Рішення № 88427839, 26.03.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/325/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

20.01.2020 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 17.12.2019 №13503-СГ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Чутівської сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 17.12.2019 року №13503-СГ позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Чутівської сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту з посиланням на невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України. Позивач вважає відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою необґрунтованою та безпідставною, посилаючись на те, що в оскаржуваному наказі не наведено жодної передбаченої Земельним кодексом України підстави для відмови, а лише зазначено, що подане на розгляд клопотання не відповідає вимогам частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України, без будь-якої конкретизації даної невідповідності.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/325/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (в письмовому провадженні), витребувано докази.

26.02.2020 до суду надійшов відзив ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на позовну заяву (а.с.23-25), в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, що земельна ділянка, з приводу якої подано заяву позивачем, віднесена до переліку земель, щодо яких буде проведено заходи інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до наказу Держгеокадастру "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" № 59 від 21 лютого 2019 року.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

18.11.2019 ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області із заявою (вхідний номер К-17957/0/25-19 від 18.11.2019 (а.с.26) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого сільського господарства на території Чутівської сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту. До заяви позивачем було додано: викопіювання з Публічної кадастрової карти України, на якому зазначене бажане місце розташування земельної ділянки; копії паспорта та ідентифікаційного номеру.

Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ від 17.12.2019 №13503-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Чутівської сільської ради Оржицького району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України (а.с.28).

Не погодившись з наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 17.12.2019 №13503-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку оскаржуваному наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 16 грудня 2019 року №13390-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) відповідно до Положення про нього, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15.

Отже, Держземагентство України та його територіальні органи наділено повноваженнями щодо передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише державної власності.

Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

За приписами частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Як встановлено судом, 18.11.2019 ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області із заявою (вхідний номер К-17957/0/25-19 від 18.11.2019 (а.с.26) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого сільського господарства на території Чутівської сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту. До заяви позивачем було додано: викопіювання з Публічної кадастрової карти України, на якому зазначене бажане місце розташування земельної ділянки; копії паспорта та ідентифікаційного номеру.

Отже, позивачем у заяві зазначено цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовний розмір, надано необхідний та повний пакет документів, що не спростовується відповідачем.

Зі змісту наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 17.12.2019 №13503-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" судом встановлено, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою стала невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Суд зазначає, що єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Однак, спірний наказ містить лише загальне посилання на норму Земельного кодексу України без конкретизації невідповідностей, які відповідач мав на увазі. Тобто Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області у спірному наказі не зазначено, у чому саме полягала невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам.

Аналіз спірного наказу дає підстави вважати, що відповідачем не надано заявнику обґрунтованих пояснень та не наведено будь-яких конкретних доводів щодо того, що обрана ним земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги закону.

За викладених обставин, відмова відповідача, оформлена наказом від 17.12.2019 №13503-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без дотримання вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доводи відповідача щодо проведення на виконання наказу Держгеокадастру № 59 від 21 лютого 2019 року інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, не були покладені в основу оскаржуваного у даній справі рішення та не були підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність, а тому вказані доводи не приймаються судом до уваги.

З приводу позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Чутівської сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні регламентовано частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Між тим, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на вищевикладене, зважаючи на те, що у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим документам, прийнявши рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та в самому рішенні не навів мотивованих доводів щодо відмови, у даному випадку належнім та достатнім способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (вхідний номер К-17957/0/25-19 від 18 листопада 2019 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого сільського господарства на території Чутівської сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 815/1666/17, від 26 червня 2018 року у справі №814/1755/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 816/318/18.

Водночас, у задоволенні вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Чутівської сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту слід відмовити, оскільки зазначення відповідачем загального посилання на норму закону як на підставу для відмови у наданні позивачу відповідного дозволу свідчить про не здійснення відповідачем належного розгляду заяви позивача, а тому підстави для задоволення позову в цій частині на даний час відсутні.

Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі розмірі 840 грн. 80 коп.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, оскільки адміністративний позов задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 грн. 40 коп. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 17 грудня 2019 року №13503-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (вхідний номер К-17957/0/25-19 від 18 листопада 2019 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого сільського господарства на території Чутівської сільської ради Оржицького району Полтавської області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 грн. 40 коп. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Головуючий суддя Г.В. Костенко