Рішення № 88454743, 18.03.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року ЛуцькСправа № 140/3001/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Димарчук Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Смолки Я.М.,

представника відповідача Михаліка М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора з державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відділу реєстрації Луцької міської ради, Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішення, вимоги та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного реєстратора з державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відділу реєстрації Луцької міської ради (далі - відповідач - 1), Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач - 2) про:

- визнання протиправним та скасування рішення Державного реєстратора з державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відділу реєстрації Луцької міської ради про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 від 18.03.2013 №21981750000022614 та скасування вказаного запису в Єдиному державному реєстрі;

- скасування з 01.01.2005 державної реєстрації ФОП ОСОБА_1 у зв`язку з неподанням протягом року до органів ДПС податкових декларацій;

- визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДФС у Волинській області від 08.08.2019 №Ф-5781-55 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 23785,08 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на адресу позивача 26.09.2019 засобами поштового зв`язку надійшла вимога ГУ ДФС у Волинській області від 08.08.2019 №Ф-5781- 55 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску станом на 31.07.2019 у розмірі 23 785,08 грн.

Вказує на те, що позивач з 10.04.2000 зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак, з моменту реєстрації і до теперішнього часу не здійснював підприємницької діяльності, не отримував доходів та не подавав звітності до контролюючого органу, тому застосування до нього санкцій як до фізичної особи-підприємця є безпідставним та протиправним.

Зазначає, що після прийняття Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набрав чинності з 01.07.2004, позивач звернувся до відповідного відділу підприємництва з наміром зареєструвати припинення підприємницької діяльності, однак йому повідомили, що оскільки, він не подає заяву про внесення його у Єдиний реєстр за новим законом, то його діяльність автоматично вважається припиненою.

Разом з тим, отримавши вимогу про сплату недоїмки, позивач 27.09.2019 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань дізнався, що відносно нього 18.03.2013 за реєстраційним номером 21981750000022614 до реєстру включено відомості про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним, а 19.03.2013 взято на облік як платника податків.

Позивач вважає, що включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізичної особи-підприємця 18.03.2013 проведено з порушенням законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004 у відповідності до п. 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, згідно п. 4 вказаного Закону, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Таким чином, відповідачем - 1 було порушено процедуру та порядок включення ОСОБА_1 до ЄДР, встановлену п.7 вказаного Закону. Державним реєстратором з державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відділу реєстрації Луцької міської ради, як суб`єктом владних повноважень, не оприлюднено у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про те, що відносно позивача, як фізичної особи-підприємця на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені відомості до Єдиного державного реєстру.

Таким чином, дії Державного реєстратора з державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відділу реєстрації Луцької міської ради є протиправними та призвели до протиправного рішення про внесення 18.03.2013 відомостей про позивача як фізичної особи-підприємця у ЄДР. Крім того, позивачу від державного реєстратора не надходило жодних листів ні про необхідність подання документів для включення у ЄДР, ні про саме включення його у ЄДР.

Зазначає, що згідно з абзацом 1 та 6 частини 18 статті 8 Закону України «Про підприємництво» скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Оскільки позивач жодного дня не здійснював підприємницьку діяльність і відповідно більше року не подавав до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності, то одночасно були наявні підстави для скасування державної реєстрації з 01.01.2005 на підставі рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, внаслідок протиправних дій та рішення відповідача 1, позивача незаконно 19.03.2013 взято на облік як платника податків - фізичну особу- підприємця та відповідно податковим органом нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31.07.2019 у розмірі 23 785,08 грн.

З метою зупинення будь-яких незаконних грошових нарахувань податковими органами, позивач 27.09.2019, на наступний день після отримання вимоги про сплату недоїмки, подав заяву про припинення підприємницької діяльності.

Щодо визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДФС у Волинській області від 08.08.2019 №Ф-5781-55, зазначає, що визначений податковим органом у вимозі розмір заборгованості не містить відповідного розрахунку, за який період, з яких сум визначено недоїмку у заявленому розмірі. Вимога надіслана з порушенням строків, визначених Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449.

У вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5781-55 зазначено, що вона обчислена станом на 31.07.2019 та датована 08.08.2019, натомість на адресу позивача фактично надіслана 24.09.2019, що стверджується даними Укрпошти.

Крім того, ГУ ДФС у Волинській області, зловживаючи тим, що відповідно до закону строки давності щодо нарахування сум недоїмки не застосовуються, допустило протиправну бездіяльність щодо не нарахування недоїмки своєчасно, чим призвело до значного збільшення суми недоїмки.

З наведених підстав просить позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.01.2020 судовий розгляд у даній справі ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.02.2019 допущено у даній справі заміну первісного відповідача Головного управління ДФС у Волинській області на його правонаступника Головне управління ДПС у Волинській області.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.

У поданому до суду відзиві на позов від 17.12.2019 №6.2-3/371 (а.с.48-49) представник Державного реєстратора з державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відділу реєстрації Луцької міської ради позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування запису в ЄДР №21981750000022614 від 18.03.2013 вважає безпідставними, а позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

10.04.2002 на підставі поданих документів, в тому числі власноруч заповненої реєстраційної картки, було зареєстровано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1

01.07.2004 набрав чинності закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно якого в Україні почав діяти Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ЄДР). Даним законом та іншими нормативно-правовими актами діючими на той час було передбачено, що усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Кінцевим терміном для подачі документів на включення відомостей в ЄДР було встановлено строк до 04.03.2011. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після 04.03.2011 вважаються недійсними.

Наказом Міністерства юстиції від 12.04.2012 №575/5 «Про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», зобов`язано державних реєстраторів здійснити включення до ЄДР відомостей про невключених суб`єктів господарювання на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

На виконання даного наказу та враховуючи, що після державної реєстрації фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не було подано державному реєстратору документів для включення відомостей в ЄДР по запису від 10.04.2002, державним реєстратором 18.03.2013 до ЄДР було внесено запис за №21981750000022614 про включення відомостей в ЄДР щодо ОСОБА_1 з відміткою, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним.

Відповідно до п. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

27.09.2019 ОСОБА_1 особисто звернувся до державного реєстратора з заявою на припинення підприємницької діяльності, на підставі якої до ЄДР було внесено запис від 27.09.2019 №21980060002022614. З наведеного слідує, що позивач, подаючи 27.09.2019 заяву на припинення підприємницької діяльності, не заперечував факт наявності у себе статусу підприємця. Враховуючи зазначене, вважає, що оскаржуваний запис в ЄДР внесено у відповідності до вимог законодавства України та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

У поданому до суду відзиві на позов (а.с. 32-34) від 21.11.2019 №1183/03-20-08-02-10 представник ГУ ДФС у Волинській області позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, посилаючись на те, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08.08.2019 №Ф-5781-55 у розмірі 23 785,08 грн була винесена та надіслана позивачу на підставі ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та даних АІС Податковий блок.

Згідно інтегрованої картки платника податків позивачу нарахований єдиний соціальний внесок (далі ЄСВ) за наступні періоди: 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн (за 2017 рік); 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн (за І квартал 2018 року); 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн (за II квартал 2018 року); 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн (за III квартал 2018 року); 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн (за IV квартал 2018 року); 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн (за І квартал 2019 року); 19.07.2019 в сумі 2754,18 грн (за II квартал 2019 року).

Статус документів та відомостей, внесених до ЄДР передбачений статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2013 №755-ІV. Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до ЄДР, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою стороною. Таким чином, контролюючий орган, при надісланні податкової вимоги керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки скаржник є фізичною особою - підприємцем з 10.04.2002.

Відповідно до частини 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Позивачем підприємницьку діяльність припинено 27.09.2019.

Відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI з 01.01.2017 нарахування фізичним особам-підприємцям (незалежно від обраної системи оподаткування) та самозайнятим особам, які не одержують доходи, єдиного соціального внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника податків. Внаслідок порушення позивачем свого обов`язку щодо сплати ЄСВ у строки встановлені Законом №2464-VІ, ГУ ДФС у Волинській області правомірно сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.08.2019 №Ф-5781-55.

З наведених підстав просив у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив ГУ ДФС у Волинській області позивач зазначив, що відзив на позовну заяву містить у собі лише тлумачення правових норм щодо нарахування ЄСВ і взагалі не містить жодних заперечень щодо підстав позову. А тому, позивач повністю підтримує вимоги викладені у позовній заяві та просить позов задовольнити (а.с.42-44).

В судове засідання, що відбулося 18.03.2020 позивач не прибув, однак у заяві за вх. № 3878/20 від 17.02.2020 просив розглядати справу за його відсутності (а.с. 104).

Представник Державного реєстратора з державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відділу реєстрації Луцької міської ради у судовому засіданні, що відбулося 23.01.2020, позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні з мотивів та підстав, викладених у відзиві на позов.

Представник ГУ ДПС у Волинській області в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов, просив у його задоволенні відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 10.04.2002 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та взятий на облік в Луцькій ДПІ як платник податків на спрощеній системі оподаткування (а.с. 72).

18.03.2013 державним реєстратором Виконавчого комітету Луцької міської ради внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №21981750000022614 про включення відомостей в ЄДР щодо ОСОБА_1 , з відміткою, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.09.2019 внесено запис №21980060002022614 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у Волинській області сформовано направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.08.2019 №Ф-5781-55 зі сплати єдиного внеску станом на 31.07.2019 у розмірі 23 785,08 грн.

Підставою звернення ОСОБА_1 з позовом до Державного реєстратора з державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відділу реєстрації Луцької міської ради, стало внесення державним реєстратором запису №21981750000022614 від 18.03.2013 про його державну реєстрацію як фізичної особи-підприємця, внаслідок чого ГУ ДФС у Волинській області нарахувало йому єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та винесло вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.08.2019 №Ф-5781-55, яку позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між позивачем та Державним реєстратором Луцької міської ради, суд виходить з наступного.

З матеріалів реєстраційної справи ОСОБА_1 , вбачається, що позивач 10.04.2002 був зареєстрований фізичною-особою підприємцем (а.с. 70-74) про що йому видано свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (а.с. 12).

Із введенням в дію Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 р. №755-IV (далі - Закон №755-IV) було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР).

Статтею 1 Закону №755-IV визначено, що Єдиний державний реєстр - це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №755-IV відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно з частиною 2 Прикінцевих положень Закону №755-IV (в редакції Закону від 15.05.2003), державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Під час заміни свідоцтва про державну реєстрацію відомості про таких осіб включалися до ЄДР.

Верховною Радою України 01.07.2010 за №2390-VI прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" (далі - Закон №2390-VI).

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390-VI цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, тобто 03.03.2011.

За змістом Закону №2390-VI усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений п. 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР.

Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №2390-VI після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, уповноважені органи у місячний строк проводять звірення відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до встановленого строку не включені до ЄДР.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року і не включених до ЄДР вносяться з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року вважаються недійсними.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.03.2013 Державним реєстратором виконавчого комітету Луцької міської ради у ЄДР включено відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію, вважається недійсним.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що запис про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вчинений у зв`язку з тим, що відповідне свідоцтво видано до 1 липня 2004 року з використанням бланків старого зразка.

Проте, суд наголошує, що внесення до ЄДР відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію, вважається недійсним, не свідчить про припинення здійснення підприємницької діяльності, оскільки таке припинення здійснюється за процедурою, встановленою Законом України №755-IV.

Відповідно до приписів статті 46 Закону №755-IV (в редакції, чинній на момент здійснення реєстраційного запису) фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі: прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності; смерті фізичної особи-підприємця; постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою; постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності; постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Отже, ні приписи Закону №755-IV, ані приписи Закону №2390-VI не передбачали в якості підстави для припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця визнання недійсним свідоцтва про її державну реєстрацію.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав неправомірності внесення державним реєстратором запису в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №21981750000022614 від 18.03.2013, а тому відсутні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Державного реєстратора з державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відділу реєстрації Луцької міської ради про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця від 18.03.2013 №21981750000022614 та скасування вказаного запису в Єдиному державному реєстрі.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.08.2019 ГУ ДФС у Волинській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5781-55.

В подальшому, вже після винесення контролюючим органом оскаржуваної вимоги, 27.09.2019 Виконавчим комітетом Луцької міської ради у ЄДР включено відомості та внесено запис №21980060002022614 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

Тобто, на момент винесення контролюючим органом оскаржуваної вимоги про сплату боргу, підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не була припинена у встановленому законодавством порядку.

Також є безпідставною позовна вимога про зобов`язання скасувати з 01.01.2005 державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 у зв`язку з неподанням ним протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій та документів фінансової звітності, оскільки, відповідно до Податкового кодексу України, звернення до суду контролюючого органу з позовною заявою щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою-підприємцем підприємницької діяльності було правом органу доходів і зборів, а не його обов`язком, як стверджує позивач.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 за №2464-VI (далі Закон №2464-VI).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з частиною 4 статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Приписами частин 2, 4 статті6 Закону №2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Згідно з абзацом 3 та 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Законом України від 06.12.2016 №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464-VІ, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Як передбачено частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, базою нарахування єдиного внеску є самостійно визначена платниками сума, що не може бути більшою максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Суд звертає увагу на те, що Закон не ставить у залежність обов`язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування доходу (прибутку).

Відповідно до абзаців 3, 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Абзацом 7 частини 1 статті 5 Закону №2464-VI визначено, що зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.

Відповідно до частини 4 статті 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у звязку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.

У свою чергу, відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що особа з моменту внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про реєстрацію та взяття на облік в органах державної податкової служби зобов`язана сплачувати податки. Такий обов`язок в особи припиняється у зв`язку з внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення фізичної особи-підприємця. При цьому, особа, яка фактично не здійснює підприємницьку діяльність, залишається у статусі фізичної особи-підприємця та зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок. У чинному законодавстві передбачена можливість звільнення від сплати єдиного соціального внеску. Так, можуть бути звільнені від сплати єдиного соціального внеску фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Фактичне не здійснення підприємницької діяльності, не отримання прибутку та не подання до податкового органу звітності не позбавляє особу статусу фізичної особи-підприємця. Більш того, з 01.01.2017 підприємці зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від отриманого доходу (прибутку) у звітному кварталі, або окремому місяці звітного кварталу.

Як встановлено судом, оскаржуваною вимогою позивачу визначено суми зобов`язань зі сплати єдиного внеску із розміру мінімального страхового внеску за 2017-2018 роки та І, ІІ квартали 2019 року.

Законом України від 21.12.2016 р. №1801-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200 грн, з 1 січня 2018 року - 3723 грн, з 1 січня 2019 року - 4173 грн.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%, де 3200,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%, де 3723,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року). мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн на місяць (4173,00 грн х 22%, де 4173,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року).

З наданих суду копії трудової книжки серії НОМЕР_1 та індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України форми ОК-5 вбачається, що ОСОБА_1 в період з лютого 2017 року по червень 2017 року перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , а з 07.02.2018 по 02.07.2018 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Волинь Логістика». Однак, як вбачається з відомостей про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам, які подавались до контролюючого органу ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Волинь Логістика», вказані роботодавці нараховували та платили за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі значно меншому ніж розмір мінімального страхового внеску за 2017-2018 роки (а.с. 106-121), а тому не можна вважати, що обов`язок щодо сплати суми єдиного внеску в окремих місяцях 2017 та 2018 року позивачем виконаний (шляхом сплати роботодавцем).

Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 25 Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція № 449), розділ VI якої регулює порядок стягнення заборгованості з платників.

Зокрема, відповідно до пунктів 1-4 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Вказаними нормами надано право відповідачу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки.

Враховуючи, що позивач не виконав свого обов`язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску, суд приходить до висновку, що ГУ ДПС у Волинській області правомірно на підставі вимог Закону №2464-VI обчислено суми єдиного внеску, не сплачені позивачем за наступні періоди: 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн (за 2017 рік); 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн (за І квартал 2018 року); 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн (за II квартал 2018 року); 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн (за III квартал 2018 року); 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн (за IV квартал 2018 року); 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн (за І квартал 2019 року); 19.07.2019 в сумі 2754,18 грн (за II квартал 2019 року).

Згідно інтегрованої картки платника податків за позивачем рахується заборгованість у сумі 23 785,08 грн. Спірна вимога складена станом на 31.07.2019. Заборгованість виникла за період 2017-2019 років. Оскаржувана вимога сформована у відповідності до вимог ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Державний реєстратор Луцької міської ради при внесенні запису до ЄДР про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 18.03.2013, та ГУ ДФС у Волинській області при прийнятті вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.08.2019 №Ф-5781- 55 зі сплати єдиного внеску у розмірі 23 785,08 грн, діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора з державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відділу реєстрації Луцької міської ради, Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішення, вимоги та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, встановленого статтею 295 КАС України, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27 березня 2020 року.

Головуючий-суддя Т.М. Димарчук