Рішення № 88450400, 16.03.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2020 справа № 914/62/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Зусько І.С. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ

до відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, м.Львів

про стягнення 3207,20 грн

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова про стягнення 3207,20 грн.

Ухвалою суду від 15.01.2020 р. відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 17.02.2020 р.

11.02.2020 р. надійшов відзив на позовну заяву (вх.№7206/20), в якому відповідач просив суд зменшити розмір нарахування пені за несвоєчасну сплату боргу за спожитий природний газ на 50%.

В судове засідання 17.02.2020 р. з`явився представник відповідача, підтримав раніше поданий відзив.

Ухвалою суду від 17.02.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 17.02.2020 р., судове засідання відкладено на 16.03.2020 р.

24.02.2020 р. через канцелярію суду надійшло клопотання позивача (вх.№9463/20) з долученими копіями банківських виписок про здійснення оплати природного газу відповідачем.

В судове засідання 16.03.2020 р. представники сторін не з`явилися.

Через канцелярію суду 16.03.2020 р. надійшла заява представника позивача (вх.№12661/20) про здійснення розгляду справи за його відсутності та за наявними у справі матеріалами.

Відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 17.02.2020 р., з якого вбачається присутність його представника в судовому засіданні, та власноручною відміткою представника на відповідному бланку про відкладення розгляду справи на 16.03.2020 р.

Дослідивши наявні у справі докази, врахувавши, що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а також у зв`язку із закінченням законодавчо встановленого строку розгляду справи і відсутністю підстав для відкладення її розгляду, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між сторонами в 2016 році було укладено договір купівлі-продажу природного газу, на виконання якого позивач (продавець) поставив відповідачу (покупцю) природний газ на загальну суму 573638,08 грн, проте відповідач взяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконував, оплачуючи поставлений газ з порушенням встановлених договором строків. У зв`язку з цим, позивач просить стягнути з відповідача 2 872,71 грн. пені, 243,43 грн 3% річних та 91,06 грн інфляційних втрат.

Відповідач зазначив, що на момент подання позовної заяви сума основного боргу за використаний природний газ за вказаний у позовній заяві період була сплачена повністю, а позивач конкретно не визначив суму збитків, завданих йому через несвоєчасну сплату. Відповідач вказав на те, що його фінансовий стан є вкрай важким, дебіторська заборгованість КЕВ м.Львова становить 4068369 грн в той час як кредиторська – 379606 грн. Також відповідач пояснив, що заборгованість перед позивачем виникла не з вини КЕВ м.Львова, оскільки відповідні кошти для розрахунків не були вчасно перераховані з Державного бюджету, а відповідач є неприбутковою організацією, що фінансується за бюджетні кошти.

Крім цього відповідач звернув увагу суду на те, що він є структурним підрозділом Міністерства оборони України, яке в першу чергу повинно дбати про забезпечення військових частин, що несуть бойове чергування, та в кошторисі якого не передбачено коштів на оплату штрафних санкцій, тому стягнення таких санкцій спричинить додаткові збитки державі.

З огляду на наведене, відповідач просив суд зменшити розмір нарахування пені на 50% від заявленої до стягнення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

29.02.2016 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець, позивач у справі), яке в подальшому змінило своє найменування на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», та Квартирно-експлуатаційним відділом м.Львів (споживач, відповідач у справі) було укладено договір постачання природного газу №153/16-БО(Т)-21 за умовами п.1.1. та п.1.2. якого постачальник зобов`язався передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншими споживачами.

Договір набув чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діяв в частині реалізації газу з 01.02.2016 р. до 31.03.2016 р. (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (стаття 12 договору).

Згідно з п. 2.1. договору, постачальник передає споживачу з 01.02.2016 р. по 31.03.2016 р. (включно) газ обсягом до 110 тис. куб метрів.

Відповідно до п.3.1. договору, постачальник передає споживачу газ на газорозподільних станціях (ГРС) ПАТ «Укртрансгаз» або у точці балансового розмежування (для об`єктів, які безпосередньо приєднані до магістральних трубопроводів ПАТ «Укртрансгаз»). Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ.

Як передбачено п.3.4. договору, приймання-передачі природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.

Ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором з 01.01.2016 р. становить 6398грн, крім того податок на додану вартість – 20%. До ціни газу додається тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз», відповідно до території ліцензованої діяльності газорозподільних підприємств, – 16 грн, крім того ПДВ – 20%, всього з ПДВ – 19,20 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу – 6414 грн, крім того ПДВ – 20%, всього з ПДВ – 7696,80 грн. Загальна вартість цього договору становить 705540 грн, крім того ПДВ – 141108 грн, разом з ПДВ – 846648 грн. (п.5.2. та п.5.4. договору).

Додатковою угодою №1 від 31.03.2016 р. сторони змінили умови договору щодо кількості та фізико-хімічних показників газу, порядку та умови передачі газу, прав та обов`язків сторін тощо.

Також додатковою угодою було викладено в новій редакції статтю 12 договору – «договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.02.2016 р. до 30.04.2016 р., а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення».

Додатковою угодою сторони виклали в новій редакції і пункти 5.2. та 5.4. договору – «Ціна за 1000 куб.м газу за цим договором з 01.04.2016 р. становить 6255 грн, крім того податок на додану вартість (20%) – 1 251 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ – 7506 грн. Загальна вартість цього договору становить 479889,46 грн, крім того ПДВ – 95977,89 грн, разом з ПДВ – 575867,35 грн.

Факт виконання позивачем своїх обов`язків за договором підтверджується актами приймання-передачі природного газу на загальну суму 573638,08 грн: актом від 29.02.2016 р. на суму 271116,72 грн, актом від 31.03.2016 р. на суму 282232,64 грн та актом від 30.04.2016 р. на суму 20288,72грн. Вказані акти підписані без зауважень уповноваженими особами сторін та скріплені печатками відповідних юридичних осіб.

Відповідно до п.6.1. договору, оплата планових обсягів газу з урахуванням вартості транспортування магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз» здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За умовами додаткової угоди, абз.2 п.6.1. договору було викладено у наступній редакції: «Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.»

Згідно з п.6.3. договору, платежі за договором здійснюються на поточний рахунок постачальника з урахуванням вимог чинного законодавства щодо відкриття поточних рахунків зі спеціальним режимом використання підприємствами, що виробляють теплову енергію. В платіжних дорученнях споживач повинен обов`язково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у споживача за цим договором постачальник зараховує кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від споживача, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

Відповідач здійснив оплату поставленого позивачем газу на загальну суму 573638,08 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви банківськими виписками з рахунку позивача, сальдо по підприємству, довідкою по операціях за договором та не заперечується відповідачем.

При цьому відбувались як перенесення оплати позивачем з інших рахунків відповідача на рахунок за даним договором, так і оплати коштів на цей рахунок самим відповідачем. Такі оплати зараховувались позивачем в порядку черговості виникнення заборгованості

Так, мали місце наступні перенесення оплат: 17.03.2016 р. в сумі 271116,72 грн, 31.03.2016 р. в сумі 5,12 грн, 26.05.2016 р. в сумі 10417,95 грн, 04.06.2016 р. в сумі 0,65 грн, 31.10.2016 р. в сумі 0,63 грн., а також сплата заборгованості відповідачем на рахунок за договором: 11.04.2016 р. на суму 271810,22 грн, 26.05.2016 р. на суму 9,99 грн, 15.07.2016 р. на суму 5317,94грн, 30.08.2016 р. на суму 5100 грн, 13.10.2016 р. на суму 9860,77 грн.

Згідно з п. 8.2. договору, у разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивач, керуючись згаданим положенням договору, заявив до стягнення з відповідача пеню за несвоєчасну оплату за актами за лютий, березень та квітень 2016 року в сумі 2872,71 грн.

Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України просив стягнути з відповідача 243,43 грн 3% річних та 91,06 грн інфляційних втрат.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 714 Цивільного кодексу України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 6.1. договору сторони встановили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа включно (після укладення додаткової угоди – до 25-го числа включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що поставлений згідно актів приймання-передачі природний газ відповідач оплачував з порушенням строків, визначених договором.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснив розрахунок заявлених до стягнення 3% річних за несвоєчасну оплату актів за лютий 2016 року за період з 15.03.2016 р. по 16.03.2016 р. включно, за березень 2016 року за період з 26.04.2016 р. по 23.05.2016 р. включно та за квітень 2016 року за період з 26.05.2016 р. по 12.10.2016 р. включно, внаслідок чого дійшов висновку, що стягненню підлягає 243,43 грн, як і заявив до стягнення позивач.

Також судом здійснено розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат за прострочення оплати акту за квітень 2016 року в цілому за період з червня 2016 року по жовтень 2016 року включно та встановлено, що їх сума відповідає сумі, визначеній позивачем при розрахунку, і становить 91,06 грн.

Як передбачено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч.1– 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно з п.8.2. договору, у разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 2872,71 грн пені за несвоєчасну оплату газу, поставленого відповідно до актів за лютий, березень та квітень 2016 року за період, аналогічний періоду нарахування позивачем 3% річних, який вказано вище.

Здійснивши перерахунок пені, суд прийшов до висновку, що така була розрахована позивачем вірно. Разом з тим, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50%, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч.3 ст.551 ЦК України.

Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Пункт 6 ч.1 ст.3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відносить принципи справедливості, добросовісності та розумності.

Частиною 3 ст.509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 р. про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.01.2019 р. у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 р. у справі №904/4071/18, від 30.05.2019 р. у справі № 916/2268/18).

У відзиві на позов відповідач пояснив, що заборгованість перед позивачем виникла не з вини КЕВ м.Львова, оскільки відповідні кошти для розрахунків не були вчасно перераховані з Державного бюджету. Крім того, відповідач зазначав, що КЕВ м.Львова є неприбутковою організацією з вкрай важким фінансовим станом, та належить до Міністерства оборони України, яке не володіє коштами для оплати штрафних санкцій. На підтвердження вказаного відповідачем було долучено копію положення про КЕВ м.Львова та довідку про заборгованість відділу.

Відповідач також звернув увагу суду на те, що поставлений природний газ ним повністю оплачено, а позивач не поніс жодних збитків у зв`язку з незначним простроченням оплати. Враховуючи наведене, відповідач просив зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 50%.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що відповідач повністю оплатив поставлений протягом лютого–квітня 2016 року природний газ, що свідчить про виконання боржником зобов`язання, а прострочення виконання переважно тривало протягом незначного часу і таке прострочення можна пояснити несвоєчасним фінансуванням відповідача з бюджету. КЕВ м.Львова здійснює керівництво квартирно-експлуатаційними службами військових частин та установ, забезпечення військових частин та установ, казарменно-житловим фондом, обладнанням, інвентарем та комунальними послугами, організацію та здійснення контролю за експлуатацією та своєчасним проведенням ремонтів закріпленого казарменно-житлового фонду, комунальних споруд і інженерних мереж та устаткування, тобто господарська діяльність відповідача є суспільно необхідною та відіграє особливу соціальну роль.

Суд вважає, що нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з КЕВ м.Львова пені у повному обсязі, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Позивач не подав жодних доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, як і не подав заперечень проти клопотання про зменшення розміру пені, котре містилося у заздалегідь надісланому відповідачем відзиві на позовну заяву.

Беручи до уваги все вищенаведене, зважаючи на відсутність доказів завдання позивачеві збитків внаслідок невиконання зобов`язання, оцінюючи інтереси як боржника, так і кредитора, суд дійшов висновку використати своє право, надане йому ч.3 ст.551 ЦК України і ч.1 ст.233 ГК України, та зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50% і стягнути з відповідача пеню в сумі 1436,36 грн. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та, з врахуванням зменшення судом розміру пені, підлягають до задоволення частково а з відповідача слід стягнути 1436,36грн пені, 243,43 грн 3% річних та 91,06 грн інфляційних втрат.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне покласти судовий збір на відповідача в розмірі, пропорційному розміру позовних вимог, які підлягали б задоволенню у випадку, якби судом не було зменшено розміру пені, тобто повністю.

Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, м.Львів, вул.Батуринська, 2 (ідентифікаційний код 07638027) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6 (ідентифікаційний код 20077720) 1436,36 грн пені, 243,43 грн 3% річних, 91,06 грн інфляційних втрат та 1921 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Вступну та резолютивну частини рішення підписано 16.03.2020 р. Повне рішення складено 26.03.2020 р.

Суддя Гоменюк З.П.