Рішення № 88433210, 04.03.2020, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/4243/19

Провадження № 2/175/1190/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2020 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Іщенко Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» про визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просив визнати договір №1915939938479 від 08 червня 2019 року укладений між ним, ОСОБА_1 та ТОВ «Служба миттєвого кредитування» - недійсним в цілому; вирішити питання про судові витрати.

Позивач в судове засідання не з`явився, суду надав додаткові письмі пояснення в яких просив розглядати справу без його участі (а.с.66-69).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав суду відзив на позов в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с.22-28).

Вивчивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» зареєстровано як юридична особа 31 липня 2013 року, основний вид економічної діяльності: інші види кредитування. Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» є фінансовою установою. ТОВ «Служба миттєвого кредитування» затверджено примірний договір про надання фінансових послуг, що складається з заяви-анкети та Умов видачі кредиту (а.с.52-54).

Як вбачається Із заяви-анкети для отримання кредиту №1915939938479 від 08 червня 2019 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 , ознайомившись з Умовами надання та обслуговування кредитів, що розміщенні на офіційному сайті відповідача ТОВ «Служба миттєвого кредитування» smk.zp.ua та www.bistrozaim.ua, та погодившись з ними, ознайомившись із Правилами про порядок надання коштів в позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства, просив надати йому кредит на особисті потреби у розмірі 200 грн., строком на 6 днів до 13 червня 2019 року та зобов`язався повернути кредит у розмірі 200 грн., сплатити проценти у розмірі 28,00 грн., а також зобов`язався при простроченні оплати за кредитом та процентами сплатити процент за користування кредитом з розрахунку 2% за кожен день користування кредитом (730 відсотків річних або 732 відсотки річних якщо на період користування кредитом припадає високосний рік) (а.с.14). Також, в заяві зазначено, що при виникненні заборгованості клієнт ОСОБА_1 зобов`язується сплатити неустойку в розмірі 3,00% від суми виданого кредиту та пеню у розмірі 1,00% від суми заборгованості починаючи з першого дня заборгованості.

Випискою з транзакцій підтверджено, що 08 червня 2019 року ОСОБА_1 отримав від позивача кредитні кошти в сумі 200 грн. (а.с.56).

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Звертаючись до суду із позовом про визнання кредитного договору недійсним ОСОБА_1 вказав, що форма та зміст документів, які ТОВ «Служба миттєвого кредитування» вважає укладеним кредитним договором, не відповідають чинному законодавству; в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» в кредитному договорі відсутня інформація щодо розміру річної ставки за користування кредитом, загальна вартість кредиту, детальний розпис сукупної вартості кредиту; умови договору є несправедливими; позичальником використовується нечесна підприємницька практика; відсутні підписи сторін.

У ч. 2 ст. 207 ЦК України зазначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 2 статті 639 ЦК України визначено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За положеннями ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», передбачено перелік інформації, про яку споживача повинен повідомити кредитор перед укладенням договору.

За змістом ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що він підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних його умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Умови кредитного договору викладені чітко та з повною інформацією стосовно умов кредитування. ОСОБА_1 погодився з умовами кредитування, підписав заяву-анкету для отримання кредиту. На момент укладення оспорюваного договору 08 червня 2019 року та з дня його укладення ОСОБА_1 не заявляв додаткових вимог щодо його умов.

Доказів, які б свідчили про наявність будь-якого впливу на ОСОБА_1 чи введення його в оману працівниками ТОВ «Служба миттєвого кредитування», що могло б вплинути на його вільне волевиявлення при укладенні кредитного договору, суду не надано.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Служба миттєвого кредитування» кредитний договір, згідно якому отримав кредит в розмірі 200 грн. строком на 6 днів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 28,00 грн., а також зобов`язався при простроченні оплати за кредитом та процентами сплатити процент за користування кредитом з розрахунку 2% за кожен день користування кредитом (730 відсотків річних або 732 відсотки річних якщо на період користування кредитом припадає високосний рік). Саме ця умова - штраф за непрострочене зобов`язання - на думку позичальника свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

З таким ствердженням суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Таким чином, законодавством встановлено, що розмір процентів, штрафів, пені, неустойки за кредитним договором визначається в договорі.

Дослідженими в судовому засіданні документами встановлено, що розмір процентів та неустойка у вигляді штрафу, порядок їх сплати вказані у заяві-анкеті, підписній позичальником, а також в Умовах надання та обслуговування кредитів, затверджених наказом директора ТОВ «Служба миттєвого кредитування» від 11 жовтня 2014 р., з якими позичальник ознайомилась при підписанні заяви-анкети.

При цьому також враховується, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Згідно зі ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, зобов`язанням позичальника за кредитним договором є повернення кредиту та сплата процентів, про що зазначено в заяві-анкеті та Умовах надання та обслуговування кредитів. В разі невиконання цього зобов`язання ст. 549 ЦК України встановлена сплата неустойки - компенсація невиконання зобов`язань за договором.

В заяві-анкеті вказано, що при виникненні заборгованості позичальник зобов`язується сплатити неустойку у розмірі 3,00% у порядку від суми виданого кредиту та пеню 1,00% від суми заборгованості починаючи з першого дня заборгованості. Такий розмір компенсації невиконання зобов`язань за кредитним договором не може вважатись несправедливим з огляду на положення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

З наведених вище підстав суд відмовляє у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним в цілому у зв`язку з його необґрунтованістю.

Керуючись ст. 203, 215, 549, 626-628, 627, 638, 639, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 2, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.