Рішення № 88442234, 25.03.2020, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/6686/19

Провадження № 2/487/468/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

25.03.2020 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Притуляк І.О.,

за участю: - секретаря судового засідання – Янковець Г.А.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

04.09.2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, яким просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,1212 гектарів, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , 7 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28.01.2020 року ОСОБА_1 надала до суду уточнений позов до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, яким просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,1212 Гектарів, за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що їй на підставі Договору дарування від 28.10.1994 року належить житловий будинок зі всіма прилеглими до нього побудовами та господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 . Договір дарування у відповідності до ст. 227 ЦК УРСР було зареєстровано у КП ММБТІ 20 січня 1995 року, за №172. Згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-МК №024009, ОСОБА_3 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1212 Гектарів, яка розташована під подарованим нею згідно вищезазначеного договору будинком. Дарувальник, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, за життя ОСОБА_3 , між нею та позивачем, не було вирішено питання щодо оформлення права власності на дану земельну ділянку з огляду на правову не обізнаність в даній сфері. В зв`язку з тим, що право власності на земельну ділянку під належним ОСОБА_1 будинком не зареєстровано, позивач позбавлена можливості відчужити належну їй нерухомість, що і послугувало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Представник позивача в призначене судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, якою просив проводити розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі, не заперечував проти винесення заочного рішення по справі.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з`явився. Про час та дату судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступних висновків.

На підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії №ІІ-МК №024009, від 01 серпня 1994 року, ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1212 гектарів в межах згідно з планом. Землю передано для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №340. Опис меж: від А до Б вул АДРЕСА_3 8го березня; Б до В сус. Вул. 8 АДРЕСА_4 березня, 9 АДРЕСА_5 , 9б; В до АДРЕСА_6 АДРЕСА_6 ; ОСОБА_4 до ОСОБА_5 . АДРЕСА_2 .

Згідно договору дарування від 28.10.1994 року, зареєстрованого в реєстрі за №І-4151, посвідченого державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Яновською С.О., ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_6 житловий будинок зі всіма прилеглими до нього побудовами та господарськими приміщеннями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , про що Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції було зроблено відповідний актовий запис за №5019 (Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 ).

В зв`язку з смертю дарувальника ОСОБА_3 , позивач позбавлена іншої можливості на оформлення за собою права власності на земельну ділянку, яка знаходиться під подарованим ОСОБА_3 їй будинком, окрім як звернення до суду з відповідним позовом.

Статтею 41 Конституції України регламентовано, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1-2 ст. 6 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року, №561-XII, громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва. Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року, №561-XII, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Виходячи зі змісту ч.1, 2 ст. 67 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року, №561-XII, громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач. Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.

Згідно п. 18 ґ Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року, №7, Вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що:) при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК (2768-14) до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК ( 435-15 ), а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. N 997-V ( 997-16 ) - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. N 1702-VI.

Згідно п. 18-1 даного пленуму, при вирішенні вимог про визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, право власності на які при їх відчуженні перейшло до набувача без визначення в договорі права на земельну ділянку, суд має з`ясовувати, зокрема, чому це питання не було визначено в договорі, можливість укладення між відчужувачем і набувачем додатку до цього договору щодо права набувача на земельну ділянку та чи не свідчить реальна можливість використання всієї земельної ділянки за цільовим призначенням саме про той розмір земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, який існував до їх відчуження.

Згідно ст. 131 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року, № 1540-VI, складовою частиною речі є все те, що не може бути відділене від неї без пошкодження і істотного знецінення речі. При переході права на річ складові частини її не підлягають відділенню.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог та визнання права власності за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,1212 гектарів, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Керуючись ст.10,18,23,76,258,259,263-265,280-282,352,354 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,1212 гектарів, за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, ЄДРПОУ 04056612, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.

СУДДЯ: І.О. ПРИТУЛЯК