Рішення № 88454349, 24.03.2020, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/762/20

Провадження №2/523/1667/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2020 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м.Одеси у складі:

головуючої судді - Дяченко В.Г.

за участю секретаря - Мица А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Північтранс», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дніпровська міська рада про захист прав споживача та стягнення моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до ПАТ «Північтранс» про визнання дій відповідача у відмові безплатного проїзду позивачу – протиправними, стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 400,00 грн.

Позов мотивується тим, що позивач має статус ветерана органів внутрішніх справ.

29.11.2019 року, о 16.15 годині, позивач користувався автобусним маршрутом загального користування № АДРЕСА_1 від зупинки «Дніпропетровський завод залізобетонних конструкцій», що по вулиці Курсантській в м. Дніпро до кінцевої зупинки « ІНФОРМАЦІЯ_1 площа».

Під час посадки в автобус марки « ІНФОРМАЦІЯ_2 » д/з НОМЕР_1 , позивач пред`явив водію посвідчення ветерана органів внутрішніх справ, яке надає йому право на безкоштовний проїзд, але вдій відмовив позивачу у пільговому проїзді та мотивував свою відмову тим, що в салоні автобуса вже були пасажири які мають право на пільговий проїзд і понад чотирьох пільговиків має право везти лише учасників АТО. Доводи позивача що в автобусах загального користування кількість пільгових місць не обмежена, водій не обмежена, водій заперечував, і позивач змушений був оплатити проїзд, на підтвердження чого отримав проїзний квиток ВТФЛ №051547 із зазначення на ньому найменування відповідача - ПАТ «Північтранс».

02.12.2019 року позивач звернувся з претензією, через контактний телефон що був вказаний на проїзному квитку, до контакт-центру автоперевізника, де його скарга була прийнята та зареєстрована за №19.

Після розмови позивача з уповноваженим від адміністрації маршруту № НОМЕР_2 ОСОБА_2 позивачу повернуто вартість проїзду – 7 грн.

Позивач вважає, що дії водія в особі відповідача є неправомірними, та такими, що порушують права позивача як споживача, які регламентовані ст.17 Закону України «Про захист прав споживачів», п.11 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», ст.37 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відмова відповідача у безплатному проїзді принизила гідність позивача, спричинила йому моральні страждання, змусила прикласти додаткових зусиль для організації свого життя, зокрема, звернення за захистом свого порушеного права на пільговий проїзд до контролюючого органу (Укртрансбезпеки) та суду.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян є адміністративним правопорушенням передбаченим ч.7 ст.133-1 КУпАП.

Позивач звертався до відповідних органів, але протоколи про адміністративне правопорушення за безпідставну відмову від передбаченого законом пільгового перевезення громадян не було складено з підстав відсутності правопорушення, що підтверджується листом Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 24.12.2019 №83839/22/24-19. Отже, відсутня вина водія та відповідача по справі та відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Позивач обрав невірний спосіб захисту, оскільки встановлення протиправності дій, вини перевізника за безпідставну відмову від передбаченого законом пільгового перевезення громадян покладений лише на Державну службу України з безпеки на транспорті. Якщо позивач вважає, що в діях перевізника або водія є склад адміністративного правопорушення, йому потрібно оскаржувати дії або бездіяльність Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті за те що не було складено протоколу та не винесено постанову про адміністративну відповідальність передбачену ч.7 ст.133-1 КУпАП.

Також, у відзиві зазначено, що маршрут № НОМЕР_3 в м.Дніпро обслуговується «АТП 11231»(ЄДРПОУ:37211713) та ніякого відношення до відповідача не має. Автобус «БАЗ А079.14» д/з НОМЕР_1 перевозить пасажирів на маршруті № НОМЕР_2 , який обслуговує ПАТ «Північтранс».

Відповідно до паспорту автобусного маршруту № НОМЕР_2 /260 в обох напрямках відсутня зупинка «Дніпропетровський завод залізобетонних конструкцій».

Позивачем не надано докази пред`явлення відповідного посвідчення водію та самої відмови у пільговому проїзді.

Білет серії ВТФЛ №051547 водію автобуса «БАЗ А079.14» д/з НОМЕР_1 не видавався та був отриманий позивачем при проїзді в інших автобусах ПАТ «Північтранс» які обслуговують маршрути в м.Дніпро.

Копія дублікату квитанції №Р24А702616709А69791 про переказ ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів – 7.00 грн. не містить електронного підпису або печатки банку та є неналежним доказом. Також відповідачу не відомі фінансові правовідносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до посадової інструкції начальника автомобільної колони у ОСОБА_2 відсутні повноваження та обов`язки щодо перерахування грошових коштів на користь пасажирів та здійснення інших фінансових операцій.

Відповідь Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті на скаргу позивача свідчить про те, що протокол про адміністративне правопорушення не був складений що підтверджує необґрунтованість позову.

Позивач пред`явивши вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій під виглядом моральної шкоди у розмірі 400,00 грн, не надав жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування її наявності та розміру, зокрема, та за відсутності підтвердження вини водія і відповідача дана вимога не підлягає задоволенню.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій вказав що не згоден з позицією відповідача що за порушення правил пільгового проїзду застосовується лише адміністративна відповідальність.

Частини 2 та 3 ст.37 Закону України «Про автомобільний транспорт» вказують на те, що безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Визначення маршруту №43 замість № НОМЕР_2 , невірно вказана назва зупинки та марка транспортного засобу є технічною помилкою, пересічний пасажир не зобов`язаний мати специфічні знання стосовно марок автобусів, назва зупинки є неофіційною, так як офіційної таблички з назвою зупинки немає.

Наявність у пасажира квитка є доказом відмови водія від пільгового проїзду при пред`явленні пільгового посвідчення встановленого зразка.

Спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди (ст.22 Закону). Факт незаконних винних дій відповідача встановлений і доказаний, характер моральних страждань та негативних явищ наведений у позовній заяві.

Позивач надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, ухвалою суду від 24.03.2020 року йому відмовлено у клопотанні про відкладення розгляду справи.

Судом встановлено:

Позивач є ветераном органів внутрішніх справ, що підтверджується посвідченням №034913, виданим 18.01.2006 року Управлінням МВС в Дніпропетровській області (а.с.6).

На підтвердження відмови позивачу у пільговому перевезенні надано проїзний квиток ВТФЛ №051547 із зазначення на ньому найменування перевізника - ПАТ «Північтранс» (а.с.9).

Відповідно до скарги позивача до Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області, щодо відмови йому у пільговому перевезенні автобусом відповідача, ставилось питання про підтвердження належності автобуса д/з НОМЕР_1 до ПАТ «Північтранс», надання особистих данних водія, вимога про притягнення водія до адміністративної відповідальності (а.с.5).

Листом Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 24.12.2019 №83839/22/24-19 позивача повідомлено про належність транспортного засобу «БАЗ А079.14» д/з НОМЕР_1 відповідачу - ПАТ «Північтранс» та про порядок оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення під час його виявлення (а.с.7).

Копія дублікату квитанції №Р24А702616709А69791 про переказ ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів – 7.00 грн. не містить електронного підпису або печатки банку. Призначення платежу – переказ на картку Приватбанку. Платник ОСОБА_2 (а.с.8).

Копією паспорту автобусного маршруту регулярних перевезень №158/260 визначено перелік зупинок в якому відсутні зупинки - «Дніпропетровський завод залізобетонних конструкцій» та «Завод Іста» (а.с.38).

Посадовою інструкцією начальника автомобільної колони ПАТ «Північтранс» ОСОБА_2 не визначено повноважень та обов`язків щодо перерахування грошових коштів на користь пасажирів та здійснення інших фінансових операцій (а.с.42).

Відповідно до квитково-касового листа серії ААА №374547 від 19.11.2019 року квитки серії ВТФЛ з №051530 по № НОМЕР_4 видавались на маршрут № НОМЕР_5 водію автобуса з державним знаком відмінним д/з НОМЕР_1 (а.с.48).

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 11 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам Національної поліції, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі) за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 37 Закону України «Про захист прав споживачів», за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами.

При цьому, згідно ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з нормами ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт», пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Аналогічні вимоги викладені в п. 145 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176, згідно яких, окрім іншого, автомобільний перевізник зобов`язаний забезпечити дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт та захист прав споживачів, здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. В силу абзацу 2 ч. 3 вказаної статті, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Предметом доказування у виниклих правовідносинах є відмова у пільговому перевезенні пасажира – позивача.

Посилання позивача на відмову у перевезенні позивача по маршруту № НОМЕР_2 шляхом видачі з оплатою квитка ВТФЛ №051547 суд відхиляє, так як, з наданого відповідачем доказу - квитково-касового листа серії ААА №374547 слідує, що квиток ВТФЛ №051547 видавався іншому водієві на інший маршрут, що позивачем у відповіді на відзив не спростовано.

Отже, з наданих доказів встановлено, що порушення права на пільгове перевезення позивачем не доведено, тому відсутні підстави для судового захисту, а отже і відсутні підстави для стягнення моральної шкоди (ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат при зверненні до суду і йому відмовлено в задоволенні його позовних вимог, суд вважає необхідним судові витрати у справі компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст.5, 6, 10, 263-265 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Північтранс», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дніпровська міська рада про захист прав споживача та стягнення моральної шкоди.

Судові витрати у справі компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Суворовський районний суд м.Одеси протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення складено 27.03.2020 року

Суддя