Рішення № 88428089, 26.03.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

26 березня 2020 р. № 520/974/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Полях Н.А., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Апарату Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120, вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120, вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008) щодо невиплати при звільненні 53837, 05 грн. (п`ятдесят три тисячі вісімсот тридцять сім гривень п`ять копійок) грошової компенсації за дні невикористаної щорічної основної відпустки;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120, вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008) виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної основної відпустки у розмірі 53837, 05 грн. (п`ятдесят три тисячі вісімсот тридцять сім гривень п`ять копійок);

- стягнути з Апарату Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120, вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за дні невикористаної щорічної основної відпустки у розмірі 65904,24 грн. (шістдесят п`ять гривень дев`ятсот чотири гривні двадцять чотири копійки).

В обґрунтування позову зазначив, що підставою невиплати грошової компенсації за всі не використані позивачем дня щорічної відпустки, як вбачається із Довідки Управління справами Апарату Верховної від 13.01.2020 р. № 15/26-83 (6606), є твердження відповідача, що відповідно до Закону України "Про статус народного депутата України" всі виплати помічникам-консультантам виплачуються у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. Позивач наголошує на тому, що такі дії Апарату Верховної Ради України є незаконними та такими, що порушують трудові права позивача та гарантії, визначені чинним законодавством. На підставі викладеного позивач просив суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження у справі від 28.01.2020 р. була надіслана позивачу та отримана ним 10.02.2020р.

Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження у справі від 28.01.2020 р. була надіслана відповідачу та отримана ним 03.02.2020 р.

Відповідач скористався правом наданим адміністративним процесуальним законодавством України та надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відпустка помічникам-консультантам народного депутата України надається, як правило, у період відпустки народного депутата України. Помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє Керівника Апарату Верховної Ради України або Керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у м. Києві та Севастополі – секретаріату міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває. Посилаючись на приписи чинного законодавства, відповідач наголосив на тому, що витрати Верховної Ради України, виконавчих органів, органів місцевого самоврядування, пов`язані з діяльністю помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі щодо оплати додаткової відпустки, входять до переліку витрат для забезпечення діяльності народного депутата України. Отже, оплата праці помічників-консультантів народних депутатів України та інші додаткові видатки, пов`язані з ними, жодним чином не залежать від Апарату Верховної Ради України, а встановлюються законодавчо, і розпорядником цих коштів, яким фактично та юридично є народний депутат України. На підставі викладеного просив у задоволення адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач наголосив на тому, що відповідно до приписів ст. 83 Кодексу законів про працю України та ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки. Згідно з положеннями ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства установи, організації, провадиться в день звільнення. На підставі викладеного просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Керуючись приписами ст.ст. 171, 257, 258 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 10036 від 18.12.2015р. був зарахований на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень.

Оскільки на момент призначення позивача на посаду на нього розповсюджувалася дія Закону України "Про державну службу", то позивачу був присвоєний 7 рангу державного службовця з встановленою заробітною платою у розмірі 2486,00 грн. на місяць.

У подальшому, розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №1647к від 11.05.2016 р. позивача з 04.05.2016 року було переведено на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України "Про державну службу" із встановленою заробітною платою у розмірі 2500,00 грн. на місяць (а.с. 16 – 17).

Розпорядженням Першого заступника керівника Апарату Верховної Ради України № 1305-к від 27.09.2019 р. позивач був звільнений із займаної посади з 29.09.2019 р. у зв`язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 р. №379/95-ВР.

Народним депутатом М.В. Кобцевим 28.08.2019 року було складено подання, згідно із змісту якого вбачається, що у зв`язку із достроковим припиненням повноважень народного депутата України, керуючись ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України", "Положенням про помічника консультанта народного депутата України", затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 р., на підставі ч. 1 ст. 47, ст. 116 Кодексу законів про працю, народний депутат просив виплатити його помічникам-консультантом, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, при звільненні грошову компенсацію за всі не використані ними дні щорічної відпуски. Серед таких помічників-консультантів був зазначений і ОСОБА_1 (а.с. 21).

Позивач 28.08.2019 року звернувся до першого заступника Керівника апарату – керуючому справами Верховної Ради України із заявою, в якій просив у зв`язку із достроковим припиненням повноважень народного депутата України ОСОБА_2 та відповідно до приписів чинного законодавства виплатити йому при звільненні грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки (а.с. 22).

Позивач повторно звернувся із заявою від 24.12.2019 року (реєстраційний № 261282) до Апарату Верховної Ради України щодо надання довідок про зарплату та виплати компенсації за не використані дні відпустки.

Листом №15/26-83 (6606) від 13.01.2020 р. відповідач надав довідки та зазначив, що за період роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 з 23 грудня 2015 року по 29 серпня 2019 року позивачем не використано 110,5 календарних днів щорічної основної відпустки. Також відповідач наголосив на тому, що на момент звільнення 29 серпня 2019 року економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 було недостатньо для здійснення виплати компенсації за не використані дні основної щорічної відпустки (а.с.18 – 20).

Не погоджуючись із такими діями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.

По суті спірних відносин суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини виникли у сфері проходження патронатної служби і стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України.

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" і "Положенням про помічника-консультанта народного депутата України", затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995р. №379/95-ВР (далі - Положення).

Частиною 1 ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Відповідно до ч. 6 ст. 34 "Про статус народного депутата України" у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата, відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Суд зазначає, що згідно з положеннями ст.ст. 21-49 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 06.11.1992 р. роз`яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.

Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Згідно з ч. 7 ст. 1.1 "Положення помічники-консультанти народного депутата України", які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Частина 8 ст. 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Згідно ч. 1 ст. 4.1. Положення передбачає, що розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України "Про відпустки".

Щодо застосування норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Закону України "Про відпустки", суд зазначає, що з правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 року № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) (3723-12) слідує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України "Про відпустки".

Державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначені Законом України "Про відпустки" від 15.11.1996 року № 504/96-ВР (далі-Закон № 504/96-ВР).

Згідно із ч. 3 ст. 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні (ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР).

Положення ч. 1 та 4 ст. 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин 1 та 4 ст. 83 КЗпП України.

Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку, чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Аналіз наведених вище норм Закону № 504/96-ВР та КЗпП України дає підстави для висновку про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з роботи не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці та є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні.

Отже, як вбачається з вищенаведених положень, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.

Окрім того, суд зазначає, що згідно з підпунктами 1 та 2 пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Отже, зазначене дає підстави вважати, що видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

При цьому, відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.

Аналіз положень Закону України "Про статус народного депутата України" дає підстави вважати, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народним депутатом України VIIІ скликання ОСОБА_2 .

У відповідності до розпорядження про звільнення позивача з додатком та довідками, що містяться в матеріалах справи, ОСОБА_1 станом на день звільнення мав 110,5 календарних днів щорічної невикористаної основної відпустки.

З аналізу наведеного чинного законодавства вбачається, що невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації.

Однак, як вбачається з листа Апарату Верховної Ради України №15/26-83 (6606) від 13.01.2020 р., така компенсація не була виплачена ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів.

Крім того, пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року №13 передбачено, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, судам необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 Кодексу законів про працю України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (стаття 182-1 Кодексу законів про працю України), тільки в разі звільнення його з роботи.

Суд також звертає увагу, що нормами Закону України "Про статус народного депутата України" визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.

Отже, суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.

Аналогічний правовий висновок викладено в ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 року у справі № 826/23419/15 (К/800/5905/16).

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні компенсацію за невикористану основну відпустку.

Щодо заявленої позовної вимоги стосовно нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Статтею 47 КЗпП України встановлено обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно із ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положеннями ст. 2 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців, додатковою ж заробітною платою є винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Тобто, слід констатувати, оскільки компенсація за невикористану щорічну основну відпустку передбачена чинним законодавством, то дана виплата відноситься до складової додаткової заробітної плати, виплату якої власник або уповноважений ним орган повинен здійснити при звільненні працівника в день його звільнення.

Згідно з п. 1 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 №769, Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

У свою чергу п.п. 23 п. 7 розділу II цього Положення передбачено, що у сфері організаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України.

Як вже встановлено судом, відповідно до Розпорядження про звільнення позивача з додатком та довідки Управління справами Верховної Ради України, позивачеві на день звільнення підлягала компенсація за невикористану відпустку за 110,5 календарних днів, яка не була виплачена в зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів.

Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачу компенсації за невикористану відпустку в день його звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення повного розрахунку під час звільнення, чим порушено майнові права та інтереси позивача на отримання коштів, суд, погоджуючись з доводами позивача, дійшов висновку про обґрунтованість позову в цій частині та наявність підстав для його задоволення.

Проте, суд зазначає, що розрахунок самої суми компенсації за невикористані позивачем 110,5 днів основної щорічної відпустки належить до дискреційних повноважень відповідача.

Відповідно до ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом ТОВ "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".

Відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Таким чином, суд приходить до висновку про визнання протиправною бездіяльності Апарату Верховної Ради України щодо невиплати при звільненні грошової компенсації за 110,5 календарних днів невикористаної позивачем щорічної основної відпустки.

З метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за 110,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на те, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про відсутність порушення прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то суду наявні підстави для висновку про задоволення адміністративного позову.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд, керуючись приписами частини 2 статті 9 КАС України, виходить за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до приписів статті 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Апарату Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120, вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120, вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008) щодо невиплати при звільненні грошової компенсації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за 110,5 календарних днів невикористаної позивачем щорічної основної відпустки.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120, вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію за 110,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120, вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати в загальному розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Апарата Верховної Ради України (код ЄДРПОУ 20064120, вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26 березня 2020 року.

Суддя Полях Н.А.