Рішення № 88450079, 25.03.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.03.2020Справа № 910/544/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ЗАВОД ЄВРОФОРМАТ», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МСУ-2», м. Київ

про стягнення 203 463,76 грн,

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ЗАВОД ЄВРОФОРМАТ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МСУ-2» про стягнення 203 463,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки № 2208 від 22.08.2018 в частині здійснення оплати товару на суму 70 000,00 грн у встановлений договором строк, у зв`язку з чим позивачем за прострочення грошового зобов`язання нараховано 3 % річних в сумі 22 980,89 грн та інфляційних втрат в сумі 110 482,87 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

10.02.2020 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву. Відповідач у відзиві на позов вказує, що позивачем було неправильно здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, у зв`язку з чим просить суд залишити позов без задоволення.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, у тому числі письмові пояснення позивача та відповідача, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

22.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ЗАВОД ЄВРОФОРМАТ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МСУ-2» (покупець) укладено договір поставки № 2208 (далі - договір), за умовами розділу 1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві елементи бар`єрного дорожнього огородження (надалі - продукція), а покупець зобов`язується прийняти і сплатити за нього вказану грошову суму відповідно до умов цього договору. Сторони домовились, що постачання за даним договором здійснюється партіями. Найменування, асортимент, номенклатура, кількість, ціна, вартість продукції зазначається у специфікаціях, які підписуються на кожну партію і є невід`ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 2.2, 2.3 договору транспортування продукції здійснюється автомобільним транспортом покупця. Строк поставки продукції, що поставляється за даним договором зазначається у специфікаціях, які укладаються на кожну партію продукції.

Пунктом 2.5 договору визначено, що приймання продукції по кількості здійснюється у відповідності з видатковими накладними, які підписує уповноважена особа, повноваження якої підтверджуються довіреністю на одержання цінностей; по якості - у відповідності з документами, які посвідчують якість товару.

За умовами п. 3.1, 3.2 договору загальна вартість продукції складається із сум усіх специфікацій, укладених на кожну партію продукції. Ціна та вартість продукції, яка поставляється за даним договором зазначається в специфікаціях на кожну партію продукції, які є невід`ємними частинами даного договору.

Згідно п. 4.1 договору орієнтовна вартість продукції за цим договором становить 416 666,67 грн, ПДВ - 83 333,33 грн, разом з ПДВ - 500 000,00 (п`ятсот тисяч грн 00 коп).

У п. 4.3 договору сторони погодили, що строки здійснення оплати вартості продукції, що поставляється за даним договором зазначаються в специфікаціях, укладених на кожну партію продукції.

Згідно з п. 8.1 договір набуває чинності з дати його підписання та діє строком до « 21» грудня 2018 року. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, які виникли, але не були виконані на дату закінчення цього договору, а також відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

На виконання умов договору 22.08.2018 сторонами підписано специфікацію № 1 від 22.08.2018, у якій погодили найменування товару, кількість, вартість (378 433,76 грн з урахуванням ПДВ), умови поставки, терміни поставки (у строк до 30.08.2018) та терміни оплати товару (оплата у розмірі 100% вартості товару у строк до 10.09.2018).

Відповідно до видатковою накладної № 364 від 29.08.2018 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар, визначений специфікацією №1 на загальну суму 378 433,76 грн з урахуванням ПДВ.

Вказана видаткова накладна підписана представниками постачальника та покупця (за довіреністю №18/08/28 від 28.08.2018) без зауважень і заперечень та скріплена печатками товариств.

Матеріали справи містять також рахунок на оплату № 301 від 22.08.2018 на суму 378 433,76 грн.

Судом встановлено, що відповідач частково оплатив поставлену позивачем продукцію в сумі 308 433,76 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку ПАТ «КБ «Глобус» від 17.12.2018 на суму 100 000,00 грн, від 08.02.2019 на суму 25 000,00 грн, від 26.04.2019 на суму 43 433,76 грн, від 29.05.2019 на суму 40 000,00 грн, від 23.07.2019 на суму 100 000,00 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним та несвоєчасним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошових зобов`язань з оплати поставленого товару на суму 70 000,00 грн, у зв`язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 22 980,89 грн та інфляційних втрат у сумі 110 482,87 грн.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає таке.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір поставки 2208 від 22.08.2018 як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (підписаною сторонами видатковою накладною № 364 від 29.08.2018) підтверджується факт постачання позивачем товару на суму 378 433,76 грн, внаслідок чого у відповідача виникло зобов`язання поставлений товар оплатити.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 4.3 договору сторони погодили, що строки здійснення оплати вартості продукції, що поставляється за даним договором зазначаються в специфікаціях, укладених на кожну партію продукції.

Специфікацією № 1 від 22.08.2018 сторонами визначено - оплата у розмірі 100% вартості товару у строк до 10.09.2018

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, пункту 4.3 договору та умов специфікації № 1, відповідач повинен був здійснити оплату товару у строк до 10.09.2018.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказує позивач, станом на дату звернення позивача з відповідним позовом до Господарського суду міста Києва, в порушення умов укладеного між сторонами договору, Товариством з обмеженою відповідальністю «МСУ-2» було сплачено лише 308 433,76 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку ПАТ «КБ «Глобус» від 17.12.2018 на суму 100 000,00 грн, від 08.02.2019 на суму 25 000,00 грн, від 26.04.2019 на суму 43 433,76 грн, від 29.05.2019 на суму 40 000,00 грн, від 23.07.2019 на суму 100 000,00 грн.

Згідно з розрахунком ціни позову станом на день звернення до суду заборгованість відповідача становить 70 000,00 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Оскільки, факт постачання відповідачу продукції, а також факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманої продукції підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 70 000,00 грн.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Отже, судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов`язку з оплати поставленого товару не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За перерахунком суду сума 3 % річних, нарахована за прострочення відповідачем оплати отриманої продукції, з урахуванням строків оплати та з урахуванням часткових оплат здійснених відповідачем складає:

- з 11.09.2018 по 16.12.2018 на суму 378 433,76 грн складає - 3 017,10 грн;

- з 17.12.2018 по 07.02.2019 на суму 278 433,76 грн складає - 1 235,79 грн;

- з 08.02.2019 по 25.04.2019 на суму 253 433,76 грн складає - 1 603,92 грн;

- з 26.04.2019 по 28.05.2019 на суму 210 000,00 грн складає - 569,59 грн;

- з 29.05.2019 по 22.07.2019 на суму 170 000,00 грн складає - 768,49 грн;

- з 23.07.2019 по 20.01.2020 на суму 70 000,00 грн складає - 1 086,41 грн.

Отже, позовні вимоги про стягнення 3 % річних в розмірі 22 980,89 грн підлягають частковому задоволенню на суму 8 281,30 грн.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.

За перерахунком суду, сума інфляційних втрат, нарахована за період з жовтня 2018 року по січень 2020 року за прострочення відповідачем оплати отриманої продукції (починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж та з урахуванням того, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць), становить 16 646,78 грн.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ЗАВОД ЄВРОФОРМАТ» та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МСУ-2» заборгованості в сумі 70 000,0 грн, інфляційних втрат в сумі 16 646,78 грн та 3 % річних в сумі 8 281,30 грн.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 434,43 грн. Інша частина сплаченого судового збору в сумі 1 617,53 грн залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ЗАВОД ЄВРОФОРМАТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МСУ-2» про стягнення 203 463,76 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МСУ-2» (03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 22, ідентифікаційний код 39221498) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ЗАВОД ЄВРОФОРМАТ» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 21 літ. Г; ідентифікаційний код 32453930) заборгованість у розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 8 281 (вісім тисяч двісті вісімдесят одна) грн 30 коп., інфляційні втрати у розмірі 16 646 (шістнадцять тисяч шістсот сорок шість) грн 78 коп. та судовий збір в розмірі 1 434 (одна тисяча чотириста тридцять чотири) грн 43 коп.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви, в сумі 1 617,53 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 25.03.2020.

Суддя В. В. Князьков