Рішення № 88456527, 27.03.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/854/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2020 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1108 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А1108 (далі – відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1108 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 – 2018 роки;

- зобов`язати військову частину А1108 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 – 2018 роки.

При обґрунтуванні позовних вимог позивач наголошував, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 роки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Позивач зазначає, що звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату вказаної компенсації, однак отримав відповідь що при звільненні з військової служби грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки не виплачується. Оскільки звернення до відповідача не призвело до відновлення порушених прав позивача, він звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою судді від 29.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

14.02.2020 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №8517). Представник відповідача у відзиві по суті спору зазначив, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік передбачена п. 12 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та згідно ст. 16-2 Закону України “Про відпустки” на час дії особливого періоду не надається. Вказане, на думку відповідача, виключає можливість військовослужбовця одержати компенсацію за цю відпустку. Також представник відповідача у відзиві зазначає, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що звертався до командування військової частини про надання йому додаткової відпустки. Крім того, що на спірні правовідносини поширюється загальний строк звернення до суду, який позивачем пропущено. Представник відповідача також звертав увагу суду на те, що позовна заява підписана особою, яка не мала права підпису. Також у прохальній частині відзиву просив проводити розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін. Підсумовуючи наведене, просив у задоволенні позову відмовити.

28.02.2020 від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. №11281). З приводу посилання представника відповідача на те, що позовну заяву підписано особою, яка не мала права підпису, представник позивача зазначив, що до повноважень представника позивача Ревера С.В., який здійснює професійну діяльність у складі адвокатського об`єднання “Мицик і Партнери” (відповідно до положень договору про надання правової допомоги №178 від 26.11.2019) входить вчинення дій від імені ОСОБА_1 , зокрема підписання позовної заяви. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. Ордер, який виданий відповідно до вказаного Закону, є самостійним документом, що підтверджує повноваження представника та не потребує додаткового підтвердження повноважень у виді надання разом з ордером копії або витягу з договору про надання правової допомоги. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2019 №П/9901/736/18. Таким чином, на думку представника позивача, доводи представника відповідача щодо відсутності у представника позивача повноважень на підписання позовної заяви є безпідставними. Щодо посилання представника відповідача на відсутність законодавчих підстав для отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, то представник позивача звертає увагу, що усі аргументи та нормативні положення викладені у тексті позовної заяви із посиланням на висновки Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 від 16.05.2019. Враховуючи наведене, вважає доводи відповідача безпідставними та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

05.03.2020 від відповідача на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. №12668). У вказаних заперечення, представник відповідача вкотре наголошує на відсутності повноважень представника позивача на підписання позовної заяви від імені позивача. Крім того, зазначає про відсутність підстав для компенсації ОСОБА_1 витрат на правову допомогу.

Щодо посилання відповідача у відзиві на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, визначеного ст. 122 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 3 цієї статті визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду за результатом апеляційного перегляду рішення від 16.05.2019 у зразковій адміністративній справі №620/4218/18 в постанові від 21.08.2019 дала оцінку аналогічним за змістом доводам скаржника щодо пропущення позивачем строку звернення до суду. Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що “…спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком”. Велика Палата Верховного Суду вказала, що “на час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати (грошового забезпечення) і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки”. Звідси, оскільки виплата заробітної плати (грошового забезпечення) не обмежується будь-яким строком, стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, не обмежені позовною давністю.

З огляду на викладене суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду з цим позовом.

Щодо покликання представника відповідача на відсутність у представника позивача права підпису позовної заяви, суд зазначає, що на підтвердження повноважень представник позивача долучив до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги та ордер на надання правової допомоги серії ВС №1013599.

Відповідно до ч.4 ст. 59 КАС України, повноваження адвоката, як представника, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”. Згідно цього Закону документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер, який видано відповідно до Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, чи його копії або витягу разом із ордером чинна редакція КАС України не вимагає. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 05.12.2018 у справі №П/9901/736/18. Крім того, положення КАС України не передбачають надання статуту адвокатського об`єднання на підтвердження повноважень керуючого партнера на підписання договорів про надання правової допомоги.

Також, представник відповідача у відзиві просив суд здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Вирішуючи подане клопотання, суд зазначає таке.

Приписами п.2 ч.6 ст. 262 КАС України визначено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

З врахуванням викладеного, а також оскільки відповідачем не надано окремого клопотання з належним обґрунтуванням підстав, які саме додаткові усні пояснення та з приводу чого уповноважена особа відповідача має намір надати у судовому засіданні, а також зважаючи на те, що відповідача не позбавлено можливості письмово надати такі, суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання та вважає, що розгляд вказаної справи повинен здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справиза наявними матеріалами в межах строку, визначеного ст. 258 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, щонаказом начальника командиравійськової частини А1108 (по особовому складу) №428, ОСОБА_1 звільнено в запас відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Відповідно до наказу командира військової частини А1108 (по стройовій частині) № 226 від 12.10.2018, ОСОБА_1 з 12.10.2018 виключено зі списків особового складу військової частини А1108 та знято з усіх видів забезпечення.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 20.04.2015 Управлінням особового складу штабу командування сухопутних військ, позивач є учасником бойових дій (а.с. 8).

З матеріалів справи вбачається, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а також ст.16-2 Закону України “Про відпустки”.

Факт невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки не заперечується відповідачем і підтверджується його листом від 09.12.2019 № 3920, відповідно до якого відповідач повідомляє про те, що підстави нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, після його звільнення з військової служби, у військової частини А1108 відсутні.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору, суд застосовує наступні норми права.

Спірні правовідносини регулює Закон України “Про відпустки”,“Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та інші нормативно – правові акти.

Так, відповідно до Закону України “Про відпустки”, встановлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 вказаного Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 вказаного Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 вказаного Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 вказаного Закону передбачено додаткові відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності. Зокрема, такі відпустки встановлюються для: учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік”.

Відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, учасникам бойових дій, якими є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час, надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік”.

Також нормами вказаного Закону врегульовано, що у рік звільнення зазначених військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені ч.1, 6 та 12 вказаної статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою вказаної статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 вказаної статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених п.п. 17 і 18 вказаної статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Стаття 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”): визначає, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій”.

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, наведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, припиняється.

Відповідно до ч. 8 ст. 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбаченім Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абз.1 та 2 вказаного пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з 2015 по 2018 роки.

Зважаючи на викладене, суд вважає неправомірною позицію відповідача, викладену у його листі від 09.12.2019 № 3920 про те, що в особливий період надання інших видів відпусток, в тому числі, додаткової відпустки як учаснику бойових дій припиняється, відтак при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям – учасникам бойових дій) не виплачується.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відтак, судом при розгляді даної справи враховано висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18)

Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, однак, не може позбавляти особу (при звільненні зі служби) права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Суд встановив, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2018 роках, а, отже, набув право на отримання грошової компенсації за такі невикористані додаткові відпустки у зв`язку із звільненням зі служби.

З матеріалів справи вбачається, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а також ст.16-2 Закону України “Про відпустки”. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

З врахуванням наведеного вище, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 12.10.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наслідком розгляду справи, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Щодо судових витрат, то слід зазначити таке.

Позивач у прохальній частині позовної заяви просить стягнути з військової частини АА1108 на його користь понесені ним судові витрати, а саме витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч.3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України” та від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи компенсацію витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи вбачається, що професійну правову допомогу позивачу надавало Адвокатське об`єднання “Мицик і Партнери” (адвокат Ревер С.В., свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю від 21.02.2018 серія ЛВ №000876) на підставі договору про надання правової допомоги від 26.11.2019 №178.

Вид наданих позивачу послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість підтверджується актом виконаних робіт від 21.01.2020.

Згідно з вказаним актом позивачу надано наступні послуги: надання консультацій та узгодження правової позиції, тривалість 1 год.; опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогійній категорії справ, тривалість 1 год.; оформлення заяви від імені клієнта щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, тривалість 1 год.; складання позовної заяви, тривалість 2 год., всього 5 год.

Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить вартість 1 години – 1000,00 грн.

На підтвердження оплати послуг за правову допомогу згідно з договором про надання правничої допомоги від 26.11.2019 №178 позивач долучив меморіальний ордер №2PL518682 від 27.11.2019 на суму 5000,00 грн.

Відповідач у відзиві на позов заперечував стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу. В обґрунтування своєї позиції зазначав, що договір № 178 від 26.11.2019 не містить положень про розмір гонорару, а в тексті договору про надання правової допомоги відсутні умови (пункти) щодо порядку та форми розрахунку гонорару та лише зазначається про те, що правова допомога оплачується відповідно до акту виконаних робіт. Крім того зазначав, що меморіальний ордер не може вважатися належним доказом оплати за правничу допомогу, оскільки акт виконаних робіт складено 21.01.2020, а меморіальний ордер датований 27.11.2019. Також відповідач наголосив, що в наданих на підтвердження витрат на правову допомогу документах немає інформації про підготовку документів для подання ОСОБА_1 позову саме до військової частини А1108.

Аналізуючи заперечення відповідача щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно п. 3.1 договору про надання правової допомоги №178 від 26.11.2019 правова допомога, передбачена вказаним договором оплачується відповідно до акта виконаних робіт. В акті виконаних робіт від 21.01.2020 міститься вичерпна інформація про обсяг, види та час наданих робіт, а також наведений розрахунок вартості однієї години роботи та загальна сума за виконану роботу.

Щодо покликання відповідача на те, що меморіальний ордер не може вважатися належним доказом оплати оскільки датований 27.11.2019, а акт виконаних робіт складено 21.01.2020, суд зазначає таке. Відповідно до п. 3.3. договору про надання правової допомоги від 26.11.2019 №178 гонорар сплачується клієнтом в момент підписання договору або протягом 10 календарних днів з дня отримання рахунку.

Таким чином, оскільки договір було укладено 26.11.2019, суд, враховуючи п. 3.3 договору, вважає меморіальний ордер від 27.11.2019 № 2PL518682 належним доказом сплати за правову допомогу. Крім того, в меморіальному ордері від 27.11.2019 №2PL518682 вказане підтвердження платежу: за надання правової допомоги в адміністративній справі згідно договору №178 від 26.11.2019, та зазначені реквізити платника ( ОСОБА_1 ) та одержувача (АО “Мицик і партнери”), що додатково підтверджує мету здійсненого платежу.

Твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи відомостей про підготовку документів для подання ОСОБА_1 позову саме до військової частини А1108, судом до уваги не береться, адже таке спростовується матеріалами справи.

Отже, підсумовуючи усе наведене, суд зазначає, що заперечення відповідача щодо відшкодування позивачу витрат на правову допомогу зводяться виключно, на думку відповідача, до недоліків в оформленні документів щодо надання правової допомоги та оплати за неї.

Одночасно суд зазначає, що відповідач жодних заперечень та доказів, які б спростували співмірність розміру витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, суду не надав. Суд таких обставин також не встановив.

Аналізуючи наведені норми законодавства та надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правову допомогу, а також враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо розміру витрат на професійну правову допомогу, суд дійшов висновку стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрати на професійну правову допомогу в сумі 5000,00 грн.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч.1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 73-77, 139, 244– 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1108 (82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Трускавецька, 64, код ЄДРПОУ 08113287) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 – 2018 роки.

Зобов`язати військову частину А1108 (82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Трускавецька, 64, код ЄДРПОУ 08113287) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 – 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 12.10.2018.

Стягнути з військової частини А1108 (82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Трускавецька, 64, код ЄДРПОУ 08113287) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 5000 (п`ять тисяч) гривень рівно судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27.03.2020

Суддя Потабенко В.А.