Рішення № 88456255, 27.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2020 року м. Київ № 826/7449/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання адміністративну справу

за позовомДочірнього підприємства Національної компанії «Надра України» «Західукргеологія» до проДержавної фіскальної служби України скасування рішення від 25.04.2018р. №14425/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Дочірнє підприємство Національної компанії «Надра України» «Західукргеологія» (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач) про скасування рішення від 25.04.2018р. №14425/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги на рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 03.03.2018р. №0089781310 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Ухвалою суду від 30.05.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 03.03.2018р. №0089781310 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та вимогу про сплату боргу (недоїмки) виписано на Львівську геологорозвідувальну експедицію, яка є відокремленим підрозділом Дочірнього підприємства Національної компанії «Надра України» «Західукргеологія». Крім того, як зазначає позивач у вимозі від 04.07.2018р. №Ю-39321353 вказано невідомий позивачу код ЄДРПОУ 01432463, оскільки Львівська геологорозвідувальна експедиція його взагалі не має, а код ЄДРПОУ позивача - 01432606. Також, на думку позивача, що оскаржуване рішення прийнято протиправно є та підстава, що в рішенні Головного управління ДФС у Львівській області від 03.03.2018р. №0089781310 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та вимогу про сплату боргу (недоїмки) не вказано дати набрання ним чинності.

23 червня 2018 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення та з тих підстав, що оскаржуване рішення саме по собі не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

03 березня 2018 року Головним управлінням ДФС у Львівській області прийнято рішення №0089781310 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та вимогу про сплату боргу (недоїмки), яким до Львівської геологорозвідувальної експедиції Дочірнього підприємства Національної компанії «Надра України» «Західукргеологія» застосовано штраф у розмірі 32147,65грн. за період з 22.12.2015р. по 01.03.2018р. та нараховано пеню у розмірі 122135,89грн. за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Непогоджуючись з зазначеним рішенням позивачем 22.03.2018р. подано до ДФС України скаргу №01-510/13.

За результатами розгляду скарги Дочірнього підприємства Національної компанії «Надра України» «Західукргеологія», відповідачем 25.04.2018р. прийнято рішення про результати розгляду скарги №14425/6/99-99-11-02-02-25, яким рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 03.03.2018р. №0089781310 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та вимогу про сплату боргу (недоїмки) залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Вважаючи рішення №14425/6/99-99-11-02-02-25 протиправним, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Частиною восьмою цієї статті передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

За положеннями частин другої, четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем оскаржується рішення ДФС України від 25.04.2018р. №14425/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги на рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 03.03.2018р. №0089781310 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Так щодо тверджень позивача, що Львівська геологорозвідувальна експедиція є відокремленим підрозділом Дочірнього підприємства Національної компанії «Надра України» «Західукргеологія» та не є юридичною особою, а тому до неї не можуть бути застосовані штрафні санкції та пеня, суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

З копії Положення про відокремлений структурний підрозділ - Львівську геологорозвідувальну експедицію Дочірнього підприємства Національної компанії «Надра України» «Західукргеологія», яке затверджене директором ДП НАК «Надра України» «Західукргеологія» Жуковським О.А., яке міститься в матеріалах справи вбачається, що Експедиція не є юридичною особою, має поточний рахунок в установі банку, круглу печатку зі своїм найменуванням, штамп, фірмовий бланк. Баланс Експедиції є складовою частиною балансу ДП «Західукргеологія» (п. 1.3). Відповідно до пункту 2.1. Положення повне найменування Експедиції: відокремлений структурний підрозділ - Львівська геологорозвідувальна експедиція Дочірнього підприємства Національної компанії «Надра України» «Західукргеологія».

Експедиція забезпечує для всіх своїх працівників безпечні та нешкідливі умови праці.

Трудові відносини трудового колективу Експедиції регламентуються КЗпП України, Статутом Підприємства, цим Положенням, Правилами внутрішнього трудового розпорядку Підприємства, наказами і розпорядженнями директора Підприємства та начальника Експедиції (п. 8.2. та 8.4. Положення).

Отже, у зв`язку з тим, що Львівська геологорозвідувальна експедиція є відокремленим структурним підрозділом Дочірнього підприємства Національної компанії «Надра України» «Західукргеологія», вона підпадає під дію п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а тому дані твердження позивача є необґрунтованими та не приймаються судом до уваги.

В частині тверджень позивача, що йому не відомий код ЄДРПОУ 01432463, оскільки Львівська геологорозвідувальна експедиція його взагалі не має, а код ЄДРПОУ позивача - 01432606, суд зазначає, що дані твердження не є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування рішення ДФС України від 25.04.2018р. №14425/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги, а тому судом до уваги не приймаються.

Щодо тверджень позивача, що в оскаржуваному рішенні не вказано дати набрання ним чинності, суд зазначає наступне.

Порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449.

Вказана Інструкція не передбачає в рішенні про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та вимогу про сплату боргу (недоїмки) зазначення дати про набрання вказаним рішенням чинності.

Позивачем не зазначено, які вимоги чинного законодавства в даному випадку порушено контролюючим органом, а тому вказані твердження позивача є необґрунтованими та судом до уваги не приймаються.

У той же час, приймаючи рішення у даній справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів п.п. 56.1, 56.2 та 56.10 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що законодавцем чітко закріплено право платника податків на оскарження рішення податкового органу, прийнятого за результатами розгляду його скарги до суду. Аналогічний припис про можливість оскарження в судовому порядку міститься і в тексті рішення про результат розгляду скарги.

Проте суд звертає увагу, що конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод фізичних та юридичних осіб, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості.

Вказаний принцип також був закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення судами попередніх інстанцій), який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Водночас згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє на час розгляду справи) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Оскаржуване рішення ДФС України від 25.04.2018р. №14425/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, а відтак безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі від 11 червня 2019 року №826/45/18 та від 24 червня 2019 року у справі №826/11001/15.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб`єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Дочірнього підприємства Національної компанії «Надра України» «Західукргеологія» (м. Львів, пл. Міцкевича, 8 79000, код ЄДРПОУ 01432606) відмовити повністю.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Амельохін