Рішення № 88450225, 12.03.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2020 Справа № 914/1985/17

Господарський суд Львівської області в складі судді Гоменюк З.П., при секретарі Юрків М.Г. розглянув матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 , м.Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська дорожня служба», м.Львів

про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Львівська дорожня служба» від 09.12.2016 р., що оформлене протоколом №09/12/16 від 09.12.2016 р.

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська дорожня служба» про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Львівська дорожня служба» від 09.12.2016 р., що оформлене протоколом №09/12/16 від 09.12.2016 р.

Рішенням суду від 24.02.2020 р. позов задоволено, визнано недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська дорожня служба» від 09.12.2016 р., оформлені протоколом №09/12/16 від 09.12.2016 р. та стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська дорожня служба» на користь ОСОБА_1 1600 грн судового збору. В судовому засіданні 24.02.2020 р. оголошено вступну та резолютивну частини даного рішення.

З протоколу судового засідання від 24.02.2020 р. вбачається, що в судовому засіданні до початку судових дебатів представник позивача заявив про намір подати докази понесених судових витрат на допомогу адвоката після прийняття рішення у справі.

28.02.2020 надійшла заява (вх.№593/20), в якій позивач просив суд долучити до матеріалів справи докази понесених судових витрат (квитанцію та акт приймання виконаних робіт) і вирішити питання про стягнення з відповідача 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 02.03.2020 р. судове засідання для розгляду питання про витрати на професійну правничу допомогу призначено на 12.03.2020 р.

Відповідно до положень ч.ч.3, 4 ст.244 Господарського процесуального кодексу, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Оскільки розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи, суд призначив судове засідання для вирішення питання про можливість прийняття додаткового рішення у справі та викликав учасників справи в судове засідання, надіславши їм відповідну ухвалу суду.

05.03.2020 р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява (вх.№11406/20) про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про судові витрати без участі позивача та його представника. До заяви долучено докази направлення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та доданих до неї документів відповідачеві.

В судове засідання 12.03.2020 р. сторони явку повноважних представників не забезпечили. Відповідач причин неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується списком рекомендованих листів та списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів від 02.03.2020 р.

Зважаючи на те, що відповідно до ч.4 ст.244 Господарського процесуального кодексу України, неявка таких осіб не є перешкодою для вирішення питання, враховуючи закінчення законодавчо встановленого процесуального строку розгляду, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи в частині, яка стосується вирішення поданої заяви, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

28.09.2017 р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська дорожня служба» про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Львівська дорожня служба» від 09.12.2016 р., що оформлене протоколом №09/12/16 від 09.12.2016р.

В позовній заяві позивач просив суд також і стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати - 1600 грн судового збору та 10000 грн витрат на правову допомогу адвоката.

22.08.2017 р. між ОСОБА_1 (замовник) та фізичною особою-підприємцем адвокатом Телішевським І . Д. (виконавець) було укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до п.1.1. якого виконавець зобов`язується надати замовнику консультаційні та юридичні послуги (правову допомогу) щодо захисту прав та інтересів останнього як позивача в судових органах всіх інстанцій у господарській справі за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Львівська дорожня служба» про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства.

Згідно з п.2.1. договору, виконавець надає послуги замовнику шляхом: усного та письмового консультування з юридичних питань; складання проектів необхідних процесуальних та інших документів; особистої участі та представництва замовника в судових та державних органах з усіма правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі. Виконавець зобов`язується вжити всіх можливих, передбачених чинним. законодавством, заходів для захисту прав та інтересів замовника.

За надану згідно п.1.1. договору правову допомогу замовник сплачує виконавцю винагороду в строки та в розмірі, що визначаються згідно з додатком №1, який є невід`ємною частиною даного договору. (п.5.1. договору).

Додатком №1 до договору сторони погодили ціну договору та порядок розрахунків.

Так, за надані згідно п.1.1. договору послуги замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 10000 грн. Замовник здійснює оплату за даним договором готівкою або безготівково на поточний рахунок виконавця в такі строки: винагороду, визначену в п. 1.1.1. протягом 30-и днів з моменту укладення даного договору. (п.1.1.1. та п.2.1. додатку до договору).

Представник ОСОБА_1 адвокат Телішевський І.Д. був присутній в судових засіданнях 30.10.2017 р., 16.11.2017 р., 12.12.2017 р., 20.01.2020 р., 13.02.2020 р. та 24.02.2020 р.

25.02.2020 р. ОСОБА_1 як замовник та ФО-П адвокат Телішевський І.Д. як виконавець склали акт приймання виконаних робіт про те, що виконавець виконав і передав, а замовник прийняв роботу згідно п.2.1. договору - консультаційні та юридичні послуги (правову допомогу) щодо захисту прав та інтересів ОСОБА_1 в господарській справі №914/1985/17 за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Львівська дорожня служба» про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників до ТзОВ «Львівська дорожня служба» від 09.12.2016 р., оформленого протоколом №09/12/16 від 09.12.2016 р.: збір та підготовка доказів; підготовка позовної заяви; підготовка запитів з метою отримання доказів; підготовка клопотань до суду; ознайомлення з матеріалами справи та їх аналіз; участь в судовому засіданні в суді першої інстанції в господарській справі №914/1985/17.

В акті від 25.02.2020 р. вказано, що вартість вищенаведених робіт (до оплати підлягає) 10000 грн, а замовник не має претензій до виконаної роботи.

На підтвердження оплати витрат на професійну правничу допомогу подано корінець до квитанції від 25.02.2020 р. про прийняття фізичною особою-підприємцем адвокатом Телішевським І.Д. від ОСОБА_1 10000грн на підставі договору про надання правової допомоги №22/08/2017 від 22.08.2017 р.

При прийнятті додаткового рішення суд виходив з такого.

Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України (тут і надалі - норми ГПК України маються на увазі в редакції, чинній на момент ухвалення додаткового рішення), судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма ст.129 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, заява про намір подати докази на підтвердження розміру судових витрат була зроблена позивачем до початку судових дебатів, а відповідні докази були подані на четвертий день після ухвалення рішення суду, тобто з дотриманням вимог процесуального закону щодо строку їх подання.

Частиною першою статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до п.9 ч.3 ст.162 ГПК України, позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Нова редакція Господарського процесуального кодексу України, викладена у розділі І Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», почала діяти з 15.12.2017 р.

Відповідно до п.9 ч.1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Разом з тим Господарський процесуальний кодекс України в редакції, яка була чинною станом на час звернення з позовом, не містив норми щодо необхідності зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат у першій заяві по суті спору, якою, в даному випадку, була позовна заява, проте варто зазначити, що в позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 10000 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Суд також не зобов`язував позивача надавати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат після поновлення провадження у справі та початку розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ч.ч.2 та 3 ст.124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Суд вважає, що позивач під час звернення з позовом не порушив діючого на той час процесуального законодавства, не зазначивши попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, та не був зобов`язаний вказувати розрахунок і в процесі розгляду справи, адже відповідна процесуальна норма була відсутня в редакції ГПК України, яка діяла до 15.12.2017 р., а в подальшому суд не покладав на нього окремого обов`язку подати такий розрахунок.

Таким чином, відсутність в матеріалах справи попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат не може призвести до відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат за правилами чинного на даний момент процесуального законодавства.

Крім того, варто зазначити, що правова конструкція норми ч.2 ст.124 ГПК України свідчить про те, що відмова у відшкодуванні відповідних судових витрат у випадку неподання стороною попереднього розрахунку їхньої суми є правом суду, а не його обов`язком, тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх відшкодуванні.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постановах від 12.12.2019 р. у справі №922/1897/18 та від 24.12.2019 р. у справі №909/359/19.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 згаданої статті).

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 р. у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 р. у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019р. у справі №5023/5587/12).

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Додатком до договору про надання правової допомоги Міліневич Л.М. та адвокат Телішевський І.Д. узгодили фіксований розмір гонорару (винагороди) адвоката - 10000 грн.

З врахуванням наведеного, суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу повинен брати до уваги саме вищезгадану умову договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі.

На підставі та на виконання договору про надання правової допомоги сторони договору склали акт приймання виконаних робіт, в якому детально зазначили перелік послуг (правової допомоги), що надавались у справі та їх загальну вартість.

Зі змісту акту вбачається, що розмір та види наданої правової допомоги в ньому повністю відповідають встановленим в договорі умовам.

При цьому фактична кількість часу, витраченого адвокатом на надання кожного з видів послуг, не підлягала зазначенню у зв`язку з тим, що сторонами було встановлено фіксований розмір винагороди адвоката, який не передбачає обчислення кількості такого часу.

Дослідивши зміст акту та матеріали справи, також можна встановити, що зазначена в ньому правова допомога дійсно була надана адвокатом, про що свідчить, зокрема, наявність в матеріалах справи поданих позивачем письмових документів, про надання послуг з підготовки яких зазначає заявник. Крім того, з відповідних протоколів судових засідань вбачається присутність представника позивача в судових засіданнях у справі.

Суд вважає, що підписання поданих суду документів особисто позивачем, а не адвокатом, жодним чином не спростовує обставин надання адвокатом Телішевським І.Д. правової допомоги щодо підготовки таких документів.

Вказаної позиції дотримується також і Верховний Суд у своїх постановах від 28.12.2019 р. у справі №924/122/19 та від 19.02.2020 р. у справі №755/9215/15-ц.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України - інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може відступити від вказаного загального правила та не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

На переконання суду, всі витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн, розподілити які просить заявник, є пов`язаними з розглядом справи, а їх розмір є обгрунтованим та пропорційним до предмета спору, оскільки справа мала велике значення для сторін, так як стосувалась визнання недійсними рішень загальних зборів, якими було фактично змінено керівництво товариства. При цьому поведінка сторін під час розгляду справи була однаково добросовісною, а про здійснення сторонами дій щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи суду невідомо.

Таким чином, при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу у даній справі суд не вбачає необхідності відступати від загального правила розподілу витрат на підставі ч.5 ст.129 ГПК України.

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 Кодексу).

В розумінні положень згаданих норм законодавства, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи, а отже, у зв`язку з відсутністю клопотання відповідача про зменшення розміру витрат, не вправі зробити це і у даній справі.

Суд прийшов до висновку, що позивач в належному порядку обгрунтував розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката та подав відповідні докази, на підставі яких може бути визначено розмір витрат з метою їх розподілу, тому такі витрати (з врахуванням того, що позов задоволено повністю) підлягають покладенню на відповідача в повному обсязі.

Згідно з п.5 ч.1 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно, пунктом другим частини п`ятої статті 238 ГПК України, визначено, що в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Згідно з ч.3 ст.233 ГПК України, суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Частиною першою статті 244 ГПК України встановлено вичерпний перелік випадків, коли суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення: 1) якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) якщо суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Отже, з врахуванням всього викладеного, вимоги поданої заяви підлягають задоволенню, а додаткове рішення - ухваленню.

Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 124, 126, 129, 221, 233, 236, 244, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Задоволити заяву ОСОБА_1 про долучення доказів понесених судових витрат та вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

2. Стягнути з Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська дорожня служба», м.Львів, вул.Навроцького, буд.1 (ідентифікаційний код 40068614) на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Вступну та резолютивну частини додаткового рішення підписано 12.03.2020 р. Повне додаткове рішення складено 26.03.2020 р.

Суддя Гоменюк З.П.