Рішення № 88455052, 23.03.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2020 року Справа № 280/6318/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу Державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1)» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

18 грудня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1)» (далі – позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення від 24.09.2019 №0021021306 та №0021031306, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.09.2019 №Ю-0021051306, рішення про застосування штрафних санкцій від 24.09.2019 №0021041306.

Ухвалою суду від 23.12.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 29.01.2020.

29.01.2020 судом закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 18.03.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що контролюючим органом спірні податкові повідомлення – рішення прийнято протиправно та не обґрунтовано. Так, позивач зазначає, що підставою для прийняття спірних рішень стали висновки контролюючого органу про невиплату позивачем, як податковим агентом, податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на кошти виплачені, як заробітна плата засудженим. Проте, позивач зазначає, що між виправним центром та засудженими відсутні трудові відносини, а адміністрація виправного центру лише сприяє працевлаштуванню засуджених на підприємствах, установах, організаціях. Позивач вважає, що він не зобов`язаний укладати із кожним засудженим строковий трудовий договір, а також нараховувати та сплачувати до бюджети та збори. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень посилається на те, що за результатами проведеної перевірки позивача встановлено порушення вимог чинного податкового законодавства України в частині несвоєчасного перерахування податку на доходи з фізичних осіб на виплачений дохід вільнонайманим та засудженим особам за період з 01.07.2016 по 30.06.2019 в розмірі 306828,20 грн., а також встановлено факт несвоєчасного перерахування до бюджету військового збору в розмірі 16284,92 грн. Також, відповідач вказував на те, що під час проведення перевірки було встановлено заниження позивачем суми нарахованого єдиного внеску 503831,08 грн., за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених. Зазначені порушення стали підставою для прийняття спірних рішень, які відповідач вважає правомірними та такими, що скасуванню не підлягають. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що у період з 12.08.2019 по 16.08.2019 співробітниками ГУ ДФС у Запорізькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДУ «Дружелюбівський виправний центр (№1)» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.07.2016 по 30.06.2019 та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2016 по 30.06.2019, за результатами якої складено Акт перевірки від 23.08.2019 №57/08-01-13-06/08594542.

Відповідно до висновків Акту перевірки від 23.08.2019 №57/08-01-13-06/08594542 встановлено порушення позивачем:

1) пп.б п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, наказу Міністерства фінансів України №4 від 13.01.2015 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку», а саме:

не повідомлено податкову інспекцію про доходи, виплачені самозайнятим особам за надані послуги та придбані товарно-матеріальні цінності у 3 кв.2016 року, 4кв.2016 року, 1-4 кв. 2017 року, 1-4 кв.2018 року, 1 - 2 кв. 2019 року;

не повідомлено податкову інспекцію про доходи у вигляді заробітної плати, виплачені засудженим у 3 кв. 2016 року, 4кв.2016 року, 1-4 кв. 2017 року, 1-4 кв.2018 р, 1 - 2 кв. 2019 року.

2) пп.168.1.2, пп.168.1.5 п.168.1, пп.168.4.1. п.168.4 ст.168, п.176.2 «а» ст.176, п.171.1 п.171.2 «а» ст.171 Податкового кодексу України, а саме: неперерахування на кінець перевіряємого періоду до бюджету податку з фізичних осіб на виплачений дохід вільнонайманим та засудженим особам у сумі 303943,56 грн.

В порушення пп.168.1.2 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, ДУ «Дружелюбівський виправний центр (№1)» за період з 01.07.2016 по 30.06.2019 несвоєчасно перераховано до бюджету податок на доходи з фізичних осіб на виплачений дохід вільнонайманим та засудженим особам у сумі 306828,20 грн.;

3) п.2 ст.6, п.1.1 ст.7, п.5, 7 ст.8, п.2 сг.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме: занижено суму нарахованого єдиного внеску 503831,08 грн. за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених: у жовтні - грудні 2016 року у сумі 44848,91 грн., у 2017 року у сумі 110727,64 грн., у 2018 року у сумі 203968,77 грн., у січні - червні 2019 року у сумі 144285,76 грн.;

4) пп.168.1.2 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, ДУ «Дружелюбівський виправний центр (№1)» несвоєчасно перерахований до військовий збір за період з 01.07.2016р по 30.06.2019р у сумі 16284,92 грн.

На підставі висновків Акту перевірки від 23.08.2019 №57/08-01-13-06/08594542, контролюючим органом прийнято спірні рішення, а саме:

податкове повідомлення – рішення від 24.09.2019 №0021021306, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 549668,33 грн., у т.ч. за податковим зобов`язанням – 303943,56 грн., 205457,82 грн. – за штрафними санкціями та 40266,95 грн. – пеня;

податкове повідомлення – рішення від 24.09.2019 №0021031306, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 10661,91 грн. за платежем «військовий збір»;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.09.2019 №Ю-0021051306, якою позивача зобов`язано сплатити недоїмку з єдиного внеску в розмірі 503831,08 грн.;

рішення від 24.09.2019 №0021041306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафні санкції з єдиного внеску в розмірі 246815,51 грн.

Позивач, не погодившись з правомірністю прийняття контролюючим органом спірних рішень, звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду адміністративної справи судом встановлено, що підставою для прийняття спірних рішень став висновок контролюючого органу про те, що позивачем не своєчасно та не у повному обсязі перераховано до бюджету ПДФО та військовий збір з доходу виплаченого вільнонайманому персоналу та засудженим, а також висновок про не нарахування та не сплату єдиного внеску з заробітної плати засуджених.

Відповідно до пп.54.3.5 п.54.3 ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Згідно з пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідно до пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Згідно із підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

Згідно підпункту 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України заробітна плата - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Відповідно до підпункту пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, платники податку зобов`язані: а) вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку; б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого цим Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку та формується податкова знижка платника податку; в) подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов`язковим.

Відповідно до пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок, а також подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпунктів 1.2, 1.3, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України об`єктом оподаткування збором є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є 1) роботодавці; підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 частини другої статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску має право: 1) безоплатно отримувати від органів доходів і зборів та Пенсійного фонду в межах їх компетенції інформацію, необхідну для виконання обов`язків, покладених на платника згідно з цим Законом, а також для підтвердження надходження до Пенсійного фонду сплачених платником сум єдиного внеску; 2) звертатися до органу доходів і зборів з письмовою заявою про зміну умов сплати єдиного внеску у разі зміни його статусу як платника (або отримання права на зміну розміру єдиного внеску, зокрема у зв`язку із зміною виду економічної діяльності); 3) безоплатно отримувати від органів доходів і зборів та Пенсійного фонду у межах їх компетенції консультації та роз`яснення щодо прав та обов`язків платника єдиного внеску, порядку сплати єдиного внеску; 4) оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до статті 1 Кримінально – виконавчого кодексу України (далі – КВК України), кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Згідно ч.1 ст.7 КВК України, держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Відповідно до ч.1 ст.8 КВК України, засуджені мають право: на оплачувану працю згідно із законодавством про працю. Законодавство про працю поширюється на засуджених у частині, що стосується умов праці.

Частиною 1 статті 60 КВК України передбачено, що засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу (ч.2 ст.60 КВК України).

Згідно ч.4 ст.60 КВК України, засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як сімдесят п`ять відсотків загальної суми заробітку, а засудженим, які мають заборгованість за виконавчими документами, - не менш як п`ятдесят відсотків загальної суми заробітку.

Відповідно до ч.5 ст.60 КВК України, засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою виправних центрів і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення виправних центрів продовольством. До цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості в неробочий час і не більш як на дві години на день.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати, їх трудові відносини регулюються загальними нормами законодавства про працю, за винятком особливостей, встановлених вимогами кримінально-виконавчого законодавства, зокрема в частині прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу та ін.

В свою чергу, відповідно до частини 1 статті 60-1 КВК України, засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Аналогічні положення містять і приписи ч.1 ст.122 КВК України, відповідно до якої, засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Отже, як стаття 60-1 так і стаття 122 КВК України містить імперативний припис відповідно до якого засуджені до обмеження волі/позбавлення волі підлягають загальнообов`язковому державному страхуванню.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору із відповідними виправними центрами. За таким трудовим договором засуджені виконують визначену роботу за що відповідний виправний цент виплачує їм на особовий рахунок винагороду - заробітну плату.

При цьому, жодних особливих застережень щодо обов`язку виправних центрів як роботодавців утримувати та сплачувати єдиний внесок норми чинного законодавства не містять, а відсутність прямих вимог щодо такого обов`язку для виправних колоній не перешкоджає застосуванню загальних положень законодавства.

Суд зазначає, що під час проведення перевірки позивача встановлено та не спростовано в ході судового розгляду адміністративної справи, що ДУ «Дружелюбівський виправний центр (№1)» засудженим виплачувалась заробітна плата, проте, без перерахування та сплати до бюджету на такі суми ПДФО, військового збору та єдиного внеску, що не відповідає положенням чинного законодавства України.

Суд зазначає, що правова позиція щодо обкладення податками та зборами доходу виплаченого на користь засуджених осіб була висловлена ВЕРХОВНИМ СУДОМ у постанові від 17.03.2020 по справі №809/710/17 (касаційне провадження №К/9901/36298/18), яка враховується під час прийняття рішення у даній справі.

При цьому, суд враховує позицію висловлену ВЕРХОВНИМ СУДОМ у постанові від 17.03.2020 по справі №809/710/17 щодо того, що неукладення колонією відповідних трудових договорів із засудженими не скасовує його обов`язок сплачувати податки та збори, а також подавати звітність у встановленому законом порядку.

За таких обставин, оскільки позивач здійснював виплату заробітної плати засудженим, то відповідно є податковим агентом та зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі перераховувати до відповідних бюджетів податки та збори, що не було зроблено.

Також, позивачем жодним чином не спростовано твердження контролюючого органу про несвоєчасне перерахування ПДФО та військового збору до бюджету, шо б могли виключати застосування штрафних санкцій та пені.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідач діяв обґрунтовано, тобто із врахуванням всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішень, у зв`язку з чим такі рішення не підлягають скасуванню, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Державної установи «Дружелюбівський виправний центр (№1)» (70053, Запорізька область, Вільнянський район, с.Дружелюбівка, вул.Олімпійська, 2, код ЄДРПОУ 08594542) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправними та скасування рішень – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 23.03.2020

Суддя І.В. Новікова