Рішення № 88427618, 23.03.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/239/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А2166 (с. Липники, Пустомитівський район, Львівська область, 81134) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації грошового забезпечення в сумі 133332,45 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А2166, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А 2166 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період січня 2016 по серпень 2019 року;

- стягнути з військової частини А 2166 на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з січня 2016 року по серпень 2019 року, яка становить 133 332, 45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до 06 серпня 2019 року ОСОБА_1 (надалі – позивач) проходив військову службу у лавах Збройних Сил України (на момент звільнення займав посаду начальника зміни взводу передавальних радіопристроїв радіороти батальйону зв`язку та автоматичних систем управління). Наказом командира військової частини А 2166 (по особовому складу) № 32-ЗС від 30 липня 2019 року позивача було звільнено у запас відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров`я) з правом носіння військової форми одягу. 06 серпня 2019 року наказом командира військової частини А2166 (по стройовій частині) ОСОБА_1 , №156 було виключено із списків особового складу військової частини А2166, усіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Пустомитівського РВК Львівської області. На думку позивача станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідачем не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, яка була гарантована чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».

У поданому суду відзиві відповідач проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. По суті позовних вимог вказує, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за попередні періоди немає та у межах наявного фінансового ресурсу у Міністерстві оборони України можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України не було. Також вказує, що станом на момент прийняття наказу командира військової частини А 2166 (по стройовій частині) від 06.08.2019 року № 156 позивач погодився з проведенням з ним усіх необхідних розрахунків та відповідно не оскаржував своє звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. З урахуванням викладеного вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, відтак у задоволенні позову слід відмовити повністю.

28 січня 2020 року на адресу суду (вх. № 4772) позивачем подано відповідь на відзив, де вказує, що відсутність виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулий період не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Також зазначає, що на момент звільнення позивача не було відомо про обов`язок відповідача здійснити нарахування та виплату такої індексації.

31 січня 2020 року на адресу суду (вх. № 5533) відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі покликаючись, що відповідно до роз`яснень Мінсоцполітики механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком не передбачено. Вказує, що зазначене підтверджено роз`ясненнями Мінсоцполітики від 16.07.2015 № 10685/0/14015/10, від 09.06.2016 № 252/10/136-16, від 08.08.2017 № 15966/0/2-17/16 та від 08.08.2017 № 78/0/66/-17.

Ухвалою судді від 13 січня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 23 січня 2020 року в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні із залученням сторін (відповідача) у справі № 380/239/20 відмовлено.

Ухвалою суду від 23 січня 2020 року в задоволенні заяви відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А2166 без розгляду у зв`язку із пропуском процесуального строку звернення до суду відмовлено.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини: Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А 2166 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 22.08.2019 № 230, прапорщика ОСОБА_1 , начальника зміни взводу передавальних радіопристроїв радіороти батальйону зв`язку та автоматизованих систем управління звільнено з військової служби у запас наказом командира військової частини А 2166 (по особовому складу) від 30.07.2019 року № 32-РС відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров`я) з правом носіння військової форми одягу, з 06 серпня 2019 року виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення. (а.с.11).

З листа Військової частини А 2163 від 10.10.2019 року № 350/490/46/1898/пс вбачається, що відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки не передбачений. Також у листі зазначено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з 01 березня 2018 року, було підвищено розміри посадових окладів усіх категорій військовослужбовців. Обчислення індексації споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів. Індексація грошового забезпечення провадиться, якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103%. Вказуано, що величина індексу споживчих цін у квітні – серпні 2018 року не перевищувала поріг індексації в розмірі 103% індексація грошового забезпечення за цей період не проводилася. (а.с. 12-13).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (надалі - Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з абз.1 ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 2 ч.3 ст.9 грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (надалі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (надалі - Порядок №1078).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Абзацом 2 ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Згідно з ч.1 ст.2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. (ст.9 Закону)

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:

1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів;

2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;

3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;

4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;

6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;

7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. При вирішенні даного спору, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по серпень 2019 року в розмірі 133 332, 45 грн., який долучений до матеріалів справи.

З наданої відповідачем відповіді № 350/490/46/1898/пс від 10.10.2019 стосовно нарахування і виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 02.01.2018 року слідує, що така не проводилася, оскільки фінансування на виплату індексації не здійснювалося.

Судом встановлено, що у довідці про доходи № 350/490/83/885/пс від 10.10.2019 року виданої ОСОБА_1 військовою частиною А2166, у графі індексація зазначено нарахування індексації за березень 2016 року, за травень 2016 року, за грудень 2018 року, та за січень 2019 року по липень 2019 року.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про відсутність коштів для виплати індексації, оскільки відсутність бюджетного фінансування для проведення індексації, не впливає на обов`язок відповідача її нараховувати та виплачувати.

При цьому суд наголошує, що відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а зазначає лише про те, що у межах коштів військової частини А2166, передбачених на виплату грошового забезпечення, виплата індексації грошового забезпечення є неможливою, оскільки відсутнє фінансування.

Щодо посилань відповідача на роз`яснення Мінсоцполітики від 16.07.2015 № 10685/0/14015/10, від 09.06.2016 № 252/10/136-16, від 08.08.2017 № 15966/0/2-17/16 та від 08.08.2017 № 78/0/66/-17, то суд вважає ці доводи безпідставними, оскільки вказані документи не є нормативно-правовими актами, а відповідач повинен був діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку здійснити виплату індексації грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Судом установлено, що позивачу за період з 01.01.2016 року по 02.01.2018 року Військовою частиною А 2166 не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Ця обставина визнається відповідачем у листі від 10.10.2019 року № 350/490/46/1898/пс.

Також судом з`ясовано, що в інші періоди проходження позивачем військової служби з січня 2018 року до липня 2019 року, індексація його грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася, адже військовою частиною А 2166 не надано жодного належного доказу на підтвердження факту проведення таких виплат позивачу.

Крім цього, суд вважає, що нарахування відповідачем індексації за окремі періоди, відповідно до згаданої довідки, тільки підтверджує протиправну його бездіяльність, і є порушенням прав позивача за відсутності належних доказів виплати цієї індексації з дотриманням вимог Порядку № 1078.

Оскільки наказом командира військової частини А 2166 від 06.08.2019 року № 156 прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, тому вимоги щодо індексації слід врахувати до 06.08.2019 року.

Водночас суд зазначає, що позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача грошового забезпечення за період з січня 2016 по серпень 2019 року в розмірі 133 332, 45 гривень позивачем необґрунтована.

Так, розрахунок індексації за період з 01.01.2016 року по серпень 2019 року на суму 133 332, 45 грн., яка була подана позивачем не є належним та допустимим доказом визначення суми індексації необхідної для перерахунку (а.с.19).

При цьому, суд враховує, що нарахування суми індексації за певний період належить до дискреційних повноважень Військової частини А 2166.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 відповідно до умов статті 15.Ь під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з військової частини А 2166 на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з січня 2016 року по серпень 2019 року, в сумі яка становить 133 332, 45 грн.

Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне задовольнити позов ОСОБА_1

шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльності Військової частини А 2166 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період січня 2016 року по 06.08.2019 року та зобов`язати Військову частини А 2166 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 06.08.2019 року та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов необхідно задовольнити частково.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі – 7000 грн., згідно поданої заяви позивача судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За правилами частини третьої цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За правилами частини четвертої цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На виконання вимог цієї норми позивач подав копії: договору про надання правової допомоги № 31 від 06.09.2019; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС №1005512, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт виконаних робіт від 24 грудня 2019 року, що складається з надання консультацій та узгодження правової позиції – 1год.; оформлення заяви від імені клієнта до військової частини А 2166 щодо нарахування та виплатити індексації грошового забезпечення – 1 год; опрацювання нормативно – правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошових доходів населення – 1год.; пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень практики в аналогічній категорії справ, пошук судових рішень Конституційного Суду України, а також Європейського суду з прав людини які стосуються гарантій соціальної захищеності військовослужбовців – 1год.; здійснення математичних розрахунків індексації грошового забезпечення клієнта – 1 год.; складання позовної заяви – 2 год.; квитанції від 02.01.2020 року про оплату за надання правової допомоги в розмірі 7000, 00 грн.

Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить вартість години – 1000 грн., (7 год.х1000 грн.=7000 грн.) Сума до оплати за виконану роботу становить 7000 грн.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Відповідно до частин дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У даному випадку суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у справі.

Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг відносяться до справ незначної складності.

Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом у вигляді надання консультацій та узгодження правової позиції – 1 год., оформлення заяви від імені клієнта до військової частини А 2166 щодо нарахування та виплатити індексації грошового забезпечення – 1 год., опрацювання нормативно – правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошових доходів населення – 1 год., пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень практики в аналогічній категорії справ, пошук судових рішень Конституційного Суду України, а також Європейського суду з прав людини які стосуються гарантій соціальної захищеності військовослужбовців – 1 год., здійснення математичних розрахунків індексації грошового забезпечення клієнта – 1 год., складання позовної заяви – 2 год., суд вважає завищеним, оскільки правова позиція щодо предмету позову у даній справі висловлена Верховним Судом у постанові від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.

Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в т.ч. рішення Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.

Суд, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді не є співмірними по відношенню до складності справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Як підсумок такого аналізу, суд дійшов висновку, що присудженню на користь позивача підлягають судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 2000 грн.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення на його користь витрат, понесених ним на правову допомогу адвоката у сумі 7000 грн., підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення таких витрат в сумі 2000 грн.

Зважаючи на задоволення позовних вимог частково, понесені позивачем судові витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Військової частини А 2166.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та не сплачував його, з врахування положень статті 139 КАС судові витрати, що підлягають розподілу - відсутні.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А2166 (с. Липники, Пустомитівський район, Львівська область, 81134) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації грошового забезпечення в сумі 133332,45 грн., - задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 2166 (с. Липники, Пустомитівський район, Львівська область, 81134, код ЄДРПОУ - 08137796) щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) у період 01.01.2016 року по 06.08.2019 року.

Зобов`язати Військову частину А 2166 (с. Липники, Пустомитівський район, Львівська область, 81134, код ЄДРПОУ - 08137796) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 06.08.2019 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А2166 (с. Липники, Пустомитівський район, Львівська область, 81134, код ЄДРПОУ - 08137796) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на суму 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повне рішення складено 26.03.2020 року.

Суддя Клименко О.М.