Рішення № 88445391, 26.03.2020, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Бугера О. В.

Справа № 644/275/19

Провадження № 2/644/231/20

26.03.2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року Орджонікідзевський районний суд м.Харкова у складі:

Головуючого судді Бугери О.В.,

За участю секретаря судового засідання Ступницького К.В.,

Позивача ОСОБА_1 ,

Представника позивача ОСОБА_2 ,

Представника відповідачів ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м.Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації права власності та про визнання права власності в порядку спадкування за законом, 3-я особа у справі Десята Харківська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Івакіна Тетяна Валентинівна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачем подано до суду відповідний позов, який був декілька разів уточнений, в заяві від 11.03.2019 року позивачем викладено остаточну редакцію позовних вимог, які були підтримані в повному обсязі в ході судового розгляду. Просила суд визнати договір дарування квартири від 28.08.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю., реєстровий номер 2252, недійсним, визнати договір дарування квартири від 22.01.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івакіною Т.В., реєстровий номер 81, недійсним, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 , здійснену 28.08.2018 року рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Івакіною Т.В. на підставі договору дарування від 22.01.2019 року №81, а також визнати за нею право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом, після померлого ОСОБА_7 , яка належала йому на праві спільної сумісної власності. Всі судові витрати поскласти на відповідачів.

В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_7 , за життя заповітів не складав. Спадкоємцями за законом є вона, її брат ОСОБА_8 , бабуся ОСОБА_9 та відповідач у справі дружина ОСОБА_4 . Після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_2 нею, її братом, її бабусею подано до нотконтори заяви про прийняття спадщини, в подальшому її брат та бабусі відмовились від прийняття спадщини на її користь. Враховуючи зазначене, вона є спадкоємицею 3/4 часток у спадщині після смерті батька. Батькові на праві спільної сумісної власності подружжя належала квартира за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки дана квартира була придбана в період шлюбі із ОСОБА_4 , але право власності на квартиру було оформлено лише на відповідачку, за життя батько своєї частки не виділяв, тобто враховуючи положення Сімейного кодексу квартира належить подружжю в рівних частках по 1/2 кожному, та спадковою після смерті батька є 1/2 частка квартири. Незважаючи на це ОСОБА_4 28.08.2018 року було укладено договір дарування вказаної квартири та зареєстровано право власності за ОСОБА_5 , донькою відповідача. Вважала, що ОСОБА_4 не мала права розпоряджатись квартирою, оскільки дана квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Договір укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є недійсним, оскільки вчинений з метою уникнути поділу квартири між спадкоємцями, не було враховано її право на частку квартири та відповідач подарувала не лише належну їй частину квартири, а перевищила свої повноваження та розпорядилась часткою квартири, що є спадковою. Вважала, що цей договір підлягає визнанню недійсним.

Також, не зважаючи на наявність даного позову, відповідачем ОСОБА_5 21.01.2019 року було здійснено відчуження квартири шляхом укладання договору дарування із ОСОБА_6 , яка є її рідною сестрою, зазначений договір також є недійсним, оскільки було відчужено її частку у праві власності, при цьому в рамках справи, яка розглядається було вжито заходи забезпечення шляхом заборони відчуження, про існування спору було достоіменно відомо відповідачам, окрім того, підлягає скасуванню державна реєстрація права власності на ім`я відповідача ОСОБА_6 .. З урахуванням того, що право спільної сумсної власності подружжя на квартиру визначає, що частки подружжя є рівними та спадковою часткою в даному випадку є 1/2 частина квартири, що належала за життя її батькові, враховуючи, що до спадкування закликано 4 осіб – її, її брата, сина померлого, її бабусую, мати померлого, та дружину померлого – відповідача у справі, частка кожного з них в спадковому майні складає по 1/8 квартири. Оскільки її брат та її бабуся відмовились від спадщини на її ім`я, її частка в спадковому майні складає 3/8, просила визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті батька на дану частину.

Представником відповідачів було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому вони просили в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування позиції посилались на те, що ОСОБА_4 перебувала в шлюбі із ОСОБА_7 з 2006 року, а також дійсно в 2015 році було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Стверджували, що дана квартира хоча й придбана в період шлюбу, але є особистою власністю ОСОБА_4 , не належить до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя та не входить до складу спадкової маси після смерті ОСОБА_7 .. Дана квартира була придбана ОСОБА_4 за рахункок запозичених особисто нею коштів у ОСОБА_10 .. Між ними 17.11.2015 року було укладено договір позики на суму 470000 гривень із строком повернення до 16.11.2017 року. Кошти вона брала саме з метою придбання нерухомості. Після підібрання варіантів, вона отримала кошти від ОСОБА_10 та домовилась про порядок погашення цієї суми. Придбавши квартиру віддавати борг не мала можливості, тому кошти за цією борговою розпискою повертала її донька ОСОБА_5 та фактично виконала її зобов`язання. Тобто, фактично квартира була придбана за кошти ОСОБА_5 .. Оскільки квартира не входить до складу спадщини, навіть з дотриманням 6 місячного строку після смерті ОСОБА_7 , між відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування. Цей договір був укладений з дотриманням вимог діючого законодавства, у приватного нотаріуса під час посвідчення договору не було сумнівів щодо належності даного об`єкту та імовірності існування прав на даний об`єкт у інших осіб.

Позивачем було подано відповідь на відзвив, в якому зазначено, що доводи відповідача ОСОБА_4 про те, що квартира не входить до спадкової маси та є її особистим майном, не є обґрунтованими, доказів того, що запозичені кошти були витрачені саме на придбання даної квартири та сам факт повернення коштів лише ОСОБА_4 та її донькою ОСОБА_5 не було надано, так само як і доказів того, що ОСОБА_7 не приймав участі в придбанні даної квартири та погашенні позики. Кошти, які можливо, були запозичені ОСОБА_4 , також належать до спільного сумісного майна подружжя, та в жодному разі не можуть бути особистим майном ОСОБА_4 .. Також, не можуть бути використані як доказ належності коштів особисто ОСОБА_4 , оскільки безпосередньо доказів придбання саме за ці кошти квартири не надано.

В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_2 доводи позову підтримали, просили суд задовольнити позовні вимоги відповідно до заяви про уточнення позовних вимог в повному обсязі. Позивач суду пояснила, що вона є донькою померлого ОСОБА_7 , є спадкоємицею, чи надавав батько гроші для придбання цієї квартири вона не знає, але він з дружиною проживали спільно, вели спільне господарство. Вона із батьком підтримувала стосунки, вони працювали в одній лікарні, але розмір зарплати батька їй не був відомий. Зазначала, що після смерті батька спадкоємцями за законом є вона, її брат, мати батька - її бабуся, вони відмовились від своєї частини на її користь, а також дружина її батька – відповідач у справі. У відповідача ОСОБА_4 є дві доньки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Знає також, що у батька є кредит. Вважала, що відчуження квартири було здійснено з порушенням закону, не було враховано її спадкові права.

В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , їх представник ОСОБА_3 , який є також представником відповідача ОСОБА_6 , доводи викладені у відзиві підтримали, просили в задоволенні позову відмовити, також відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 погодились надати показання у якості свідків.

Відповідач ОСОБА_4 суду пояснила, що для придбання квартири позивачала кошти у ОСОБА_13 , про це ставила до відома чоловіка, але він казав, що це виключно її питання, мала намір поліпшити побутові умови. Після придбання квартири дійсно зареєстрували квартиру виключно на неї, віддавати кошти планувала самостійно, чоловік не був зареєстрований в квартирі, лише надавав згоду на її придбання, оскільки вони перебували в шлюбі. Оскільки чоловік хворів та дуже багато коштів витрачали на лікування, вона не мала можливості виплачувати запозичені кошти, цю суму виплатила її донька ОСОБА_14 , тому вона й подарувала квартиру доньці. Вважала, що договори є законними, спрямованими на настання певних наслідків, підстав для їх недійсності немає. Відповідач ОСОБА_5 доводи викладені у відзиві підтримала, зазначила, що готова надавати покази, як свідок.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилась, про час та дату розгляду справи повідомлялась, під час розгляду справи представництво її інтерсів здійснював ОСОБА_3 ..

Представник 3-ї особи Десятої Харківської державної нотаріальної контори та 3-і особи приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Івакіна Тетяна Валентинівна, в судове засідання не з`явились, подавали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Суд, вислухавши доводи сторін, представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_7 , що підтверджується відповідною копією свідоцтва про народження.

Відповідно до свідоцтва про укладання шлюбу ОСОБА_7 перебував у шлюбі із ОСОБА_4 . Шлюб був зареєстрований 28.10.2006 року.

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть. На момент смерті ОСОБА_7 перебував у шлюбі.

Квартира АДРЕСА_1 була придбана 24.12.2015 року на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрована за ОСОБА_4 , про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із змісту договору купівлі-продажу вбачається, що квартира була придбана покупцем ОСОБА_4 , при цьому під час придбання було надано письмову нотаріальну згоду чоловіка ОСОБА_7 на її придбання, зміст ст.65 СК України нотаріусом було роз`яснено. Вартість квартири на момент придбання сторонами було визначено в 458150 гривень, що складало еквівалент 18700 доларів США. Копії наданих нотаріусом матеріалів справи містять відповідну копію заяви ОСОБА_7 про надання згоди дружині на придбання квартири, а також в заяві зазначено, що зміст ст.65 СК України йому нотаріусом роз`яснено.

За даними Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру заповітів ОСОБА_7 не залишав. Після смерті ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини до Десятої Харківської державної нотаріальної контори 01.03.2018 року звернувся ОСОБА_8 , син померлого, ОСОБА_1 , донька померлого.

Десятою Харківською державною нотаріальною конторою на підставі поданих заяв заведено спадкову справу за №131/2018. Із змісту дослідженої копії спадкової справи вбачається, що 28.03.2018 року до нотаріальної контори подано заяву ОСОБА_4 , дружиною померлого, про прийняття спадщини.

10.05.2018 року отримано в рамках відкритої спадкої справи інформацію про наявність банківських рахунків в АТ КБ «Приватбанк» відкритих на ім`я померлого ОСОБА_7 ..

15.05.2018 ІНФОРМАЦІЯ_3 до Десятої Харківської державної нотаріальної контори Яворовичем Іваном Вадимовичем подано заяву про відмову від спадщини на користь доньки померлого – ОСОБА_1 . Також, 15.05.2018 року заяву про відмову від спадщини на користь ОСОБА_1 було подано ОСОБА_9 , матір`ю померлого ОСОБА_7 .

04.10.2018 року ОСОБА_4 в рамках спадкової справи подано заяву про прийняття спадщини у вигляді автомобіля Nissan Maxima, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . За даними Регіонального сервісного центру в Харківській області даний транспортний засіб був зареєстрований за ОСОБА_7

12.11.2018 року в рамках відкритої спадкової справи АТ КБ «Приватбанк» подано претензію кредитора, щодо наявності заборгованості померлого ОСОБА_7 перед банківською установою на суму 50426 гривень 27 копійок.

В рамках відкритої спадкової справи свідоцтва про право власності в порядку спадкування нікому не видавались, так само, як і не приймалось постанов про відмову у видачі свідоцтв про право на спадщину. На момент надання суду копії спадкової справи нотаріальні дії не вчиняються у зв`язку із розглядом судом даної цивільної справи.

Відповідно до договору дарування від 08.08.2018 року, що був укладений між ОСОБА_4 , з одного боку, та ОСОБА_5 , з іншого, ОСОБА_4 , мати, безоплатно передала, а ОСОБА_5 , донька, прийнала у власність квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох житлових кімнат, житловою площею 29,2 кв.м., загальною площею 42,3 кв.м.. Договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю., реєстраційний номер 2252. Із змісту договору вбачається, що Дарувальник – ОСОБА_4 , довела до відома ОСОБА_15 ОСОБА_5 , що дана квартира є її особистою приватною власністю, не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набувалась за особисті кошти, з 29.01.2018 року Дарувальник є вдовою і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на відчужуванну квартиру (її частку), у тому числі і відповідно до статей 65, 74 та 97 СК України немає. Також, дарувальником зазначено, що договір не приховує інший правочин і відповідає дійснім намірам сторін створити для себе юридичні наслідки. Відповідно до вимог ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Правовим наслідком укладання договору дарування є безповоротне припинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом договору, та виникнення права власності на нього в обдарованої особи. Особливість договору дарування полягає у тому, що цей договір є безоплатним: право власності на предмет договору переходить до обдаровуваного без надання будь-якої зустрічної матеріальної чи нематеріальної компенсації дарувальникові. За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. В даному випадку відсутність згоди особи, що заявила вимоги щодо набуття права власності в порядку спадкування на частину вказаного об`єкту - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Норми СК України у статтях 57 та 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. За змістом статей 317, 319 ЦК України лише власнику належить право розпоряджатися майном. Згідно з статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. В п. 5 постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Відповідно до п.10 постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», роз`яснено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. При цьому якщо після недійсного правочину було укладено ще кілька угод, то позовні вимоги власника майна про визнання цих правочинів недійсними не підлягають задоволенню. В такому разі вони можуть витребувати майно від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. У п. 26 постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», роз`яснено, що визнання угоди недійсною може мати місце і після смерті громадянина, який був її учасником. Такі вимоги можуть бути заявлені другою стороною, спадкоємцями померлого, іншими заінтересованими особами. За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. В даному випадку на момент укладання договору дарування ОСОБА_7 помер, на підставі поданих заяв його донькою, сином, дружиною було відкрито спадкову справу, про існування якої було достоіменно відомо відповідачу ОСОБА_4 .. Не зважаючи на обізнаність про наявність спадкової справи та заявлені права на спадщину, ОСОБА_4 здійснила відчуження квартири, яка була придбана в період шлюбу, розпорядившись не лише своєю часткою в квартирі, а й часткою, яка належала за життя її померлому чоловіку. Суд вважає, що позивач, є заінтересованою особо, може ініціювати питання визнання недійсним договору дарування, оскільки у разі задоволення позову це вплине на її права щодо спадкового майна. Оцінюючи доводи відповідача ОСОБА_4 щодо належності їй квартири на праві особистої власності судом було досліджено зміст наданих розписок про отримання коштів у борг, покази свідків та покази самих відповідачів, допитаних з їх згоди у якості свідків. Із змісту копій наданих суду розписок, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні, вбачається, що 17.11.2015 року ОСОБА_4 отримала в борг у ОСОБА_10 грошові кошти в сумі 470000 гривень, зобов`язалась повернути кошти в строк до 16.11.2017 року, повернення грошових кошітв було визначено частками, або в повному розмірі, визначено плату за користування коштами в 23500 гривень, повернення коштів гарантувала придбаною в найближчий час нерухомістю. Дана розписка була підписана ОСОБА_4 та двома свідками ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , що підтверджували факт передачі грошових коштів. Відповідно до розписки від 24.06.2016 року ОСОБА_5 передала ОСОБА_10 грошові кошти в сумі 210000 гривень, в рахунок боргового зобов`язання ОСОБА_4 .. Дана розписка була підписана ОСОБА_5 та двома свідками ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , що підтверджували факт передачі грошових коштів. Також, окремою розпискою, складеною ОСОБА_10 24.06.2016 року підтверджувався факт отримання від ОСОБА_5 , в рахунок часткового погашення боргу суми в розмірі 210000 гривень, розписка підписана ОСОБА_10 та свідками ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , що підтверджували факт передачі грошових коштів. Відповідно до розписки від 11.04.2017 року ОСОБА_5 передала ОСОБА_10 грошові кошти в сумі 283500 гривень, в рахунок боргового зобов`язання ОСОБА_4 .. Дана розписка була підписана ОСОБА_5 та двома свідками ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , що підтверджували факт передачі грошових коштів та свідчили про дострокове виконання зобов`язань, взятих на себе ОСОБА_4 за розпискою від 17.11.2015 року. Також, окремою розпискою, складеною ОСОБА_10 11.04.2017 року підтверджувався факт отримання коштів на погашення боргу суми в розмірі 283500 гривень та відсутність претензій до ОСОБА_4 за борговим зобов`язанням від 17.11.2015 року, розписка підписана ОСОБА_10 та свідками ОСОБА_16 та ОСОБА_18 , що підтверджували факт передачі грошових коштів. В судовому засіданні було допитано у якості свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 щодо обставин отримання коштів у борг, обставин їх повернення. Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що дійсно в 2015 році приблизно у листопаді запозичів 470000 гривень ОСОБА_4 на два роки, як вона повідомила з метою придбання собі житла. Він знав й ОСОБА_4 , й ОСОБА_7 , оскільки періодично лікувався у них, в тому числі в стаціонарі. ОСОБА_4 гарантувала погашення суми, оскільки є також доньки, які працюють. Дійсно складали розписки, оглядав надані розписки в судовому засіданні та підтверджував факт їх складання, написання та підписання. Надавав пояснення з приводу місця, часу, кола осіб, що були присутні під час написання розписки про отримання коштів у борг та подальшого повернення коштів. Йому було не принципово хто повертає кошти, дійсно кошти йому повертала ОСОБА_19 , донька ОСОБА_20 , пояснювали тим, що у ОСОБА_7 були проблеми зі здоров`ям та ОСОБА_4 не має достатніх коштів для повернення боргу. За відчуттями ОСОБА_7 не бажав в такий спосіб придбавати квартиру. Свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що вона знає, що ОСОБА_21 придбавала квартиру для себе, займала гроші у ОСОБА_22 , а ОСОБА_7 не мав бажання займати кошти, придбання квартири стосувалось виключно ОСОБА_21 , у неї двоє дітей, батьки, онука. Вона мала намір забрати батьків. В листопаді 2015 року кошти в сумі 470000 гривень брала у борг саме ОСОБА_21 . В момент їх передачі квартири ще не було. ОСОБА_23 ОСОБА_24 дуже сильно захворів, вона не мала можливості сплачувати борг, тому донька ОСОБА_11 погасила борг. Підтверджувала факт отримання коштів, повернення, складання, написання та підписання розписок. Надавала пояснення з приводу місця, часу, кола осіб, що були присутні під час написання розписок, підтверджувала факт підписання розписок оглянутих в ході судового засідання. ОСОБА_7 знав про отримання коштів у борг, не заперечував, проти придбання квартири, казав, що це рішення ОСОБА_21 . Позивачку побачила вперше на похованні ОСОБА_7 , та після цього декілька разів, сина ОСОБА_25 бачила лише один раз на похованні, знала, що ОСОБА_7 з ним протягом 10 років не спілкувався. ОСОБА_26 займалась лікуванням ОСОБА_7 , його діти допомоги на лікування не надавали. Свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що вона знає відповідача ОСОБА_27 , її доньку ОСОБА_28 , не знає ОСОБА_29 , знала за життя ОСОБА_7 .. Її просили бути свідком при передачі коштів у позику. Позику брала ОСОБА_30 17.11.2015 року, дату запам`ятала, оскільки у матері ІНФОРМАЦІЯ_4 день народження. Прізвище чоловіка який надавав кошти в борг вона не знає, його ім`я ОСОБА_22 , підтверджувала, що кошти передавались в її присутності, на кухні в квартирі по АДРЕСА_3 , при цьому був ОСОБА_31 , але він не приймав участі в цьому та не підходив до них. Гроші передавались у гривні, знає, що кошти брала ОСОБА_21 для придбання квартири, якої саме не казала. Оглядала розписки та підтверджувала свій підпис, дійсно повертався борг двічі, повертала ОСОБА_11 . Знає, що стан здоров`я ОСОБА_7 значно погрішився, ОСОБА_21 займалась його лікуванням, витрачала кошти. Також ОСОБА_21 казала, що має намір придбати квартиру для своїх рідних, у неї є дві доньки, батьки. Надавала пояснення з приводу місця, часу, кола осіб, що були присутні під час написання розписок, підтверджувала факт підписання розписок. Також, всі свідки пояснювали, що під час отримання коштів в борг ОСОБА_7 був присутній в квартирі, але до кухні, де писали розписки він не заходив. Оцінюючи покази свідків суд вважає, що вони були послідовні, підтверджували факти складання розписок, обставини їх написання, отримання коштів ОСОБА_32 , їх повернення ОСОБА_33 , тому будь-яких підстав вважати їх суперечливими суд не вбачає. Зміст оглянутих в судовому засіданні оригіналів розписок відповідає наданим суду показам свідків, які також підтвердили наявність їх підписів. Також, за згодою відповідачів, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , їх було допитано в судовому засіданні у якості свідків. Допитана у якості свідка ОСОБА_4 суду пояснила, що вона перебувала у шлюбі із ОСОБА_7 , коли вона з ним познайомилась він вже не перебував в шлюбі, вже мав захворювання на гепатит, потім виявлено було туберкульоз. Вони почали проживати у квартирі її батьків, а батьки переїхали жити до м.Одеса. В 2015 році вона вирішила забирати батьків з Одеси до ОСОБА_34 для чого придбати квартиру. В квартирі на той момент мешкала вона, ОСОБА_24 , дві доньки та дитина доньки. Розраховувала сплатити суму, яку буде брати в борг за рахунок продажу майна батьків в ОСОБА_35 . ОСОБА_36 до ОСОБА_22 , який лікував у неї дитину, він погодився надати кошти в борг. Гроші отримала та почала шукати квартиру під вказану суму, гроші отримала в гривні, потім обміняла, по курсу це склало 20500 доларів. ОСОБА_7 знав, що вона взяла кошти в борг, не мав наміру приймати участь в їх повернені, не хотів влазити у борги, казав, що віддавати нічим. Оскільки батьки літні та хворі люди, вона розуміла, що рішення потрібно приймати негайно та перевозити їх до Харкова, батьки не хотіли залишати будинки, паї. В вересні 2016 року вона забрала батьків до Харкова ,вони почали жити в придбаній квартирі, потім мати повернулась до Одеси, а вона переїхала до батька та забрала із собою чоловіка, стан здоров`я якого також погіршився. Борг за неї віддала донька ОСОБА_11 , оскільки коштів не було. Оскільки стан здоров`я чоловіка був поганий, батьки переїхали на С.Потоцького, а вона залишилась в квартирі на ОСОБА_37 . Дійсно квартира була придбана в період шлюбу, але кошти займала саме з метою вирішення питання із проживанням своїх батьків, кошти віддала за квартирру донька, чоловік не заявляв ніяких вимог щодо цієї квартири, бо не вважав її придбаною для сім`ї, вважав, що це виключно її борг. Надавала пояснення з приводу місця, часу, кола осіб, що були присутні під час написання розписок, підтверджувала факт написання та підписання розписок. Перед складанням розписок консультувалась у нотаріуса чи є необхідним їх посвідчувати нотаріально, але ОСОБА_22 казав, що в цьому не має потреби. Обговорювали з ним строки повернення коштів, відсотки за користування коштами, гарантії повернення боргу. ОСОБА_22 вазагалі не хотів встановлювати будь-яких процентів, у них були теплі стосунки, ініціатором встановлення відсотків була саме вона. Гроші, які вона отримала у борг пішли виключно на квартиру, яка була підшукана через агентство нерухомості, поряд з агентом була нотконтора, де посвідчували договір, всі документи готували вони, її запевняли, що саме в такій формі є необхідним укладати договір, вона повідомляла, що квартира виключно її. Розуміє, що майно та борги є спільними, але їх спільні кошти витрачалась на лікування чоловіка, а борг за квартиру був погашений донькою ОСОБА_11 . На той момент не хотіла брати кошти в борг у чоловіка доньки, краще у сторонньої людини, щоб уникнути конфліктів. Вважала, що оскільки квартира не є спільною сумісною власністю, вона розпорядилась нею шляхом дарування доньці, оскільки та фактично її повністю оплатила. Стверджувала, що квартира, на її думку, не є спадковим майном, вона консультувалась у юриста чи може вона розпорядитись квартирою, її запевнили, що може, оскілька квартира виключно її власність. З приводу другого договору пояснила, що це доньки між собою так вирішили. Допитана у якості свідка ОСОБА_5 суду пояснила, що з позивачкою не знайома, знає, що донька вітчима ОСОБА_7 .. Дійсно писала 2 розпики про повернення боргу для ОСОБА_13 , повертала за матір гроші. Коли гроші запозичували, ОСОБА_7 не хотів влазити у борги, казав, що коштів на повернення немає, знав, що квартиру має намір мати придбати саме для своїх батьків. На момент коли мати запозичала гроші вона пропонувала матері взяти в борг у її цивільного чоловіка, який є приватним підприємцем, але та відмовилась, оскільки не хотіла сварок, безпосередньо в день укладання договору позики вона в квартирі присутня не була, про розмір позики дізналась вже пізніше. Квартиру хотіли придбати саме для дідуся та бабусі, щоб перевезти їх в Харків з Одеси. Стверджувала, що гроші від займу пішли саме на квартиру. Саме вона ініціювала питання повернення коштів, оскільки у матері коштів не було, всі кошти витрачались на лікування, в подальшому мала намір переоформити квартиру на себе. Дійсно передарувала квартиру сестрі, але це їх особисте питання. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 14.02.2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі договору дарування, серія та номер 81, виданого 22.01.2019 року приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Івакіною Т.В.. Враховуючи, що право спільної сумісної власності виникає у подружжя на майно, що було придбано в період шлюбу та їх частки є рівними, якщо не доведено протилежне. В ході розгляду справи відповідач ОСОБА_4 стверджувала, що дана квартира є її особистою власністю, оскільки придбати квартиру мала намір лише вона, кошти запозичала вона та повернуто було борг її донькою. Але при цьому, відповідач не заперечувала, що її чоловік за життя був обізнаний про придбання нерухомості, про запозичення коштів, надавав згоду на придбання квартири, із змісту договору купівлі-продажу не вбачається, що даний об`єкт нерухомості придбаний у особисту власність відповідача, в період перебування в шлюбі з моменту придбання квартири та до самої смерті ОСОБА_7 дій щодо відчуження даного об`єкту, будь-яких судових рішень, якими встановлено право особистої власності на квартиру не приймалось. Оскільки правом спільної сумісної власності подружжя презюмується, суд вважає, що відповідач ОСОБА_4 , мала право розпорядження належною їй 1/2 часткою квартири в праві спільної сумісної власності подружжя та укладений договір дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягає визнанню недійсним лише в частині розпорядження часткою померлого ОСОБА_7 .. Також підлягає скасуванню реєстрація права власності на 1/2 частку квартири за ОСОБА_6 .. Що стосується другої частини квартири, відповідач ОСОБА_4 не мала права розпорядження цією частиною, оскільки на момент укладання договору дарування було відкрито спадкову справу в рамках якої подано відповідні заяви про намір спадкування з боку не лише ОСОБА_4 , а й позивача та її брата. Тобто, вимоги позову підлягають в цій частині частковому задоволенню, визнанню частково недійсним договору дарування 1/2 частини квартири, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та скасуванні реєстрації права власності на 1/2 частину квартири за ОСОБА_6 .. Питання наявності боргового зобов`язання, заявлення вимог про стягнення коштів сплачених ОСОБА_5 на рахунок погашення боргу перед ОСОБА_10 може бути предметом окремого розгляду, як судовому порядку, так і в порядку подачі претензії до спадкоємців після смерті ОСОБА_7 .. Вирішуючи питання про заявлені вимоги в частині визнання права власності в порядку спадкування, суд зазначає наступне. Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України). Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України). Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Як вбачається з досліджених в ході розгляду справи документів про свій намір прийняття спадщини заявили позивач ОСОБА_1 , її брат ОСОБА_8 , дружина померлого відповідача ОСОБА_4 .. Також в наданій копії матеріалів спадкової справи є заяви від ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про відмову від прийняття своєї частки у спадщині на користь спадкоємця ОСОБА_1 .. В спадковій справі також наявні дані про спадкове майно – автомобіль, претензія банку до спадкоємців, свідоцтво про право власності на спадкове майно не видавалось. Також не було прийнято постанов нотаріусом про відмову у видачі такого свідоцтва. Статтею 68 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна. Відповідно до пункту 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Відповідно до роз`яснень, що містяться в п.23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду по захист своїх спадкових прав за правилами позовного провадження. Таким чином, зверненню до суду з указаним позовом мало передувати вирішення питання про видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину. В даному випадку після смерті ОСОБА_7 було відкрито спадкову справу на підставі заяви ОСОБА_1 , також заяву було подано спадкоємцями ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , в матеріалах нотаріальної справи наявні 2 заяви від ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_1 .. Відомостей про видачу чи відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину матеріали справи не містять. Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це є підставою для відмови у позові в цій частині. Позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір в сумі 3411,81 гривень. Заявлено 3 позовні вимоги немайнового характеру щодо визнання договорів недійсними та скасування реєстрації, а також майнову вимогу про визнання права власності в порядку спадкування на 3/8 частки квартири. Враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача, в частині 2 вимог немайнового характеру, з відповідачів підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в рівних частках.

Керуючись ст.ст. 16, 203, 215, 325, 328, 368, 369, 372, 717, 1216, 1218, 1222, 1226, 1268 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 61, 62, 65, 70 СК України, ст.ст. 12, 69, 76, 80, 81, 83, 90, 95, 141, 264-268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимогиОСОБА_29 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , що укладений 28.08.2018 року між ОСОБА_32 та ОСОБА_33 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С.Ю., реєстрований номер 2252.

Скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 , на підставі договору дарування від 22.01.2019 року за №81.

В інший частині вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 судові витрати на користь ОСОБА_29 в сумі 1057 гривень 20 копійок в рівних частках по 352 (триста п`ятдесят дві) гривні 40 копійок пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Повний текст рішення виготовлений 26.03.2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Орджонікідзевський районний суд м.Харкова. У зв`язку із оголошенням вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до вимог п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач – ОСОБА_29 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , що зареєстрована та проживає АДРЕСА_4 .

Представник позивача ОСОБА_2 , адвокат, за ордером, місце здійснення адвокатської діяльності проспект Маршала Жукова, 11А офіс 5, м.Харків.

Відповідач – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , що зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідач – ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , що зареєстрована АДРЕСА_5 .

Відповідач – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , зареєстрована АДРЕСА_5 .

Представник відповідачів – Журавльов Максим Сергійович, адвокат, за договорами, ордерами, адреса для листування АДРЕСА_6 .Харків АДРЕСА_7 .

3-я особа – Десята Харківська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 24342337, місце розташування вулиця Бакуліна, будинок 1 в м.Харкові.

3-я особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Куксін Станіслав Юрійович, місце розташування проспект Незалежності, будинок 5, в м.Харкові.

3-я особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Івакіна Тетяна Валентинівна, місце розташування проспект Фрунзе, будинок 20, в м.Харкові

Головуючий: суддя О.В.Бугера