Рішення № 88456777, 16.03.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/224/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

14.01.2020 року позивач ОСОБА_1 /далі за текстом - ОСОБА_1 , позивач/ звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області /далі за текстом - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, відповідач/ про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.12.2019 №13075-СГ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 12.12.2019 №13075-СГ відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області з посиланням на невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України. Позивач вважає відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою необґрунтованою та безпідставною, оскільки відповідачем зазначено загальні підстави та не конкретизовано у чому саме полягає невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/224/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (в письмовому провадженні).

10.02.2020 року до суду надійшов відзив ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, що із графічного матеріалу неможливо встановити чітко де знаходиться бажана земельна ділянка.

Крім того, між Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру і Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» укладено договір про проведення заходу з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності. Відповідач зазначає, що роботи з інвентаризації земельних ділянок вже виконані та за них внесено оплату.

21.02.2020 року до суду надійшла відповідь на відзив у якій позивач не погоджується з твердженням відповідача, що ділянка на яку він претендує, неможливо ідентифікувати, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що 28.11.2019 позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням у якому просив відповідно до статей 118, 121 Земельного кодексу України надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. До клопотання позивачем додано: копію паспорта та ідентифікаційного номеру, посвідчення учасника бойових дій, графічні матеріали на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки.

12.12.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ №13075-СГ “Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою”, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: у зв`язку з невідповідністю поданого на розгляд клопотання вимогам частини шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Не погодившись із наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 12.12.2019 року №13075-СГ, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку оскаржуваному наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) відповідно до Положення про нього, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15.

Отже, Держземагентство України та його територіальні органи наділено повноваженнями щодо передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише державної власності.

Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333, визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

За приписами частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною 7 згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Як встановлено судом, 28.11.2019 позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням, у якому просив відповідно до статтей 118, 121 Земельного кодексу України надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. До клопотання позивачем додано: копію паспорта та ідентифікаційного номеру, посвідчення учасника бойових дій, графічні матеріали на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки.

Зі змісту оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області судом встановлено, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначена невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Надаючи оцінку викладеним в спірному наказі мотивам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, суд виходить з наступного.

Як зазначалось вище, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Однак, спірний наказ містить лише загальне посилання на норму Земельного кодексу України без конкретизації невідповідностей, які відповідач мав на увазі. Тобто Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області у спірному наказі не зазначено, у чому саме полягала невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частини шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Аналіз спірного наказу дає підстави вважати, що відповідачем не надано заявнику обґрунтованих пояснень та не наведено будь-яких конкретних доводів щодо невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

За викладених обставин, відмова відповідача, оформлена наказом від 12.12.2019 №13075-СГ “Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою”, не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без дотримання вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на зазначене, суд не приймає до уваги доводи відповідача, указані у відзиві на позов стосовно того, що неможливо ідентифікувати бажану земельну ділянку та інвентаризацію земельних ділянок.

З приводу позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 відповідний дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Високівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні регламентовано частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.

Разом з тим, у спірних правовідносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим документам, прийнявши рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки в самому рішенні не навів мотивованих доводів щодо відмови.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, “ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному випадку належним та достатнім способом захисту позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.11.2019 (вх. № О-19171/0/25-19) про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області за межами населеного пункту.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 815/1666/17, від 26 червня 2018 року у справі № 814/1755/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 816/318/18.

Водночас, у задоволенні вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 відповідний дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Високівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, слід відмовити.

Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області ( вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.12.2019 року №13075-СГ “Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою”.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.11.2019 року (вх. №О-19171/0/25-19) про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Тарасівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області за межами населеного пункту.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Головуючий суддя К.І. Клочко