Рішення № 88447406, 07.02.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/52893/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарі судових засідань - Диба І.Б.

учасники справи:

представник позивача - ОСОБА_1

представник відповідача - Тузова В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу №757/52893/19-ц за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення пені та відсотків, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року позивач звернувся в суд із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»), в якій просив суд стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь позивача 893 844, 1 дол. США (штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»); 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, що складає 2448, 46 дол. США, усі судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 22 червня 2010 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено Договір №SАМDN25000710952095 (Вклад «Мультивалютний»),

Відповідно до Договору № SАМDN25000710952095 від 22.06.2010 р. позивач передав відповідачу депозитний вклад в розмірі 80 000 гривень під 19,5% річних з періодом нарахування - 1 місяць, на строк - 12 місяців.

На виконання умов Договору № SАМDN25000710952095, позивач вніс кошти на депозит у сумі 80 000 гривень, що підтверджується квитанцією від 22.06.2010 р.

Пункт 11 Договору № SАМDN25000710952095 передбачає автоматичну пролонгацію цього договору на той самий строк без необхідності підписання додаткових документів.

Крім того, п. 4 цього договору передбачено, що на протязі строку вкладу клієнт має змогу всю або частину суми вкладу проконвертувати в одну з доступних на день конвертації валют.

29.11.2011 р. вклад було переконвертовано в долари США, що підтверджується довідкою, наданою ПАТ КБ «Приватбанк», тобто до прийняття Постанови №260 від 6 травня 2014 р. «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіка Крим і міста Севастополя» правлінням Національного банку України, коли відокремлені підрозділи на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя функціонували і звичайному режимі та були підпорядковані центральному офісу ПАТ КБ «Приватбанк» м. Дніпропетровськ, (копія заяви на конвертацію додається).

Відповідно до умов Договору № SАМDN25000710952095 на вклад у доларах діє відсоткова ставка 11% річних на суму, яка після переконвертації складала 9 913,26 дол. США.

Станом на 22.06.2013 р. на рахунку Позивача знаходились кошти в розмірі 10 904,71 дол. США, з яких 989,90 дол. США були відсотки, нараховані з 22.06.2012 р. до 22.06.2013 р.

Відповідно до умов Договору №SAMDN25000710952095, його було пролонговано строком до 22.06.2014 р.

25.06.2011 р. між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено Договір №SAMDN25000717634451 (вклад «Стандарт»).

Відповідно до Договору №SAMDN25000717634451 від 25.06.2011 р. позивач передав Відповідачу депозитний вкладів розмірі 15 000 доларів США під 8% річних періодом нарахування - 1 місяць, на строк - 12 місяців.

Згідно п. 3 Договору виплата нарахованих відсотків здійснюється по закінчені кожного повного місяця з моменту укладення договору, в перший робочий день наступний за датою оформлення договору, не раніше 15:00 год.

На виконання умов Договору, позивач вніс кошти на депозит у сумі 15 000 дол. США, що підтверджується квитанцією від 25.06.2011 р.

Станом на 22.06.2013 р. на рахунку позивача знаходились кошти в сумі 10 904,71 дол. США, з яких 989,90 дол. США були відсотки нараховані з 22.06.2012 р. до 22.06.2013 р.

Станом на 25.06.2012 року на рахунку позивача знаходились кошти в су 15 101,69 дол. США, з яких 101,64 дол. США були відсотки нараховані з 25.05.2012 р. до 25.06.2012 р.

Позивач неодноразово звертався до Банку з проханням повернути суму вкладу і- нараховані на нього відсотки. Проте, кожного разу Банк відмовляв у вчиненні таких дій.

Крім того, з квітня 2014 року відповідач припинив нарахування відсотків і заблокував рахунки позивача.

25 серпня 2014 року позивач звернувся до відповідача з черговою офіційною заявою, в якій повідомляв про закінчення строків дії Договору №SAMDN25000710952095 від 22.06.2010 р. та Договору №SАМDN25000717634451від 25.06.2011 р., про свій намір не продовжувати строк дії Договорів та бажання повернути суми вкладів разом з нарахованими відсотками.

Але, у відповідь на всі звернення позивача, відповідач лише надав відповіді про те, що відповідно до законодавства територію Автономної Республіки Крим та міст Севастополь визнано тимчасово окупованою територією. У зв`язку з неможливістю здійснювати банківське регулювання та нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю банків та відокремлених підрозділів Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя». Зважаючи на вищевикладені обставини Банк змушений припинити свою діяльність на території Автономної Республіки Крим.

У зв`язку з цим, 24 жовтня 2016 року позивач був змушений звернутися в суд із позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення грошових коштів.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №756/13927/16-ц від 15 серпня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 27 793, 66 доларів США та 40 967, 99 грн як три проценти річних на підставі статті 625 ЦК України за період з 23 червня 2013 року до 24 жовтня 2016 року.

Незважаючи на вищевикладене, рішення суду відповідач не виконав.

У зв`язку з чим, представник позивача просила суд стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь позивача за період з 25 жовтня 2016 року до 01 жовтня 2019 року 893844,01 дол. США (штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів») та за період з 25 жовтня 2016 року до 01 жовтня 2019 року 2448,46 дол. США як 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

Ухвалою судді від 07 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

07 листопада 2019 року представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що вимоги позивача про стягнення неустойки (пені) згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не ґрунтуються на вимогах закону, крім того, позивачем невірно здійснено розрахунок. Вказав, що до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік. При цьому, представник відповідача послався на висновок, викладений в постанові колегії суддів Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 05 червня 2019 року в справі №757/32522/17-ц (провадження №61-461св19), про те, що у разі, якщо розмір пені значно перевищує розмір простроченого зобов`язання, визначеного на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, суд може зменшити розмір неустойки, виходячи з принципу пропорційності у цивільному судочинстві.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити з викладених у позові підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, просила врахувати обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та застосувати строк позовної давності до правовідносин, що склалися між сторонами.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановивши зазначені обставини, дійшов до наступних висновків.

За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою, другої статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання ( ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Тобто, пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин.

Зазначені правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року в справі № 6-37цс16 та від 1 червня 2016 року в справі № 2558цс15.

Судом встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року з відповідача стягнуто грошові кошти в сумі 27 793,66 доларів США за період з 23 червня 2013 року до 24 жовтня 2016 року за договором банківського кладу від 22 червня 2010 року та за період з 26 червня 2013 року до 24 жовтня 2016 року за договором банківського вкладу від 25 червня 2011 року. Відповідач рішення суду не виконує.

Так, з розрахунку, наданого представником позивача, останній просить суд стягнути суму штрафний санкцій у вигляді пені у розмірі 3% річних за кожний день прострочення за період 25 жовтня 2016 року до 01 жовтня 2019 року, що складає 893 844,01 дол. США.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України, під поняттям позовна давність розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто, вказане поняття - це певний період у часі зі спливом якого у кредитора зникає можливість захистити своє право у судовому порядку. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Законодавець не наводить прикладів підстав через які суд може визнати поважними причини пропущення строку позовної давності, таким чином, суд самостійно оцінює кожні обставини на предмет поважності.

Таким чином, вимоги про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з відповідача підлягають задоволенню в межах одного року до звернення позивача в суд із зазначеним позовом, а саме: з 01 жовтня 2018 року до 01 жовтня 2019 року, з такого розрахунку: 27793,66 дол. США*3/100*365=304340,58 дол. США.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц.

Установлено, що банк прострочив виконання зобов`язання з видачі ОСОБА_2 належних йому за договором коштів в сумі 27793,66 дол. США у період з 25 жовтня 2016 року (наступний день за днем звернення до суду з позовом про стягнення коштів в сумі 27 793,66 дол. США) до 01 жовтня 2019 року (день звернення до суду із даним позовом). Пеню за прострочення зобов`язання за цей період позивач визначив на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 893 844,01 дол. США.

Отже, розмір пені більше ніж удвічі перевищує суму простроченого зобов`язання і не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.

Ураховуючи викладене, суд вважає за можливе зменшити розмір пені до розміру збитків, а саме до 2880,04 дол. США.

Оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір, визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.

Таким чином, з відповідача на користь позивача солід стягнути 69 670 грн (2880,04 доларів США х 24,19 грн (курс НБУ станом на 01 жовтня 2019 року - дату звернення позивача до суду з позовом).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року № 520, та іншими документами.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет № 15-93).

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Таким чином, цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, та нарахування 3 % річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входять до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові Великої Палати від 20 березня 2019 року в справі 761/26293/16-ц (провадження №14-64цс19).

Ураховуючи те, що рішенням суду, яке набрало законної сили з відповідача стягнуто на користь ОСОБА_2 сума основного зобов`язання в іноземній валюті, а саме грошові кошти в розмірі 27 793, 66 доларів США, то нарахування 3% річних повинно бути здійснено в іноземній валюті.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України та вважає, що з відповідача в дохід держави підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 704,80 грн. за одну позовну вимогу, оскільки позивач звільнений від оплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1-16, 526, 551, 1058, 1060, 1061, 1066, 1067, ст.ст. 1, 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 2, 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. ст. 1-18, 76 81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 273, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення пені та відсотків - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 заборгованість за прострочення виконання зобов`язань за договорами банківський вкладів, а саме: 69 670 грн пені та 2448, 46 доларів США - 3% річних від простроченої суми без відрахування податків та зборів.

У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

Позивач: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», КОД ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження юридичної особи: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17 лютого 2020 року.

Суддя О.Л. Бусик