Рішення № 88455358, 27.03.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/528/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Машівського районного військового комісаріату Полтавської області, Полтавського обласного військового комісаріату, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

31 січня 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Машівського районного військового комісаріату Полтавської області (надалі - Машівський РВК), Полтавського обласного військового комісаріату (надалі - Полтавський ОВК) про визнання протиправною бездіяльності Машівського районного військового комісаріату Полтавської області та Полтавського обласного військового комісаріату щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 листопада 2018 року, та зобов`язання Машівського районного військового комісаріату Полтавської області та Полтавського обласного військового комісаріату нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 листопада 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при звільненні з військової служби, позивач, як учасник бойових дій, мав право на отримання грошової компенсації за невикористану у 2016-2018 роках додаткову відпустку, передбачену Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII. Однак, відповідачами не виплачено позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №440/528/20, клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволено, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

07 лютого 2020 року до суду надійшов відзив Полтавського ОВК на позовну заяву /а.с. 25-26/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час проходження ОСОБА_1 військової служби додаткові відпустки позивачу не надавались, оскільки пункт 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" забороняє додаткові відпустки військовослужбовцям під час дії особливого періоду. Також, зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Машівському РВК, рішення про надання йому додаткової відпустки або про виплату грошової компенсації повинно було прийматись військовим комісаріатом Машівського РВК з виданням відповідного наказу.

17 лютого 2020 року до суду надійшов відзив Машівського РВК на позовну заяву /а.с. 30/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Машівському РВК, але під час проходження служби ним не було подано жодного рапорту, тому військовим комісаром Машівського РВК не видавався відповідний наказ. Зазначив, що під час проходження ОСОБА_1 військової служби додаткові відпустки позивачу не надавались, оскільки пункт 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" забороняє додаткові відпустки військовослужбовцям під час дії особливого періоду.

18 лютого 2020 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, у якій зазначено, що згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 25.02.2005, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Вважає, що серед виплат, котрі відповідачі мали здійснити при звільненні позивача з військової служби, повинна бути грошова компенсація за всі невикористані позивачем дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Однак, відповідачами не здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 листопада 2018 року, чим, на думку позивача, порушено вимоги законодавства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Наказом Машівського РВК №20 від 02.02.2016 наказано молодшого сержанта ОСОБА_1 вважати таким, що з 29.01.2016 справи та посаду начальника служби захисту інформації прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою /а.с. 36/.

ОСОБА_1 у період з 29.01.2016 по 15.11.2018 проходив військову службу за контрактом на посаді начальника служби захисту інформації Машівського РВК, що підтверджується довідкою Машівського РВК від 11 лютого 2020 року №3/25 /а.с. 35/.

ОСОБА_1 має статус ветерана війни-учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 виданим 25.02.2005, копія якого наявна у матеріалах справи /а.с. 8/.

Наказом Машівського РВК №123 від 15.11.2018 сержанта ОСОБА_1 , начальника служби захисту інформації Машівського РВК, звільненого з військової служби в запас відповідно до пункту "Ґ" (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) абзацу шостого (наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" наказом військового комісара Полтавського ОВК від 31.10.2018 №97-РС, вирішено вважати, що справи та посаду здав і направлено для зарахування на військових облік до Машівського РВК. З 15.11.2018 виключено зі списків особового складу Машівського РВК /а.с. 9/.

При звільненні зі служби ОСОБА_1 як учаснику бойових дій не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористану у 2016-2018 роках додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі з Закон - № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні діє особливий період від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію". Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №211/1546/16-ц.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (надалі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права сформовано у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016 - 2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.

У відзиві на позовну заяву представником Полтавського ОВК зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Машівському РВК, а тому рішення про надання йому додаткової відпустки або про виплату грошової компенсації мало прийматися військовим комісаром Машівського РВК з виданням відповідного наказу.

Разом з тим, відповідно до абзацу третього пункту 3 та пункту 7 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 №389, районні, об`єднані районні, міські, об`єднані міські, військові комісаріати підпорядковуються відповідному обласному військовому комісаріату, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Обласні військові комісаріати є юридичними особами, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Інші військові комісаріати є відокремленими підрозділами відповідних обласних військових комісаріатів.

Тобто, Машівський РВК не має самостійного балансу, реєстраційних рахунків в органах Казначейства, а є відокремленим підрозділом Полтавського ОВК без права юридичної особи, що підтверджується довідкою №108/16 з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, копія якої наявна у матеріалах справи /а.с. 34/.

Відповідно до пункту 10 вказаного вище Положення, обласні військові комісаріати, зокрема, забезпечують здійснення передбачених законодавством виплат особам офіцерського складу Збройних Сил та іншим особам, які звільнені з військової служби і не мають права на пенсію.

Таким чином, позовні вимоги позивача, які звернуті до Машівського районного військового комісаріату Полтавської області, про визнання протиправною бездіяльності Машівського районного військового комісаріату Полтавської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 листопада 2018 року, та похідна від неї позовна вимога про зобов`язання Машівського районного військового комісаріату Полтавської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 листопада 2018 року, - задоволенню не підлягають, оскільки Машівський районний військовий комісаріат Полтавської області не є належним відповідачем у даній справі.

Натомість, Полтавським ОВК у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період 2016 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Конституційним Судом України у рішенні від 15.10.2013, № 8-рп/2013 "У справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18.

Суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Полтавського обласного військового комісаріату, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 листопада 2018 року та зобов`язати Полтавський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 листопада 2018 року.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Прохальна частина позовної заяви містить клопотання позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного військового комісаріату витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про судові витрати на професійну правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Представництво інтересів позивача ОСОБА_1 у даній справі №440/528/20 здійснювалося ОСОБА_3 на підставі ордеру серії ВІ №1007327 про надання правничої допомоги ОСОБА_1 /а.с. 14/.

ОСОБА_3 (свідоцтво № НОМЕР_3 , видане Полтавською обласною КДКА 04.01.2012) включений до Єдиного реєстру адвокатів України (https://erau.unba.org.ua/profile/12003).

До суду надано копію договору №17/01 про надання правничої допомоги від 17.01.2020 /а.с. 12-13/, за умовами якого адвокат Маліченко Дмитро Васильович бере на себе зобов`язання надати клієнту ( ОСОБА_1 ) правничу допомогу за позовом клієнта до Машівського районного військового комісаріату Полтавської області, Полтавського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки як учаснику бойових дій, стягнення витрат на правову допомогу, тощо.

Пунктом 4.1 договору встановлено вартість по договору за надання правничої допомоги, тобто правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина, захисту цих прав та свобод, відновлення у разі порушення, становить 700 (сімсот) гривень за годину надання адвокатом: правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складання запитів і заяв (у тому числі до Європейського суду з прав людини), скарг, звернень, клопотань, інших процесуальних документів правового характеру, виготовлення копій документів; вивчення /ознайомлення/ аналіз наданих клієнтом матеріалів (доказів), підбір нормативної бази; здійснення представництва інтересів клієнта в судах, других державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення, тощо.

До суду надано копії звітів №21/01 та №14/02 про виконані адвокатом роботи (надалі послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом /а.с. 15, 42/, які підписані адвокатом та клієнтом.

Позивачем сплачено адвокату кошти у загальній сумі 8711 грн., що підтверджується квитанціями на оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) від 21.01.2020 та від 14.02.2020, копії яких наявні у матеріалах справи /а.с. 16, 43/.

За відомостями звіту №21/01 /а.с. 15/ на складання позовної заяви проведено такі роботи:

- проведення юридичної консультації клієнту стосовно звернення до суду з адміністративним позовом до співвідповідачів Машівського районного військового комісаріату Полтавської області, Полтавського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію. Рекомендації щодо збору доказів необхідних для обґрунтування позову у даній категорії справи) адвокатом витрачено 55 хв. та вартість виконаних робіт (наданих послуг) оцінено в 641 грн.;

- вивчення та аналіз наданих доказів витрачено 45 хв., що оцінено у 525 грн.;

- на підбір нормативної бази. Аналіз судової практики у даній категорії справ шляхом пошуку та перегляду судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Формування правової позиції у позовній заяві відповідно до установленої судової практики. Вивчення зразкової справи №620/4218/18 витрачено 1 год. 15 хв., що оцінено у 875 грн.;

- на написання позовної заяви, роздрукування її копій відповідно кількості інших учасників справи, та подання до суду витрачено 3 год. 24 хв., що оцінено у 2379 грн.

За відомостями звіту №14/02 /а.с. 42/ на складання відповіді на відзив проведено такі роботи:

- вивчення та аналіз відзиву Полтавського ОВК. Проведення юридичної консультації клієнту стосовно складення відповіді на відзив адвокатом витрачено 49 хв. та вартість виконаних робіт (наданих послуг) оцінено в 571 грн.;

- вивчення і підбір нормативної бази щодо спростування заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву витрачено 55 хв., що оцінено у 641 грн.;

- написання відповіді на відзив Полтавського ОВК на позовну заяву, виготовлення її копій, та копій всіх документів, що додаються до неї відповідно до кількості учасників справи витрачено 4 год. 24 хв., що оцінено у 3079 грн.

У відзивах на позовну заяву відповідачі заперечують проти розміру витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що витрачений адвокатом час на виконання відповідних робіт є завищеним, оскільки дана справа є справою незначної складності.

Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами 4-6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Так, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Частиною 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності, а частиною 6 статті 12 цього Кодексу - що, справою незначної складності, є прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Отже, дана справа №440/528/20 є справою незначної складності та не підпадає під винятки, передбачені частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

Для виконання адвокатом робіт щодо складення позовної заяви у даній справі незначної складності з урахуванням наявності зразкового рішення у даній категорії справ та досвіду адвоката ОСОБА_3 (свідоцтво №1142, видане Полтавською обласною КДКА 04.01.2012), а також для роздрукування копій позовної заяви та подання позовної заяви до суду (надіслання по пошті), достатньо 3 годин, що згідно умов договору має бути оцінено в суму 2100 грн. = (3 год. *700 грн.).

Для виконання адвокатом робіт щодо складення відповіді на відзив у даній справі незначної складності та для роздрукування копій відповіді на відзив достатньо 2 годин, що згідно умов договору має бути оцінено в суму 1400 грн. = (2 год. *700 грн.).

З огляду на вищевикладене, враховуючи співмірність розміру витрат на оплату робіт адвоката із складністю справи (справа незначної складності, наявне судове рішення у зразковій справі №620/4218/18) та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом виконаних робіт, а також зважаючи на часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1750 грн. = ((2100 грн. +1400 грн.) / 2).

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 132, 134, 139, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до Машівського районного військового комісаріату Полтавської області (ідентифікаційний код 26620846, вул. Незалежності, 116-А, смт. Машівка, Полтавська область, 39400), Полтавського обласного військового комісаріату (ідентифікаційний код 07851296, вул. Шевченка, 78 А, м. Полтава, 36039) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Полтавського обласного військового комісаріату, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 листопада 2018 року.

Зобов`язати Полтавський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 листопада 2018 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1750 грн. (одна тисяча сімсот п`ятдесят гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя С.С. Сич