Рішення № 88455353, 27.03.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/448/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В:

27 січня 2020 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7332-51/7873 від 18 листопада 2019 року.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що з березня 2007 року він перебував на обліку у відповідача як фізична особа-підприємець, яка здійснює свою підприємницьку діяльність у сфері права. 25 липня 2008 року позивачем отримано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, в зв`язку із чим з 17 червня 2013 року останній перебуває на обліку в контролюючого органа як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Позивач стверджує, що відповідачем протиправно нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ, оскільки позивач у спірному періоді фактично незалежної професійної діяльності не здійснював, оскільки був працевлаштований, а відтак, сплата ЄСВ за позивача здійснювалась його роботодавцем.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

25 лютого 2020 року до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідачем вказано, що станом на дату прийняття спірної вимоги згідно інтегрованої картки платника податку з ЄСВ за позивачем зберігалась заборгованість, яка виникла за рахунок щоквартальних нарахувань. За твердженням відповідача, у розумінні Закону № 2464 роботодавці та особи, які проводять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники єдиного внеску. Крім того, зазначено, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність є платниками єдиного внеску незалежно від того, чи є вони найманими працівниками /а.с. 69-71/.

Ухвалою від 26 лютого 2019 року, постановленою без виходу суду до нарадчої кімнати, підготовче судове засідання закрито, справу призначено до розгляду по суті.

10 березня 2020 року подано до суду відповідь на відзив, у якій позивач наполягає на тому, що відзив контролюючого органа не спростовує доводів позовної заяви, та наголошує на безпідставності нарахування відповідачем ЄСВ /а.с. 101-105/.

18 лютого 2020 року позивачем подано клопотання про розгляд справи за його відсутності /а.с. 89/.

24 березня 2020 року представником відповідача подано до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження /а.с. 132/.

Згідно з частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка або експерта, суд 25 березня 2020 року перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали позовної заяви, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

З 06 березня 2007 року по 16 червня 2013 року позивач перебував на обліку у відповідача як фізична особа-підприємець, яка здійснює свою підприємницьку діяльність у сфері права.

25 липня 2008 року позивачем отримано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, в зв`язку із чим з 17 червня 2013 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в контролюючого органа як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Поряд із тим, позивач з 29 липня 2011 року по 14 грудня 2018 року перебував у трудових відносинах з ДП "Фірма "Укртатнафтасервіс", а з 17 грудня 2018 року по теперішній час працює в ТОВ "Укртатнафтасервіс".

18 січня 2020 року позивачем отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7332-51/7873 від 18 листопада 2019 року на суму 26539,25 грн. /а.с. 13/.

Позивач не погодився із зазначеною вимогою та звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до положень пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VІ, згідно частин 2 та 3 статті 9 якого, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного, можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19 та від 05 грудня 2019 року у справі № 260/358/19.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Згідно пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" до платників єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності (як самозайнятою особою) та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17 (адміністративне провадження № К/9901/51065/18, № К /9901/50934/18).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно положень статті 13 вказаного вище Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

З матеріалів справи, судом встановлено, що заборгованість зі сплати ЄСВ нарахована позивачу контролюючим органом за період з 2017 - 2019 роки.

Водночас, як вже зазначалось судом, позивач з 29 липня 2011 року по 14 грудня 2018 року перебував у трудових відносинах з ДП "Фірма "Укртатнафтасервіс", а з 17 грудня 2018 року по теперішній час працює в ТОВ "Укртатнафтасервіс".

Наявними в матеріалах справах довідками № 05 від 12 січня 2020 року та № 1 від 09 січня 2020 року підтверджено факт сплати роботодавцями позивача ЄСВ за гр. ОСОБА_1 за 2017-2019 роки /а.с. 17-18/.

При цьому, представником відповідача до суду не надано будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність поза межами трудових відносин (як самозайнята особа) та отримує дохід від такої діяльності.

Враховуючи те, що позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами трудової діяльності доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, визначена в спірній вимозі ГУ ДПС у Полтавській області сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

Водночас, суд враховує, що положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" чітко не врегульовано особливості сплати єдиного соціального внеску найманим працівником в межах незалежної професійної діяльності, норми цього закону та підзаконних правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов`язків платників єдиного внеску, що також констатовано Верховним Судом у рішенні від 02 вересня 2019 року у справі № 520/3939/19.

Крім того, судом встановлено та не спростовано відповідачем, що визначена вимогою про сплату боргу № Ф-7332-51/2763 від 27 листопада 2018 року (яка у подальшому була визнано протиправною та скасована судом за результатами розгляду справи № 440/1077/19) сума нарахованого контролюючим органом ЄСВ в розмірі 15000,47 грн. увійшла до вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7332-51/7873 від 18 листопада 2019 року.

Окрім того, суд зважає на те, що наявними у матеріалах справи копіями квитанцій підтверджено факт щомісячної сплати ЄСВ позивачем (як фізичною особою-підприємцем) упродовж періоду з 2017 по 2019 роки /а.с. 23-49/.

Стосовно обраного позивачем способу захисту у вигляді зобов`язання Головного управління ДПС у Полтавській області здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї інформації про наявність у ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на суму 26539,25 грн та інформації про нарахування на цей борг штрафу та пені суд зазначає наступне.

Надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зокрема, абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов`язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов`язок розв`язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Організацію діяльності з ведення органами Державної податкової служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим Наказом Міністерства фінансів № 422 від 07.04.2016 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 р. за № 751/28881.

Приписами частини 4 розділу 5 цього Порядку передбачено, що у разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Скасовується в судовому порядку»), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування /зменшення суми не проводиться.

Враховуючи приписи зазначеного Порядку, суд вважає належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї інформації про наявність у ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на суму 26539,25 грн та інформації про нарахування на цей борг штрафу та пені.

За приписами частин 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Дотримуючись принципу верховенства права, суд застосовує висновки, висловлені Європейським судом з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірності своїх дій щодо нарахування єдиного соціального внеску позивачу.

Таким чином, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7332-51/7873 від 18 листопада 2019 року підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку із чим позов належить задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, документально підтверджені судові витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 43142831) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7332-51/7873 від 18 листопада 2019 року.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Полтавській області здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї інформації про наявність у ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на суму 26539,25 грн та інформації про нарахування на цей борг штрафу та пені.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 43142831) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.О. Чеснокова