/18, яке набрало законної сили, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

27.02.2020 від Головного управління ДПС у Тернопільській області надійшло клопотання про залишення даної позовної заяви без розгляду у зв`язку з тим, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду, оскільки оскаржувану вимогу ОСОБА_1 отримав 04.01.2020, а не 09.01.2020, як зазначає у позові позивач, отже останнім днем подання позову про визнання вимоги №Ф-2307-50 від 08.11.2019 протиправною було 14.01.2020 (а.с. 89). До суду позовна заява надійшла лише 17.01.2020.

На виконання вимог ухвал суду від 07.02.2020 та від 27.02.2020 до суду надійшла заява відповідача від 03.03.2020 із розрахунком нарахованої суми боргу з єдиного внеску, що зазначений у вимозі, вказано період за який виник борг (а.с. 98).

05.03.2020 до суду надійшла від представника позивача відповідь на відзив, у якій представник позивача наводить ті самі обставини, положення законодавства, судову практику, що й у позовній заяві (а.с.101-105).

10.03.2020 надійшли від представника позивача витребувані судом докази (а.с.129-132).

Також 10.03.2020 до суду надійшла заява представника позивача про розподіл судових витрат та стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу (а.с. 121-127).

26.03.2020 від відповідача надійшли заперечення на заяву про розподіл судових витрат (а.с.136-140).

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позові, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ТР №000287, виданим Головою Ради адвокатів Тернопільської області 29.03.2018 на підставі рішення Ради адвокатів Тернопільської області від 29.03.2018 №139/6 (а.с.21), та посвідченням адвоката України №000287, яке видане 29.03.2018 (а.с. 21).

Згідно записів трудової книжки серії АВ НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 02.01.2018 по 12.07.2019 працював в Акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» на таких посадах: головний юрисконсульт в Акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит», головний юрисконсульт відділу позовної роботи в регіонах Управління претензійно-позовної роботи Юридичного департаменту; з 15.07.2019 по теперішній час працює на посаді головного юрисконсульта юридичного управління в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Хрещатик» (а.с.22-31).

Наявність трудових відносин між позивачем та Акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» встановлена рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 у справі №500/935/19, що залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2019, та доказуванню не підлягає. Зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 у період з січня 2018 року по грудень 2018 року своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізував не як самозайнята особа, а як найманий працівник – головний юрисконсульт відділу позовної роботи в регіонах Управління претензійно-позовної роботи Юридичного департаменту Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит». Протягом періоду з січня по грудень 2018 року роботодавець щомісячно сплатив єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 в розмірі 22% від суми нарахованої йому заробітної плати – в середньому близько 3300,00 грн на місяць, тобто в сумі, що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Наявність трудових відносин між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» підтверджується копією наказу №284-к від 11.07.2019 «Про прийняття на роботу», відповідно до якого ОСОБА_1 прийнято на посаду головного юрисконсульта юридичного управління на умовах строкового трудового договору з 15.07.2019 по 30.09.2019 (а.с. 15), довідкою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» від 03.03.2020 №9-1/509, про те, що ОСОБА_1 дійсно працює в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Хрещатик» на посаді юрисконсульта і надано відомості про нараховану заробітну плату за період з липня 2019 по лютий 2020 (а.с.132).

У довідках Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» від 14.01.2020 №9-1/67 та від 03.03.2020 №9-1/509 зазначено суми нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 і прирівняні до неї платежі та утримані з них податки за період з липня 2019 року по грудень 2019 року (а.с.38, 132). Так, за період з липня 2019 року по грудень 2019 року роботодавцем позивача, Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик», було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працівника ОСОБА_1 в загальній сумі 30314,68 грн.

Згідно з інформацією, яка міститься в інформаційній системі «Податковий блок. Облік платників податків» розділ «Реєстраційні дані» ОСОБА_1 29.05.2018 взятий на облік Головним управлінням ДПС у Тернопільській області (Чортківське управління) як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, вид діяльності – діяльність у сфері права (код ВЕД 69.10). 29.05.2018 за позивачем встановлено ознаку незалежної професійної діяльності, за ознакою діяльності – адвокат (а.с.79-80).

За даними інтегрованої картки платника податків за ОСОБА_1 станом на 31.10.2019 рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску фізичною особою, яка займається незалежною професійною діяльністю, у розмірі 14815,02 грн (а.с.81).

В суму недоїмки по єдиному внеску в розмірі 14815,02 грн входить:

- нарахована розрахункова сума єдиного соціального внеску за 2018 рік у розмірі 6 552,48 грн (819,06 грн (мінімальний розмір єдиного внеску в період з 29.05.2018 по 21.01.2019) х 8 місяців);

- нарахована розрахункова сума єдиного соціального внеску за три квартали 2019 року у розмірі 8262,54 (918,06 грн (мінімальний розмір єдиного внеску в період з 01.01.2019 по 01.01.2020) х 9 місяців) (а.с. 98).

На суму недоїмки 14815,02 грн зі сплати єдиного внеску 08.11.2019 Головним управлінням ДПС у Тернопільській області було сформовано ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2307-50 (а.с.32).

Оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 була надіслана позивачу поштовим зв`язком рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, якому було присвоєно трек-номер « 4860101176243» (а.с. 36). За результатами пошуку поштових відправлень з офіційного сайту «Укрпошти» вказане поштове відправлення із вимогою про сплату боргу від 08.11.2019 вручене позивачу 04.01.2020 (а.с. 37, 90).

Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2307-50 від 08.11.2019, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.226. пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Аналізуючи вищенаведені норми, суд зазначає, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статті 178 ПК України, за умов, якщо така особа не є найманим працівником та не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Тобто, фізична особа, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність, не може бути підприємцем у межах такої адвокатської діяльності. Адвокатська діяльність не є підприємницькою і не може проводитися фізичною особою - підприємцем.

Разом з тим, для фізичної особи, яка провадить незалежну адвокатську діяльність, не передбачено обмежень щодо здійснення підприємницької (відмінної від адвокатської) діяльності, не забороненої законом, у разі реєстрації такої особи підприємцем.

Статтею 178 ПК України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.

Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об`єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат.

Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб. Іноземці та особи без громадянства, які стали на облік у контролюючих органах як самозайняті особи, є резидентами і у річній податковій декларації поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Під час виплати суб`єктами господарювання - податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов`язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії довідки про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, відносини за яким встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом №2464-VI.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Відповідно до пунктів 3 та 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом. Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Взяття на облік осіб, зазначених: в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», - здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей; в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», - здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви; в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону - здійснюється на підставі подання копії свідоцтва про державну реєстрацію угоди про розподіл продукції не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви.

Згідно із пунктом 1 розділу ІІІ Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1162 від 24.11.2014, взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1.

Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом третім частини восьмої статті 9 зазначеного Закону передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

В той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Системний аналіз положень підпункту 14.1.226. пункту 14.1 статті 14 ПК України та статей 4, 7 Закону №2464-VI свідчить про те, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Як встановлено судом позивач має право на заняття адвокатською діяльністю, однак реалізовував його не як самозайнята особа, а як найманий працівник – Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» та Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик». Зокрема, вказаними роботодавцями позивача у 2018-2019 роках щомісячно було нараховано та сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 в розмірі 22% від суми нарахованої йому заробітної плати, в сумі що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць.

При вирішенні даної справи суд враховує наявність такого, що вступило в законну силу рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 у справі №500/935/19, що залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2019, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДФС України у Тернопільській області, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-2307-50. Сума боргу, що відображена у оскаржуваній у даній справі вимозі від 08.11.2019 № Ф-2307-50 охоплює суму, яка відображена у вимозі, що скасована рішенням суду від 23.07.2019 у справі №500/935/19.

Крім того, суд зазначає, що в провадженні Тернопільського окружного адміністративного суду перебуває справа № 500/1325/19, у якій об`єднані вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2307-50 від 11.05.2019 року та про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2307-50 від 13.08.2019.

Податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункт 4.1 стаття 4 ПК України).

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.

Із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, регулярно нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.

Щодо покликань представника відповідача на наявність рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.12.2018 в адміністративній справі №594/871/18 за позовом ОСОБА_1 до Чортківської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області, яким відмовлено в задоволенні позову про визнання протиправною та скасування відповіді на звернення за формою №7ЄСВ, наданої Борщівським відділенням Чортківської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області, то такі доводи вже були предметом розгляду та визнані необгрунтованими у рішенні Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 у справі №500/935/19, що залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2019, зокрема вказано, що предметом розгляду адміністративної справи №594/871/18 було встановлення правомірності відмови ОСОБА_1 у знятті з податкового обліку як платника податків та платника єдиного внеску, а не оскарження вимоги про сплату боргу.

Щодо покликань представника відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду, то суд зазначає наступне.

Частина друга статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх справ, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

При цьому слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до преамбули Закону №2464-VI цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску має право оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.

Згідно із абзацом дев`ятим частини четвертої статті 25 вказаного Закону №2464-VI у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Отже, оскарження вимоги про сплату єдиного внеску може бути здійснено до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду протягом 10 календарних днів з дня отримання цієї вимоги або ж дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про її винесення.

Предметом даного позову є визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 №Ф-2307-50.

В позовній заяві позивач зазначає, що 09.01.2020 засобами поштового зв`язку отримав оскаржувану вимогу, разом з тим із доданих до матеріалів справи документів слідує, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 була надіслана позивачу поштовим зв`язком рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, якому було присвоєно штрих-кодовий ідентифікатор « 4860101176243» (а.с. 36). За результатами пошуку поштових відправлень з офіційного сайту «Укрпошти» вказане поштове відправлення із вимогою про сплату боргу від 08.11.2019 вручене позивачу 04.01.2020 (а.с. 37, 90). Таку дату отримання позивачем оскаржуваної вимоги підтверджує відповідач. Отже, останній день десятиденного строку звернення до адміністративного суду, встановленого Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - 14.01.2020.

Представник відповідача вказує на те, що позовна заява надійшла до суду 17.01.2020, тобто із пропуском встановленого строку звернення до суду. Однак, судом встановлено, що даний адміністративний позов було надіслано до суду засобами поштового зв`язку, датою оформлення поштового відправлення із позовною заявою та доданими до неї документами (датою подання на пошту) є 14.01.2020, що підтверджується конвертом (а.с. 58).

Порядок обчислення процесуального строку регулює стаття 120 КАС України, згідно якої перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок; останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу; строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Отже, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем дотримано строк звернення до суду.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що оскільки у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного внеску на загальних підставах як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, то податковим органом безпідставно нараховано ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 № Ф-2307-50.

Оскаржувана вимога не відповідає встановленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям щодо рішень суб`єктів владних повноважень, зокрема не відповідає критерію «пропорційності», адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі, заперечуючи проти позову, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення. Позов підлягає до задоволення шляхом прийняття рішення про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області від 08.11.2019 № Ф-2307-50 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 14815,02 грн.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Порядок і правила розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою-п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Представник позивача просив стягнути з відповідача судові витрати в сумі 840,80 грн – сплачений судовий збір за звернення до суду з цим позовом та 6000,00 грн - витрати, пов`язані з правничою допомогою.

Представник відповідача заперечив проти стягнення витрат на правничу допомогу через те, що сума є завищеною для такої категорії справи (справи незначної складності), написання позовної заяви не складало надмірних труднощів та затрат часу ще й з огляду на те, що адвокат вже неодноразово звертався у суд із аналогічним позовом про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) тільки за інший період, матеріали не потребували додаткового вивчення, як власне і аналіз судової практики та підготовка відповіді на відзив.

Перевіряючи доводи сторін та докази, якими позивач підтверджує понесені витрати, суд встановив, що сплата судового збору у сумі у сумі 840,80 грн підтверджується квитанцією від 31.01.2020 №ПН930294 (а.с. 68), тому ці витрати відповідно до частини першої статті 139 КАС України суд присуджує до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо витрат на правничу допомогу, то судом встановлено, що 10.04.2019 укладено договір про надання правової допомоги між позивачем та адвокатом Цуркою Н.О., згідно з умовами якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим договором щодо захисту інтересів клієнта у Тернопільському окружному адміністративному суді щодо захисту інтересів останнього за адміністративним позовом до Чортківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (а.с.17-19).

Відповідно до пункту 1.2 договору на виконання умов цього договору, адвокат надає клієнту правову інформацію, консультації і роз`яснення з правових питань, складає скарги, заяви, процесуальні та інші документи правового характеру.

Згідно з пунктом 2.1 договору вартість, порядок і строки оплати правової допомоги, що надається (гонорар адвоката) визначаються у актах виконаних робіт за обсягом виконаної роботи та понесених витрат.

Додатковою угодою до договору про надання правової допомоги від 28.02.2020 сторони домовилися, що вартість послуг (гонорару) адвоката в межах розгляду даної адміністративної справи складає 6000,00 грн (а.с. 125).

Із протоколу погодження договірної ціни від 28.02.2020 сторони договору погодили ціни на виконання послуг з надання правової допомоги у таких розмірах:

підготовка та направлення адміністративного позову – 2500,00 грн,

аналіз судової практики – 500,00 грн,

ознайомлення з відзивом на позов – 500,00 грн,

підготовка відповіді на відзив – 2500,00 грн,

подання клопотання про долучення доказів – 500,00 грн (а.с.124).

На суму наданих послуг 6000,00 грн сторонами складено акт приймання-передачі виконаних робіт №1 від 28.02.2020 (а.с.126).

Як доказ проведених розрахунків наданих (отриманих) послуг до матеріалів справи долучено квитанцію до прибуткового касового ордера № 9 від 28.02.2020 про прийняття ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 згідно з договором про правову допомогу від 10.04.2019 в сумі 6000,00 грн (а.с.123).

Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» 05.07.2012, № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Частина перша статті 19 цього ж Закону визначає, що видами адвокатської діяльності, серед іншого, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, заява №19336/04, пункт 268).

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

У цій справі суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.

При цьому суд звертає увагу, що від відповідача надійшло заперечення щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, і суд надає оцінку обґрунтованості та розумності визначення витрат на правничу допомогу у контексті заперечень, поданих відповідачем.

Так, знайшли своє підтвердження доводи відповідача про розгляд у суді аналогічних спорів між тими ж сторонами, з тих самих підстав щодо одного й того ж предмета спору, з різницею лише у сумі оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), щокварталу така сума збільшувалася. Так, відповідно до даних автоматизованої комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» у Тернопільському окружному адміністративному на розгляді перебували та перебувають аналогічні справи № 500/935/19, №500/1325/19, №500/2060/19 (представник адвокат Цурка Н.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Відтак, обсяг часу на підготовку документів не міг бути значним, як і обсяг юридичної і технічної роботи, тексти позовних заяв у справах є ідентичними. Також відповідь на відзив у цій справі є аналогічною позовній заяві.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд також враховує те, що дана справа є справою незначної складності, судовий розгляд даної справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Відтак, розмір витрат на оплату послуг адвокату у цьому випадку неспівмірний з складністю справи, обсягом виконаної роботи, ціною позову.

Оскільки розмір понесених витрат позивачем є необгрунтованим та неспівмірним з предметом спору, враховуючи підставні заперечення відповідача щодо зменшення їх розміру, до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати, понесені ним на правничу допомогу, лише у сумі 3000,00 грн.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області, судові витрати позивача у розмірі 3840,80 грн, у тому числі витрати по сплаті судового збору – 840,80 грн, витрати на правничу допомогу - 3000,00 грн.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 08.11.2019 № Ф-2307-50 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 14815,02 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3840,80 грн, у тому числі витрати по сплаті судового збору – 840,80 (вісімсот сорок грн 80 коп), витрати на правничу допомогу - 3000,00 грн (три тисячі грн 00 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Тернопільській області (46003, Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця Білецька, 1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 43142763).

Повний текст рішення складено та підписано 27.03.2020.

Суддя Чепенюк О.В.

Згідно з оригіналом:

Суддя Чепенюк О.В.