Рішення № 88437582, 26.03.2020, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 26.03.2020

Справа № 937/10323/19

Провадження № 2/937/1034/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«26» березня 2020 року Мелітопольський міськрайонний суд у складі:

головуючого судді Фоміна В.А.,

за участі секретаря Захарової І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мелітопольська біржа нерухомості», про визнання договору купівлі-продажу дійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про визнання дійсним договору купівлі-продажу за № 0060/0644 укладений на Мелітопольській міській біржі нерухомості 10.04.1997 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які придбали у ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що 10 квітня 1997 року позивач та його батьки придбали у відповідача житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, який був укладений на Мелітопольській міській біржі нерухомості та був зареєстрований в БТІ м. Мелітополя 21 травня 1997 року за № 7141. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 24 травня 2008 року позивач є спадкоємцем 2/3 частин вказаного житлового будинку після смерті його батьків. При укладені договору купівлі-продажу між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, порядок передачі предмету продажу у власність покупців, ціна продажу. Сторони виконали зобов`язання по договору купівлі-продажу в повному обсязі, продавець передав, а покупці прийняли майно, сплатили продавцю належну суму. На теперішній час позивач має намір розпорядитись своїм майном, однак не може цього зробити оскільки біржовий договір не був нотаріально посвідчений. Оскільки встановити місце проживання відповідача на даний момент не має можливості з метою належного оформлення вказаного договору позивач вимушений звернутись до суду із вказаним позовом.

В судове засідання позивач не з`явився, але надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про час, місце і дату судового засідання була повідомлена належним чином. Судова повістка про виклик до суду надсилалась їй за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її проживання, конверт не вручений та повернувся за закінченням терміну зберігання. Іншої адреси відповідача суду не відомо.

Відповідно до ст.128 ч. 7 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.128 ч. 8 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Тому суд визнає неявку відповідача з неповажних причин, та, на підставі заяви позивача, у відповідності зі ст. 280 ЦПК України, суд вважає за необхідне ухвалити по справі заочне рішення.

Представник третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольська біржа нерухомості» в судове засідання не з`явився по невідомій суду причині, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за їх відсутністю від представника не надходило.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.5 ст.263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений своєї власності. Право приватної власності є непорушним.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Так, 10 квітня 1997 року батьки позивача: мати - ОСОБА_3 та батько - ОСОБА_4 від свого імені та як законні представники свого на той момент неповнолітнього сина ОСОБА_1 через Мелітопольську міську біржу нерухомості придбали у ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 .

Договір купівлі-продажу було зареєстровано на Мелітопольській міській біржі нерухомості за 0060/0644 10 квітня 1997 року, а право власності на вказаний вище будинок було зареєстровано за покупцями у КП «ММБТІ» 21.05.1997 року за № 7141, про що мається реєстраційний напис на самому договорі купівлі-продажу (а.с.7).

Відповідно до п.5 договору продаж будинку було здійснено за 6249,00 грн., які покупці передали продавцеві повністю до підписання даного договору.

24 травня 2008 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом відповідно до якого спадкове майно складається з: 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 10.04.1997 року за № 0060/0644 Мелітопольською міською біржею нерухомості та з 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкоємцем якої за законом був її чоловік ОСОБА_4 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав (а.с.8).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 16.12.2019 року жодних нових реєстрацій права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не проводились та будинок по теперішній час є власністю позивача (а.с.10-11).

Згідно ч.1 ст.317 ЦПК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.1, 2 ст.319 ЦПК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На даний час позивач не має можливості розпоряджатись своєю власністю, оскільки біржевий договір купівлі-продажу будинку не був нотаріально посвідчений.

Згідно ч.1ст.321 ЦПК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.1ст.328 ЦПК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так ст.5 ЦК України та п. 4 Прикінцевих та Перехідних Положень ЦК передбачено, що правовий статус майна, а також права та обов`язки суб`єктів цивільних правовідносин щодо цього майна визначаються нормами матеріального права, які були чинними на час його створення або набуття.

Положеннями ст. 42 ЦК (в редакції 1963 року), які мають застосовуватися до спірних правовідносин, дозволялося укладення цивільно-правових угод у вигляді усної та письмової форми (простої або нотаріальної).

Згідно з вимогами ст. 227 ЦК України (в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу житлового будинку, повинен бути укладений у письмовій формі з обов`язковим нотаріальним посвідченням.

Невиконання цих вимог тягне недійсність такої угоди із застосуванням наслідків реституції, передбачених ч. 2 ст. 48 ЦК (в редакції 1963 року).

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року членами біржі є прийняті до її складу вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи. Член товарної біржі має право здійснювати біржові операції на біржі. Біржовою операцією визнається угода, якщо вона являє собою купівлю-продаж товарів, допущених до обігу на товарній біржі, якщо її учасники - члени біржі, якщо вона зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Згідно з п. 49 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту від 14 червня 1994 року № 18/5, яка діяла на час спірних правовідносин, правовстановлюючим документом на житловий будинок міг бути договір купівлі-продажу, зареєстрований на біржі.

Зазначена норма закону суперечила чинній на той час ст. 227 ЦК УРСР 1963 року, згідно з якою договір купівлі-продажу повинен бути нотаріально посвідчений та підлягав реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до ст. 47 ЦК УРСР 1963 року, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В такому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» №3 від 28.04.1978 визначено, що суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР 1963 року за вимогою сторони, яка виконала угоду, вправі визнати угоду дійсною. Це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору або для його укладення були наявні передбачені законом обмеження. Крім того, суд перевіряє, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Згідно ст.9 Житлового Кодексу України, громадяни України мають право на придбання будинків і квартир на біржових торгах.

Таким чином вищевказане свідчить про те, що при укладанні договору купівлі-продажу від 10.04.1997 року сторони керувались ч.2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», відповідно до якої угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Саме тому вони вважали, що договір купівлі-продажу укладено згідно вимог чинного на той час законодавства.

У відповідності до ч.2 ст. 47 ЦК УРСР та п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України 28.04.1978 р. № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», якщо угода, що потребує нотаріального посвідчення, виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального посвідчення, суд за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників, вправі визнати угоду дійсною.

Згідно ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його прав власності, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою.

Враховуючи викладене, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об`єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, суд дійшов до висновку про те, що позивач з 1997 року безперервно користується будинком, вважаючи його своїм нерухомим майном, на сьогоднішній день він є єдиним титульним володільцем житлового будинку, відсутність нотаріального посвідчення договору перешкоджає позивачу належним чином володіти, користуватися та розпоряджатися вищевказаним нерухомим майном, тому суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 131, 259, 263-265, 280-285 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мелітопольська біржа нерухомості», про визнання договору купівлі-продажу дійсним, - задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 10.04.1997 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , які діяли від свого імені і як законні представники свого неповнолітнього сина ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований на Мелітопольській міській біржі нерухомості за 0060/0644, та Комунальним підприємством «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» 21.05.1997 року за № 7141.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 30 днів з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: В.А. Фомін